Дао де Кастанеда: Даосизм для малюків (Maelinhon)

Миру вам.

Це буде особлива стаття й одна з моїх найулюбленіших тем, а саме трансформація та пошуки себе. І стаття у скарбничку серії про «глибоку метафізику».

Зазвичай я ні на кого та ніде не посилаюся, тому що я читаю лише художню літературу. Фішка в мене така: я працюю тільки з тонкими джерелами. І коли мене питають, чого би почитати з корисних книжок з езо-, екзо_ та іншої метафізики, мені особливо немає чого сказати. Але якщо бути до кінця чесною, то існують дві літературні праці, на які умовно можна було б сперти те, чим займається наш із Грассаром проєкт. А саме — Лао Цзи та Карлос Кастанеда. Ці дві особистості настільки є далекими одна від одної географічно, по часу та стилю, що далі, мабуть, просто не буває. Але сьогодні я вам наочно доведу що писали вони рівно одне і те саме, однак, через «високотоксичну езотерику» стилю, багато (якби не все) з написаного ними просто не сприймається аудиторією. Причому я мабуть нахабно примажуся до цих вельмишановних сеньйорів, оскільки я пишу про те ж саме, але я пишу у стилі екзотерики, тобто просто, зрозуміло та для широкої аудиторії. По суті, дуже багато статей проєкту Маргінальна Метафізика просто перевинаходить даосизм і перекладає його ідеї зрозумілою та сучасною мовою. Як свого часу перекладав Карлос. І нечисленні, менш відомі нащадки. І тут можна зафіксувати одну цікаву річ, котра вже сильно перегукується з Лао: якщо щось є істинним, воно не потребує фіксації словами чи текстами. Простіше кажучи, будь-яка людина, яка пройшла тим же шляхом, прийде до того ж результату, в той час як прихильники неправди всі прийдуть до різних висновків. І в Лао, і в Карлоса і в нас висновки збіглися, причому Лао я читала взагалі постфактум (чесно).

Але що Лао, що «кольорові імператори» Китаю, що їх латиноамериканський нащадок, всі наступили на одні й ті ж самі граблі. А саме: захист від дурня, який вийшов з-під контролю. Ось ти, наприклад, винайшов (або дізнався десь), як вибратися з щільного світу і перейти жити у тонкий, бажано ще й не голим-босим. Що ти робитимеш з цією інформацією? Якийсь соціальний альтруїзм велить нам нею поділитися, але з цим є одна велика проблема: конкуренція. Умовно кажучи, ти знайшов вдалий чіт-код для переїзду в кращі умови у далеку багату країну. І уява малює тобі, як ти там облаштуєшся, весь такий загадковий та екзотичний іноземець здалека.

Але самому їхати стрьомно, відтак потрібні товариші та партнери. А як так знайти цих партнерів, щоби при цьому за тобою не попричіплялися 2 мільярди якихось йолопів, яких ти ж сам і навчив цьому чіт-коду? А то ж вийде що ти приїхав, а услід ломанулися всі ці громадяни… І ось ти вже не єдиний екзот навкруги, а «черговий понаїхало, та як же ви забембали». Як бути? Як дати, не давши? Як поділитися, не даючи в руки та перевірити надійних, не відкриваючи всієї інформації? Обидва автори застосували фішку, яку особисто я вважаю мерзенною та що вона тільки додає проблем. Вони ускладнили читання своєї праці до такого ступеню, що до кінця залишаться або найстійкіші, або ті хто реально розуміє в чому фішка тексту та відсікає зайве.

Обидва сильно недооцінили людський ідіотизм. І вийшло негарно. Ідіоти все рівно дочитали до кінця, заплуталися в цьому мареві з ілюзій, алюзій, метафор та натяків, і зробили багато власних висновків. Китайський варіант потім ще й сильно заплутався у власному халаті та почав приплітати політику та ідеї керування масами, а потім взагалі пішов у хащі шкіл, що конфліктують поміж собою. Це проблема будь-якої «езотеричної» літератури. Вона настільки розмита та хитка за сенсом, що там, як відомо з віршика про читачів, кожна срака бачить щось дуже своє. А якщо кожен бачить щось своє, то об’єктивна картина розпадається на шматки та розмивається, тому що ці сраки потім дискредитують як автора, так і його посил. Триває час і якісь нові йолопи починають усіх вчити, як правильно розуміти прочитане і все закрути… Проходить N років і притомні люди, що наслухалися дурнів, що віщають ідеї вчення у перекладі Гобліна, вже похмуро посміхаються: Ааа, так ти з «цих», ну зрозуміііло.

