Звук у Метафізиці: Посібник із порятунку (Maelinhon)

Щось заносить Archaic Нeart у філософію та абстрактно-кармічні хащі. Нішева інформація, звичайно, цікава, але зовсім вже фокусуватися на ній — ідея так собі, бо аудиторію треба розширювати. А писати на теми, де для базового розуміння треба прочитати вагон статей, не сприяє розширенню аудиторії. Тож давайте трохи змінимо напрямок на більш практичний і застосовний на практиці. Поговоримо, наприклад, про те, що робити, якщо на вас напала якась тонка зараза, по дому ходить бабайка, за шафою тривожно стогне полтергейст, ви заблукали в лісі… Словом, відбувається біда з явно містичним відтінком, але ви не знаєте, що робити і куди бігти.
Це буде стаття про звук в метафізиці (як не дивно) і стаття трохи більш практична, ніж теоретична. Вам може здатися, що теми бабайок і звуку ніяк не пов’язані, але я вас трохи здивую. Там є шикарний ракурс. У другій частині поговоримо про історію звуку і його використання в більш етнографічному і теоретичному сенсі, але в сьогоднішньому лонгріді він нас цікавить суто з практичного боку. Я довго крутила ці дві теми, але відокремити їх так і не вийшло, разом вони виглядають ідеально гармонійно.

Бабаї і Барани

Я ось дуже, знаєте, люблю жахи. Читати, дивитися, слухати історії, будь-які варіанти хоррорів, трилерів, містики і близьке до цього, та навіть просто крипі-байка з форумів і від знайомих — найулюбленіший жанр усього розважального. Особливо – якщо все зроблено не за шаблоном, а шаблонів там, на жаль, вистачає. Поглинаю все це діло пачками у вільний час, і відзначила одну цікаву закономірність, яка у мене щоразу викликає легке роздратування. Ви помічали, що у будь-яких жахах, де головний лиходій — це щось потойбічне (а не маніяк з ножем або ще якесь НЛО), герої відразу перетворюються на стадо баранів, без рук, ніг і мізків? На загрозу вони реагують приблизно так само.

Проблема дуже поширена. Жахливий елемент автори в цілому продумати в змозі, але слабким місцем більшості хоррорів (а слідом – і реальних випадків) є саме момент захисту від усякої нечисті. Назвемо її так, хоча я не люблю це слово, воно навіює дуалізм. Ну ось ці сюжети, де в темному будинку раптом почалася якась чортівня, замиготіли тіні, з’явилися темні фігури, дивні звуки… Загалом, на героїв історії напала НЕХ. Ви добре знаєте цей піджанр. Що роблять герої? Та нічого не роблять… Вони відразу застигають, стоять-пердять в жаху, потім починають метатися, істерично згадуючи якісь молитви до Яхве. Або скаржаться на їх відсутність у пам’яті. Потім всі біжать, замикаючи ЩІЛЬНІ двері перед носом ТОНКОЇ сутності. Особливо упороті хапаються за щільну зброю, зрідка намагаються відбиватися перехрещеними палицями, що теж не дуже продуктивно.

Однак герої ніколи не роблять ЖОДНИХ свідомих дій проти супротивника, навіть мінімальних. Таке відчуття, що в їхніх головах просто відсутні алгоритми поведінки на такий випадок. Особливо мене дратує, коли дуже часто зустрічається в крипіпастах фраза, мовляв: «я забився в шафу і став молитися всім відомим богам…» . Шшшо? Перерахуй, будь ласка, яким саме богам ти молився і про що? Як ти це робив? Ти ж не міг реально молитися ВСІМ і відразу. Як це взагалі працює у твоїй голові? По типу одночасно зателефонував на всі можливі номери? Або ось часто вживаний патерн, коли герой забивається під стіл і починає читати християнські молитви як єдиний варіант відповіді на проблему, що спав на думку.

І хай уже молитва, але в чому функція шафи, стола або зброї? Навіщо тобі дробаш, якщо по кухні пересувається бабайка явно не щільного походження? Ти не можеш потрапити в тонку істоту щільною кулею. Як і немає сенсу ховатися від неї за фізичним предметом — вона ж простір бачить зовсім інакше.

