Про повагу до існування

Днями, повертаючись з роботи, я побачила метрів за 10 від себе одну картину, яка одразу підняла в мені хвилю гніву: двоє підлітків скажено ламали великі гілки молодого дерева. Очевидно просто так, заради розваги. Побачивши мене, налякано чкурнули кудись і зникли за рогом найближчої будівлі.

У квітні цього року я прийшла до свого лісу і застала там такий бардак, якого не бувало, мабуть, ніколи. Хтось вирішив на природі відпочити, а заодно добряче насвинячити. А прибрати – навіщо? Хтось прибере! Ніхто їх не бачив, штрафів не буде. Ну як ніхто… З цього боку так, можливо і ніхто, але не з того. А штрафи бувають дуже різні 😏

У дитинстві на моїх очах втопили в холодній квітневій річці кілька сліпих кошенят. Цей випадок я не забуду ніколи, досі перед очима стоїть.

Сьогодні на роботі одна недолуга колега нарікала, мовляв, треба було кошенят утопити, а то тепер уже пізно. Сказала це буденним тоном, ніби повідомляючи присутнім, яку вечерю вона готуватиме сьогодні.

Замучені для кількох відосів тварини, викинуті на вулицю кішки та собаки. Поламані рослини, зів’ялі квітки, розкидані узбіччям доріг. Отруйні для природи сміттєзвалища. Тони відходів без переробки. Початі без особливих причин війни, що вбивають і калічать і людей і звірів, кинуті в мирні міста ядерні бомби… Продовжувати можна нескінченно. У людському суспільстві це все на кожному кроці. Те, що здається дрібницею порівняно, наприклад, із вбивствами та війнами чи екологічними катастрофами з вини людей – насправді одного поля ягоди.

У суспільстві дальрам є таке поняття, яке приблизно можна перекласти на нашу мову як “повага до існування”.
Що це означає? Це означає вважати право будь-якої живої істоти на життя, на нормальне в тому числі. Не  псувати, не шкодити, не знищувати, тим паче без будь-яких причин.

Ви тільки вдумайтеся: яке просте і водночас базово важливе поняття!

Я не ламаю дерево, тому що я поважаю його право на існування.

Я не отруюю природу тому, що це шкодить усім живим організмам конкретної місцевості та світу загалом. А врешті-решт і мені.

Я відповідальний господар і контролюю все, що пов’язано з розмноженням моїх домашніх улюбленців, і мені не доводиться вбивати чи викидати на мороз їхніх дітей.

Я не рву просто так квіти і не кидаю їх себе під ноги за хвилину – квіти живі, я поважаю їхнє право на життя.

Я не починаю воєн, не вбиваю собі подібних тому, що шанобливо ставлюся до кордонів чужих країн, їхніх внутрішніх справ і життя їхніх громадян. Вони мають право жити.

І цей перелік я також можу продовжувати довго.

На мій превеликий жаль і сором, практично повна відсутність поваги до інших видів, споживче до них ставлення, неповага до будь-якого, навіть маленького життя – базова проблема людини щільної як виду. Якби її не було – багатьох  трагедій та горя вдалося б уникнути, а наша з вами історія пішла би іншим шляхом. Проте слово “якби ” – ознака умовності, а історія її, як відомо, не терпить.

Повага до існування тісно пов’язана з особистою свідомістю. На мій погляд, одне без іншого не буває.
Не-думаюча людина, яка робить більшість дій на автоматі, зірве квітку ніби просто так і не замислиться, а вона їй взагалі потрібна? Навіщо, чому необхідно вчинити таку дію, що вона дасть і чи можна її не вчиняти? Подібні питання – ознака свідомого ставлення до життя. Одне діло – убити з мінімумом страждань, аби поїсти та отримати блага, зірвати рослину, яку потім вживеш у їжу чи на інші цілі. І зовсім інше – знущатися з тварин і калічити їх і рослини заради задоволення, фоток, відео, від нудьги чи просто від дурної макітри.

Може я дурна і наївна, але я все ж таки сподіваюся, що з кожним роком, з кожною епохою людство поступово розвиватиме в собі та своєму суспільстві базову навичку поваги до життя іншого – не важливо, людини, собаки, птиці чи квітки. Я не знаю, чи була ця навичка втрачена, задавлена чи була відсутня зовсім, але ніхто не заважає її у себе розвинути.

Ніхто – крім нас самих.

Тому так важливі різні екологічні проекти, організації, волонтерські рухи тощо. Вони роблять те, що всі люди повинні знати і робити за замовчанням. А ще, беручи участь у подібних ініціативах, ви відпрацьовуєте свою карму у добрячий такий плюс 🙂

©Anyi Muin \ Матеріал проекту Маргінальна метафізика