50 відтінків фізики (Igly & Maelinhon)

Ми говоримо з тобою різними мовами, але речі, про які ми говоримо, від цього не змінюються.

«Майстер і Маргарита» (с)

Народ, який подався в езотерику, має дві дуже поширені біди. По-перше, кожен у ній бачить (чи намагається бачити) щось дуже своє, натягуючи суб’єктивне на об’єктивне, а друга полягає у повальному зрушенні сприйняття таких тем у ефемерний, хиткий та туманний спектр, де немає ні правил, ні конкретики. Так, ніби метафізика та е(к)зотерика взагалі не стикаються з реальністю і не мають до неї жодного відношення. Там все хитко, неточно, працює поза всякою логікою та законами, загалом, твориться якась незрозуміла дичина і бігають сутності у вигляді гномиків. Є нормальна, міцна, наукова наука фізика, а є мракобісся для тих, хто поїхав. Спростуємо цю тезу і спробуємо трохи пов’язати основні концепти? Парадокс, але ми теж вважаємо магію, бульварну астрологію та інше шарлатанством. Все є фізика і все набагато цікавіше!

З суб’єктивним у метафізиці реально великі проблеми, коли те, що об’єктивно для всіх, починає розглядатися з позиції «я це бачу не так!», а те, що, навпаки, потребує індивідуального погляду — заміщається суворою догмою ззовні. Наприклад, адепти заявляють, що всесвіт складається лише з 4 стихій. При цьому не зіставляючи цю картину з об’єктивною картиною світу, яку вони спостерігають щодня, просто живучи в ньому і сидячи на дерев’яному стільці, якого не існує в концепції чотирьох елементів. Для метафізики схема стихійного складу світу — це те саме, що таблиця Менделєєва для хімії: це набір одиничних конструкційних елементів, на які можна розібрати абсолютно все, чого стосується ця наука. З позиції метафізики зі стихій складається абсолютно все. То з якої ж із цих чотирьох стихій складається інформація? А магнітне поле? А електрони із протонами в атомах вашого телефону? З чого складається простір між ними? А горезвісний дерев’яний стілець? Що зі стихій є его чи страх? Відповіді у адептів старої грецької моделі або не знайдеться, або вилізе хтось п’ятий, наприклад, так званий тонкий ефір (яким можна зручно так пояснити все на світі). Що вже мало б вивести на деякі роздуми, але це відбувається, на жаль, приблизно ніколи.

Порівняння метафізики з наукою було приведено далеко не випадково і не заради єдиної наочності образу. Справа в тому, що будь-яка існуюча у світі наука описує, по суті, один і той же величезний об’єкт – наш з вами всесвіт, тільки з різних ракурсів і різних зрізів. Кожна з них починає своє вивчення по-своєму і з різних точок, але, зрештою, у міру накопичення знань вони завжди натрапляють одне на одного. Хімія стикається з фізикою, фізика – з математикою, математика – з біологією і так далі. І, якщо їх висновки відповідають дійсності, то вони або породжують певну суміжну область перетікання однієї в іншу (з хімії в біологію є своєрідний «міст» через біохімію). Або одна з них підтверджує та пояснює явища, виявлені в іншій: наприклад, відкриття фізиками частинок, що утворюють атоми, пояснює поведінку хімічних елементів.

Людська ж фізика і східна метафізика в адекватному її варіанті взагалі у певній точці зустрічають одне одного, називаючи одні й самі речі різними іменами. По суті, це та сама наука, тільки вона бере початок у точках з різними щільностями матерії. І сьогодні ми вам коротко розповімо, як виглядає світ з погляду тонкої фізики, і де ця картина стикається з щільною фізикою. Це буде короткий екскурс, а не докладна стаття, але він покликаний дати відповіді на запитання і коментарі, які часто виникають до статей проекту Маргінальна Метафізика

13 котів Шредінгера

Почнемо з боку метафізики. Спочатку існувало 3 первородні стихії – Пітьма, Пустка і Хаос. Говорячи мовою щільної фізики – енергія/матерія, інформація і простір відповідно. Всі інші стихії – це або дрібніші їх частини, або наслідок їх взаємодії між собою. Прикладом першого може бути породжений Хаосом Час або породження стихії Життя зі стихії Дерева, а другого – всім відомі стихії щільного світу, частки якого, по суті своїй, є Пітьмою, обгорнутою в Пустку. Всі ці вторинні і третинні стихії, проте, визнані тонкою наукою самостійними стихіями, оскільки разюче відрізняються за властивостями від своїх «батьків» і одне від одного.

