ХЕ та МЕ: рівняння з двома невідомими

Цей рік у нас багатий на статті про диктаторів і тиранів, і до самого його кінця мені та другу моєму Масаефу дуже хотілося б завершити своєрідну логічну “арку” статей про бога Яхве, егрегор християнства та його маленьку Північну Корею розміром з Іггдрасіль. Ааль скулив і опирався, але якщо ми вже сказали А, то треба говорити і Б, а значить, стаття про другий за кількістю рабів моно-диктат планети не може бути обійдена нашою увагою. Я говорю про наймирнішу релігію божества на ім’я, скажімо, Кебаб. Великий Кебаб. Давайте поговоримо сьогодні про її появу і головного диктатора Сходу, їхній союз з Яхве і те, яка найжорстокіша драма вийшла в результаті цього союзу для всіх східних народів і щільного і тонкого світу.

Зважаючи на крайню миролюбність і лагідний норов усіх героїв цієї статті, вона міститиме зашкалюючу кількість евфемізмів, алюзій і непрямих згадок відомих всім персонажів. Бо ті схильні скрізь шукати привід на що-небудь образитися, а потім псувати всім нерви. Дякую за розуміння.

Яхве та Аллхат

Є такі місця в культурі, мові та взагалі ментальному полі, які пролітають через мізки гладенько-гладенько. Всі їх промовляють, всі їх знають, вони всім “зрозумілі” настільки, що ніхто й ніколи не каже: “Так, стоп… стоп… А звідки взагалі ця інформація у мене в голові і чому я вважаю її нормальною?”. Таких місць багато, але нас сьогодні цікавлять Джини. І перша асоціація – у пляшці (і добре що В, а не НА). Джин у Пляшці. Чому цей інферн взагалі опинився в пляшці і може звідти вийти тільки аби служити якимось людям? І явище це настільки масове, що увійшло і до казок, і до легенд, і до культури, і взагалі не викликає у людей жодних питань.

Для того щоб зрозуміти, як таке вийшло, треба підняти цілий пласт невідомої тонкої історії. Давайте нарешті розберемося у появі трьох основних монотеїзмів (хр-во, м-во і сатанізм) і дізнаємося, чому ці три нібито протиборчі сили є одним і тим же егрегором.

Говорячи про демонів, джинів і бісів, люди часто користуються або латинським словом «інферн», або грецьким словом «демон», причому всі три народності ліплять в одну купу, не розбираючи і не розуміючи різниці. Це приблизно як лисицю, собаку та коня назвати одним словом, тільки на підставі того, що вони ходять на чотирьох ногах. І тим паче мало хто цікавився істинними назвами цих народів. Самі по собі інферни, як вид, їхніми рідними мовами називаються Атаелім. До цієї категорії належить 2 окремі види — Лельрам (вищі демони) і Дальрам (нижчі, у значенні «дрібніші, невеликі»). Об’єднує їх тільки те, що всі вони живуть на движку стихії Темряви та її поєднаннях з іншими. По суті, це можна вважати окремою расою сутностей, яка в собі ще ділиться на різні народності. Люди широко та повсюдно контактують з Дальрам, але практично ніколи не контактували з Вищими. Що породжує купу плутанини, яку потім підігріває синематограф, що під виглядом демонів показує публіці звичайних бісів, яким стало нудно 🙂

Джини ж – це такий цікавий і досить нечисленний вид вищих інфернів, у яких тіло працює або суміші Темряви та Пустки, або суміші Темряви та Вогню. Виходять дуже могутні і красиві сутності, які мають величезний ресурс і можуть керувати і матерією і лініями ймовірності одразу. Яхве потім цю фішку з вогнем застосував під час створення елімів (янголів).