Але саму м’якоть я якось бачила в короткометражці на Ютубі, де герої фільму обрали зовсім вже даунську тактику — ігнорувати проблему. Фільм так і називається — «Ignore it» Можете пошукати. Батько з чогось вирішив, що якщо ігнорувати монстра, який періодично відвідує їх, то він кудись подінеться сам собою. Ще й обіцяє (!) синові, що ця проява зникне, мовляв, просто ігноруй її. Дивно давати обіцянки щодо того, чого не контролюєш навіть мінімально.
Але ось питання: так а що ж робити? Якщо молитви до Яхве проблему не вирішують, інших ви пригадати не можете, а бабай уже на порозі? Ось з цим і давайте розберемося. У нас стоїть нетривіальне завдання — відлякати щось, що умовно не піддається законам щільної фізики, ймовірно небезпечне і перебуває на більш тонкому рівні.
Є два жанри «сакральної народної фантастики»: Секта Свідків Недоторканних Прищів і Секта Тих, хто Пережив Прихід Пікової Дами. Обидві категорії — це ще ті казкарі, але їх об’єднує один дуже цікавий патерн.

Перші закочують очі, кажучи, що не можна чіпати прищі та вугрі. А то буде ууу!!! Вони всі знають хлопця подруги сестри, який колись навчався з дівчиною, троюрідна бабуся якої якось помацала прищ на лобі і відразу померла від гангрени. Хвилин через 10. Не можна чіпати прищі, треба їх дотримати до стану напіврозпаду всього обличчя і тільки потім віднести косметологу, щоб він на відео з чищенням цього жаху підняв на Ютубі мільйони. Але самому — ні, не можна нічого чистити, чіпати, навіть думати про це заборонено.

Другі ж усім кажуть, що не можна лізти в езотерику, а то станеться ооо!!! Не можна нічого робити, ворожити, намагатися взаємодіяти з якимись силами, навіть просто почитати або подумати про це — це «жах-жах-жах» і смертний вирок. Ось у них сусідка якось бавилася з дзеркалом, ворожила на щось там, і у неї вся пика вкрилася прищами (які не можна чіпати), її чоловік кинув, у неї кішка померла і взагалі її будинок згорнувся у сингулярність.

Вони зазвичай не наводять жодних чітких аргументів, але переконливо витріщають очі і впевнено розповідають про численні жахливі випадки, коли хтось там поліз в «езо чаклувати» і зламав собі дупу, викликаючи істоту у вигляді гномика. Або чавив прищі, а потім поїхав у реанімацію.
Усі ці прохолодні історії гуляють по головах десь на рівні підкірки, тому народ і ходить з акне і без найменшого уявлення, що робити при зіткненні з тонкими істотами. Сам ментал вбиває в голову просту думку: ти безсилий, не роби нічого, ти зробиш гірше, сядь і засохни, не намагайся, довірся професіоналам. Про прищі я, звичайно, жартую, але ось тонка сфера життя реально натикається в менталі на якусь дивну дірку, де немає ніякої інформації, що ж робити. Пропонується робити нічого, по суті, що ми і спостерігаємо в кіно і літературі. А чому?

Тому що у християн і мусульман, з огляду на їхню вкрай специфічну ідеологію, виникає дуже цікава смислова пастка. Річ у тому, що в монотеїстичних уявленнях про світ є тільки два живих елементи: щільні люди і один тонкий бог Яхве/Аллах. Полярностей тільки дві, ніяких істот, крім цього набору, в їхній картині світу особливо немає, крім якогось мутного відчуття, що є там за кадром якась «нечисть» і краще б її не чіпати. Вдаватися в те, що це за сили — бобо, бо туди ж не можна лізти, зламана дупа з гангреною і ось це все. Тобто, знання начебто є, але конкретики ніякої немає. Просто не дивись туди, ігноруй.

