Диявол: Вінегрет, якого немає (Maelinhon)

«Люди, які не люблять, коли сміються з іхньої релігії, повинні сповідувати менш смішну релігію»

В шавасані спочиваю, феномени споглядаю 🙂 Нещодавно почула абсолютно розкішну фразу: «Ось у болгар Бог, а в турків — Аллах». Вибігла у двір і волала на всю міць своїх цинічних легенів. Бо ж споглядаю тут найшикарнішу атаку лобом на стіну, коли людина, що звикла плавати у колективному несвідомому, наштовхується на глухий кут та відсутність інформації у звичному полі. Шаблон каже одне, логіка — геть інше, і казанок тріщить. Приємне видовище. Але це наштовхнуло мене на доволі давню тему для міркувань, а саме про уніфікацію «богів» і спробу замістити природний інь-ян дуалізм — хибним, тим що про «добро і зло». Власне як і виникло поняття «диявол» в релігії, а потім у народній творчості. А там і до колективного несвідомого рукою сягнути, звідки ця зараза перетекла в умовну езотерику.

Давайте знову поговоримо про двовір’я, тільки з іншого ракурсу. Дещо більш історичного, тому що в такій темі як Диявол (Сатана, Люцифер, що там ще люди гуглять?), без історичного екскурсу нікуди. Як з’явилася така фігура, якщо в первісних релігіях світу, в тому числі у самих юдаїзмі та християнстві, її не існувало? Хто її вигадав і навіщо увів саме поняття дуалізму з «хорошими у білому» та «негідниками в чорному».

Це буде третя стаття циклу про двовір’я, попередня була про Коляду та про Колесо року.

Історичний екскурс

У політеїстичних релігіях, починаючи з давнини, ніколи не було ані Диявола, ані взагалі якогось поняття про дуалізм. Тобто світ сприймали правильно: в ньому живуть всі та відразу, кожен зі своїми інтересами та заморочками. Для когось одні боги добрі, для когось —  інші, але в цілому, боги не злі та не добрі, вони всі різні, як і люди. Не буває ж абсолютно злих чи абсолютно добрих людей, або абсолютно розумних. Всі змінюються, бувають не в гуморі, дуркують, можуть мати конфлікти і тд. Були боги посух та хвороб, були трикстери, але вони не були втіленням всесвітнього зла та їх шанували разом з іншими богами та богинями. Ну ось сьогодні вам не пощастило наштовхнутись на богиню не в гуморі, ну буває. Така ж сама картина була в юдеїв, які (як і багато інших народів) сповідували політеїстичну монолатрію. Це коли ви вірите та визнаєте ВСІХ богів та богинь землі, але ПОКЛОНЯЄТЕСЬ якомусь одному божеству. Погодьтеся, це цілком здоровий підхід до питання. Юдеї визнавали всіх, але поклонялись богу Яхве. Він же — Ігве, він же — Єгова. Згідно їхньої ж міфології — одному з 70 синів верховного бога Ейє. В Яхве був великий почет, дружина, діти, він засідав у божественній раді з іншими божествами. І він не мав жодних противників, антагоністів і тд, але і головним над усіма він теж не був.

Люди тоді сприймали себе як частину великого світу. Ось ми живемо тут, ми ось такі. А там, за стіною, є якісь інші істоти, котрі взаємодіють між собою, мають свої інтереси, живуть своє життя. І ми також із ними взаємодіємо, чимось допомагаємо, іноді навіть спимо та народжуємо спільних дітей. Існує сила-силенна міфів із сюжетом про зв’язок людей та нелюдів, що за умов тодішньої умовної щільності світів ще було можливо. І це ж породило міф про телегонію, до речі. Котрий люди потім натягнули як сову на глобус, на свої щільні тіла. Умовно кажучи, якщо в якомусь кельтському селі жила собі дівка та періодично спала з яким-небудь ельфом чи там дальрамом, то властивості її тонкого тіла від такого зв’язку сильно мінялись. Вона набирала від партнера енергію, що не є властивою для людей, і вже потім, коли народжувала дітей у шлюбі зі звичайною людиною, передавала діткам… всяке. І діточки вдавались вже трохи «не такі», дивнуваті, з особливостями і взагалі більше у вухатого попередника батька, ніж у самого батька. Це властивості тонкого тіла, зі щільним таке не прокатує, біологію тут ніхто не заперечує. Туди ж відносяться міфи про нефілімів і оце все. Давні люди вважали, що від зв’язків з богами «народжуються мудреці та герої» 🙂 А потім прийшов Єнох і все споганив.