В історії цього народу величезна кількість білих плям, причому “винні” в цьому самі джини, у яких з незапам’ятних часів завжди була повністю закрита і автократична система управління. Їхнє політичне та соціальне життя, а також імена правителів та історія є таємницею, причому за її недотримання представник народу може цілком собі неілюзорно втратити голову. Простіше кажучи, джини не можуть розповідати іншим про те, де вони живуть, як вони живуть, хто ними править тощо. Будь-які інші теми не заборонені, ви навіть можете відвідати джина в його будинку, але за його межі виходити не можна. При цьому рівень життя у них парадоксально високий, а суспільство живе дуже сито та добре. Що створює дивний контраст: джини – могутні хлопці з купою ресурсів, але говорять вони завжди лише про себе особисто та далекі від свого світу речі. Про те, що у них там відбувалося в їхній реальності навіть у порівняно недавній час, світ дізнається мало та уривчасто.

Яка трагедія привела вогненних атаелімів до такої форми правління, сказати достеменно неможливо. Один автор цих причин не знає, а другий не має права їх повідомляти 🙂 Але цікавить нас тут зовсім інше. Така форма життя та соціального ладу закономірно (як і будь-яке насильство) призвела до появи противників режиму. У будь-якого політичного устрою є опозиція і незадоволені, але в цікавій для нас історії це мало ключове значення для всіх, включаючи людей.

Жила-була одна демониця на ім’я, ну скажімо, Аллхат. Як би це правильно сказати – джинка? Джініха? Джиниця? Вибачте, я занадто старий для цього лайна з фемінітивами, коротше, баба-джин. Бунтівна така дама зі своєю історією та особистою драмою, що живе стихіями Темряви та Води, що для джинів є великою рідкістю. Тому що через свою фізіологію, ці демони схильні любити тепло і вогонь, і комфортно існують тільки при температурах +40 +60 а то і більше. У +30 їм вже прохолодно і погано, в +20 вони починають впадати в хворобливу сплячку, як рептилії. У +10 вмирають. Тому джини вічно закутані в ганчірки з ніг до голови. Люди на спеці кутаються, щоб не перегрітися і не отримати опіки, а джини – навпаки, щоб зберегти дорогоцінне тепло. Ця фішка потім якимось чином відігралася у монотеїзмі, створеному Аллхат.

Вода найчастіше пов’язана з прохолодою і навіть холодом, тому народитися з таким складом у місті, де сама реальність цілодобово плавиться від спеки і всім це в кайф – вже саме по собі жесть. Це приблизно як народитися альбіносом в Африці: навіть якщо до тебе не застосовуватимуть відкрите насильство, то ізгойство, самотність та дискомфорт ти пізнаєш у всій красі. І які події передували приходу Аллхат до влади – достеменно невідомо, але з появою в Середніх світах людей вона цілком успішно окопалася на арабських територіях як богиня води. Як і раніше вважаючись громадянкою Південного Сходу Нижніх світів і підданою тамтешнього королівства. У рідних землях вона особливо не мешкала, бо з її складом їй там було фізично погано. І на момент початку розкручування диктатури Яхве, ця богиня мала певний регіональний вплив і шанувалася людьми досить великої території Сходу Середніх Світів. Простіше кажучи – арабами. Є інформація, що до людей ця мадам пішла не від хорошого життя, а тому, що була по суду вигнана з міста-держави джинів, де мешкала серед своїх. А то й зовсім переслідувалася там за якісь погані діяння. За які – питання до джинів, але до початку подій вона вже мала статус вигнанця та злочинця.

Але в повітрі починає пахнути смаженим. Про те, як у світі з’явився цей аромат, докладніше тут: https://maelinhon.org/uk/yahve-bunkernij-did/, знову зупинятися не будемо. У трьох словах – Яхве просто закрив все Древо і оголосив себе головним творцем всього і вся, винищивши принагідно мільйони незгодних громадян, а решту втиснувши в рамки своєї диктатури на тисячі років. І створивши попутно християнський егрегор. І, як і прихід будь-якого лиха, прихід диктатури завжди оголює всі проблеми суспільства. У темні часи чудово видно зрадників, колаборантів, слабкі місця та слабких особистостей, готових служити будь-кому, хто сильніший за них.

