Стихія Життя та звідки почалися Люди (Ларгсаміель Маелінон)

Вітаю.
Знаєте, мені дуже подобається писати на всякі навколосексуальні теми. Не те щоб я страждав (страждав?…) зайвою еротоманією або був предметно на цьому схиблений, зовсім ні. Просто існує такий базовий набір понять і тем, які взагалі в принципі складають понятійний апарат для життя. Наук, сфер, глобальних пластів інформації та багато чого ще.
Простіше кажучи, якщо ти не розумієш логіки, то ти не зрозумієш арифметику. Отже, швидше за все, ти не зрозумієш складніші розділи математики, фізику і навіть багато в чому філософію. Людям часто здається, що науки можна починати вивчати із будь-якого місця, потім розберемося з основами! Вони хапаються за перше ліпше правило, техніку або розділ, і починають звідти копати хаотично всю науку. Виходить перекіс, оскільки таким чином база знань будується не з основи, а від будь-якого рандомного місця. А це призводить до каші та спотворення знань.

Ще гірша ситуація з тими розділами життя, в яких інформація наявна в форматі «ну це ж усі знають!». Якщо всі знають, навіщо це вчити, все й так ясно! А ви впевнені, що всі знають саме щось адекватне і відповідне реальності? Хіба те, що здається очевидним, автоматично не потребує обговорення?

Мамо, звідки я з’явився? Як я народився на світ? Просте питання, «всім зрозуміла» відповідь. А якщо збільшити масштаб? Звідки взялася людина і що її відрізняє від інших істот? Ви скажете, що його створили боги. Або еволюція. І те й те буде правильною відповіддю, але цей підхід є копання науки з рандомної точки. А хочете знати історію появи людей із самого початку?

Сьогодні я вам розповім. Давайте проговоримо, що саме знають ці горезвісні всі. Бо готова закластися на будь-що, що з того боку всі знають зовсім не те саме, що з цього.

І почнемо ми з… їжі.

Світ народився дуже давно. На 95% він є тонким та нематеріальним, його життя рухається величезними циклами. Від великого, абстрактного, суб’єктивного та аморфного, ми рухаємося до дрібнішого, об’єктивнішого і зрозумілішого всім. Перші істоти у всесвіті не мали ніякої особливої конкретики: велетенські шматки простору і всіх одразу стихій, які мали розум, але не знали форм. Вони були собі цілими світами. Ти для себе і мир, і їжа, і розвага, і все, що завгодно. Далі світ став конкретизуватися і почали з’являтися об’єктивні речі, які всі бачили і всі використовували.

Нам зараз важко уявити, як виглядав світ до епохи Архіпелагів. Нам важко уявити світ, де немає речей, звуків, немає їжі та води, немає об’єктів. Все, що є довкола – ти сам. За межами тебе починається якийсь інший шматок простору з очима.

І еволюція цього простору включала насамперед появу того, що ми зараз знаємо як об’єктивний світ. У нас кажуть «врівноважені світи». Конкретики у світі ставало дедалі більше: винайшли звуки, запахи, слова, поняття… І, як наслідок, за появою об’єктів почали еволюціонувати й самі живі істоти. Щоб користуватися об’єктивною річчю, треба мати хоча б руки та ноги, очі… Щоб їсти їжу, потрібен рот. Щоб слухати звук, потрібні вуха. Тому пізні форми життя стали ущільнюватися і конкретизуватися. З’явилися раси, які жили вже не на всіх стихіях, а мали якийсь власний набір, пристосований для життя серед об’єктів.

З 13 стихій почали виводити гібриди, кожен із своєю, унікальною специфікою. І будь-яка істота, яка народилася на світ пізніше за Архіпелаги, особливо ті, хто народився і виріс на Древах Життя, жорстко до цієї специфіки прив’язані. Простіше кажучи, ми всі – це просто сукупність стихій та рідного «мотора», який ці стихії тягне.

Стихія Життя – це остання стихія, яка була винайдена у той період. І з’явилася вона з дуже неординарної причини: народ винайшов і розсмакував їжу. Не плутайте цю стихію з поняттям «жити» – в російській та багатьох інших мовах є плутанина з цими речами. Демони не мають стихії Життя, але вони живі, вони дихають, їдять, сплять і тд.

Саме по собі Життя – це відгалуження стихії Часу, а точніше, його циклічна частина, винесена в окрему стихію. Все у світах живе циклами, народжується і змінюється, вмирає, старіє, молодшає… Це все цикли, і вони в кожного свої. Для демонів та інших вищих істот характерні непослідовні цикли, коли немає прямої залежності віку та зовнішності від прожитих років, вони змінюються хаотично, залежно від оточення, досвіду, емоційного стану тощо. Стихія Життя – це саме жорстка послідовність тимчасових циклів, з якої не можна вийти або змінити їхній порядок.

