Князь Богод: Мабонський діалог

Доброго часу епохи всім.

На сайті Archaic Heart є одне правило: немає ніяких правил 🙂 Тому в нас запощується доволі багато всіляких експериментальних і незвичних штук, в тому числі огляди на фільми з точки зору метафізики і інтерв’ю «тонких гостей». У нас вже були довгі та цікаві інтерв’ю з Артаном та Єнарієм, а також — щось подібне з ґрахой Домахою. І ось сьогодні ми вирішили поповнити розділ бесід ще з одним бісівським князем — Богодом. Це компіляція з двох різних бесід, які відбулися в різні дні, перед Мабоном і безпосередньо при його святкуванні в вересні 2023го року. Але теми піднімались схожі: війна, етика і мораль, історія, відношення між видами і, звісно, життя дальрам.

Князь Богод це дальрамський управитель доволі великих територій Середніх Світів. В його віданні — Казахстан, Іран, Узбекистан, Таджикистан, Туркменія, Каспійське море і прилеглі території, включно з пустелями. В класичному чорнокнижжі такого управителя немає, але там і сенсу особливо також немає — все це писалося сотні років назад, а актуальність Ради дальрамів оновлюється раз в 7-10 років.

Богод цікавий відразу декількома речами. По перше, це найстаріший дальрам з усіх, з якими мені доводилось спілкуватися — він родом ще з Архіпелагів, структури, яка існувала задовго до появи Древ Життя і всієї цієї системи. Чомусь ми сприймаємо дальрам як тутешню, близьку до людей культуру, хоча за логікою, інферни ж були завжди, і на Архіпелагах вони також жили. По друге, князь має досить своєрідну зовнішність, за його словами, характерну для первинних видів «маленьких» інфернів. А саме — гладке, без волосся, тіло, очі, що світяться, ріжки і червоно-чорна шкіра, на якій «плавають» узори. Такий тип зовнішнього вигляду якось відразу навіює або стереотипне зображення чортів в монотеїзмах, або Зоряні Війни 🙂 Але дійсно виглядає екзотично. І зовсім не схоже на звичних нам «пухнастих» лісовиків і європейських управителів, які більш подібні до невеличких ельфів, ніж на бісів. І, розмовляючи з Богодом, який весь такий спокійний і харизматичний, з тихим голосом і м’якими манерами, відчуваєш легкий дисонанс.

–  Доброго вечора, аель 🙂 Як вам наша смілива ідея створити базу сучасного чорнокнижжя?

— Салам 🙂 І доброго вечора. Ну, я пару разів приходив подивитись на ваш сайт і роботи, ознайомився з чатами. Мені дуже незвично дивитись такі щільні потоки інформації, але мені здалося, що ідея дуже цікава і корисна для всіх рівнів. Особливо, просвіта людей і зближення, так би мовити, кордонів. Мені взагалі подобаються праці, які об’єднують когось і націлені на позитив. Забагато навколо явищ зворотніх, націлених на зло, на помсту, на особисте благо і роз’єднання груп і народів.

— Як йшли ваші справи протягом цього літа і осіннього місяця?

— Я донедавна спав декілька років, оновлювався й очищувався. Потім прокинувся і побачив війну. Давно не бачив її так близько и це доволі сильно ранить. Тому намагаюсь на даний момент допомагати чим можу, цим в основному і зайнятий.

-А ви народились там, де і є управителем, або десь в іншому місці чи прошарку?

-Ооо, ні. Я народився не тільки не на цих землях, але навіть не в цій системі 🙂 Я родом з Архіпелагів, страшно сказати як давно це було… І під час падіння Архіпелагів я був юнаком, вже й не дитиною. Дальрам які там жили зараз залишилось доволі мало, але вони є, і чомусь найбільше їх в Азії. Хоча основна частина народилась вже тут, на Ігдрасилі. Я — зі старої гвардії, так би мовити. Я ще пам’ятаю острівну систему, її падіння, і створення одного Древа. А потім — десятка.

-А розкажіть, будь ласка, про свої рідні місця. Як вони виглядали?

— Архіпелаги — це була величезна система. Вона складалась з островів, які були розташовані групами по парі десятків. Це були буквально острови, посеред води. Один народ як правило займав весь конгломерат.