На новий режим усі відреагували по-різному. Великі інферни просто послали Ігве на три літери, відгородившись власною залізною завісою. За що до цих пір обливаються помиями у всіх монотеїстичних книжках: не можеш перемогти ворога – обдристай його репутацію. Ну хоч би серед людей. Маленькі інферни, через своє вигідне становище, уклали з Яхве союз, перейнявши управління церквами і всім цим людським релігійним лушпинням. Хтось під режим підім’явся силою, хтось загинув, але були й такі, хто приходові диктатури був радий. І перша хто, гублячи капці, побігла вербуватися до нового главбога, була саме Аллхат, принагідно пообіцявши ГлавЗмію неймовірно смачну інформацію: всю відому їй таємну інформацію про джинів та їхній світ.

Інферни всі трошки євреї з менталітету, у них свої – це все. Їх забезпечують і рятують у першу чергу, решту – як вийде, якщо буде можливість. І Яхве не те щоб ненавидів демонів, просто вони для нього стали вічною скалкою в сраці: багаті, стародавні, повністю незалежні від ресурсів Древа, ще й живуть за своїми законами. + підняли на сміх його, вічно замотаного в ганчірки і такого, що не озвучує навіть своє ім’я. Для нього це було принизливо, але зробити він нічого не міг. А тут така нагода…

Тож Яхве мало з крісла не впав від радості, коли побачив колаборанта з тих верств, ще й з купою компромату та привабливою пропозицією. Ось є землі, які ти вже нагнув, і в щільних, і в тонких, а є такі, що тобі не даються. А давай створимо ще один монотеїзм на базі твого, і стригтимемо купони за рахунок видимості боротьби та ілюзорної альтернативи? Ну, щоб твоїм противникам було чим зайнятися замість того, щоб займатися розслідуванням твоїх злочинів, опором та іншими неприємними речами.

Є така маргінальна стратегія в маркетингу, коли існує Поганий Магазин, з вічно похмурими продавцями, хамством і прострочками, а навпроти  є Хороший Магазин, прямий антипод першого. З посмішками, акціями та сервісом. І всі звичайно ходять купувати побільше в другій, аби  “покарати” перший і він нарешті закрився. А потім часто-густо з’ясовується, що в обох магазинів один власник 🙂 Тут та сама історія. ХЕ і МЕ, ІЕ та сатанізм – це одна контора.

Сказано – зроблено. У Середніх світах знаходяться лояльні, одурманені показухою люди, і язичницькі боги східних регіонів вирушають на смітник. Пам’ятайте, в одній старій серії про Джеймса Бонда були російські циркачі-вбивці? Одного звали Грішка. Так от навіть статуї самої Аллхат демонстративно знищив його брат, який згодом став їхнім пророком. Бо першим побіг записуватися в шістки до нового режиму і писати про нього довгі та барвисті книжки. Ну тому що психіка будь-яких димутів так влаштована, що слабкі, бачучи початок якогось замісу, відразу намагаються примазатися до сильних. Щоб а) не огрести самим і б) гіпотетично мати шматочок із загального пирога і право навалювати своїм власним ворогам. Я ж тепер на боці сили, тож цілуйте мене всі в дупу! Хто не хотів цього робити, доки я був порожнім місцем.

Поступово, на тлі пропаганди Мішки, на Сході піднімається новий б-г – Великий Кебаб. Єдина альтернатива Яхве в очах хлібобулочних виробів, але під маскою якого ховалася все та ж озлоблена баба, яка купила собі тепле містечко під спідницею в диктатора. На тлі чого брат Григорія почав усім барвисто розповідати, як затишно жити під бородою у цього Карабаса. Ну і все закрути…

Джинноженоненависники

Попередні статті цієї серії породили купу обговорень і теорій про те, хто такий насправді Яхве, як він виглядає, чому так вчинив і т.д. Цікавість – штука нормальна, але в даному конкретному випадку це виглядає комічно, тому що тисячі років тому все тонке суспільство ВЖЕ встигло обговорити ці питання і висунути практично той же набір гіпотез. Там намоталася навіть конспірологія місцевого формату 🙂 В основному версії зводилися до того, що Яхве – або сам Ткач, який вкрав купу інформації та технологій, або просто залітний дядько, якому це вдалося завдяки щасливому випадку. І морду з ім’ям він приховував, щоб уникнути взяття за дупу і розслідування злочинів.