Та ж стихія Життя, виведена зі стихій Дерева і Часу, далека від них за масштабами та властивостями, та й зовсім несхожа на початковий Хаос. Крім них є дрібніші варіації стихійних частинок, які слабо відрізняються від свого «витоку», тому називаються підстихіями. Наприклад, Іньський та Янський Вогонь у східній метафізиці. Стихія вогню вона скрізь вогонь, але чи це буде полум’я свічки, блискавка, величезна палаюча зірка в космосі або радіоактивна хвиля при вибуху атомної бомби — це вже нюанси підстихій. Для підстихій немає чітких і жорстких критеріїв для відділення одне від одного, вони перетікають одна в одну і знаходяться в перманентному русі. Підстихія – це більш технічне поняття, прийняте для зручності, ніж окреме явище з жорсткими рамками. Зі стихії вогню ми як похідні можемо виділити електрику та магнітні поля окремо, а можемо «зліпити» їх в одну підстихію, дивлячись як нам зручніше в окремо взятому випадку.

У сумі стихій із підстихіями у всесвіті буде штук 30 з лишком. Але основних стихій у всесвіті лише 13: Пустка, Пітьма, Хаос, Ніщо, Світло, Час, Смерть, Життя, Тінь\Дерево, Вогонь, Вода, Метал\Повітря, Земля.

Таке різноманіття вийшло через те, що багато поколінь тонких фізиків, інженерів та біологів постійно експериментували з елементами, виводячи нові та нові бази для створення об’єктів та граючись з їх характеристиками. Наприклад, люди — це біологічний вид, який з’явився в ході дуже довгого експерименту зі стихією Дерева. Стихію Юпітера, якій притаманна жорстка циклічність, викручували і переробляли багато разів, щоб досягти появи видового розмаїття рослин для їжі. Всі фрукти, овочі, ягоди, дерева і чагарники, все це було придумано нещодавно і було «проектом з відкритим кодом», де будь-який бажаючий тонкий громадянин міг вивести собі квіточку або ягідку. Все стало набагато драматичніше, коли цей гібрид Дерева та Часу помістили у живу істоту та допиляли до появи стихії Життя. Наслідки та етичні дилеми розгрібаємо досі, але це гарний приклад того, як натхнення іноді приводить науковців до глобальних змін усього світу навколо. До речі, саме тому китайська метафізика у центр Всесвіту ставить Юпітер, а не Сонце.

Через те, що людям у результаті виділили свій простір, де матерію ущільнено і стабілізовано в сотні разів сильніше, ніж в інших областях Всесвіту, багато стихій у сучасних реаліях існують у двох формах – щільній і тонкій. Потоки та зрізи деяких стихій, проходячи через простір фізичного світу, починають змінювати властивості та стають, по суті, звичайними видимими фізикам частинками. Тінь перетворюється на Дерево, Смерть стає радіацією всіх спектрів. І тонкі їх прояви особливо цікаві, бо кожній стихії на тонкому плані притаманні властивості елементарних частинок щільного плану, навіть якщо брати стихію в макроскопічних масштабах. Подібно до фотона чи електрона, будь-яка з них буде і хвилею і часткою одночасно: наприклад, Пустка як хвиля задає форму всьому у Всесвіті, але як купа часток вона утворює простір сновидінь і цілий ряд просторових вимірів Всесвіту. Ми розуміємо, що героя книги не існує, як і вигаданої нами на дозвіллі реальності, але в якомусь зрізі ці образи є.