Яхве своєю пісочницею звісно займався, але прямо в контакт з людьми особливо не вступав, для нього фізичний світ був частиною його лабораторій та полігоном для дослідів. То ж історія зберігає деякі епізоди, коли він психанув і щось там розніс чи «обнулив» сегмент простору, але в цілому він проводив експерименти із щільністю частинок і в людську Санта-Барбару особливо не втручався. Це вже потім, із появою егрегору Х, він почав дивитися на свої твори з більш гастрономічної точки зору.

По мірі настання диктатури цього бога з ТОГО боку, світ з цього боку почав ущільнюватись та застигати. Бачити та контактувати з тонким планом стало складніше, найбільш «дубові» люди вже нічого не бачили, і тоді почала активно розвиватись каста жерців, до тих пір не надто численних. Тобто, між людьми та нелюдями з’явились посередники, які бачили та відчували краще за інших, передавали посилання і тд. Тут все і почалося 🙂 Тому що коли ви не самі на власні очі дивитеся, а вам хтось інший описує побачене, як сліпому, то фіг розбереш, бачить він чи ні. Якщо так, то як це перевірити? Якщо ні, то в чиїх інтересах він «бачить»?

Так відбулося із жерцями бога Яхве.

Формування ортодоксального монотеїзму почалося у 8-6 віках до н.е., коли жерці об’явили що шанувати Єгову можна тільки в єрусалимському храмі, і лише через них. Будь-які інші варіанти — неправильні. Тому що вони одні бачать все правильно та мають контакт із Самим, а всі решта — не бачать, спотворюють, працюють на себе і тд. Ніякої метафізики в цьому не було, їхньою метою було набуття економічної монополії в регіоні, оскільки жерцям належала найкраща частина від жертв та плата за надання ритуальних послуг, а ці товариші були вкрай зацікавлені не розпилювати потік смаколиків від вірян. У створенні монополії допомагали також численні місцеві царі, котрі бажали централізувати владу у своїх руках за допомогою жерців. Тобто сенсом монотеїстичної віри що зароджувалася, було зачистити територію від усіх інших вірувань та жерців інших культів. Самі розумієте, навіщо. З цього моменту там все стало не про релігію, а про банальні грошенята, м’ясце і соковитих дівок. І всі устави, міфи та догми почали інтенсивно переписуватися під цю ідею, а не відображати реальний стан справ. А оскільки народ масово втрачав зв’язок із тим боком, то йому особливо нічого не лишалось, крім як вірити на слово. Той же бік перестав активно втручатись і давати знаки, тому шлях був вільним — бреши що схочеш.

Улюбленою справою жерців у давнину, просто таки глобальним хобі, було переписування усіляких міфів та легенд під свою пісочницю. І в той період це досягло апогею. Тобто потрапив до жерців Арімана прикольний міф про знищення цілої країни яким-небудь Шивою — тут же замість Шиви вписали Арімана. А інші — Тора. А треті — Яхве. Кожен вписував свого бога на хорошу роль, і ворожого — на погану. А потім міняли місцями «поганих і хороших» на догоду актуальній політичній повісточці. Тому давня міфологія часто оперує одними і тими ж кліше, ідентичними історіями та тропами, типу всесвітнього потопу, народження бога цнотливою дівою, воскресіння мертвих і так далі. І включає порівну як реальні імена та сюжети, так і цілком вигадані, причому в хаотичному порядку. Це більше фанфіки, ніж інформація. Виключення складають тільки нечисленні та давніші міфи відносно «дальніх» народів, на кшталт маорі чи алеутів, які зберегли рештки первинних історій.