А ось щодо їхніх взаємин з Кебабом, існує три найпопулярніші версії, кожна з яких має багато, хоч і непрямих підтверджень.

Версія перша: Яхве – димут чоловічої статі і Аллхат стала його коханкою. Коханки диктаторів завжди мали велику владу, тож наступні події мають сенс.

Версія друга: Стать і гендер Яхве в даному випадку неважливі, а Аллхат була просто його правою рукою та замом, яка керує альтернативною пісочницею егрегора ХЕ. Коротше, вона – підставний директор його другої крамниці, і вони друзі-колеги.

І нарешті третя версія свідчить, що Яхве насправді – або жіноча, або андрогінна сутність, з якою у Аллхат виникла близька дружба або навіть амур на тлі спільних образ і бід з макітрою. А що може бути гіршим за ображену на весь світ бабу з необмеженою владою? Тільки дві ображені баби з необмеженою владою!

Що опосередковано підтверджується подальшими подіями, особливо у бік жінок в усіх монотеїзмах. Ну ви самі знаєте, яке в монотеїзмів ставлення до жінок. Є таке загадкове явище в психології, суміжне зі стокгольмським синдромом, коли дімути, які пережили жорстоке насильство, згодом самі примикають до катів, аби катувати нових жертв. Наприклад, жінки, які пережили абсолютно жахливу процедуру обрізання, потім самі чи не першими біжать обрізати нові покоління дівчат. Мізогінія серед самих жінок – це такий дивний, але закономірний і потворний плід патріархату, від якого по суті страждають і чоловіки і жінки.

І погодьтеся, у цій теорії явно щось є… Дві розумні, хитрі “ображенки”, обидві косять під сивовласих, бородатих, мудрих старців-чоловіків і вводять складні, плутані, взаємовиключні правила та закони, аби страждань і плутанини в їх релігіях було побільше. І жінки, які ненавидять так, як можуть тільки самі жінки. Та жоден, навіть найхитріший і найрозумніший чоловік, ніколи не дотягнеться за рівнем хитрості й підступності до скривдженої баби, яка увійшла в раж! І поведінка цієї солодкої парочки виразно навіває думку саме про жіночу помсту світу і оточуючим. А якщо додати сюди той факт, що у всіх демонів традиційно матріархат, то версія взагалі починає грати свіжими фарбами.

Ви ж, напевно, помічали, що всіх диктаторів об’єднує страх і небажання бути собою? Чим більше лайна ти зробив іншим, тим страшніше потім жити тобі самому, тим вищі паркани і міцніша параноя. І тим біліше твоє парадне пальто, тим істеричніші спроби з’являтися перед всіма іншими лише в певному, суворо позитивному світлі. Диктаторам чомусь здається, що вони мають бути бездоганно чисті, чесні та прекрасні. А біографії їх, які виставляють напоказ, часом нагадують якийсь абсурдистський сюжет. Жодної вади, ані цятки, ані найменшого натяку на не-абсолютизм.
Нічого живого таким не буває. Тільки штучні квіти не в’януть, і лише штучні створіння – досконалі та абсолютні. Живі – живі. Вони дихають, їдять, вони кохаються, сумують, зляться, їм буває страшно і важко. Живі роблять помилки і змінюються, вони мають вади і це цілком нормально, на всіх рівнях.

Ненормально це заперечувати.

І це червиве лицемірство повзе вниз, мов гній. Якщо гнилий і брехливе сам бог, то гнила і його паства. Якщо найвища сила сама затиснута в образах, комплексах та власному лицемірстві, то що говорити про тих, ким вона керує? І в монотеїзмах вічно сильніше плющить іньський спектр і жіночі половини, тому що в контексті третьої теорії це цілком логічно. Бо плющить його так, ніби там, поверхом вище, хтось розлютився саме на жінок і все жіноче. А якщо намагатися з дуального інь-янського світу прибрати одну половину, то страждатимуть усі.