Відповідно всі стихії світу працюють і як частки і як вібрації. Кожній зі стихій відповідає хвиля з певною амплітудою та частотою коливання, що «задає» її властивості. Якщо говорити точніше, то кожна стихія має певний частотний діапазон, у межі якого вміщаються всі її «підвиди». До цієї концепції люди вже наблизилися в теоріях струн і суперструн, в першій з яких найелементарнішою неподільною складовою всесвіту є неймовірно маленькі струни, що коливаються з тією чи іншою частотою, а в другій – ці струни ще й мають частку-близнюка, що не коливається. І якщо видихнути і вийти з режиму заперечення, то тонке та стихійне тут уже проглядається неозброєним оком.

Взагалі для простоти розуміння того, з чим працює метафізика і про що намагається говорити екзотерика, можна намалювати діапазон частот і коливань і порівняти їх зі звуком. І стихії і звуки – це (у тому числі) хвилі, а значить, вони характеризуються двома основними величинами: період коливання та амплітуда, тобто максимальні значення зміщення та зміни змінних від середнього в якихось умовах (у вакуумі, у воді, в повітрі, в умовах різної щільності буде різна швидкість та характеристики). Зворотна величина називається частотою (для звуку це Герци, для стихій вам термін ні про що не скаже:), і по ній вже можна побудувати таблицю частот: низькі, середні та високі. Стихії так само вібрують, переміщуються і рухаються, вибудовуючи простір, об’єкти і тіла за висотою коливань.

За цим же принципом побудовані й усі моделі світів і світових древ. Зверху у нас «спливають» високі частоти і там живуть сутності, яким вони зручніші, як середовище для життя, а вниз «зсипаються баси», тобто простір там має більш низькочастотні коливання. Зверніть увагу, що це саме коливання, а не самі стихії, які можуть “звучати” і низько і високо. Весь простір, як і раніше, зіткано з 13 стихій і там і там, просто в низах він «звучить» інакше, ніж нагорі. Той самий принцип витримується і в усіх живих тілах, побудованих від верхніх до нижніх частот, кожен тип яких за щось відповідає.

Тому весела монотеїстична ідея про те, що тілесне і низове — це фу, а верхнє і високе — це ня, звучить як маячня не тільки для фізиків, а й для будь-якого димута, у кого айк’ю хоч трохи вищий, ніж у столової ложки. Ми не можемо відмовитися від фізіології, від їжі, від сексу, від тіла як такого, і піти у високу духовну далечінь. Нас тоді перекосить і ми помремо, тому що органи, побудовані в низькочастотному зрізі потребують харчування та руху і вони є у всіх живих істот, включаючи повністю тонких. Якщо прокачувати тільки «духовний» верх, то зозулька відлетить у стратосферу, бо не балансується низькими по частоті енергіями. Скрізь має бути баланс.

Час – не коли, а де

Тепер про простір. Відразу варто відзначити дві речі:

— Єдиної системи просторових вимірів на тонких немає. І кількість цих вимірів відрізнятиметься від системи до системи. Причина така сама, як і з підстихіями: деякі з вимірів, зважаючи на їх властивості, можна при технічних розрахунках або прийняти за одну штуку, або розділити на дрібніші +100500 вимірів, залежно від того, наскільки скрупульозні розрахунки нам необхідні. У цій статті ми розглянемо варіант, що має 9 вимірів, часом уточнюючи, де тут може вилізти ще один або п’ять.

— Однорідні перпендикулярні один до одного осі  це лише 3 звичних нам вимірювання – довжина, ширина і висота. Інші 6 не будуть мати майже нічого спільного з цією трійкою або не мати взагалі. Почнемо з тих, що будуть до них ближче, а потім, чим товще в ліс, тим далі партизани.

Четвертий вимір, утворений стихією Часу, все ще можна буде уявити як вісь. Але, по-перше, ця вісь буде не пряма і однорідна, а нерівномірна і звивиста, з купою завитків різного розміру, які знаменують собою різного роду цикли, що петляє в різні боки. Причому ці завитки будуть дуже добре описуватися числовим рядом Фібоначчі і формою нагадувати золоту спіраль. А по-друге, і ця вісь та окремі її частини постійно рухаються вперед. Причому, як самі по собі, так і по трьох знайомих вам вимірах. Відповідно, ми не можемо повернутися назад у часі, він постійно від нас віддаляється назад (в астрології це відповідає вузлу Кету та його зрізу простору), ми можемо лише рухатися по спіралі далі, вперед (у зрізі Раху). Сам дотик із цими двома зрізами взагалі у принципі забезпечує такі поняття як пам’ять, уяву та всякі «містичні» штуки типу віщих снів. Ви просто бачите простір зрізу Раху та його реалії перед собою та зчитуєте там якусь інформацію про найближче майбутнє. Або дивіться назад, через зріз стихії Кету (це підстихія Часу), і бачите речі, яких вже немає, вони залишилися у вас за спиною, в минулому.