І якщо людина стикається з чимось ІНШИМ, то у неї нібито немає жодних варіантів, тому що третій варіант якоїсь живої істоти вже виходить за межі смислової рамки. Лісовик — це не людина і не Яхве, тому абсолютно незрозуміло, що з ним взагалі робити, крім як бігти, кричати і несамовито згадувати «молитви всім богам». Наш умовний герой може тільки звернутися до Яхве за допомогою, і якщо той її не надасть (а він не надасть), то все, варіанти скінчилися.
Героям цих історій також дуже складно уявити варіант, що лісовик просто йде у своїх справах і з ним можна банально привітатися і піти далі, в ситуації немає жодного конфлікту. Це, до речі, відбувається до смішного часто. З іншого боку, це часто нагадує поведінку дурненького котика, який вдає, що ви за ним нібито ганяєтеся, а він нібито від вас тікає, хоча ви просто собі йдете по дому.

Всі ось ці історії, як новий доглядач якогось музею старожитностей зіткнувся буквально з тінню або звуком і тут же посивів, обмочився, впав, отримав шок і на ранок звільнився, тремтячи всім своїм інсультним тілом. Стоп, стоп… А чому? Я б взагалі уваги не звернула, ось чесно. Ну шумить там щось у залі, тінь якась. У чому суть проблеми? Воно тебе що, чіпало, ногу відгризти намагалося? Ні, просто сама смислова рамка монотеїзму не передбачає ніяких інших варіантів, що робити в такій ситуації, а лізти у взаємодію = заборонений жах. Тобто сама поява чогось ІНШОГО — це шок, сприйняття тріщить по швах. Адже те, з чим ти зіштовхнувся – або Яхве, або НЕ Яхве. Складніших варіантів у цьому концепті просто не існує.
А давайте поглянемо на це питання з боку традиційних культур і цінностей? У нас тут нібито тренд на традиційні цінності, чи не так? Ось давайте про них і поговоримо, звук там відіграє першорядну роль. Якщо вважати за традиції те, що було до монотеїзмів і налічує десятки тисяч років щільних традицій, то там можна знайти дуже пишний смисловий квітник з мануалами і рішеннями для наших героїв.

Ти тут не один

І ось тут ми потихеньку починаємо переходити до звуку.
Багатьом людям, вихованим на кіно і поп-езотериці, взагалі здається, що тонкий план — це якесь страшне, дике поле, де за кожним кущем серуть примарні вовки, ніяких правил і законів немає, а з темряви може вистрибнути бабай. Повний хаос і треш! Це дуже дурне, сучасне сприйняття світу, до того ж небезпечне і шкідливе, оскільки людина ніби відгороджується від решти флори і фауни, не визнає ні її право на життя, ні її можливу домінантність над собою. Ні, що прикро, її можливість собі допомогти, тому що допомогу отримують тільки ввічливі пиріжечки.
Тонкий план для себе самого дуже цивільний і цивілізований. Простіше кажучи, там теж є свої закони, порядки, управителі і умовний патруль, який підтримує порядок на ввіреній території, тому якщо на вас напав бабай, то у вас завжди є опції звернутися до тих, хто може його гарненько віддухопелити. Але тільки якщо ви граєте за правилами і якщо бабаю взагалі є до вас діло, тому що часто звичайну активність дальрам всякі нервові громадяни сприймають як напад. Як і, скажімо, «записи» минулих подій, що програються у просторі час від часу.

У більшості традиційних культур людина ніколи не була у світі одна. Як і не була частиною якоїсь дуальності «Люди vs Яхве». Думаючи головою, досить нескладно додуматися до того, що навколо тебе живуть РІЗНІ істоти з різними характерами, цілями, смаками та запитами. І у них там свої порядки, серед яких ти вимушено живеш по цей бік реальності. У традиційних суспільствах людина органічно вписана у світ навколо: в сезони, в шари стихій, в природу і її цикли.

Дітей з дуже раннього віку вчать, що ліс, тайга, степ, море (або будь-яка інша локація) — це не просто пісочниця з пасочками. Хочеш — сміти там, хочеш — навали купу або стріляй по птахах заради забави. Ні, Природа настільки ж милосердна, наскільки і безжальна. Тому дітей вчать спілкуватися з нею, чути, а головне — вміти покликати на допомогу і взагалі розрізняти, хто перед тобою.
У всіх традиціях світу повторюється одна і та ж ідея: простір не нейтральний. Він суб’єктний, у нього є характер, пам’ять, реакція, він густо населений і свідомий. Природа не абстрактна, у неї є обличчя й імена. Гаразд, це інший рівень щільності, це інші істоти, але ми живемо в одному світі і навіть в одному лісі.