Але, повернемося до наших овець та пляшок. Зливши дані про своїх і міцно підставивши їх цим, Аллхат потрапила вже серйозно і безповоротно. Її заочно засудили до смерті, але рішення було вкрай запізнілим, бо ця пані вже сама могла стратити всіх, кого хотіла. А вона хотіла! Дійшовши до початку середньовіччя, справи дабл-режиму пішли настільки добре, що ресурси лилися річкою, а незгодних стало мізерно мало. І в якийсь момент у Кебаби настільки зірвало кришку, що вона з невеликими військами елімів періодично просто приходила до Південних земель Нижніх світів і кришила там усіх, кого бачила.

В основному теплолюбних інфернів заморожували, але кого ловили живцем – садили в мікроскопічний аналог кам’яного мішка. І ось вони, пляшки. Уявляєте, як прикольно зловити ненависну тобі істоту (під метра 2 на зріст, ага), скласти її разів у 20, щоб вона не могла навіть руки розпрямити, і утрамбувати в скляний мішечок, де прохолодно і мало повітря? А потім такі пляшки розкидати десь у рандомних місцях, щоб нещасний міг вийти і розправити кінцівки лише за певних умов. Якось ніхрена не казково виходить, так? Техніку цю ще дуже полюбляв товариш Шломо, такий самий улюбленець Яхве. Слідом Аллхат, маючи майже необмежену кількість енергії, просто перетворювала на лід десятки кілометрів пустелі, невеликі поселення, частини міста і все, до чого могла дотягнутися. Там же масово гинули і мешканці цих земель, які фізично не переносять навіть просто холод, не те що мінусових температур. В один із таких візитів загинула дружина Масаефа, лишивши двох маленьких дітей.

І після трьох таких набігів, коли було викошено близько третини населення міста-держави джинів, від Кебаба особисто та від її задрапірованого друга, до джинів приїхало “домовлятися” помпезне посольство елімів. З вимогою припинити ламатися та грати у незалежність, а як усі цивілізовані народи, кланятися головбогу. Інакше заморозки продовжуватимуться й надалі.

Що характерно, до Самаеля такі посольства не приїжджали, і це наводить на думку, що акція була розпочата саме богинею. Історія донесла до нас один забавний факт, який джини все ж таки оприлюднили. Вислухавши довгу, розв’язну промову про те, що і як їм слід робити зі своїм життям, правитель джинів веліла всю делегацію перебити, а посла… з’їсти. Демонстративно. Їсти істоту, яка після смерті розпадається на стихійні частинки – завдання важке, тому їли його живцем. Відрізаючи шматки плоті та підсмажуючи на вогні. Причому з’їсти шматочок пернатого було обов’язковим всім, хто становив кістяк правління, включаючи всіх радників і просто гостей.

Жодних негативних наслідків цей крок не мав, після нього від джинів просто відстали. Яхве хоч і псих але зовсім не дурень: посил він зчитав правильно і свою ланцюгову подругу відразу відкликав, розуміючи що якщо окремих Пустотників він перебив, то з їхнім військом він швидше за все не впорається і краще на паркан не лізти.

Достеменно невідомо, чи намагався він ще загрожувати джинам неофіційно, але офіційних делегацій туди більше не було і джинам нарешті дали спокій, дбайливо обливши лайном хоча б в очах людей. “Не можеш перемогти – хоча б облий лайном” – це теж принцип, властивий усім диктаторам.

А далі? А далі ви знаєте. Обидва монотеїзми попливли у довге, повне пригод плавання, яке закінчилося лише у 2019 році з падінням договорів та відкриттям Древа. Мені часто надсилають питання на цю тему, на кшталт а ким був той, а чому цей робив так, а ось там написано що… Люди, будьте трохи розумнішими за табурет, а? Яка різниця, що і де написано у листівках від двох магазинів з одним власником? Всі ці запорошені пилюкою книжки моно-релігій – це просто 400 разів переписані трактати однієї пісочниці. Мета яких – зайняти паству гарячими дискусіями та баталіями про те, що висмоктано з пальця. Чи багато можна висмоктати з пальця?

