Вуду: Те, чого немає (Maelinhon)

«Знаєте, карибська традиція – це дуже просто! Я взагалі не розумію, в чому там усі плутаються!
Ось дивіться: У нас є Васі, Миколи, Вови, Діми та ще одні Миколи (так співпало), які діляться лише на три види! Миколи – це ті Вови, яких привезли з Конго, а просто Миколи – це ті, які з Америки, не переплутайте, хоча що там плутати… Васі – це вид із Гани, вони відчиняють двері, але не всі, а тільки червоні! А сині відчиняють Ігорі, але це трохи інше, там складно… А ось Вови зачиняють двері за Васями, але тільки коли Васі з Америки, а якщо з Африки, то не закривають, а фарбують їх у зелений. Діми ж діляться на 59 видів, там ще Наташі є, та Письмові Столи (ми не знаємо, чому Столи разом з Васями, але так передали нам в нашій усній традиції, а хто ми такі щоб сперечатися з предками?)… Кожен Діма такий різний! Знаєте, вони на цвинтарях одні, а в лісі інші… У традиції з Дімами їх ще звуть Гариками та Стільцями. А в традиції з Вовами – Людмилами. Мої предки ось були з Вовою, але потім змішалися з Гаріками і тепер ми Івани. Не питайте… Потім Миколи та Вови були вивезені в Америку і вони стали духами рабів, але місцеві первісні Миколи та Вови не стали, тому ми відносимо їх до традиції Зінаїд та Червоножопих Куріпок. Вид Микол кличемо на цвинтарі, але якщо ми кличемо їх на кухні, то це вже будуть Петі, як ви, напевно, зрозуміли!
Як бачите, все дуже просто, дитині прямо зрозуміло, ну що там заплутаного?»

Ви прочитали усереднений, короткий, метафоричний переказ статей про традиції Вудув інтернеті та книгах. Причому кожної першої статті, вони всі такі. Читаєш оце все, і в голові вже пухне кривава каша, яка поступово починає лізти з очей. Хочеться кричати та терміново прийняти нітрогліцерин. Одночасно хочеться знайти автора статті та припинити його життєвий шлях назавжди, щоб більше ніколи ці страждання не торкнулися живих і не зневажали померлих.

Про вуду просто немає жодної інформації. Не існує. Куди не зазирни, там будь-яке питання про методи, основи, сутність пантеону та істот у ньому, поступово перероджується у люту шизофазію, яка на 100% вже складається з історії та традиції. А ці робили так, а оті називали так, а там практикували те… І боронь тебе всі боги землі переплутати хоч одну літеру в їхньому священному історичному смітті: зжеруть із лайном. Порівняно з цим помийним маренням, Лемегетон – це просто джерело корисної, чіткої та логічно структурованої інформації.

У «Відьмаку» Анджея Сапковського є такий момент, в якому молодий лицар-самодур бажає битися з Геральтом, щоб здобути собі славу, але забороняє йому себе атакувати, інакше його дружки втрутяться в конфлікт. В результаті відьмак так витончено танцює навколо противника, що той сам наражається на власний меч і розсікає собі пику. Без участі, власне, Геральта, який формально його не чіпав. Знаєте, щось схоже треба зробити і мені про традицію вуду. Чому? Тому що тема це настільки невдячна, вимучена і обросла ТАКОЮ кількістю сміття і брехні, що який термін там не зачепи, обов’язково напорешся на «дружків» цієї традиції. Які з кривавою піною біля рота та істерикою почнуть тобі пояснювати, що «не вуду, а сантерія, як можна плутати лоа та ешу, я не розумію!».

Тому я навмисно писатиму статтю без термінології. Термінологія, пантеони, імена, історія, традиції – саме це заважає нам в даному випадку. Уявімо, що цього всього немає! Не вигадали ще. І поговоримо про те, з якими такими сутностями працюють у традиціях Африки, Карибських островів та США (точніше, це вони з нами працюють). Тема, яка насправді перевертає свідомість, і зараз ви зрозумієте чому.

