Дума про «цих» (Maelinhon)

— А тебе я на своє прізвище записала – Кроліков (замість Шніперсон), щоб люди не заздрили.
(с) “Ширлі-Мирлі”.

Днями слухала подкаст Віталія Портникова про хвилю антисемітизму у світі. Засмутилася. Не стільки через сам факт, а скоріше я дуже боляче і дуже глибоко розумію саму проблему, коли твоя діяльність і навіть саме твоє життя стає якоюсь «запорукою неуспіху» у всяких хлібців. У яких криві руки і немає мозку для досягнення навіть мізерних цілей, але їх почуття власної важливості не дозволяє їм у цьому зізнатися навіть собі. Тема антисемітизму та будь-якого іншого нацизму – це не просто про Плутон у метафізиці, це справжня бездонна яма в кількох науках, від масової психології до астрології. Ті самі «вони», які завжди всім заважають і призначені відповідачами без права апеляції.

Я дуже багато пишу, у мене вже сотні статей та 4,5 книги. У моїй писанині є одна особливість – я не користуюся джерелами, тобто я нічого не читаю на ці теми, крім рідкісних табличок зі східної метафізики. Я не в курсі, хто і що пише ще на тему, мені це не цікаво, і я вважаю шкідливим домішувати чужу думку в тонкі науки. Тому читаю я лише художню літературу.

І в мене дуже часто крадуть матеріали. Це просто повальна проблема соцмереж, коли людям подобається інформація, подобається стиль, але зайве ЧСВ та купа лайна в голові інтенсивно заважають вказувати автора. Найчастіше моє ім’я і (с) просто опускаються з тексту, під статтею або нічого немає, або злодійкувато-безлике «з просторів». У гіршому випадку матеріал підписується чужим ім’ям. У найгіршому (було річ) – підписується своїм і одразу ж піднімається попереджувальний хай, що це я вкрала, а не навпаки. Курам на сміх. Я ще напишу, а ви так дурнями і залишитеся, ще й забруднивши своє ім’я перед батею Плу.

Найцікавіше починається тоді, коли пишеш цим людям і чемно просиш все-таки ж вказати автора. Просто вказати, це безкоштовно, я не вимагаю грошей за ці роботи, просто визнайте факт авторства. Ось документи, ось посилання, ось дати: автор точно я. Другою рукою одразу пишу в техпідтримку ресурсу, бо досвід маю виключно негативний. Люди кричать, істерять, загрожують розправою, ну або просто пильно дивляться і шиплять щось у дусі «Так ось яка ти людина виявляється…».

Тут не проблема плагіату навіть, тут проблема серйозніша: у людей, яким сильно тисне корона, просто не піднімається рука вказати якесь інше ім’я внизу гарного матеріалу. Ну от не піднімається і все, мануальна імпотенція у них така проти будь-якої логіки. Підписати автора музики. Вказати джерело статті. Заплатити гроші за фільм чи програму, якими вони користуються. Просто тупо визнати, що інша людина зробила щось корисне та потужне. Як це так, я бачу щось дуже круте, та це зробив НЕ Я?!! Ви що так не буває! Все найкраще у світі – моє. Як мінімум, я можу краще, ніж цей ваш, як його там. Якщо воно явно не моє, це в мене вкрали. Якщо я не можу довести факт злодійства, значить цей поганець все одно мудак і займає моє місце. Там же, ви ж знаєте, договорняки у них… Ну у цих… – і робить так рукою, типу, ви ж розумієте.

Ні, не розумію. «Ці», «Вони», а також безособовий оборот «роблять» (хочуть, бажають, капостять тощо) – це справжній бич людства. Там, де немає конкретики, з’являється уявний підставний ворог і індульгування йде порядками вгору.

У мене вистачає совісті визнати, що я не пуп всієї галактики, є люди і нелюди, які здатні робити щось краще за мене. Що є недосяжні для мене висоти, майстерність, рівень, що я багато не знаю. Але ж це чудово! Я відчуваю радість і трепет, що існують ті, хто може більше за мене. Отже, ми маємо прогрес! Вони можуть написати круту музику, зняти вражаючий мене фільм, створити інформацію, яку я не знаю. Вони можуть вилікувати хворобу або винайти технології. Я не тільки із задоволенням визнаю факт їхнього генія і великими літерами пишу їхні імена, я ще й усім радитиму їх. Безглуздо навіть промовляти, що вони на це заслуговують, бо витратили роки та десятиліття на те, щоб навчитися своїй справі, сформулювати ідеї, втілити, придумати… Їм явно бувало дуже складно і навіть нестерпно, але вони змогли.