І ось воно, древнє одкровення: вони мене чують, і я їх чую. Ми можемо спілкуватися звуком.
Саме тому у всіх народів Землі є величезна кількість мантр, молитов, пісень і просто звукових формул для взаємодії зі світом і локацією, вони спочатку і з’явилися як спосіб взаємодії зі світом. Коли людина звертається до духа перевалу або господаря річки і каже «Я з миром», вона робить важливу річ: вона визнає, що простір — це не порожнеча. Він чийсь, він живий, і вона не центр, вона тут гість, можливо – друг, перехожий, але не загроза і не здобич.

Цікаво, що ці формули у різних народів майже завжди короткі, без складних доктрин. Тільки позначення наміру: я не прийшов руйнувати, я йду з миром по цій землі. Я просто полюю або збираю ягоди. Я прошу захисту. Я висловлюю повагу, шану, я приніс допомогу або частування. Так ти перестаєш бути загарбником і стаєш гостем. А гість, який прийшов з повагою, рідко стикається з ворожістю, мало того — він може розраховувати на підтримку.

Типова коротка пісня у якихось тувинців:

Господар перевалу,
Я не ворог твоїй землі.
Я лише мандрівник.
Дай пройти моєму коню.

Тобто перше, з чого потрібно почати своє спасіння — це відкрити рот і позначити себе звуком. Ось я, такий-то, прийшов з миром. Якщо ти вже зрозумів, що твій ворог — це не умовний ведмідь або маніяк з ножем, то ховатися і принишкнути – не має жодного сенсу, тебе вже помітили і вирахували. Починай діалог, може, це і не ворог зовсім.

Це ж так просто насправді… Якщо ти в світі не один і навколо тебе є не тільки люди, але й інші істоти, то перше, що спадає на думку при небезпеці — це кликати на допомогу.
Кликати, кричати, видавати якийсь звук. І якщо ти потрапив у тонку халепу — клич тонку допомогу! Просто клич саме тих, хто перебуває в локації поруч, а не якихось далеких морд. Не буває ситуації, щоб людина молилася Яхве, а на допомогу прийшов лісовичок і відігнав бабая. Там або-або.
Візьміть будь-яких евенків або індіанців, та навіть японців. Будь-яку культуру, де вплив нетрадиційних релігій був меншим, ніж в умовній Європі. Будь-який представник традиційних суспільств з пелюшок знає, що і кому підносити, де і як кликати, кого можна не боятися і що треба говорити в різних випадках. А головне — що з будь-яким об’єктом можна контактувати, вивчати його, вступати в діалог і отримувати інформацію.

Це є у всіх традиційних культурах. Якщо цього немає, значить, ви маєте справу з нетрадиційною культурою. Молодою і дурною. Помічали, як нам всім постійно затикають рот, так? Не можна голосно розмовляти (заважаєш!), сміятися (ознака дурості!), свистіти (гроші висвистиш!), висловлювати свою думку (куди ти лізеш?) і т.д. Але ж звук — це найпростіше, що ви можете зробити для себе, ситуації, вираження емоцій… Ну і для зв’язку з духами місцевості, якщо вже ви в біді. Мовчати не можна, це твій базовий вплив на світ.

Все це підтверджується не тільки емпірично, але і чисто лінгвістично. Саами називають духів місцевості і господарів землі сейд (sieidi), якути — еезі (іччі), фіни — haltija, ісландці — landv?ttir або хульдуфолк, буряти — езед і духи овоо, господарі перевалів і гір. Кельти (ірландська традиція) називають це Aos Si, а шотландці — gruagach або bean-sith, комі — вoрса, карели — мяе/маа-емя, естонці — maahaldjas… Ще? У японців це тоті-гамі, буквально божество ділянки, у китайців — туді-гун, у корейців — Кім… тобто, тоджу-син, у монголів — газарин езен, сюди ж тибетське са-дак і евенкійське буга-іччі. Зі слов’янськими або західноєвропейськими назвами – не густо, але є литовське Zemes dvasia або Lauksargis, латиське — Zemes mate і уривки уцілілих шматочків, наприклад, українського «Той, що в горі сидить» та інші мавки. Тисячі їх, як то кажуть.
А ось у тибетській культурі духи місцевості частіше розглядаються як охоронці кордонів, а не самої місцевості. Якщо людина входить у чужу долину/ліс без поваги, вона ризикує зіткнутися не з «покаранням», а з дисгармонією — втратою орієнтації, хворобою, низкою невдач. Тобто, ти зайшов без квитка, тому місцевість за тебе відповідальності не несе.