Про наболіле. Стихії.

У світі людей є така цікава тенденція – все уніфікувати і зменшувати вибір, щоб припинити доступ до реальної інформації про світ. Це такий патерн системи Сансара в умовах щільного світу: замилити, спотворити, замовчати ВСІ варіанти, залишивши один, і так ставити питання, щоб отримати правильні відповіді було технічно неможливо. Ви вірите у бога? Це питання, сама його постановка, не передбачає, що богів більше одного, тобто вибору у вас немає навіть на словах. У якого бога я вірю? Як його звуть? Де богині? Чому саме «вірю», а не «співпрацюю»? Скажеш «так» – автоматично підписався на вашого єдиного та безіменного, скажеш «ні» – атеїст/єретик/etc. У питанні не закладено інших варіантів відповіді, бо тоді доведеться думати головою, а це викликає проблеми.

І така нісенітниця вбудована, словесно й інформаційно, в дуже багато сфер життя, щоб водити людей по колу і не давати озирнутися навколо, вийшовши з патерну системи.

Зі стихіями та ж пастка: у європейській традиції їх тільки 4, а насправді – 13 і більше. І будь-який математик вам скаже, що якщо в рівнянні більше половини невідомих, вирішити його практично нереально. Тобто, оперуючи неповними даними (Скільки може бути стихій? Звичайно 4! Це всі знають!), нескінченно будемо отримувати невірні висновки. І люди отримують ці невірні висновки, потім будують на них догми та нові висновки… І ніхто нікуди не рухається та нічого не розуміє. Just as planned.

Стихії – це те, з чого вибудовується Всесвіт. Всі його об’єкти, живі і не живі, або складаються з частинок стихій, або керуються ними, або й так, і так. Тобто стихію можна розглядати як цеглу, а можна як порядок, в якому ці цеглинки складені. Атоми та вібрації, якщо хочете.

Є стихії щільні, їх 5. Ви можете доторкнутися руками до дерев’яного столу або до води в озері – це дерево і вода, кристалізовані потоки стихій Юпітера і Меркурія. Але як доторкнутися до свого его? Помацати руками пам’ять? Чи можна відчути на смак страх? Неможливо! Отже, варто припустити, що є й стихії, які можна назвати нещільними, ефемерними, проте існуючими: вони вибудовують те, чого в щільній формі немає. Світ можна і потрібно поділити на щільний і тонкий, і не намагатися застосовувати методики одного до іншого, наприклад, подивитися ЩІЛЬНИМИ очима на ТОНКИЙ об’єкт. Ви нічого не побачите, на радість матеріалістам. Але якщо буквально трохи змістити смисловий фокус, то все б стало на свої місця. Ключ до розуміння того, як працює світ, лежить саме в цьому у правильному питанні.

Терпіння, скоро буде вуду.

Правильне питання: з чого складаються духи вуду? На чому вони працюють? Яка їхня материнська стихія? А не як їх там люди називають і які пісні на їхню честь співають. Це питання веде в нікуди. Але всі 13+ стихій розглядати не будемо, нас цікавлять найтонші.

Разом із стихіями тонкими (наприклад, стихія Життя чи стихія Часу), існують стихії ще більш тонкі. А чи є стихія для того, чого взагалі немає? Антистихія, спід, інший бік. Будь-який об’єкт Всесвіту проходить довгий цикл: спочатку він взагалі не існує на жодному рівні, потім з’являється в проекті, потім реалізується на практиці і в реальності, потім йде з нього, потім повертається в небуття. Жила собі жінка, дітей у неї не було (об’єкта немає), але захотілося (об’єкт з’явився у її голові). Потім вона завагітніла (об’єкт з’явився буквально), потім народила дитину (реалізувався). Він виріс, постарів, помер (перестав існувати), але на якийсь час залишився в пам’яті та умах людей (в Пустці). Потім минуло років 600 і про об’єкт усі вже забули, його знову немає в реальності (він знову ніде не існує).

