Мансур та Срачиця Велика

Вчора, гортаючи свою стрічку в одній популярній соцмережі, натрапила на гарне фото, під яким був такий текст:

ХРИСТА СКВЕРНИЦЕЙ ЗАСКВЕРНИТЬ ДА СЕБЕ СИЛУ ПРИТОЛИТЬ 
Коль сила надобно тебе в час одольный.иже с иным ведьмаком схлестом сходишсья.то вот схрон величавый. То коль сотворится тобой.то одолится всякий. 
Надобно икону спаса на стол положить.да ликом вниз оборотить.да на саму икону свечу черную притолить.да коль она огнем пылать будет то зачитать сии слова на нее сматриваясь. 
,,,не молитвой молю.а хульным словом скажу.то не христа ныне прошу.то черта черного зову.то не на дело его зарекаю.то себе силу окоянную прирекаю.то себе силу неодолимую присказываю.то мои дела ныне повершатсья.то сильнее иного сотворятсья.то выше горнего устоятсья.то молитвой сие неотчитаетсья.то поповской речю некиряетсья.то шепотиной ведьмовской неотниметсья.то ведуна иного гласиной нескинетсья.то мной рекаетсья.то мной зарекаетсья.то бес ныне славитсья.да христова сила черной свечой поплавитсья.то хуло явитсья.то хулой останетсья.Аминь,,, 
То семь раз сие зачитать.да то пусть свеча полность сяритсья.коль то сбудется то иным поделаешсья.иже то силой очуен будешь. 
Да икону сию три раза на стяжь сей использовать ладно.опосля то схоронить в лесу.

Не поспішайте. Прочитайте це уважно, вдумливо, смакуючи кожне слово. Оригінальну орфографію (ну дуже оригінальну!) я зберігаю. Ладно там суперечки на тему -тся і -ться, але -тсья — це вже щось з області фантастики. У цього шедевру було досить багато репостів. Отже, десь є люди, які це беруть і серйозно зберігають собі, і користуються…

Знаєте, я свого часу закінчила філологічний факультет Київського Національного Університету, і в мене там досить довго була у предметах старослов’янська мова. Потім — література нею. Тож я дуже добре розумію, що написано не лише в таких текстах, але й у книжках дещо складніше. І гуляє там досі локальний мем про те, що людині, яка склала іспит на старослов’янську, здати потім будь-який інший предмет — раз плюнути. Це як бойове хрещення — хто склав цей іспит, вже точно не вилетить з факультету, бо найстрашніше він вже бачив. На 5-му курсі, правда, була ще Історична граматика… Яка багатьом сниться в кошмарах. Але старослов’янську поки що ніхто не переплюнув.

А знаєте чому? Тому що це повний анахронізм. Дурний і абсурдний. Читаючи тексти на ньому, а тим більше розмовляючи ним, у вас виникає таке незручне відчуття, що ви починаєте деградувати і відставати в розвитку. Це ж почуття виникає, коли говориш з дуже, ну дуже тупою і повільною людиною — ви вже 120 думок встигли подумати, а вона ще тільки першу вашу не до кінця осягнула.

Наш розум інтуїтивно чинить опір анахронізмам.

Так відбувається тому, що мова — живе явище. Будь-яка мова — це величезна, жива, багатогранна махіна, яка розвивається, змінюється, набуває нового і втрачає старе. З точки зору лінгвістики, мова вважається мертвою не тоді, коли її більше ніхто не знає, не зовсім так, латину мільйони знають. Скоріше тоді, коли вона перестає подавати ознаки життя — вона не змінюється, не формуються нові слова і діалектизми, немає жодних нових форм і неологізмів. Вона застигла на сторінці підручника і всі її заучують як є, тут же переходячи на рідну і живу, коли дзвенить дзвінок з пари. Чому? Тому що латиною ніхто не розмовляє вдома. Коли ви говорите мовою постійно, у вас народжуються нові словечки, жарти, ви переймаєте нові слова і вирази від інших людей, все це ходить по людях і змінюється. Це ознака життя мови.

