Як підтримати людину в горі (Євгенія Мінаєва)

“Я не знаю, що правильно казати в таких випадках”.
“Я не вмію підтримувати.”
(Тиша)

Якщо впізнаєте себе, коли поруч хтось горює, можливо, цей пост буде корисним. Пишу його зсередини пітьми, декілька днів по смерті мами; пишу як жінка, яку не так давно зрадив і кинув коханий чоловік. А також ззовні інших секторів тієї ж пітьми, бо бути волонтером – це регулярно бувати на прощаннях та похоронах; бути поруч з друзями, які глибоко горюють. Весь час бути в оточенні смерті і горя.
Тож… Що робити, якщо людина поруч проживає смерть близького?
По-перше, а яка ВАША мета в цьому? “Що робити” – щоб що?
Питання важливе, бо ціллю не може бути пошук рішення. На смерть не існує порад та рішень, аргументів та альтернатив.

Тому звільніть себе від внутрішнього тиску, яке виникає від бажання чимось зарадити. Від вас ніхто не чекає рішення. Тим паче порад. Будь ласка, заспокойте свого внутрішнього відмінника, рішалу та усезнайку, та утримайтеся від виставлення людям в горі списку задач “щоб стало легше”, історій успішного успіху швидкого полегшення та всього, що має наказову версію дієслів у реченнях (роби, не роби, почни, перестань).
*За навчання, як треба чи не треба проживати горе, що відчувати і як поводитися, треба відкривати окреме коло пекла. Особливо тим, хто без дозволу несе до людини в болі свою релігію чи переконання. Лагідне насаджування – це все ще насилля.
Ціллю не може бути і “зробити, щоб людині було добре”. Людині не буде добре ані зараз, ані найближчим часом. Є безмежною грубістю пробувати відволікти і веселити без чіткого на то запиту. Бо сміятися над горем – це право, яке належить по дефолту лише тим, хто горює, а іншим – видається чітко, словами через рот. Простіше – жарти і пріколи, якщо ви не близькі, скоріш лише травмують ще більше, або викинуть вас з життя цієї людини.

Ха, але тоді… Навіщо? Давайте перефразуємо питання, і половина відповіді буде на столі:

“Набуття якого стану людиною в горі є моєю ціллю?”

“Який стан я хочу принести людині, яку втішаю?”

І тут я бачу одну ключову безпрограшну відповідь. Я би сказала, надважливу. І це…
Не-самотність. Горе, пережите на самоті, множить горе. Біль, пережитий в ізоляції, рве глибше і сильніше. Коли поруч – смерть, то відчуваєш свою невагомість, поступову втрату землі під ступнями. Тому свої люди поруч, в контакті і на зв’язку – це мотузочки і канатики, які швартують до теплої гавані. Ми біологічний вид макак, яких зцілюють інші макаки, якщо хочете.

Ваші помічники у побудові не-самотності – це такі слова:

✨”Я не уявляю, як тобі важко. Але ти не сама/сам. Я хочу заїхати обійняти тебе, коли можна?”

✨”Пиши мені, будь ласка, раз на день, як ти. Я теж буду питати, але пиши.”

✨”Ти хочеш про це поговорити? Давай домовимося, що я на зв’язку. Можу приїхати зараз або завтра, або коли скажеш”

Та всякі інші. Скажіть, що ви поруч. Будьте поруч, відповідайте за обіцянку. Просто будьте поруч, регулярно;, будьте свідками.

Як же висловити свою присутність?Ніяково мовчати, важко підібрати слова? Невідомо, що конкретно робити?

❤️Питайте побутове: ти їв сьогодні? Як твоє самопочуття на фоні, нічого не болить? Спиш, можливо помогти із ліками? Ти маєш сили приготувати собі їсти, чи я вже виїжджаю з супом?

❤️Питайте особисте, коментуйте з підтримкою, слухайте уважно: я бачу, як тобі боляче, і мені болить разом з тобою. Мені шкода, що ти в такому горі. Такого не мало статися, але разом ми переживемо це.

Згадайте, що людина любить, і принесіть це.

❤️Мовчки. Хай це буде маска для обличчя, торт, пластилін, колекційна фігурка, та хоч килим – просто принесіть. Ненав’язливе, не святкове, особисте; таке, що видає ваше уважне ставлення до людини. Можете спитати: слухай, що ти любиш жерти/пити? Що тобі приносить задоволення з косметики, аксесуарів? Я хочу поповнити твою скарбничку, щоб ти подбав про себе, коли я не поруч.

😊Спитайте за потреби, якщо людина готова говорить. Тут впливає ступінь близькості , звісно… Але наприклад: давай поговоримо, я не хочу лишати тебе в такому стані. Розкажи про (того, кого втратили).

😊Нагадайте, що не існує правильного способу пережити горе. Покажіть, що не чекаєте конкретного стану чи реакцій. Людина плаче? Реагуємо на плач. Жартує? Не ревете їй в плече, як ви співчуваєте, не заглядаєте в очі вологим поглядом сумного тюленя.
Прям словами кажіть “ти добре тримаєшся”, “захоплююся, що ти…”, “це нормальна реакція, дозволь собі це”, “не гризи себе за свій стан, маєш право бути, як відчуваєш”.

👉Не тараторьте завчений текст і не пробуйте бути мачо. Це нормально, коли всі розгублені. Нормально це бачити, і казати, і відчувати. Головне не приносити до втрати додаткової напруги тим, що ми всі раптом маємо зробити щось таке правильне, що треба робити в таких табуйованих і стигматизованих ситуаціях.

👉Не ізолюйте, “щоб не турбувати”. Людина зі втратою потребує зовнішнього світу, і це дуже боляче, коли друзі закриваються і не діляться, як раніше, бо “у тебе і так забагато всього”. Так, забагато, але тиша як реакція – це радше покарання, а не спосіб дати простір. Про те, чи дати простір, краще спитати окремо, і словами через рот.

І ще… Без “якщо шо”. Бо яке блять ще потрібне якшошо, щоб людина заслужила на вашу допомогу?
Клич, якщо шо. Якщо треба, я поруч.

Оце “якби шо” – радше демонстрація, що вам потрібно собі плюсик в карму, але відповідальність ви переклали на того, хто горює. У список задач йому/їй, “згадати про Х, нарізати їй/йому задач, поямнити, як мене підтримати, дати інструкцію”.
Ви або поруч, або ні. Це ВАША дія, або не дія.
Людина не має бігати дбати за те, щоб ви відчували себе добрим помічником.
Людина також не має вислуховувати ваші незрозуміло кому озвучені “я не вмію підтримувати” та інше.

Бо єдина адекватна відповідь на таке – це “Як не вмієш, і тобі зі мною ніяково – навіщо ти прийшов робити це моєю проблемою?”

А тепер головне: засуньте собі в сраку слово “тримайтеся”. Це як сказати “думай про їжу” голодному. Дякую, як ми не подумали? Просто ж треба триматися, і все!
Таке.
Можливо, ще доповню цей допис, або додам нові. Сподіваюся, вам мій погляд допоміг і полегшив цю дуже непросту задачу бути поруч з людиною, яка проходить втрату.
Усім сил.
*І так, ніякі пости у фейсбуці, навіть якщо вони вам дуже подобаються, не заміняють допомогу фахівців – психотерапевтів , психіатрів, тощо.

Євгенія Мінаєва (c)