Якщо ви знаєте ще такі назви і традиції — допишіть в коментарях, це дуже цікава тема І трохи сумна.
Тому що люди дивляться Міядзакі і нормально сприймають той факт, що є Бог Річки або Господар лісу. І герої з ними спілкуються, контактують, просять про допомогу. Але коли вони реально стикаються з кимось у житті, їм це розуміння ніби відбиває. Що перед тобою жива істота, вона тебе бачить і чує, як і чують інші істоти, що оточують тебе. Гей, навіть посеред лісу ти все ще перебуваєш в якомусь товаристві. То чому ж ти мовчиш і шукаєш в пам’яті (!) звернення до якихось третіх осіб? Просто…

Звук у метафізиці та Всесвіті

…видай звук.
Звук абсолютно універсальний і вкрай архаїчний. Картинка може бути нерозрізнимою для тонкого плану або сліпої людини, мова буває незрозумілою, але звук — це те, що розуміють ВСІ. Звук і емоції — це найбазовіші, найстаріші речі на світі, які легко сприймаються всіма живими істотами. Більш того, тонкі сутності дуже добре розуміють вібрації від звуків і емоцій, набагато простіше і швидше, ніж слова. Емоційна реакція на тембр, ритм, висоту взагалі не вимагає культурного перекладу, це відчувають всі живі істоти, аж до рослин. Різкий гучний звук турбує, низький стійкий ритм заспокоює. Протяжний, подібний до плачу тон викликає співчуття, а приємні мелодії знижують агресію. Це базові реакції нервової системи, тому звук і емоції так тісно пов’язані. Можна не розуміти мову пісні, але розуміти її стан.
Ви ж усі стикалися з піснями на незнайомих мовах і навіть музикою без слів, від якої течуть сльози. Не знаючи суті, не знаючи автора, не розуміючи слів, всі ми прекрасно можемо відчути емоцію зі звуку, відчути єдність і співпереживання автору, посумувати або порадіти з ним.
Аналогічно вас розуміє і тонкий план. Говоріть з ним, співайте йому.

Причина досить приземлена і водночас глибока: звук — це єдиний інструмент, який безпосередньо впливає і на тіло, і на психіку, і на групу об’єктів одночасно, він проходить через усі стихійні зрізи, як будь-який резонанс. Звук чують і розуміють і люди, і не люди, навіть котики люблять слухати живу гру на піаніно або гітарі. Дальрам — тим більше. Ні символ, ні жест, ні зображення не мають такої швидкості поширення і такого охоплення, інтуїтивної інтерпретації на вісцеральному рівні. Звук проходить через повітря, через кістки, через нервову систему, емоції, стихії. Його неможливо «не почути», якщо він звучить поруч, навіть глухі чують ритм. Тому той, хто вміє керувати голосом і ритмом, керує станом людей і нелюдей, вміє посилати і приймати сигнали.
Тепер про частоти. Організм не налаштовується як піаніно, але у звуків дійсно є співвідношення частот до чакр і провідних зрізів у тілі. Протяжні голосні («о», «у», «м») створюють вібрацію в синусах, грудях, сонячному сплетінні, високі звуки активують верхні частини тіла, більш низькі і гортанні — нижні відділи і чакри, заземлюють. Що вже можна нефігово собі так використовувати в практиках і житті!

