Дата вашої смерті

Ви завтра помрете.
Ні, серйозно. Ви помрете завтра вранці, о 9:15, впадете замертво, не встигнувши навіть зрозуміти, що відбувається. Тромб відірвався, чорний екран і порожнеча. Поруч упаде кружка, з якої ви щойно пили чай.
Все, вас більше немає.

У якому стані залишилися ваші справи? Що знайдуть ваші рідні, які приїдуть до вас об 11 ранку? Зі скількома ви не встигли помиритися, сказати щось найважливіше? Хто знає ваші явки-паролі в мережі, щоб хоча б повідомити знайомих з інтернету та перехопити ваші проекти? Скільки гарних речей залишиться у вашій шафі, жодного разу не вдягнених, бо все не було відповідного випадку? На що ви так і не наважилися, думаючи, що у вас ще багато часу?…
Складіть такий список хоча б у своїй голові. Бо 9:15 — і все: ви сидите поруч із вашим колишнім тілом, уже за межею матеріального світу, і нічого не можете зробити. Час йти.
Перш ніж починати кричати, що цього не може бути, просте питання: яка гарантія, що цього НЕ станеться? У вас вона є? Не думаю.  І завтрашнє 9:15 нічим не відрізняється від будь-якої іншої дати, бо у вас її, гарантії, все одно немає.
У західній культурі не прийнято говорити і думати про смерть, про вмирання, про самогубство… Це — табуйовані теми, розмовляючи на які, ви ризикуєте наразитися на різке засудження, жах і шикання з усіх боків. Тихо, накличеш! Що ж, давайте встромимо палку в це осине гніздо! Поговоримо про смерть і культуру вмирання? Ви ж завтра помрете, вам це стане у пригоді.

Страх смерті

У більшості сучасних культур, особливо в країнах, де панує монотеїзм будь-якого напрямку, про це неприємне явище не прийнято говорити вголос. Не можна думати про те, що ви — смертні, потрібно всіма силами намагатися викреслити цей факт зі своєї голови та свідомості. Негативні, мовляв, думки, погані. Як і не можна думати про смертність і втрату своїх близьких, друзів, коханих, та навіть ворогів. Це створює ілюзію безсмертя — якщо заховати голову в пісок, то всі раптом стануть безсмертні, всі житимуть вічно.

А людина, яка плутає себе з безсмертним, схильна жити як-небудь, виключно сьогоднішнім днем (а то й годиною), займатися відвертою хрінню та відкладати безліч справ і речей на міфічне «потім». Як і схильна не жаліти і зневажливо ставитися до своїх близьких. Зірвати злість на дитині чи партнері, образити, принизити, приділити час іншим речам. Близькі ж нікуди не подінуться, потім вибачитесь. Адже вони теж безсмертні — переживуть, забудуть, час зітре образи, ще ж жити і жити, встигнете помиритися і сказати… А якщо ні? Уявіть, що завтра о 9:15 не стало вашої дитини. Або партнера. Змоделюйте цей момент, не бійтеся. Що останнє ви їм сказали? У яких стосунках ви залишилися? Ви точно хотіли саме так розійтися?
Адже, раптово помираючи, будь-яка людина раптом з чіткою і нестерпною гіркотою усвідомлює, як же мало часу відділяло її від цього моменту, які терикони проблем і вантажу вона залишила близьким. Ті будуть змушені не тільки справлятися з втратою, але й розв’язувати залишені напризволяще юридичні питання, моральні дилеми, говорити в порожнечу те, що так і не встигли обговорити чи сказати.

Цей ірраціональний страх тільки ускладнює ситуацію, особливо якщо врахувати, що «безсмертна» людина не здатна поставити себе і на місце самого померлого. І тому, втрачаючи близьких, багато хто починає пити і гнобити себе самого найтупішими докорами. Не встиг сказати, не зміг, не попередив, не врятував… Йому навіть на думку не спаде уявити наступне: а якщо б він сам помер і його поховали? І його близькі почали б так само спиватися та повільно вбивати себе через втрату. Він би такого хотів для них? Щоб після закінчення його життя, неминучого й невідворотного, ті, хто залишився, таке робили з собою?