Кастанеду фізично неможливо читати. Те що можна висловити на 4-5 сторінках, в нього перетворюється на десяток книг, де ти змушений безконечно продиратися крізь хащі алюзій, натяків, флешбеків і прогулянок по колу по одному й тому ж. Його невиправдано важко читати. Праця кольорових Імператорів та Лао Цзи читати легше, але вони теж сповнені метафор, відсилок та локальних азійських мемів ледь більше ніж наполовину. А зрозуміти багато речей поза контекстом дуже важко. І так, саме на це розраховували автори, що «кому треба, той розуміє», але… Я вважаю цей підхід неправильним. Навколо нас гнітюче багато тупих людей, дуже тупих людей, ультимативно тупих людей. Той факт що вони дожили до своїх років і не вбили себе випадково десертною ложкою, це більше заслуга медицини, гуманізації суспільства і банальної вдачі, ніж їхня особиста. Хто працює у сфері обслуговування та з людьми, зараз потиснув би мою мозолясту руку з погризеними нігтями. Тому такий захист від дурня просто зайва: їм скажи й прямим текстом в лоба — вони все рівно не зрозуміють. Відсотків 90 людей взагалі в принципі не зрозуміють, про що ти говориш і чого добиваєшся. Так що хотіли якнайкраще, а вийшло як зазвичай.

Три питання Дао

Але це буркотіння, нумо до справи. А що якщо перекласти узагальнені праці з даосизму та роботи Кастанеди на мову екзотерики? Тобто зробити не містичним вищим знанням для обраних, а простим, зрозумілим текстом який второпає навіть школяр.

Насправді, обидва вчення спрямовані на одну мету: вийти з щільного світу та розвинутися на рівні вище. Тільки що Лао Цзи цей чіт-код дає через щільне, а Кастанеда — через тонке. Обидва вчення оперують трьома питаннями, по суті, якщо дати відповідь на кожне, кожен стане усвідомленим та цілісним. Але щоби ті питання вилучити з водянистих текстів, треба сильно спітніти.

Питання 1: Хто ти?

Питання 2: Який ти?

Питання 3: У чому полягає мета твого життя?

Звучить нескладно, еге ж? Питання дуже прості, і що тупішим є читач, то швидше та більш упевнено він на них відповість. Біда в тім що якщо гарненько вичухати казанок, то вийде що відповіді доведеться не ШУКАТИ, а буквально СТВОРЮВАТИ, тому що у вас їх просто немає.

Розберемо кожне.

На перше питання більшість людей упевнено називає своє ім’я. Це прямо поголовно розповсюджена відповідь, можете перевірити самі. Але в чому питання: чи характеризує ВАС це ім’я? Це просто якийсь набір літер, часто з невідомої вам іноземної мови, яким нагородили вас ваші батьки. Причому назвали ще до того як впізнали вас як особистість, тобто з вами це ім’я не співвіднесли навіть приблизно. Виходить, що «ваше» ім’я по всіх параметрах — це якийсь чужорідний елемент із зовнішнього світу, що його дали сторонні люди. Воно нічого про вас не говорить. Так хто ви?

Фах? Зовнішність? Заслуги?… Що відповісти? Чи характеризує МЕНЕ мій фах, кривий ніс чи зайва вага? Моє лице = Я чи ні? Іронія цього питання полягає в тім що в нього немає неправильної відповіді, будь-яка буде правильною, якщо її дали ви самі, і неправильним — якщо вона прийшла ззовні. Не соціум, не батьки, не ментал, а саме ви самі. Хто ви? Для себе самого.

З другим питанням все ще гірше. Поки людина маленька, поки вона росте та розвивається, на неї агресивно впливає мільйон факторів: батьки, школа, вчителя, однолітки у дворі, масмедіа, культура, ментальне поле… І по суті виходить, що більшість наших якостей (ну, які ми в себе «визначаємо»), ми отримаємо ззовні. Нарівні з іменем. Тобто, якщо мама вважає вас красунчиком, вчителя у школі таврують ідіотом, а телік показує якийсь ідеальний образ, якому ви не відповідаєте, то це не може на вас не впливати. На ваш самоопис. Але якщо сісти та добряче так подумати над цим питанням, то виходить що відсотків 80 (в найкращому випадку) ваших якостей — нав’язані вам ззовні. Причому це працює як в плюс, так і в мінус. Можна запевнити нікчему в її виключності та крутості, а можна закопати обдарованого до повного зламу хребта його самооцінці. І виходить страшне — ви не знаєте, хто ви та який. Що більше риєш, то більше знаходиш чужого та зайвого.