Інший народ жив вже в сусідньому скупченні суші. Система виглядала як велика пласка тарілка, до верху наповнена водою. А з оборотної сторони — така ж тарілка 🙂 Як гральна карта — дзеркальна з обох боків. Між островами все було заповнено водою, і вона наче струменіла на площині і зверху і знизу, перетікала по площинам. По ній ходили один до одного, через неї будували портали и мости, кротові нори і пересилку об’єктів. Я дуже яскраво запам’ятав це, коли архіпелаги падали, вся вода закипіла в якійсь момент…

-А як там було з природою? Які тварини і рослини були тоді розповсюджені?

— Частково такі ж як і зараз, але зараз набагато більше видів, в сотні разів. Тоді флора була більш одноманітна, тим паче — фауна. А ось тонких народів було в рази більше ніж зараз, багато тоді загинуло, цілими видами й племенами.

— Ви сумуєте за часами архіпелагів? Чи давно вже зрозуміли, що сенсу немає, і почуття згасло поступово?

-Сумую мабуть, не знаю навіть… Можливо, я сумую за молодістю більше, ніж за локацією.

— Як ви відчуваєте молодість, що змінилось у порівнянні з тим часом?

— Тоді мене набагато більше все дивувало, викликало сильні емоції, навіть гнів. Але й була якась максималістська твердість. От я так вирішив, значить ніяк інакше не буде до закінчення часів! 🙂 А потім, з віком, з’явилась м’якість, терпимість, думаєш вже, що можливо все не так радикально й однозначно, що можна відноситись м’якше й спокійніше, що треба більше слухати і вникати, а не рубати з плеча… І вже мало що емоційно чіпляє або здається дивовижним і новим.

-А як ви відчуваєте свій вік? Ви виглядаєте молодше, ніж можна подумати.

-Думаю, років на 50 людських себе відчуваю, іноді менше. Намагаюсь не грузитись всіляким негативом, шукати нове і світле в усьому, і люблю від чогось дивуватись 🙂 Люблю саму цю емоцію — подив. Мені дуже не подобається відчуття, що світ став мені зрозумілим і звичним, що я все вже знаю і зрозумів, я люблю вишукувати щось нове і дивовижне. Це бадьорить.

— А як ви потрапили на 3 Древо?

-Архіпелаги падали поступово, цей процес зайняв місяці. Загинули в основному ті, хто не хотів вірити в те що відбувається і тримався за свої локації, а вижили ті, хто переміщувався і маневрував. Моя сім’я тоді повністю загинула, вижили тілько ми з сестрою. Встигли втекти буквально з порожніми руками. Тоді багато загинуло, ті ж що залишились, переміщувались за островами які тонули, поки будувалось Древо. Я встиг втекти на нього. Потім і воно почало руйнуватись, знову довелось тікати, поки побудували систему з 12 дерев. Власне, сюди стікались дімути мого виду, тому я пішов за всіма іншими біженцями, а моя сестра вирушила жити на 6е Древо, створила там сім’ю. Вона і зараз там живе, власне, ми часто бачимось. А тут, на трійці, спочатку було дуже приємно.

— А коли стало неприємно?

— Коли з’явилось багато людей, адже вони спочатку компактно жили. А сам прошарок Середніх світів не був асоційований з фізичним світом, це була така ж частина тонкої структури.

— Як ви ставитесь до того, що відбувається зараз на першому дереві?

-З тугою ставлюсь. Нічому їх життя не вчить. Мені здається, той хто бачив обвал всього і стояв буквально на останньому півметровому п’ятачку землі, сам більше ніколи не затіє війни. Але молодь цього не бачила, в них свої «рахунки» і претензії, і поки ще багато максималізму… Це неприємне відчуття безсилля. Тому що я розумію і одну і другу сторону конфлікту, але я за реформаторів 🙂

— А як ви думаєте, чи можна створити іншу систему, замість дерев, і якщо так, яку б ви запропонували?