Але є й ті інші. Яким дуже-дуже заважають усі ці «вони», і я, на жаль, часто серед тих, хто заважає. Ця велика категорія громадян сприймає світ як гру з нульовою сумою – якщо в мене є, то в тебе вже автоматично немає. І навпаки. Чи вони в дитинстві казок про МакЛауда переглянули, чи що, але залишитися має тільки один! Усі їхні місця вже зайняли якісь «вони», вся музика написана, теорії виведені, аксіоми доведені і взагалі, колесо винайшли задовго до народження. Як їм тепер із цим жити? З’являється так ось після школи якийсь виродок, який не в змозі щось зробити сам, намагається увійти в нову для себе сферу. Намагається, намагається, результатів немає. Він ще намагається – результати все одно мізерні. І може б спитати себе – можливо справа в мені? Може, це я намагаюся охопити сферу, на яку мені не вистачає мізків? Я ж три слова без помилок написати не вмію, а хочу писати на складні теми. І кіно моє ніхто не дивиться, і товар мій не купує.

Люди нормальні ставлять собі ці питання. Що я роблю не так? Чи досить я розумний і добрий для того, що я собі намітив? І якщо ні, то як мені треба виправити себе? Може книжок яких почитати, на семінари сходити, змінити підхід? Може, переїхати до іншої країни? Світ дуже справедливий насправді, просто люди дивляться в розрізі років 10-20, а не 400 років. Якщо когось забули, то він буде у топі у новому циклі та з відсотками. Ця механіка забезпечується Сатурном та Плутоном, а у них аудит досить прозорий.

Люди НЕ нормальні одразу ж шукають винних! Це не я косорукий, а мені пробитися не дають. Ну, Оці. Це не я нездатний створити хорошу музику чи кіно, це у НИХ там все куплено. Це не я баран, який не вміє придумати нічого нового, а просто ВОНИ там всі місця зайняли, все купили і взагалі, вони порядній людині і кроку ступити не дають.

Але ж світ так не працює?… Тобто існування на світі режисера Нолана ніяк не суперечить існуванню режисера Сінгха чи Спілберга. Більше того, я жадаю дивитися всіх трьох, а не когось одного, найкращого та головного. Теорія двох тортів знову ж таки. Світу також не потрібен один, найкращий і геніальніший лікар, він не здолає вилікувати всіх. Світу потрібно БАГАТО дуже хороших лікарів, багато директорів лікарень, багато вчених та голів інститутів. Що більше, то краще. Як і торговців, компаній, художників, парфумерів… Та будь-кого. Потрібна різноманітність, а не ієрархія з точкою вгорі. А різноманітність не має рамок.

Простіше кажучи, ніхто не посідає нічиє місце. Місця у світі практично безлімітні, ідеї теж. Бери та роби, якщо можеш. Питання лише в тому, а чи можете ви на цю клітинку чи ні, чи здатні ви взагалі створити щось варте? Є люди, які створили навіть саме місце, куди ви хочете потрапити, отже, з місцями проблем немає, ви можете створити ще новіше. А от із кривими руками є проблема, причому завжди.

Але у масовки у голові все працює інакше. Вони бачать яскраві фігури і в них сіпається око – як це так, чому цей виродок займає місце, яке я хочу? Це я хочу там бути, я хочу це підписувати своїм ім’ям, сяяти і т.д. (А ось ридати від безсилля ночами, багато років вчитися, працювати і розвиватися як вони – не хочу, ні).

І ось вони євреї, так. Або вірмени. Або масони. Або ще будь-хто, у кого особистий чи національний менталітет зазвичай спрямований на себе, своїх і свій розвиток, і меншою мірою цікавиться іншими. Вони хотіли стати інженерами та режисерами – вони до цього йшли й дійшли. Що там робили при цьому інші, їх мало хвилювало, вони займалися собою і досягли успіху.

І ось коли приходять періоди змін, трансформацій, земля йде з-під ніг, а Плутон активний у просторі, такі люди та нелюди завжди стають лакмусом для хом’ячків. У тебе гарна хата, а в мене ні? Виходить, ти мене пограбував! Я не знаю, де і як, але за лінійною логікою я тебе підніму на вила і будинок заберу. Ця категорія громадян завжди шукає якихось «їх», які їм відчайдушно заважають на всіх шляхах у житті. Ось Вони там все обсіли, та якби не Вони, то я б ух! Зараз ось Їх винищимо, звільнимо місце і ось тоді заживемо!

Якщо в ідеології та мовленні з’являється слово «вони» – тікайте. Це маркер. Значить, у хлібів пригоріло остаточно і зараз підуть погроми за місце. І не факт, що ви самі рано чи пізно не станете “вони”, тому що проблема не вирішиться. Від вбивства хорошого лікаря клітина не звільниться, вона зхлопнеться і щезне. Був лікар чи інженер, і все, немає його, на його місці тепер Вася, а він щось так собі… Якби Вася був того ж рівня, він просто створив би +1 клітинку і ніхто б нікому не заважав.

Дуже багато тут залежить від виховання та традицій у сім’ї. І якщо у євреїв, наприклад, прийнято обов’язково шукати якийсь головний талант у дитини та розвивати її, то чого дивуватися з того, що шукане знаходиться, рано чи пізно. Євреї – такі ж люди, як і всі інші, просто вони схильні займатися насамперед СОБОЮ і хоч трохи підтримувати своїх.