Це цикл функціонування стихій Ніщо та Пустки. Стихія Ніщо – це об’єкти, яких не існує на жодному рівні, наприклад, телебачення та інтернет за часів Стародавнього Єгипту. Взагалі, і те й інше існує у світі, але для єгиптянина 5000 років тому інтернет сайт перебував у стихії Ніщо. Потім у чиїйсь голові з’явилася ідея створити інтернет-мережу. Тобто об’єкт з небуття намалювався в Пустоті: його технічно немає, але якийсь сміливець-інженер уже отримав цю штуку у своїй голові. А потім уже дійшло до порносайтів.

Уловлюєте логіку, так? Тобто Ніщо та Пустка – це стихії, які буквально породжують об’єкти, і нескінченно ганяють їх із небуття в буття і назад, із споду реальності – на лицьову сторону. Бажаєте фокус? Прямо зараз уявіть собі маленький квадратний апарат. Чорний прямокутник з 6 червоними кнопками. Зверху антена та 2 дроти. Цей апарат записує ваші сни, якщо покласти дроти, припустимо, під подушку. Ви вранці прокидаєтеся, а сон вже у форматі avi на флешці. Уявили? 1 хвилину тому цієї речі для вас не існувало, вона була в Ніщо. І вуаля – вона пішла з Ніщо в Пустку, я її буквально витягла з небуття і вона з’явилася на якомусь рівні буття, використовуючи вашу уяву.
Хвилину тому ніхто навіть не знав, що таке можна уявити, об’єкт не існував.

Так ось, ця стихія є тим, що в широкому розумінні називається духами Вуду. Їхній двигун і суть, їхня база. Весь пантеон Вуду – це елементалі і діти стихії Ніщо та їхній світ, який фактично не існує, часовий виворот Всесвіту. У землях Африки та Латинської Америки взагалі було найбільше пустотників і споріднених ним елементалей (у мене лінгвістичний затик з назвою для дітей Ніщо). А після відомих подій вони зсипалися практично тільки туди, намагаючись вижити хоч на якомусь рівні. Тому там і вийшла така збірна солянка, де і кельтські божества, і чорти, і місцеві духи, і все до купи. Об’єднує їх лише пустотна стихія в основі.

Цікава картинка вимальовується, так? Який взагалі сенс копирсатися в пантеоні, який складається з неіснуючих елементалей та богів, і наповнений бісвою, склад стихій якої передбачає Ніщо? Як виглядає біс, який функціонує на суміші Ніщо і Вогню, наприклад?… Він ніби горить, але його ніби немає. А Ніщо, Пустка та Вода? Адже склад стихій і двигун – це те, що відрізняє одну істоту від іншої, все інше – вторинні та зовнішні форми.

І, повертаючись до словесних ям, сутності в людей є або богами (статус, даний людьми), або демонами (движок). Або й взагалі іменами: він не бог, не демон, він Вася, а Васею може бути як пінгвін у зоопарку, так і мешканець Мурманська. «Духи вуду – це боги чи демони?», бачила таке питання в мережі. Це питання-пастка, типова. Бог і Демон – це як Король і Людина, Ватажок і Пес, Аптекар і Жінка. Ми порівнюємо та протиставляємо холодне та червоне, але людям при цьому парадоксально нічого не муляє! Сутності відрізняються не тим, як їх називають люди, а тим, з чого вони складаються, а то за такою логікою демон може бути богом, якщо люди дадуть йому такий статус, хіба ні? За таким шаблоном взагалі НЕМОЖЛИВО зрозуміти, хто перед тобою та з ким ти працюєш. “Аптекар” нічого не говорить нам про людину, “бог” нічого не говорить про істоту. Тому відповідь на питання «хто такі духи вуду» – це розгляд їхнього движка, а не як їх там величали різні племена на земній кульці і що їм приписували.