На тонкому рівні мантри і замовляння працюють як зв’язок з іншим пластом реальності і резонанс, на щільному — як резонанс в тілі, передусім через повторення і дихання. Коли звук повторюється монотонно, мозок перестає аналізувати зміст і переходить в більш повільні ритми активності. Падає рівень внутрішнього діалогу. Дихання синхронізується зі звуком, подовжується видих — це безпосередньо впливає на блукаючий нерв, а через нього регулюється стан спокою. Тому мантра може давати відчуття «заземлення», тепла в тілі, синхронізації зі світом на чисто фізичному рівні.
Інструменти діють аналогічно і навіть складніше.
Співаючі чаші дають довгу, стійку хвилю з багатим спектром обертонів. Такий звук складно локалізувати — він ніби «всюди», тому низькочастотні чаші відмінно очищають простір. Шаманський бубон або варган (дримба) взагалі створюють резонанси, які потужно і цілеспрямовано штовхають Ци по потрібних вам зрізах реальності. Це схоже на те, що ви висипали на стіл горошинки, а потім ритмічно стукаєте по столу, складаючи потрібні візерунки резонансом ударів. Тільки складати можна лінії ймовірності, об’єкти і зрізи стихій всередині них, так що це дуже потужний інструмент зміни реальності.

Сюди ж замовляння — це якраз «два канали відразу»: звук + емоційний стан, вкладені в намір. Закмовляння майже завжди будується так, щоб його було зручно вимовляти ритмічно: повтори, алітерації, однакові закінчення, жорстке виділення певних звуків. Це не літературна прикраса, а акустичний інструмент, донесення наміру через ритм і прокачування емоцій. Ритм стабілізує дихання, голос починає звучати глибше, тіло входить в рівний темп, Ци тече плавно, намір не збивається. Плюс сам звук впливає на простір і на самого того, хто вимовляє — через вібрацію та інтонацію. Так що навіть звичайна пісня, в яку вкладені емоції — вже не зовсім просто собі історія, пісня може бути зброєю, зверненням, розрадою, одкровенням…

Як бачите, звук — річ потужна і багатогранна, і в більшості архаїчних культур «людина звуку» — це не просто музикант у сучасному розумінні, а фігура, що працює з реальністю через голос і інструмент. Насамперед — для зв’язку зі світом, істотами з того боку. У багатьох народів шамани, друїди, жерці, оповідачі і барди, взагалі музиканти так чи інакше об’єднувалися в одну категорію — і за змістом, і за назвою. Перш за все на основі того, що і ті, й інші активно використовували звук: пісні, заклинання, інструменти, ритм, замовляння тощо. Тобто вміли вербальну магію, могли працювати зі звуком і через нього доносити сенси до тонкого і щільного рівнів буття. У кельтів друїди і філіди (барди) проходили одну і ту ж школу, тому що це розповсюджується однаково і на тонкі, і на щільні рівні.
У північних народів це особливо помітно. У ноайдів, у саамських співаків, у сейдкон завжди була особиста пісня, а у багатьох індіанських культурах ініціація включала самостійне вирізання духових інструментів і вигадування своєї пісні. Це не просто «мелодія для настрою», це свого роду акустичний підпис майстра. Коли шаман починає її співати або грати, він автоматично входить у потрібний стан сам і змінює атмосферу простору, дає знак навколишнім силам про те, що відбувається, вітається.
Те саме у кельтів. Друїд і філід проходили схоже навчання не випадково. Обидва працювали зі словом як із силою. В ірландській традиції, як і в багатьох інших, вважається, що правильно вимовлене слово може «зробити» або «зруйнувати» подію. І це не обов’язково якась незбагненна містика, скоріше робота з вібраціями і наміром, яке ці слова несуть в лінії ймовірності, об’єкти, тіла. Слово і звук — це і дія, і передача сенсу, знання, емоції.

Лінгвістика теж це відображає. У багатьох мовах слова для означення «співака», «поета», «жерця» і «знаючого» перетинаються. Тому що знання передавалося через звучання. Той, хто пам’ятав пісні, пам’ятав закони, родоводи, міфи. Він же міг вводити людей у транс, піднімати їх на бій або заспокоювати. Це єдина функція — робота з колективним станом через звук.
Цікаво, що в сучасному світі ця функція майже зникла як професія, перейшла в маргінальний спектр. Але точково залишилася в цивільному вигляді у співаків, які «тримають зал», у ораторів (блогерів?), у релігійних канторів і проповідників та деяких інших. Але ж опція спілкування зі світом нікуди не поділася Головне — самому себе не затикати, за звичкою, зі страху, збентеження та іншого підсвідомого. Співайте, говоріть зі світом, грайте музику, покажіть світу, що ви йому не ворог на ЙОГО мові.