Померлих одночасно і бояться, і тягнуть до себе — парадокс.
Страх смерті для багатьох робить неможливим отримати допомогу від тих, хто пішов. Це тому, що НЕдумання про смерть так глибоко закарбовується в підкірці, що навіть якісь позитивні явища, пов’язані з нею, сприймаються в штики та викликають істерику. Ну так, коли до вас приходить померлий, це нагадує про неприємне, і таки доведеться витягти голову з піску. Але подумайте й чесно відповідайте собі: чому ви його боїтеся?

Зрозуміло, чому вбивця буде боятися духа своєї жертви. Зрозуміло, чому можна боятися померлого, з яким була сварка чи перед яким є нечиста совість. Але чому непритомніти і корчитись у конвульсіях, якщо ви зустрічаєтеся з коханою та близькою людиною? Можливо, померлий намагається вас попередити, захистити від біди чи якось допомогти? Це, між іншим, коштує йому величезних зусиль.
Він може навіть не йти далі своїм шляхом заради того, щоб оберігати вас, щиро люблячи. А ви — непритомніти. Якось негарно.

Час смерті: 9:15

І от смерть настала, і заперечувати очевидне вже, здавалося б, безглуздо. Що тепер? Померла ваша близька людина (так, вона померла, померла, померла вона, повторіть це стільки разів, скільки потрібно, щоб сприйняти це спокійніше й увімкнути мозок), що ви будете робити?

І ось тут сучасні люди зазвичай потрапляють в глибоку й негарну калюжу відсутності поваги до смерті та до померлого. Якщо ви спокійно посміхнетеся й побажаєте померлому легкого шляху, упокоєння чи нової, кращої долі, вас вважатимуть монстром. Так реагують навіть громадяни з ПГМ, що бігають у церкву. Яка там воля bогів і царство боzhe? Ні, треба голосити, волати, убиватися, кидатися на труну і намагатися лягти поруч, інакше вас не так зрозуміють.

Але в більшості стародавніх культур така поведінка засуджувалася — і не даремно.
По-перше, це показує, що той, хто б’ється в істериці, зовсім не розуміє, що сталося, і не має навіть краплини віри у свої релігійні традиції (будь-які в цілому). Його сумніви настільки сильні, що буквально розривають його від жаху. І тут не має значення, чи вірить він у реінкарнацію, загробне життя, чи ні у що взагалі. Така поведінка свідчить лише про те, що він не приймає нічого з того, про що ще вчора говорив упевнено.

Якщо ви вірите у реінкарнацію, то повинні чітко розуміти, що це — не кінець. Це новий початок. Якщо ви фанат монотеїзму, то своєю істерикою ви заперечуєте власні вірування. І замість того, щоб знайти щось краще, ви обираєте бездумно істерити.
По-друге, шмарклі й сльози, що ллють довгий час після похорону – виключно шкідливі, бо приковують дух померлого до старого місця. Вони тривожать його, відволікають і не дають знайти спокій. У всіх релігіях такі страждання після похорону, постійні походи на могилу й крики «На кого ти нас покинув, повернися назад!» зазвичай заборонені. Щоб не нервувати померлого – йому й так важко і треба знайти баланс і спокій. А тут усе просять і просять повернутися, ще й так наполегливо… А потім в нас екзорцизм і привиди. Ну що ж, самі просили повернутися!

…Завтра о 9:15 вам стане погано, і ви дізнаєтеся, що помрете протягом 4 місяців. Помирати будете дуже довго, дуже боляче, некрасиво. Словом, зачерпнете лайна наостанок повною ложкою. Наїстеся цього досита, бо полегшити ваші муки й вчинити самогубство — протизаконно. Аморально. Тобто вас до останнього триматимуть на апараті штучної підтримки життя, у розваленому тілі. А коли ви нарешті вирветеся на свободу, відмучитеся, за вами ридатимуть і голоситимуть. І запитуватимуть, чому ж ти ще як мінімум десять років не прожив у тому тілі. Круто, правда?

Вбити себе не можна, це теж табу. Вам багато чого про це розкажуть зі страшним обличчям. Що ви кудись там не туди потрапите, якось там не так житимете після смерті, що вас покарають, словом, усе настільки страшно, що й думати не смій, щоб розпоряджатися своїм життям самостійно. Будеш гнити живцем, але терпіти, така воля *необхідне вписати*. Пам’ятай і не став дурних запитань.