І першими істотами цієї стихії стали рослини. Їх винайшли тоді ж, коли вигадали саме поняття смаку, рецепторів, поїдання чогось безпосередньо через рот. В цілому, їжа для тонких істот є абсолютною розвагою, а не фізіологічною потребою. Ми харчуємося зовсім інакше. Але який же дурень відмовиться від пляшки гарного вина, смачного сиру та соковитих плодів? Це – задоволення, це спосіб проведення часу та контакту з іншими.

Для того, щоб щось з’їсти, треба створити щось їстівне.

І тоді з’явилося Життя: «кормова» стихія дуже коротких циклів. Для дерев і рослин характерний цикл “розпустив листочки – зацвів – виростив плоди – заснув на зиму – розпустив листочки” і далі по колу. Дерево не вміє спочатку плодоносити, потім цвісти, воно рухається строго за циклом і вийти за його рамки не може, та й не повинно. Якщо дерево вийде за межі біологічного циклу, воно швидше за все потім почне розвиватися, вступить до університету, отримає диплом юриста та захопить владу. Це нікому не потрібно. Кормові види мають бути тупими, аморфними та жити повинні недовго. Вони так спроектовані.

Інферни, хаосити, еліми, пустотники та інші – всі ці раси, по суті, є здурівшими ялинками. Хвойні дерева не живуть за настільки жорсткими та послідовними циклами, оновлюючись і опадаючи залежно від погоди, оточення тощо. Відповідно, будь-який демон живе за своїми внутрішніми циклами, за ними розвивається, старіє, молодшає назад, і все це поза межами віку та досвіду. Це нециклічне існування, тому що у вищих Життя в тілі просто немає, і ставити ці рамки нема чим.

Але всім цим хлопцям дуже хотілося куштувати нові смаки, і в якийсь момент вони розпробували м’ясо. Я не знаю, хто першим придумав з’їсти іншого, але вони зрозуміли, що це а) дуже смачно, і б) упирається в етичні питання та проблему безпеки. Кого нам їсти, якщо хочеться м’яса, але родичі такі ж зубасті, нециклічні хлопці, які можуть і по шапці дати? Та й їсти щось розумне і давнє, начебто, аморально.

Так з’явились тварини.

Наш світ створювали біоінженери та математики, в буквальному сенсі створювали. І мені важко сказати, хто зробив більше… Потім люди не винайшли ці науки, а як би виявили їх (поки не повністю). Так ось біологічна тусовка Архіпелагів буквально створила саме поняття тварин, вививши живу істоту на основі стихії Життя. Ідея була проста і геніальна: у життя дуже короткі цикли, отже істота не матиме претензій на високий розвиток. За 5-10 років важко розвинутися. А отже, її можна поглинати без загрози для себе та етичних мук. Ну, було б дивно припустити, що якби корова жила не 20 років, а 3000, вона стала б професором філософії, закінчивши той же університет, що й дуб. Вона виросла та її з’їли. Її для цього взагалі й вигадали свого часу.

І всіх цих нескінченних корівок-курочок почали масово виводити, щоби потім з’їсти. Якщо курочку ніхто не з’їдав, вона все одно за кілька років помирала, закінчивши цикл. А отже, не була небезпечною, не мала шансів розвинутися вище і не претендувала на захоплення світів. Ну, і таку істоту не дуже шкода, бо вона має досить примітивну свідомість. Потім ентузіасти стали на тому ж движку клепати всяких собачок та інших хижаків (для регулювання популяції корів), і там намоталися вже вторинні етичні проблеми. Тому що до собачки прив’язуєшся, а живе вона стільки ж, скільки корівка, і це сумно.

Так чи інакше, життя і м’ясо дуже пов’язані. І чим старіша жива істота, тим гірше її фізіологія пристосована до їжі, особливо до м’яса. Пізні види перетравлюють будь-що, ранні – майже поголовно всі вегетаріанці, тому що їм фізично важко переробити м’ясо і не впасти з інтоксикацією (я не виняток, на жаль). Або взагалі не їдять нічого за допомогою рота. Ось такий парадокс величезних потужностей та слабкого ШКТ.