Таки я вам кажу! (с)

І тут навіть у найпросвітленіших і розслаблених практиків постає проблема: як працювати з тим, чого і кого буквально НЕМАЄ? Якщо об’єкт не існує і функціонує тільки в цьому положенні, то варто про нього подумати і уявити (а тим більше зіткнутися!), як він вже перестає бути цим об’єктом. Весело, так? Елементаль Ніщо, коли виходить на зв’язок, проявляється в реальності, а значить він уже не елементаль, а щось інше.

Тобто, коли ви взагалі думаєте про це питання, будуєте якусь картинку в голові, то сутність, з якою ви працюєте, просто тупо перестає бути собою і набуває зрозумілої форми, яка не є її істинною. Коли ви перестаєте про неї думати, вона знову йде на другий бік реальності і стає собою. Це як Плакучі Янголи в «Докторі Хто». Вони рухаються і функціонують тільки тоді, коли на них не дивляться, але варто сфокусуватися – і це знову невинна статуя (Ніл Гейман напевно щось знав!). Сутності з неіснуючого пантеону функціонують аналогічно.

З цієї причини до їхніх рідних пластів свого часу втекли від репресій багато пустотників і сутностей, яких переслідував безіменний єдиний боженька. Згодом вони перемішалися (там, зі споду), і вийшов вельми строкатий натовп, де є весь спектр істот, від вищих пустотників до нижчих чортів. Бо пантеон Ніщо – це ДЕ, а не ХТО. І знову правильні питання!

Чуєте цей звук? Це нагромаджене сміття посипалося. Ось сутності, ось їхня база, ось так вони працюють, все. Заглиблюватися у всі ці пантеони з сотнями імен, статусів, історією – це як розбирати все людство за іменами, а не за біологічним виглядом. З усіх, з ким працюють люди, народу з Ніщо найменше цікава зовнішня форма чогось. Вони не просто не мають форми, вони взагалі є предтечами форм всього, що ви бачите навколо себе, включаючи відображення в дзеркалі. Чи є сенс фокусуватися на імені, якщо самого об’єкта буквально немає в реальності?

Ці істоти живуть на майже неприродних тут стихіях, тому працюють виключно спідсподу Всесвіту і майже не з’являються з цього боку. Але при цьому їм доступні опції, яких немає у інших істот, тому що виворот є доступним тільки за фізіологічними параметрами. Саме тому вуду дуже часто буває лякаюче ефективним, а їхня робота супроводжується яскравими феєрверками в подіях: вони не обмежують себе нічим, у тому числі й вашу фізику взагалі вертіли на… Древі. Вони живуть не просто поза зрозумілою системою, вони живуть за межами видимого світу і звідти тягнуть те, чого тут немає. Звідси шалена продуктивність і байдужість до місцевих реалій: якщо цього немає, то я це придумаю і притягну, і воно тут буде.

Фактично, і управителів цієї стихії також не існує. Дальрам та їх гібридні форми становлять ту базу, яку ми можемо хоча б якось уловити у цьому пантеоні. Це щось на зразок матрьошки: 20 дрібних чортиків з вогню, 10 більших на Пустці, 5 великих на Ніщо, і один спільний князь, який із них збирається, як трансформер у кіно, в одну істоту. Яку люди вже називають то бароном Суботою, то ще як. При цьому, в розібраному стані частина цього товариша бігає в одних справах, частина в інших. Вони мають одне ім’я, але з невеликими відзнаками в літерах (Мірабо, Марабо, Маробо…), а їхні зовнішні параметри по суті є пазлом, зібраним із випадкових шматків реальності. Що знайшлося під рукою, те й буде обличчям. Вони легко підминають під себе інших істот, набувають образів католицьких та інших святих, богів, інших сутностей, перехоплюють канали егрегорів… А що ви їм зробите? Їх же немає.

(c) Mylene Maelinhon \ матеріал Archaic Heart