А проте життя – воно ж ваше, і варто подумати про те, що якщо відкинути всі ці страшилки, що залишається в сухому залишку? Ваше право розпоряджатися собою, своїм тілом і своїм часом, ваше право всім цим розпорядитися гідно й спокійно. І ваша сила волі, достатня для того, щоб піти проти інстинкту самозбереження і позбавити себе життя, не чекаючи настання стану, коли ви втратите розум від болю та виснаження. Завершити свої справи та піти з гідністю. Не хвилюйтеся, ця смерть не гірша й не краща за будь-яку іншу в плані «загробному», але вже точно значно краща за добровільне гниття. Такі люди після смерті потрапляють туди ж, куди й усі інші — до чистилища, а потім у нове життя. І чим менше в померлому цієї енергетичної гнилі від пережитих страждань, тим легше й швидше відбувається цей процес.

Таких людей називають слабкими, мовляв, їм не вистачило сміливості вирішувати проблеми. А я от їх щиро поважаю, бо саме їм вистачило сміливості на найважче й найболючіше — зробити вибір і піти проти всього і всіх. Немає жодної сміливості в тому, щоб дожити до фіналу й померти в страшних муках, у купі лайна й блювоти, не впізнаючи близьких (ви хочете, щоб вас ТАКИМ запам’ятали, чи все ж ні?). А все це — той самий старий добрий страх смерті й невміння приймати рішення. І страшилки тут як ніколи доречні. Ось і живуть до останньої хвилини.

Те саме стосується й інших причин sуїциду. Людина, може, просто втомилася. Набридло їй жити, стало нудно, більше не хочеться. Як не хочеться спати, коли вже виспався вдосталь, буває, що людина нажилася і більше їй нічого не треба. Бувають обставини, які сильніші за бажання жити, і це цілком нормально. Бігати зі своєю іскрою життя, як з писаною торбою, — віяння нове і вкрай шкідливе, хоч і зрозуміле. І весь світ буде вам навіювати, що це все вам здається, що ви пошкодуєте, що потрібно шукати причини залишитися будь-якою ціною, навіть усупереч здоровому глузду та вашому протесту.

Бог покарає!

Знаєте, звідки це все росте й чому раніше цього не було? Відповідь неочевидна. Бо монотеїстичні релігії дуже молоді, як і їхні боги, і генерувати багато енергії вони не вміють або не хочуть. Їм простіше «доїти» цю людську свиноферму по максимуму, змушуючи вичавлювати емоції й енергію з кожної секунди вашого життя, ніж напружуватися й творити собі їдло самостійно. Тому ви маєте жити максимально довго, скільки фізично зможете, незважаючи на ваш стан. А то як же це так — підете в розквіті літ, не дочекавшись агонії і не «виробивши» кілька сот тонн енергії від болю, безсилля й виснаження? Ви ж позбавите батю всього денного раціону! А ще, не дай боги, ваша душа від такого рішення зміцніє й стрибне на вищий рівень реінкарнації! Ні, цього допустити не можна. На свинофермі тільки хазяїн вирішує, коли й яка свиня помре. І як вона помре.

Тому весь Всесвіт кидатиметься переконувати вас у тому, що життя прекрасне й варте всього цього лайна. Знаєте, що я вам скажу? Що це ви вирішуєте — варте воно того чи ні. І якщо, на вашу думку, сенсу це все продовжувати немає, то є люди і нелюди, які вас зрозуміють, не засудять і побажають мирного шляху. У давні часи люди добровільно йшли на жертви й на смерть заради якихось цілей і благ. Принести себе богам, щоб твій народ жив краще, віддати життя за коханих і близьких, піти з життя, захищаючи важливе для себе. Ці люди знали, заради чого помирають, і що є речі важливіші за графу «прожиті роки». А отже, смерті не потрібно боятися, потрібно просто тримати свої справи в порядку й пам’ятати, що завтра будь-кого з нас тут вже може не бути.

(c) Mylene Maelinhon \ матеріал Archaic Heart