Лао цю тезу подає у вигляді метафори: дім визначають не стіни, а порожнеча в ньому. Простіше кажучи, в кухлику нас цікавить порожнеча, а не сам кухлик, тому що ми хочемо щось туди налити. Порожнеча цінніша за кухлик, тому що вона перспективна: у повний кухлик вже нічого не помістиш. Відповідно, і людина яка будує себе, повинна бути «порожня». Якщо вона вже повна чужими догмами, шаблонами, не своїми думками, то своїх там вже не буде, місця нема. Відчуваєте цей запах проєкту Archaic Heart, еге ж?

І оця ідея порожньої посудини яскраво прослідковується й у Кастанеди та його стиранні особистої історії. Він пропонує повністю стерти себе та свою особистість, тому що по суті вона не ваша. Неусвідомлена людина складається з чужих думок, чужого імені, приписаних параметрів та хибних цілей. Щоби з’явилася ваша особиста історія та ви самі, потрібний порожній простір. І Архаїк тут підтакує, що треба ще й усі вумні книжки викинути до бісової матері, тому що вони заповнюють те що повинно бути заповнене тонким зором та власними думками. І тільки в порожнечі народжується нова особистість, яку вже можна прокачувати.

Важливий аспект — будувати себе потрібно починати у певному стані. Лао пише: «…досконало мудрий прагне до того щоби мати сите життя, а не до того щоби мати гарні речі». Тобто спочатку треба забезпечити базу, бути ситим, вдягненим, добре висипатися, мати дім та перебувати у безпеці, а потім вже думати про духовне (чек-поїнт — стаття «Про духовне»). Голодна людина у злиднях буде злобна та одержима ідеєю мати якнайбільше дорогих речей, золота, машин, квартир, тому що його база так і не була задоволена. Вона має голодний, жадібний надрив до благ і тому не може перейти на новий рівень. Людина повинна спочатку заспокоїтися, привести до ладу мирське та свою психіку, а потім вже пхатися прокачувати «дух». Усвідомлена людина пластична, розслаблена та відкрита усьому.

Ну і третє, найжахливіше питання — нащо ти. Для чого ти живеш? На перший погляд, воно просте, на другий — геть ні. А на третьому ви починаєте кричати в екзистенційнім жасі. Більшість людей на це питання відповідає не замислюючись щось на кшталт «ну, я живу для того щоби добре та гідно провести свій час, не потребувати, виховати дітей…». Щоби ви почали кричати, переведемо питання у метафору: ваше життя — це дорога, і ви їдете машиною з точки А в точку Б. А куди ви їдете? В чому мета цієї поїздки? «Жити добре» – це опис машини, якою ви їдете, не можна «їхати щоби гарна машина», це не характеризує мету поїздки. «Заради дітей» – це пасажири машини, причому на маршруті вони обов’язково вас полишать (на цвинтарі ж усі по одному лежать), тобто це ваші попутники. Родина, друзі — теж. Я що, їду щоби прокотилася інші люди? Ну така собі мета. Гроші, побут — це бензин, це ЯК ви їдете та НА ЧОМУ. А питання стоїть — куди. Як виглядає кінцева точка, де ви можете сказати «все, я дістався куди хотів»?

Призначення та недіяння

І оця вся каламуть про «знайти своє призначення» – це воно „ є. Його не можна знайти, його можна лише створити та виключно власноруч, як ви собисто це відчуваєте. Саме відчуваєте мету, а не думаєте про неї раціонально, тому що «дао, висловлене словами — не є справжнє дао» (читай, чужими чи раціональними), тобто внутрішня мета не може бути задана кимось чи чимось ззовні. Тільки ти сам відчуваєш, куди та для чого ти їдеш. А без неї — все даремно. Взагалі все, Карле!