Але так чи інакше стихія Життя дійшла до наших днів і розвинулася з сегменту стихії Часу в щось уже самостійне і велике. З’явилися мільйони видів рослин, тварин, птахів, риб… Щось виросло еволюційним шляхом, щось докинули біологи із тонкого плану. Але одне в ній залишається незмінним: це кормова стихія, яка задає короткі та послідовні цикли існування, за межі яких істота вийти не може. А вийти за рамки матриці не може практично ніхто. З природних носіїв цієї стихії можна назвати ельфів і всіляких природних духів, частково дальрам, але для них вона не є двигуном. Вони нею користуються для існування, але мешкають на інших стихіях. Наприклад, ельфійські раси живуть на стихіях Дерева, Повітря та Води, використовуючи Життя як паливо для тіла. Тому вони трохи циклічніші, ніж інші, але за сотню років точно не вмирають.

Де ж тут люди? Зараз розповім.

Якщо повернутись до появи живих форм, то ми виявимо, що їх фактично всього 4. І та форма життя, яку люди звикли бачити в дзеркалі, є однією з найпоширеніших у світах. Називається вона амадакх і ділиться або на дві статі, або є двома відразу. Тому, зустрівши якогось інферна, нічого фізіологічно нового ви у нього чи в неї не знайдете.

Коли колишній наш головбог на ім’я Яхве очолив це Древо, він мав маніакальну ідею створити нову форму життя. Епоха відкриттів на той момент вже хрін знає скільки років як закінчилася, бо всі шляхи вже були пройдені як біологами, і математиками. І Яхве, експериментуючи з тими стихіями, що є, не придумав нічого кращого, ніж створити амадахів на стихії Життя. До нього такого не робили. Але не тому, що не могли, а тому, що це неетично та жорстоко. Взяти форму життя, яка може розвинутись у щось дуже високе і потужне, але дати їй двигун, який працює на мізерних за часом циклах. Це приблизно як створити гоночну машину, яка має величезний потенціал, але бензобак 300мл. Скільки хвилин вона так проїде? 15? А сенс? Друга раса, яку він створив – еліми. Або ангели, як їх називають люди. Вони теж амадахи, але їх матриця працює на складній розтяжці стихій Вогню та Світла. І те саме запитання: нашо вони нам усім потрібні? Ще парочка біологічних видів цьому світу потрібна, як дверцята в дупі.

По суті, ні перші, ні другі не є відкриттям. До нього таке робили, нічого доброго не одержали, і робити перестали. Взагалі, сама ідея високорозвиненого істоти з «тваринним» движком це вкрай аморально, а народ у тонких моралі та етики аж ніяк не позбавлений. І розуміє, що така істота проживе кілька років, тільки набереться досвіду, тільки розбереться в цьому житті, а все вже… Пора вмирати. На щільному плані – зовсім, на тонкому – йти в сплячку надовго, з якої люди часто просто не прокидаються. Оскільки форма штучна та недопрацьована. А скільки ще всяких живих обрубків та жертв експериментів згинуло на умовному задньому дворі у Яхве можна лише здогадуватись. Але він хотів стати творцем і він став.

Проблема людей у тонких світах є досить старою. Їм співчувають, їм часто допомагають, але як вийти з морально-етичної дилеми і якось допомогти (переформатувати? знищити? забрати до себе?..) цілому виду ніхто не знає. З одного боку, вони начебто й такі самі, як ми, і розумні, і тягнуться до знань та розвитку… Наприклад, люди винайшли мови. На тонких 2 мови та 4 діалекти. Їх знають поголовно усі. А ось цю цікаву фішку з сотнями мов та лінгвістичних систем придумали саме люди. Кава, ванни, гітари та більшість музичних інструментів, кіно, величезна кількість книг та музики… Це вам не корівки, це цілий величезний вид, зі своєю складною, старою культурою та історією. Але вид короткий, кінцевий та глухий. Що нам усім з цим робити? Я особисто не знаю. Справа ускладнюється тим, що самі люди не надто зацікавлені в експериментах над собою. І якби навіть був спосіб зміни матриці тіла (прецедентів мало, але вони є), то черги з бажаючих на пробу якось не спостерігається.

А підозрілість і нелюбов до змін – це характерна риса істот Життя. Їх зміни = нове, а нове = зміна циклу. Циклів дуже мало, значить зміни лякають десь на рівні ДНК. Тому що віщують кінець.

Так ми всі живемо. Люди розцвітають і вмирають, схожі на короткі спалахи, а інші їдять корівок і запивають вином із фруктами. Але база у цих двох явищ одна й та сама.

(c) Ларгсаміель Маелінон \ переклад Mylene Maelinhon \ матеріал Archaic heart