Латина не змінюється. Арамейська не змінюється. Старослов’янська застигла на сторінках нудних підручників, ні на міліметр не відходячи від варіанта, який був у вжитку в 12-му столітті. Вдумайтеся — в дванадцятому столітті! Скільки минуло з того часу? 800-900 років? Тоді скажіть на милість, навіщо вона вам здалася? А тим більше — ось ці пародії на неї? Залиште цей сухий труп першокурсникам філфаків, і то їх варто пожаліти. Ви ж не станете приймати ліки, популярні в 1700-х? А чому? Тому що усвідомлюєте, що за стільки віків вже явно придумали щось краще, ніж ртуть і жабри окуня, вимочені в солі. Ви усвідомлюєте, що це анахронізм, це мало того, що не дієво, так ще й небезпечно. А Мансура, значить, постите до себе на сторінку? А чому? А в житті користуєтеся словами типу потиральце, срачица, пипица? Ні? А чому?! Чому ви говорите «рушник» і «сорочка»? Так же ніби сильніше звучить?

А знаєте, що тут найцікавіше? Те, що такий лінгвістичний підхід працює з будь-якою сферою життя. Поки сфера жива, хтось думає про нові ідеї в ній, міркує над проблемами і нововведеннями, подібно до мови, ця галузь жива і добре пахне. Тому що є живі мізки, які продукують живу, актуальну інформацію, придумують нове, вдосконалюють старе. Та інформація, що була актуальною 800 років тому, давно згинула в потоці часу, не потрібно намагатися пиляти тирсу. А нова інформація не може і не вміє бути старою мовою. Можна застосувати старий метод, описаний у давній книзі, але не сам текст цієї книги. Тому що правильно ви все одно не прочитаєте, а слово «срачица» зараз навіть чортів насмішить, не те що когось серйознішого.

У магії ж немає жодної чіткої прив’язки до того, що придумане в 12-му столітті — крутіше, ніж придумане вчора ввечері. Чому? Головним чином тому, що воно придумане не вами. Коли ви говорите чужими словами, чужими ідеями, чужими висловами (особливо не розуміючи їх і тупо копіюючи), ви підписуєтеся під тим, що ви не в змозі зробити своє. Звичайно, ніхто не просить писати всі практики наново і винаходити щодня велосипед, але сенс взагалі будь-якої практики (будь-якої!) полягає в тому, що ви ставите себе вище за інших і заявляєте своє право втручатися в хід подій. Як можна це заявляти, якщо ви говорите чужими словами, половину з яких ви не розумієте? Ось поясніть мені етимологію слова «некиряетсья» або «рекаетсья»? Що вони значать? Чому вони так написані?

Чи має право людина, яка не розуміє, що вона несе, вимагати у Всесвіту якогось особливого ставлення? Я так не думаю. Бо Всесвіт змінюється так само, як і мови в ньому. І почути живу людину з 21-го століття він може тільки живою мовою 21-го століття.

PS: От давайте я напишу вам «В траві сидів Коник» тим же стилем, чому б і ні? Його магічна цінність приблизно та ж, що у «Мансура»:

Аки преподобнии отцы пустынницы, в дебрех травяных сиде убо тварь Божия Кузнечиком нареченная. И цвет и вид и подобие име огуречное. Постником бе и травою питася. И мяс козявочных никогдаже вкушаше. И звери дивии мухами нареченнии прихождаше к нему и трапезу делиша с ним братолюбия ради.

Внезапу, яко тать в нощи приидоша убо окаянная Лягушка – грешница великая, чревоугодница жестоковыйная. И яко геенна ненасытная разверзе убо уста свои смердящии и пожре Кузнечика за грехи его тайныя. Аще бы Кузнечик, жалости вельми достойный, не име стыда ложного на исповеди и не утаи греси своя по неразумию – не смогла убо Лягуха противная поглотити его нераскаяннаго.

Напрасно бо кузнечик о смертном часе не памятова, аще и правильно не гадал с чародейцами о времени пришествия его, но не помышлял убо о кончине лютой без покаяния, тако и умре неприготовленный.

(c) Mylene Maelinhon / Матеріал проекту Маргінальна Метафізика

Репости цього матеріалу вітаються лише із зазначенням автора та джерела матеріалу. Крадіжка інформації, тексту чи їх частин жорстоко карається, і я не про юристів. Дотримуйтесь чесності та поважайте чужу працю, тоді ця повага до вас повернеться сторицею.