Обидва автори, по суті, ведуть до цієї думки — хто ти та для чого ти? Коли ти відповіси на ці питання, відбудеться своєрідна синхронізація з простором та стихіями, й тоді тобі вже сам чорт не брат. Все, ти вийшов з системи, усвідомив себе та можеш тулити на всі чотири сторони. Ти можеш нічого не робити, а просто мати в голові свою чітку мету, під яку самостійно підстроюватиметься простір. Те саме недіяння, про яке пишуть обидва автори. Більшість людей живуть без мети та по суті пливуть як квітка по річці: куди хвилями понесло, туди „ поплив. Своя ж мета «важка», вона відразу задає вектор руху життя. Я живу, аби добитися ось того. А значить де я живу, з ким я живу, як я живу — вже вторинно, це просто декорації, в яких проходить шлях до моєї мети. А якщо мети немає, то простір тобі й не допомагатиме. В чому тобі допомагати, якщо ти сам не знаєш, нащо використовуєш кисень? Під словом «дао» в цьому вченні йдеться про цю мету та синхронізацію її зі світом навкруги, причому дао є й у країн, у речей, у звірів, у богів і в кого завгодно, крім неусвідомлених людей. До речі, цілей може бути й декілька, чому б і не так.

Тут є один прикольний момент, який особисто мене дуже розважає. Багато хто, коли починає працювати над собою (так, багато людей це роблять інтуїтивно та без усіляких розумників типу мене), в обов’язковому порядку хочуть створити себе душками. Умовно кажучи – «хорошими». А хто вам сказав що усвідомлена особистість — це добряк з альтруїстичними цілями? Який-небудь мудак з надвисоким ВВВ (відчуття власної важливості) та планами знищити світ, цілком може бути більш усвідомленою особою, ніж будь-який бовдур з порожнім казанком Я-Живу_заради_діток. Мета має бути особисто твоя. Якщо ти знаєш хто ти і для чого ти, тебе категорично важко збити зі шляху, тому що ти просто порівнюватимеш те що ти про себе знаєш, з тим що тобі говорять та пропонують. Та відкидати те що тобі та твоїй меті не потрібно.

І ось на шляху до цих трьох інформаційних стовпів ви можете проводити роки та десятиріччя. Щоби все вивірити, непотрібне відкинути, потрібне додати та сформулювати нарешті, нащо це все було потрібне. Доведеться пройти багато хвиль трансформації та пасток системи, зазирнути в очі своїм страхам та червоточинам, протистояти системі та соціуму… Лао пише «Швидкий вітер не триває весь ранок, сильний дощ не триматиметься весь день». Тобто все змінюється, навіть найліпші та найгірші періоди змінюються, а люди та речі вимагають оновлень та переглядів. Чек-поїнти — розсип статей про трансформацію. Також даосизм пропонує дуже правильний критерій оцінки речей: дивитися весб спектр відразу. Не можна «викорінити зло», тому що тоді не буде зрозуміло, що є добро, не можна прибрати темряву — тоді зникне й світло. Чек-поїнт — стаття про Кармічне коромисло та зрізи.

Якщо ж описати концепт Кастанеди одним абзацом, то він пропонував зайнятися приблизно тим же самим, тільки відразу прокачувати ще й зв’язки в тонкому світі та прискорювати процеси за допомогою духовних практик, психоделіків, енергій та копняків під сраку з тієї сторони. Тобто, людям доступний один зріз тонкого апріорі — це сон. Окей, 1 — це краще за нічого, тому усвідомлюємо себе, ліземо в сон тонким та усвідомленим тілом, і на тій стороні створюємо собі гніздечко, куди потулимо після смерті щільного тіла. Це цікавий погляд на даосизм, він як би продовжує думку, але додав до неї пустотний колорит. Технічно, це працює, оскільки усвідомлена особистість на тонкому сприймається як рівний та з нею вже хтось може закорешитися та допомогти з ПМЖ.

Ось і все. 20 абзаців і ви знаєте в загальних рисах 2 величезних, фундаментальних концепти людства. Концепти та вчення, але не релігії. Уникайте на своїм шляху релігії, це вже порада від примазаних пустотників. Чим відрізняється релігія від вчення, зокрема даосизму? Релігія (будь-яка) каже тобі «Ти нікчемний хробак, дитя мале, але отам в кутку стоїть/висить крутий бог/богиня/гуру, та якщо будеш з ним, то посядеш своє місце в ієрархії та перестанеш бути хробаком». А от вчення (виразне, вони теж бувають тупі), каже тобі: ти не хробак, тому що тебе поки немає, ти повинен себе створити, не дивлячись на супротив суспільства, батьків, світу та навіть богів. Тому що немає ніякої ієрархії, світ — це не гора з Головною Важливою Мордою на вершині. Світ — це горизонталь, на якій дуже багато гір. Ти сам можеш стати горою, а можеш бути просто каменем в структурі чужої гори. Вибір за тобою.