Мануал від Бабаїв

Як же з усім цим багажем перемогти «древнє зло» (до речі, а чому воно завжди древнє?)… А ось безпосередньо.

Отже, ви виявили, що зіткнулися з кимось невідомим, вдома або на природі.
1. Постарайтеся дізнатися, що саме знаходиться перед вами і які його цілі. Помацайте об’єкт на тонкому рівні, відчуйте його запах, текстуру, оцініть свої відчуття. Часто буває так, що люди просто бачать якусь сутність або взагалі згусток енергії і вже падають в істериці, хоча їх ніхто не чіпав і не збирався. Багато історій про те, що люди побачили тінь в лісі — і вже почався галас. Переконайтеся, що те, що вас налякало, не просто йде у своїх справах. Простежте за його рухами, подивіться на печаті, можливо, ви йому нецікаві і він банально вам зустрівся на шляху. Ви ж не сахаєтеся на вулиці від кожного зустрічного.

Знову ж таки, можна привітатися, окреслити свої цілі та межі, раз вам пощастило вловити щось тонке у цьому нудному світі. Будьте ввічливі.
Часто цього достатньо, щоб об’єкт забрався собі геть і вас не турбував. У більшості випадків на цьому проблема і закінчиться, тому що багато дрібних сутностей вас або бояться, або ігнорують, або просто витріщаються з простої цікавості. І в конфлікті не зацікавлені, хоча з переляку і може здатися, що якась НЕХ на вас полює.

2. Дайте знати про себе навколишньому світу. Створіть резонанс (голосом, інструментом або хоча б пошепки), вкладіть у звук посил: «я Ім’я, прийшов з миром, не лякайте мене, будь ласка, краще розділіть зі мною баночку пива». Ну або варіативно «Допоможіть, вбивають!», це теж працює.
Логіка дальрам така: ось свої, ось наші гості, ми їх охороняємо. А хто там ще тиняється безіменний лісом і не вітається — його справа. Зжеруть — не шкода. Якщо ж людина назвалася і позначилася, а потім почала подавати гудки, що на неї напали (це теж буває), вони зазвичай швидко приходять на допомогу. Прибіжать, відіб’ють супостата, проведуть до виходу або почергують біля намету до ранку (особистий досвід, до речі).

Якщо ж вас упіймала сама локація і ви розумієте, що почали ходити колами, не можете вийти з лісу і заблукали — схема та сама. Заспокойтеся, представтеся і спокійно поговоріть з локацією, пінгуйте управителя. Назвіть своє ім’я, розкажіть, куди йдете і що вас чекають там, що вам страшно. Попросіть відпустити з миром або показати дорогу, залиште невелике підношення (монети, їжу). У більшості випадків вам допоможуть досить швидко.
Хоча, звичайно, краще заводити друзів на місцевості ДО появи проблем. Підгодовувати дальрам бажано постійно, щоб вони вас знали і приглядали за вами.

3. Зберіть у закладках на телефоні невеликий архів заздалегідь, вивчіть пару мантр. Якщо підняти пласт народних пісень і молитов, то диву дасися… Духів споконвіку просили про допомогу, висловлювали їм підтримку і повагу, просили захистити себе і своїх близьких, не залишити в біді тих, хто зараз далеко від дому, вивести з лісу і т.д.
Будь-яка з таких пісень або мантр потужно «намолена» століттями, тому друге, що ви можете зробити на практиці: банально увімкнути звук на колонці/динаміку телефону. Вдома, в лісі, в полі, степу, в парку — де завгодно це миттєво змінює атмосферу, очищає її від усякого черв’яччя і дає сигнал місцевим, що тут «свої».