Другий тип руху часу навіть наочніший, ніж перший, але він частіше вислизає від сприйняття в повсякденному житті. Уявіть, що у вас зараз ніч, 2 години рівно. Але десь зараз 8 вечора, а десь 2 години дня. Тобто, десь у тому самому просторі, в якому ви перебуваєте, інший час доби, він відрізняється від вашого. Так, це пов’язано з рухом планети в космосі, але разом з ним відбувається і циклічний рух витка осі часу, що дорівнює вашій добі. Слідом за цим часом по простору рухаються циклічно інші стихії, утворюючи своєрідний рухомий за часом градієнт з енергій. Він виглядатиме по-різному для кожної окремо взятої точки планети чи координати на Древі. А оскільки жодна з точок зі стихійного погляду не порожня, то з кожною з них навколишні енергії взаємодіятимуть по-різному, їх «хімічні реакції» утворюватимуть те, що зветься зірками, брамою та духами в метафізичній системі Ці Мень Дунь Цзя.

До речі, саме цим типом руху часу користуються сутності, коли хочуть розтягнути час у межах своєї просторової кишені, в якій розташований їхній дім. Вони його переміщують за плином витка часу так, щоб завжди перебувати в точці з потрібним значенням. Для наочності, уявіть, що ви спостерігаєте захід сонця і можете миттєво переміститися в якусь точку простору на вибір. Захід сонця. Ви зміщуєтесь по широті туди, де він тільки почався і … знову захід сонця. Ви знову зміщуєтесь туди, де він тільки почався і… захід сонця! І так можна висіти в одній умовній точці скільки завгодно, суб’єктивно собі розтягнувши момент хоч на тиждень. Саме тому час — де ви, а не коли ви, і тонка фізика його розглядає саме з цієї позиції, а хвилини, дні і роки — це малозначуща штука для Всесвіту. Старіння ж відбувається не від прожитого вами часу, а від витрати ресурсу на регенерацію тканин. Час у процесі грає дуже вторинну роль.

Перший тип руху – це те, що ми розуміємо під плином часу. Якщо ми уявимо час як координатну вісь, де точка -1 буде вчора, сьогодні 0, а завтра 1, то наступного дня ми не опинимося в точці 1. Вісь зрушить і ми знову опинимося в точці під назвою сьогодні, в точці 0, а наша минула «сьогоднішня» точка зрушить у бік від’ємних значень координати. Можна сказати, потік стихії часу рухається назад у часі, просто як тахіон якийсь. У метафізиці це тріо Кету-Місяць-Раху та його зрізи, які також вибудовують і зрізи мозку, відповідальні за сприйняття цього й усвідомлення його відмінності від учора чи завтра.

До речі, в тому, що час для нашого сприйняття протікає з минулого в майбутнє винне страховисько, яке називається ентропією, а також другий закон термодинаміки. Ентропія – це фізична величина, яку можна описати як міру безладу у системі. Уявімо собі полицю, на якій стоять книги в алфавітному порядку. Це система, в якій значення ентропії буде мінімальним. А якщо книжки розставити абияк, то значення ентропії на поличці збільшиться. І, згідно з одним із формулювань другого закону, система прагне прийняти саме той стан, який можна отримати найбільшою кількістю варіантів, тобто до того, у якого більше значення ентропії.

У минулого є лише один варіант. Для того, щоб до нього потрапити, треба зрушити всі об’єкти в системі до того стану, в якому вони були в минулий момент. Щільним вченим вдалося стрибнути в минуле тільки на мікрочастки секунди, і то в межах дуже простої системи кількох кубітів. І то передати туди лише односкладовий інформаційний сигнал, чи то пак, клаптик Пустки. Переміщення в минуле макрооб’єкта уявити досить складно, тому що, можливо, вам доведеться для цього затягнути в себе весь СО2, який ви виробили, і видихнути кисень, та ще й розпихати вуглець по клітинах в те ж положення, в якому він був в момент призначення. Загалом, ідея така собі.