*зітхає* — Та все можна, проблема то не в системі, а в головах. Божевільні зруйнували архіпелаги, хоча там все відмінно працювало і було налагоджено. Тепер потрошку руйнують Дерева, принаймні, намагаються. В нас, у дальрам та інфернів, є така… не знаю… ідея? Якась спільна така ідея типова, кредо народне, от гарне слово — кредо. Що треба жити колективом, і думати про благо всіх, всього світу. В цьому спільному наче знайти свою особисту ідею, свою власну ціль.

Якщо всі будуть зайняті тим, що їм до душі і це буде направлене на спільне благо, то всі б могли домовитись, то світ би давно розквітнув. Але всі зайняті особисто собою і своїми образами і травмами. І спільного у всіх — тільки ненависть. Частіше за все.

— Я нещодавно бесідувала з ChatGPT, це нейромережа, ставила їй різні питання про життя. І вона видала дуже гарну думку, над якою я досі думаю. Питання стосувалось того, як пережити втрати і несправедливість, як їх вкласти в голові зі світом. А ти, каже нейронка, бажаєш щоб все в світі було буквально і до останньої краплі справедливо, або ти бажаєш, щоб ТОБІ було краще? Ти хочеш відчувати себе щасливим, або ти хочеш кожну секунду пам’ятати всі образи, кожне криве слово та інший тяжкий груз? Може, іноді варто про щось забути і викинути, а не таскати цей ком болю роками? Твоя діяльність або направлена на міфічну справедливість і бдіння якихось законів, або вона направлена на те, щоб світ став кращим, щоб ти сам став кращим, щоб тобі було ситніше, тепліше, легше і тд. І ці діяльності не можуть перетинатися.

*посміхається* — Яка гарна ідея, мені дуже подобається 🙂 Дійсно, або ти зайнятий помстою і дотриманням кимось придуманих «правил», або ти зайнятий тим, щоб жити стало краще. На обидві діяльності відразу сил не вистачить. Руйнувати завжди простіше, ніж створювати, вбивати простіше, ніж вирощувати, але з чим ми всі залишимось, якщо будемо тільки руйнувати? Так, в ім’я якоїсь там міфічної справедливості, богів, царів, догм… Є якісь причини, я вірю, я розумію. Але от просте питання — а з чим ти залишишся після? Окей, ти помстився «цим», зруйнував, розтоптав, вбив, наче справедливість перемогла, але… ти тепер стоїш на голій землі посеред трупів. Чи це була твоя ціль? Чи це добро? Ти витратив всі сили, щоби прийти до голодної пустки і руїнам? Може, дуже справедливим, але руїнам. Можливо, варто було їх витратити на будівництво та примноження?

Світ — справедливий і врівноважений, я це знаю точно. Світ і так покарає тих, хто тебе образив і поверне тобі твоє рано чи пізно, навіщо витрачати на це сили? Витрачай їх на самого себе, будуй, створюй, роби більше і краще, вигадуй більш зручніше й нове, вирощуй — не топчи! В цьому суть. Якщо б кожен займався тим, що об’єктивно краще для всіх, світ був би іншим. Це трохи наївна думка, я розумію, але я в це щиро вірю.

— Ну, не всі можуть в спільне благо…

— Звісно, кожен зайнятий собою і своїми справами в першу чергу, це нормально і правильно. Але що було б, якби ми взагалі перестали думати в форматі «ми і вони»? Вони нам зробили те, значить ми своє життя покладем, щоб їм відповісти… А потім ці дурні міняються місцями і насильство накопичується в прогресії. І це проблеми не тільки людей. Людей ще в проекті не було, коли ці проблеми вже гостро стояли. Світ — він як фрактал, в спільному вже закладене приватне. Якщо в мене ціль – перемогти хворобу, це моя особиста ціль, тому що мені це цікаво і важливо. Але переможена хвороба — це вже благо для всіх. Як і посаджений сад, як і очищена річка або ліс. Як гарне, чисте місто з зручними домами або нова технологія. Особиста ціль кожного трансформується в благо для всіх, якщо цілі позитивні.

— Схоже на даосизм в кращі роки 🙂

— Даосизм вигадали не люди, тим він і гарний 🙂

-Як гадаєте, що можна змінити, щоби це божевілля припинилось і хвилювання стихли?