Всі інші своїх не тільки не підтримують, вони їх відчайдушно топлять і б’ють веслами, намагаючись відхопити шматок собі. Мало хто взагалі почувається частиною народу, нації, яка займається собою і своїми. Усі тільки дивляться за паркан, де Вони. Якщо ж ви виховуєте своїх дітей як шматки лайна, у яких «нічого твого тут немає» і «займаєшся всякою дурнею», а хтось виховує своїх інакше, то чи варто чекати однакового результату?

Що посіяно, те й дозріє.

Вони ось так вибудували своє життя, спрямувавши зусилля на розвиток мозку, талантів, допомогу своїм, розвиток дітей тощо. Хто вам заважав? Ну і ви спрямуйте свої зусилля туди ж. Виховайте супер дітей, які вміють думати головою. Створіть такі ж клітини та місця, протягніть туди талановитих «своїх», покажіть світові свою крутість. Прочитайте стільки ж книг, зробіть стільки ж відкриттів, напишіть ще більше крутих пісень, які сподобаються мільйонам… Чи зможете? Чи річ не в клітинах?

Я великий противник концепту народів та націй, якщо це не про ментал. Немає жодних зовнішніх параметрів, за якими ви можете одну людину відрізнити від іншої у плані нації. Ментальний зріз нації справді формує її, але аж ніяк не фізичні та фенотипні параметри. Так «євреїв» у сенсі поглядів можна знайти в будь-якій країні. Якщо умовний африканець виріс у Китаї, то він китаєць, за мізками, поглядами, мовою та стилем мислення. Євреї як трохи відокремлений ментальний клас людей якимось чином дуже сильно резонують зі зрізом Плутона. Я не зовсім розумію, як так вийшло, але це видно буквально за будь-якою реакцією на них. Хоча, якщо вдуматися, то вони просто тупо зробили все більше і краще, і тому їхні імена більше в якихось топах. Більше відкриттів у науці, більше премій, більше винаходів, музики. А не тому, що у них дві голови чи є якась конспірологічна причина.

Є дуже простий варіант оцінки явища: виділіть планетарний принцип, який програється в просторі. Якщо ви бачите якийсь лакмус, об який всі спотикаються, і побачивши його народ раптом сходить на гівно – це Плутон. Що притаманно Плутону? Тягти гниль і бруд назовні, викликаючи вогонь на себе і тим очищаючи. А також – крутий зліт тих, хто не повівся і став допомагати лакмусовому класу, а не намагатися його знищити. Домаха завжди винагороджує тих, хто не боїться його в інших людях і чесний із собою. Але хом’ячки бачать, що люди, які перебувають у шлюбі або дружбі з євреями, зазвичай успішніші, і роблять дуже передбачувані висновки.

Настають умовні 30-ті, поросячі очі наливаються кров’ю і «ці» щоразу масово знищуються, щоб звільнити уявні місця в просторі. Під це підтягуються будь-які гріхи «цих», гори брехні і вигадується ціла ідеологія, чому з «Цими» у нас ніяк не виходить займатися собою. Однак, місце звільнили, а зробити все одно нічого до пуття не змогли. Тому що ми знову впираємося у питання підпису під статтею чи відкриттям.

Тому люди та нації, які займаються не собою, а борються за якісь зайняті місця зі своєї хворої голови, викликають у мене щиру огиду. Вони безнадійні. Їм завжди хтось заважатиме витерти жопу, вмитися та оглянути своє життя та свою країну. Не ці, то інші. Тому що в себе дивитись страшно, своїми справами займатися складно і гидко, рости над собою – іноді майже нестерпно. Зате заважати іншим, лізти в чуже життя і шукати там винних – легко і приємно. Що й бачимо повсюдно, зокрема в Палестині. Люди не хочуть жити нормально і займатися собою на своїй землі, вони хочуть знищити тих, хто, на їхню думку, займає клітину поряд і нібито заважає. Минають десятки років, євреї будують каналізацію, клініки та пишуть нові, ліберальні закони, а їхні сусіди копають траншеї, роблять зброю для вбивства та живуть у гівні.

Не знаю, як ви, а я здатна співпереживати лише позитивній діяльності. Спрямованої на творення, розвиток, прояснення та покращення. Якщо діяльність спрямована на знищення та пошук ворога, то в ній щось дуже не так.

Віталій Едуардович правий – нового Голокосту не буде через малу кількість Цих, що залишилися живими. Європейських євреїв викосили на величезний відсоток, а краще чогось не стало. Євреї, стільки століть, будучи суто плутоніанськими «цими», ще якимось дивом не втратили бажання вас лікувати, робити відкриття в науці, знімати кіно та писати музику. Бережіть їх, вони надають вам приклад того, як можна і потрібно жити.

(c) Mylene Maelinhon \ Матеріал проекту Маргінальна Метафізика

Репости цього матеріалу дозволені лише із зазначенням автора та джерела матеріалу. Крадіжка інформації, тексту чи їх частин жорстоко карається, і я не про юристів. Дотримуйтесь чесності та поважайте чужу працю, тоді ця повага до вас повернеться сторицею.