У майбутнього досить багато варіантів того, яким воно може бути, тому часова вісь так легко і прочавлює в теперішнє один з його варіантів, закладений в лініях ймовірності.

І тут ми переходимо до п’ятого виміру – виміру Хаосу. Хаос дуже важко укласти в координатну вісь або хоча б уявити у вигляді площини. Хаос – це і є простір, даний вимір включає всі інші виміри, всі їх можливі точки і всі напрямки відразу. Три просторові виміри та час є безпосередньою частиною цієї стихії, що дозволяє нам з пафосом заявляти, що час і простір – це одне й те саме. І що просторово-часовий континуум – це Хаос. Ті самі лінії ймовірності (космічні струни), з яких складається майбутнє, бовтаються у хаосі. А складаються вони з Пустки. Відповідно, езотеричні системи типу Таро не проглядають майбутнє, вони переглядають простір варіантів і найімовірніші за багатьма параметрами події.

Стихія Пустки разом зі стихією Ніщо утворюють два паралельні просторові виміри. У глобальному сенсі Пустотний вимір містить у собі все, що існує хоча б на рівні інформації та уяви, а у вимірі Ніщо знаходиться те, чого просто не існує (Привіт творцям теорії про Антивсесвіт!). У локальному сенсі вимір Пустки – це все те, що ви знаєте, а Ніщо – все, що поза вашим сприйняттям. До речі, зацініть кумедний парадокс: для тих, хто знайомий з моделлю 13 стихій, стихія Ніщо буде частиною просторового виміру Пустки, а для тих, хто не знайомий, Пустка буде частиною Ніщо.

І саме тут ми можемо знатно наплодити сутностей, розбивши ці два виміри на чотири за ознакою «глобальне значення — локальне», від Пустки до окремого виміру виділити вимір снів і уявного, ментальний простір (колективний несвідомий), відкласти в окрему стопку уявне, а ще витягнути в категорію окремого виміру на стику Пустки та Хаосу магістральні лінії ймовірності.

Восьмий вимір, як і дев’ятий, на відміну від інших вимірів не будуть суцільними і безперервними щодо інших вимірів. Вони обидва будуть схожі на розкидані там і тут шматочки, пов’язані між собою крізь відстань чимось неочевидним, типу квантової заплутаності. Приблизно як у пари шкарпеток, де одна вічно пропадає невідомо де, але якщо надіти другу на ліву ногу, то та перша автоматично стане правою :). Цей вимір включає всю матерію цього всесвіту, як тонку, так і щільну, всі умовні частинки, що створюють тканини простору і об’єктів. Це вимір, створюваний стихією Пітьми.

Дев’ятий вимір – вимір Стихійних Зрізів – є «допоміжним» стосовно виміру Пітьми, і є набором проекцій окремих типів стихійних частинок, здатних до створення того чи іншого роду матерії. Його можна порівняти з набором зображень голови людини, які отримують у різних медичних апаратах. І тут ми можемо так само повеселитись, зліпивши 9-й та 8-й виміри в один, якщо нам розділяти типи матерії не дуже потрібно, або розщепити 9-й на кілька вимірів, кожен з яких можна визначити як зріз однієї зі стихій або її складової.

І ось вона, до речі, сакральна геометрія. Це ніщо інше, як спроба намалювати всю цю систему магістралей та потоків, а не щось аморфне та хитке, згадане в якихось там ведах, сагах та іншій макулатурі.

Підсумовуючи сказане, немає жодної різниці між фізикою та метафізикою, якщо відірватися на хвилину від мікроскопа та подивитися у вікно. Немає магії, немає ніякої туманної езотерики з невідомими науці законами і незримими об’єктами. Містицизм веде або в нікуди, або в психлікарню. Все інше, як і раніше, це фізика.

Tsemra Igly та Grassar Maelinhon (с) матеріал проекту Маргінальна Метафізика