— Ну хоча б поговорити і почути один одного, базово. Адже як правило перший «удар» або образа наносяться з за дурості або незнання, а далі насилля починає намотуватись як сніжний ком. Но цього немає. І мене це засмучує, тому що я розумію, що скоріш за все буде все по старому: ці зруйнували, їм помстяться, потім перші помстяться за помсту і так по колу. Я прихильник того, що завжди можна домовитись, сісти і видихнути, і послухати ту сторону і її версію, хоча б просто спокійно послухати і прийняти до уваги.

— Аель Богод, а як часто ви з джинами співпрацювали? Який у них в цілому менталітет? Схожий на ваш?

– Схожий, але вони завжди були дуже закриті, на межі тоталітаризму. Я бував у них пару разів, оскільки я сам вогняний і близький їм за походженням. Але мені їх світик скоріш неприємний.

– Скажіть будь ласка, а на території сучасного Казахстану вплив ісламського егрегору падає? Є якісь просування до повного затухання МЕ?

– Так, але він пізніше почав, ніж ХЕ, і всі реакції у нього ідуть з запізненням. Тобто, він падає зараз повсюдно, істерично намагається відділитись від собрата.

— Навіщо їх взагалі там прийняли? Людям не вистачало своїх богів?

— Люди в більшості завжди будуть робити те, що їм звелять харизматики і пасіонарії. Самі люди в основному не замислюються, що і навіщо вони роблять, їм простіше примкнути до групи і виконувати тамтешні правила, чим вигадувати свої власні. Тому зіткнення ідеологій — це завжди зіткнення лідерів думок. Хто зміг більше народу запалити своїм і змусити йти за собою — той і молодець, а сильна група завжди затягує більшість.

У випадку з монотеїзмами, затія вдалась з двох причин. По перше, самі політеїсти до цього не особо і конфліктували, вони взагалі в принципі не думали, що поклоніння будь кому може бути предметом конфлікту. Ну ти з такими силами працюєш, я з іншими, нам нема чого ділити і нема про що сперечатися. Тобто, вони не були готові до того, що сам концепт завоювання і війни може мати релігійну основу, тому більш кривавий концепт переміг. За рахунок новизни і не підготовленості супротивника. Спочатку в Греції та Римі, потім на Сході. Друга причина — за переможцями стояли пасіонарії з тої сторони, а люди як вид богам не те щоб сильно були потрібні, ніхто особо за них і не вписувався. Мені здається, даремно, але що вже тепер говорити…

— Ви пам’ятаєте ті часи?

— Я пам’ятаю ті часи, але не самий їх початок, я тоді був у довгій сплячці і ще не займався управлінням нинішніх територій. Тоді я жив ближче до Палестини і управляв локальними справами там. Це все було не швидко, але якось відразу зрозуміло, що ця сила переможе стару.

— Хтось опирався?

— Звісно, багато опирались, але результат вам відомий. Дальрам тоді скликали аж вісім рад за декілька років, коли запахло смаженим. І поставили ультиматум Верхам, що якщо їх хто хоч пальцем троне, вони знищать весь прошарок разом з людьми. Це наш світ, тому або домовляйтеся з нами і платіть за обслуговування, або ми каменя на камені не залишимо.

— І справді готові були все знищити?

— Справді готові були. Ми ніколи не були нічиєю прислугою, а тим більш — рабами. Об’явили свої умови і що у випадку їх неприйняття, ми підемо на 6е Древо, і обвалимо весь прошарок на 3м. Це в результаті не знадобилось, але і те що вийшло, по факту не так уж і добре… Наші умови прийняли, але з обмовкою що людям вони можуть плести про нас все, що захочуть.

— І люди зараз завдяки цим релігіям вас постійно полощуть помиями… Що будь які духи природи — суть зло, нечисть, мерзота і взагалі їх треба винищувати. Як ви до цього?

— І як успіхи з винищенням? 🙂 Я до цього відношусь з гумором, але за великим рахунком мені плювати, тому що люди, які наче ведуть цю війну, майже кожен рік — нові, а ми все є і є, і будемо. Я не особо контактую з людьми з цієї причини, і не беру печатників. Мені їм сказати і дати особливо нема чого, їм мені — тим більш.