(c) Mylene Maelinhon \ Матеріал проєкту Маргінальна Метафізика

Репости цього матеріалу вітаються лише із зазначенням автора та джерела матеріалу. Крадіжка інформації, тексту чи їх частин жорстоко карається, і я не про юристів. Дотримуйтесь чесності та поважайте чужу працю, тоді ця повага до вас повернеться сторицею.

Перейдіть до

Tina Letur - літери прополки Психічні розлади: Дім на траві (Maelinhon)

Реклама

 

26 коментарів

Залишити коментар
  • Я вот Кастанеду не читал. и Дао Де Цзин не осилил. И вообще нет ощущения, что надо осилить. А тут такой подгон. Всем читать, обязательно. Но надо перечитывать, выделить время исключительно на статью. А то перемешиваются в голове статьи и вопросы.

  • З моєї точки зору – це найкраща твоя стаття. І питання навіть не в тому, що тема даосизму мені дуже близька. Мені подобається посил щодо концепції “самостворення”. Це реально сильно і важливо. Дякую 🤍

  • Статья сделала мой день, спасибо
    С накопительным эффектом от других статей сайта в голове наступает ясность. Отдельная благодарность за доступный стиль изложения, в свое время Костанеду постигла через головную боль и зубовный скрежет

  • Информация о развитии себя – это как куб, и Вы этой статьей осветили еще одну его грань. Спасибо…

  • Интересно, а самому Карлу и товарищу Лао удалось-таки прорваться на тонкие и закрыть проект “Сансара”?

  • Очень точная(ничего лишнего), понятная и содержательная статья. Браво, Милен!

  • Всё гениальное- просто, в который раз нам доказала Милен. Просто показала путь, по которому ещё предстоит пройти к осознанию, невзирая на отвлекающие моменты того, что мы называем жизнью. Благодарю Милен и всех, кто работает, создавая этот сайт, за возможность не только узнать бесценные вещи, но и перечитать снова, по мере возникающей необходимости.

  • Спасибо, и как эти статьи ещё бесплатны ))) хотя если вернуться к нашим козлам (буквально), то платить особо некому получается…

    • Спасибо за мысли, оформленные в этой статье. Стиль изложения мне близок и понятен. Уже размышляю, после прочтения. Хочется что то добавить и дополнительно осмыслить. Спасибо вам за статью!

  • Всего три вопроса! Но как сложно оказалось на них ответить 🤔
    Кастанеду давненько пыталась читать, но дальше пятой книги не осилила. Вопросов оказалось больше, чем ответов.
    Ваши статьи несут бесценную информацию, моя благодарность 🤗

  • Осознанная личность, на тонком воспринимается как равный! Путь воина Дао) Благодарю!

  • Сны интересная область. Бывало такое, просыпаешься , оглядываешься кругом и не понимаешь, как вообще сюда занесло, что я тут делаю? Зачем? Может такой эффект побочный от того, что далеко заносило.
    Вопрос ,возможно, не совсем по теме, однако задам.
    Кем могут быть карлики? Именно маленькие люди, снилось два и оба следовали за мной, проявляя любопытство, выглядели специфично, выразительно, у одного были большие карие глаза, густые, щетинистые пшеничного цвета брови, а волосы на голове тёмные, у другого серебристые волосы шапочкой-каре, ярко-голубые глаза.
    И ещё один, когда какое-то существо в образе асоциального человека, что-то вроде попрашайки, бродяги, пускает насквозь свои руки в область живота, ощущение такое, что тянут жилы, настолько реальная боль, кто это может быть?

    • Во сне то? Во сне сами образы не имеют никакого смысла, потому что Пустота их нагоняет рандомно. Там нельзя опираться
      на визуал, потому что он априори бессмысленный.
      На запах, тактильность, звук – да, визуал – нет. Так что не значит ровным счетом ничего.

      • Позвольте не согласится касательно визуала во сне. Если хоть раз просыпались как говорят в холодном поту, то могли обратить внимание что визуал это или воспоминание, или вероятные события на которые есть шанс повлиять, или ожидаемое за свершенное уже. Также могут быть просто развлекательные картинки или истории о вероятном или невероятном. Как это может быть неосознанным моделированием (доступно и случайно). Ну и плюс путешествия и другие действия в осознанных сновидениях (сложно но прикольно). Параллель между кастанедой и дао дэ цзын никогда не проводил, но понравилась ваша идея.