ХЕ, МЕ та Церква Сатани

Що ж у нас виходить, якщо звести до купи всі ці факти та факти з інших статей. Давайте проговоримо, мені подобається промовляти думки до кінця.

Дивіться. Існує дехто Диктатор, який вигадав Корпорацію Добра і вигадану реальність навколо неї. Як усі розумні дімути, Диктатор чудово розуміє, що у будь-якого, навіть найпрекраснішого режиму, є противники і вони йому загрожують. Якщо ж режим злочинний, то висока хвиля опозиції та дисидентів неминуча в принципі, а воювати Диктатор не любить, його тактика – хитрість та обман. Як сказав один розумний китаєць, найкраща війна – це та, якої не було. Отже, замість битви краще просто перенаправити активність своїх розрізнених ворогів один на одного. І тоді Диктатор створює бренди Корпорація Зла (на чолі з неіснуючим Сатаною) та Корпорація Опору (на чолі з кишеньковим Кебабом), щоб його противникам було чим зайнятися у вільний від відпочинку час.

У запропонованій вигаданій реальності (ну оця, про рай, пекло і тд), Корпорації протистоять Добру і всіляко ворогують з його послідовниками. Створюється ілюзія вибору та ілюзія боротьби з режимом, що плаває в рамках того самого режиму і нічим йому не загрожує. Ти ніби проти Корпорації, ти вступаєш в опозицію, борешся, доводиш щось… А по суті ніхто навіть не залишав межі ХЕ. Бо опозиція – це і є ХЕ, тільки під іншим прапором. І всі подальші утворення всяких там нью-ейджів та нових конфесій – це боротьба немовлят у дитячому басейні, який дбайливий ящір налив у себе у дворі. Забезпечивши кожну сторону логічними нестиковками і суперечливими правилами, щоб мамчиним борцям із системою було про що посперечатися і навіть побитися.

І пафосна боротьба релігій перетворюється на боротьбу нанайських хлопчиків у масштабі цілого Древа. Примітивно, сто разів було, але все ще геніально, погодьтеся. Тому що поки твої супротивники воюють із повітряними зміями та млинами, вони все ще не воюють з тобою і навіть у твою сторону не дивляться. Вони навіть твого імені не знають! І в рамках цієї стратегії відсутність у монотеїзмах хоч одного виразного імені богів – це вже не баг, а фіча, щоб підігрівати нанайську боротьбу. Тому що богів там називають прикметниками і евфемізмами, що створює вторинну плутанину і збиває всіх з пантелику. Ну а потім людям здалося, що їхнє життя ще недостатньо нестерпне і вони замоталися в ганчірки, додали всяких правил і догм від себе самих і почали воювати вже між собою. Just as planned.

Ну а Антон Лавей (ой-вей!), його пісочниця і всі ці виступи проти догматів ХЕ та переходом у сатанізм, нагадують біг у кошмарному сні – ти біг, біг, і прибіг у ту саму точку. Тому що якщо бог твій Сатана придуманий і впроваджений на якомусь етапі самим Яхве (в початкових текстах біблії його не було), сенсу в поклонінні йому ще менше, ніж у самому ХЕ. Тому що якщо Кебаб хоча б існує, то такого персонажа, як Сатана, дбайливо зліпили з купи інших персонажів, а потім апокрифічно століттями полірували так, що самі в нього повірили. А нічого цього не було, взагалі нічого. Були лише дві скривджені сутності, які любили переодягатися у бородатих дідів і втілювати свої садистські фантазії.

Mylene Maelinhon & Aal Masaef (c) Матеріал Archaic Heart

Історія Диявола тут:

https://maelinhon.org/uk/diyavol-yakogo-nemae-maelinhon/