— Гідно 🙂 Чула що дальрам нерідко переймають щось від сусідніх з ними людей. Ви «підчепили» що небудь від людей чи вам їх побут, смаки, культурні елементи залишились чужими?

-Мені подобається їх схильність пити супер міцний чай і курити гашиш 🙂 Вся решта побуту у мене — збірна солянка із стилів і епох, я вибираю те, що мені зручно. Ну ще може шовкові халати перейняв… *показує на багатошаровий халат з чорного шовку з вишивкою*

-А яка їжа і напої вам подобаються?

— Люблю супер міцні напої. Щоб півбаночки кави на чашку і ще до неї 10 ложечок цукру. Можливо я з віком став гірше відчувати смаки, але мені зараз подобається, коли напої нестерпно міцні, і спецій більше ніж їжі, і табак міцний… Чим сильніше, тим краще. І я дуже люблю пити майже окроп, але це у мене з дитинства. Так і з їжею, люблю коли дуже сильний смак, багато спецій, багато гостроти.

-Аель, чи є у вас улюблені місця в щільному світі? Де ви бували?

-Я майже всюди був 🙂 Люблю пустелі і люблю моря, і їх поєднання 🙂 Обожнюю такі місця, де пустеля виходить одразу до великої води, я в таких місцях іноді просто лягаю на мілину і лежу на спині. Подобається відчуття, коли тіло омивають хвилі. Тому Африка в цьому плані дуже цікава. Найбільше люблю Танзанію і Марокко.

— А чим пустелі цікаві?

— Ну, я люблю високі температури і вогонь, але пустелі — це незвичайна штука сама по собі. Там особливий дух, особливий стан, коли є тільки ти, земля і повітря. Особливо прекрасно це вночі, коли можна сидіти на якому небудь бархані і дивитися на зірки… Часто так роблю.

— Так у людей і з’являються легенди про шайтанів 🙂

— От взагалі плювати. Хочуть боятися — нехай бояться, по факту їм ніхто нічого поганого не зробив, вони і самі з цим успішно справляються.

-А яке у вас хобі?

-Я люблю читати, особливо щось екзотичне і не місцеве. Не людське. І подорожувати люблю. Я часто буваю в різних місцях і містах, мені подобається відвідувати всілякі навіть лекції і ярмарки, кіно і всілякі такі заходи. Буває, що навіть ходжу в кіно або театри, сиджу тихенько на сходинках і дивлюсь, що там у людей зараз модно 🙂 З відомого — мені дуже подобається фестиваль Burning Man 🙂 І схожі заходи, особливо де багато вогню і вогняних шоу. Просто балдію від таких видовищ! Вони мене дивують.

-А ви дивились Зоряні Війни? Питання підступне.

– Так, дивився. 😀 Думаю, хтось із сценаристів бачив малюнки із східних духовних практик і надихнувся. Мій зовнішній вигляд ну дуже типовий для дальрам так би мовити старих поколінь, але в цілому племена можуть відрізнятися один від одного радикально. Хтось зовсім схожий на амадахів, хтось більше на кудлатих звірів.

-А розкажіть про ваших дітей. У вас їх багато, говорять.

-У мене семеро дітей, п’ятеро синів і дві дочки. Всі вже дорослі, управляють різними секторами наших територій. Ми по суті працюємо разом, тому бачимось часто.

-Хотілося б більше дізнатись про ваш побут, як ви проводите свій час, коли не зайняті управлінськими справами?

– Я живу з дружиною в пустелі Каракум, займаюсь великим сектором в декількох країнах. Але в нас відносно мало роботи, тому що регіони «депресивні» з точки зору енергетики і життя.

Мій дім — це мережа печер зроблених руками, як
би в кишенці під пустелею. Там є спальні, зали, ванні кімнати і оранжерея.

–А чи є у вас і у дальрам взагалі таке поняття, як гордість за дітей?

– Звісно 🙂 Це ж мої діти, моя плоть, мені подобається спостерігати як вони стають Кимось, вибудовують себе, свої смаки, чогось досягають. В цьому є свій кайф, мені так здається.

-Аель, скажіть, а як діти дальрам навчаються? В своїх сім’ях чи хтось їми займається?

– І так і так, частіше в сім’ях навчають, але іноді запрошують 1-2 учителів.