4. Якщо ви відчуваєте загрозу, напругу, якщо вас атакують, ні в якому разі не залишайтеся в тиші. Увімкніть на колонці мантри або приємну вам музику. Не фонову жуйку, клубняк та інше сміття, а саме живу музику, з інструментами, з голосом, мелодією.
У мережі повно безкоштовних аудіоматеріалів, які можна і потрібно використовувати.
Неважливо, чи наснився вам поганий сон, чи мучать вас тонкі паразити або якась мертвечина, просто спробуйте НЕ сидіти в тиші, заповніть її. Знайдіть на Ютубі будь-який горловий спів, і бажано не монгольський рок, а саме мантри. І увімкніть на півгодини на будь-якому динаміку. Ви здивуєтеся, наскільки потужно це впливає на простір і його чистоту.
Резонанс від придатних мантр і молитов духам місцевості працює навіть так. Якщо ви в змозі заспівати або зіграти таке самостійно — ще краще, співайте, кличте, видавайте сміх, свистіть мелодії, наповнюйте звук наміром і валіть його в простір. Ви або наповнюєте тишу собою і виштовхуєте вороже і стороннє, або сидите в тиші, і її наповнює хтось інший і не на вашу користь. Пам’ятаєте, як у «Мій сусід Тоторо» сім’я почала голосно сміятися, почувши дивні звуки на горищі? Це теж уламок архаїчного, важливого знання у японців.

5. Це також допомагає, якщо на вас напав пустотний паразит уві сні. Наприклад, ви бачите повторюваний кошмар у тій самій локації, щось заважає спати, тривога душить, панічні атаки, котики-собачки нервують і за кимось стежать тощо.
Беріть намолену мантру і вперед. В ідеалі — знайдіть на Ютубі горловий спів максимально низькими, чоловічими голосами (гугліть Huun-Нuur-Tu, deep voice throat singing monks). Хоча, творчість The Hu, Ummet Ozcan або навіть Otyken теж підійде. Логіка така, що жіночі і взагалі високі голоси дають високочастотний резонанс. Тобто перемикають сприйняття на верхні чакри, що в стані паніки і страху — дуже і дуже погана ідея. Чим нижчий звук, тим більш заземленим буде резонанс і чистішим буде сприйняття, потік буде працювати буквально на рівні тіла і його оточення. Чим нижча точка входу інформації, тим щільніший «кадр», що йде в Аджну, тим чіткіше ви бачите тонкий простір без спотворення. І саме звук — найпростіша і найзручніша форма не тільки очистити реальність, але і опустити оптику вниз. Простіше кажучи, гортанні мантри заспокоюють вас, відганяють всіляку тонку наволоч і приємні корисним сутностям, які можуть прийти на зрозумілий їм сигнал і допомогти.
Це, до речі, зворотна логіка від читання «отче наш» (так, це теж звук). Монотеїстичні молитви працюють на супер високій частоті, вони задирають рівень сприйняття на потилицю. Все стає розмитим, абстрактним, менше конкретики в потоці образів. Так, таке теж в деяких випадках потрібно, але тільки не у випадку нападу! Бабай від молитви не щезне, ви просто перестанете його бачити і уловлювати проблему його присутності. Так, це заспокоює, проте не вирішує проблему наявності бабая, це інструмент для іншої роботи.

Також краще не брати щось попсове індійське, особливо якщо ви не живете в Індії. «Харе Крішна» пінгує Крішну, а він до вашого лісу навряд чи має стосунок. Можна почитати мантри Дхумаваті, Тарі, Свапнешварі, навіть Будді, але не поп-індуїзм. Краще шукайте щось більш місцеве і спрямоване на дальрам і духів природи. Пошукайте тувинські, монгольські, алтайські, бурятські мантри і молитви, тибетські, навіть індіанські, там у них ще щось збереглося. У цих народів дуже частий мотив пісень і молитов — саме звернення до духів місцевості і управителів території. У європейській частині постсовка з такою архаїкою напряжно, але якщо у вас щось є — сміливо вмикайте щось із вашої місцевості. Підспівуйте, ловіть резонанс, пропускайте звук через себе. В ідеалі — вигадайте свої пісні і мантри, вкладіть в них наміри очищення, захисту, запрошення духів і т.д.
Це дуже проста, дуже ефективна і швидка магія «без смс і реєстрації», доступна практично кожному. А головне — дуже натуральна і зрозуміла для цього світу. Тому що весь світ якось звучить

(c) Mylene Maelinhon & Sathelard \ Матеріал Archaic Heart

Репости цього матеріалу вітаються тільки із зазначенням автора та джерела матеріалу. Крадіжка інформації, тексту або їх частин суворо карається, і я не про юристів. Дотримуйтесь чесності та поважайте чужу працю, тоді ця повага повернеться до вас сторицею.
Приклад тувинської мантри, придатної для очищення простору та допомоги духів місцевості: