Про найтонші грані (Maelinhon)

Учора слухала подкаст про маніяка Альберта Фіша, який був добряче схибленим на релігійних темах, і одночасно – лютим мазохістом. Він постійно бив себе шипастими палицями, заганяв собі в геніталії і живіт величезні голки, завдавав опіків та ін., при цьому відчуваючи гостре задоволення та множинні оргазми. Все це підкріплювалося ідеологічно, мовляв, це боженька Яхве йому наказує карати себе за гріхи, яких у нього було чимало: вбивства та тортури дітей, канібалізм, викрадення та інші радощі скромного християнина.

Але думка не про те. Ви помічали ці найтонші смислові грані в головах людей?
Коли комусь «бог говорить» допомогти жебраку або робити будь-що невинне та/або корисне – це точно він, будьспок. Але коли якомусь Фішу той же бог каже відрізати дитині пеніс і запекти його дупу в духовці «за гріхи», то це вже точно не бог! Це просто чувак збожеволів, його треба лікувати та ізолювати від суспільства, він же неадекватний! В ідеалі – вбити. Фіша, до речі, вбили на електричному стільці, мабуть, щоби з богами більше не спілкувався і не псував статистику поліції.

А пролайфери? Є така концепція, яка дуже широко використовується, що душа, до народження, нібито обирає все: своє життя, тіло, долю, батьків і ще тонни всього. Дуже, знаєте, широкий вибір у них там, в ембріональній фазі! У нас тут і близько такого нема. Можна вибрати собі сім’ю алкашів чи інсульт, чому б і ні? Хтось же грає в ігри, свідомо обираючи рівень підвищеної складності?.. Але варто душі з’явитися на світ, як весь цей вибір моментально кудись зникає, тепер на все воля божа, а ти можеш тільки смиренно погоджуватися з нею. Куди ж подівся той широкий вибір, який ми, звичайно, ніяк не можемо перевірити чи побачити? Де ця тонка грань, коли вона так швидко зникає?

Та й взагалі з дітьми. Поки вони маленькі, щокасті і рум’яні, то всіх (майже) оточуючих розчулюють, про них дбають, у будь-якій небезпечній ситуації виділяють в окрему категорію тощо. Цеждіти. Але, варто малюкові перейти межу дорослішання, як на нього різко всім стає начхати: підлітки більшість людей дратують, а то й лякають. Вони галасливі, часто смердючі, неврівноважені, психовані та взагалі маргінали. Де той милий бутуз, якого ми знали? Ну, напевно, до пубертату він жив у вашому пузирі і намагався мати відповідний вигляд, бо це ще печерний механізм, щоб не випхали на мороз. А потім у нього почала розвиватися своя особистість і стало якось не прикольно.

Що не так із нашим суспільством?
Список можна продовжувати майже нескінченно. Як то кажуть, подвійні стандартики завжди наводять смуток. А це навіть не подвійні стандарти, це лицемірство рівнями вище.

А які приклади ви знаєте?

Блог Mylene Maelinhon (c)