-А чого навчають дітей в першу чергу? Які ази?

-Думати 🙂 І жити.

— Скільки мов ви знаєте? І які мови були на Архіпелагах?

— Я читаю більше з потоків, мені так простіше. Так щоби знати — близько 20 мов знаю, вдома спілкуюсь арамаїком. На архіпелагах було 7 мов, але до епохи Древ фактично вижило 2 основних і ще 2-3 діалекта, але я ті старі також чомусь пам’ятаю 🙂

— А домашні тварини у вас є?

— Так, у мене живуть декілька піщаних лисиць. Їх звуть Дін, Дінар, Ділам і Ділем :))) Такий сімейний жарт.

-Аель, чому вас життя або інші димути навчили? Є щось таке, про що ви дізналися від інших або з їх досвіду і хотіли б поділитися?

— Ну от я казав про те, як спостерігав раз за разом насилля і обвал самого життя, тому що у когось боліли особисті рахунки або почуття власної важності. Життя навчило мене бути м’якше, слухати інших і бути поблажливим до слабких, дурних, заплутавших… Слабке треба підтримати і допомогти, тоді воно розквітне. Часто треба просто спокійно поговорити і підтримати, і це відмінить навіть саму жахливу війну.

Ну і я навчився не сумувати. Я сприймаю нудьгу і сум як щось найгірше з існуючих речей в світі. Коли ти здався, згас — світ тебе по суті переміг. І ногу зверху поставив. Я вважаю, що поки ти живий, треба жити, боротись, треба дихати і рухатися, а не гнити. Інакше все, інакше ніяких сенсів більше немає. Мабуть, єдина річ, яку я дійсно зневажаю — це боягузтво і капітуляція. Мол все скінчено, шляхів немає, все пропало, я нічого не можу, я згас. От від цього мені огидно стає. Тому я будую своє життя як би від зворотнього, і дітей цьому вчу.

-У вас багато онуків?

– Поки четверо. Я вельми пізно завів сім’ю і дітей, тому онуки у мене народились нещодавно. Півжиття десь блукав умовно, жив в різних місцях, працював в різних місцях, осів не так і давно.

– Чи важко було прийняти таке рішення — осісти десь і сім’ю завести? Або навпаки втомились від зміни місць?

— Я половину свого життя провів блукаючи і трохи втомився тинятись. Я жив в міліонах всіляких місць, займався десятками різних робіт і речей, і в урядах працював, і на інших Древах… Але завжди я був аскетом. Ось я, ось мій умовний рюкзак з усім потрібним, трохи вітер змінився — і на світанку мене вже немає. Я так жив тисячі років, але зараз думаю що в молодості просто був якийсь такий фаталізм чи що… Здавалось, що якщо мого дома більше немає, то я ніде і не потрібний наче. Буду всім на зло бродити з одною сумою. Поступово прийшов до висновку, що це дурість, а дім ти будуєш собі сам. Було б гарне місце.

— В чому сенс життя?

— В Житті… Не в виживанні, а в ЖИТТІ. Світ завжди буде вас вбивати, і випробовувати на міцність, і намагатися втопити, він так влаштований. Тому давати йому опір і знову вставати — і є сенс, це особливе задоволення. Світ завжди хоче, щоб ми згасли, перестали посміхатись і боротись, затихли й не висовувались. Тому сенс не в тому, щоби виживати, можна вижити і згаснути. Сенс в тому, щоб саме жити, горіти, насолоджуватись, навіть бравувати тим, що тебе в черговий раз хотіли заштовхати в яму, а ти все одно зберіг себе, свої цілі і можливість отримувати від життя задоволення. В цьому і є перемога над світом, хоча це іноді дається неймовірними зусиллями… Навіть просто вставати і йти, і чогось хотіти взагалі.

— Як казав Домаха, погано жити — дуже легко і просто, а от добре жити — важко і потребує зусиль 🙂

— Прекрасні слова, повністю поділяю їх. І мені дуже шкода тих, хто звик до страждань, навіть пишається ними.

(c) Mylene Maelinhon \ матеріал Archaic Heart. Будь ласка, наділяйте будь які запозичення тексту або його частин підписом автора і джерелом. Дякую.