«Європейські» ж, як і далекосхідні, міфи стільки разів переписували та перекраювали, що шукати там сенс… Простіше придбати пачку макаронів, таких, знаєте, от у вигляді літер. Висипати на стіл і отриману масу тексту переписати. Сенсу там буде набагато більше ніж у майже будь-якій міфології, що дійшла до наших днів.

Жерці хотіли жити добре, монополізувати грошенята разом із владою, а для цього потрібні важелі управління людьми. Тобто потрібно було вигадати якесь обґрунтування, ЧОМУ ти повинен саме їм нести та платити, а не робити це самому чи безкоштовно в когось іншого. Тому дуже багато речей були вигадані буквально на ходу і таким чином, аби було важко їх перевірити. Наприклад, зробити фігури більш абстрактними, плюшки — лише посмертними, а ідеологію спирати не на об’єктивну реальність, а на те що хтось там щось десь побачив уві сні чи по накурці. Спробуй перевір чи він те все бачив чи ні? А якщо це стверджує поважний жрець, то залупатись на нього було ще й небезпечно для життя, тому піпл бадьоро хавав все що йому пропонували.

Таким чином з’явився ортодоксальний юдаїзм. І Сатани там теж немає 🙂 У новій версії був один всемогутній бог, але вже без почту та родини, хоча в юдеїв до того був культ його дружини Сафії. Далі міфологію монотеїзму писали за допомогою редактури політеїстичних легенд, шляхом заміни всіх тамтешніх імен на ім’я Яхве. Тому у біблейському міфі про потоп Яхве спочатку вирішує втопити все живе, а потім раптом вирішує всіх врятувати, хоча в оригінальнім шумерськім міфі потоп влаштовував розлючений людьми бог Енліль, а рятував людство бог Енкі. Якщо замінити обидва імені на Яхве, отримуємо всім відому копіпасту. Згідно цього варіанту монотеїзму, Яхве після потопу сам особисто дозволив людям їсти м’ясо. Як вони до того жили без м’яса та не повиздихали від пелагри — загадка. В ортодоксальному монотеїзмі також нема диявола-змія, що спокусив Єву — там це абсолютно простий змій, здатний розмовляти, найрозумніший зі створінь Яхве, звичайна собі сутність. Ортодоксальний монотеїзм заперечував також безсмертя душі (П’ятикнижжя Мойсея), тому що вважав що це знищує різницю між людиною та богами.

Вся ця каламуть та неоднозначність породили велику проблему: кожен це все розумів якось по-своєму, і за ним ішла частина послідовників. Врешті в юдаїзмі з’явилася сила-силенна сект, які між собою відрізнялись тільки якимись дрібницями в ідеології, але вважали що ось саме вони знають правильний варіант поклоніння Яхве. А інші шанують його неправильно. Їх було дуже багато! Одні приймали ідею безсмертя чи роботи в єдиному храмі, другі — ні, одні мали такий культ, другі — інший, і так далі. Вся ця юрба постійно ворогувала, вони буквально вбивали одне одного за ці деталі, що спричинювало багато проблем місцевій владі. Котрій в цілому не було ніякої справи до ідеологічних суперечок, але не подобалось що холопи зайняті не корисною діяльністю, а срачами на тему «хто тут неправильно славить боженьку».

Відчуваєте як зі збільшенням щільності зміщується ракурс? Люди вже не говорять про той світ, про тонке, про те що вони бачать… Вони лише нескінченно сперечаються про ідеологію, культи, права на храми і тд. Тобто про справи людські.

Яхве, звісно, мовчить.

Ситуація загострюється, і в середині 2 століття до н.е. сирійський цар Антіох Єпіфан психонув і вирішив припинити весь цей балаган. Він наказав спаплюжити вівтар в Єрусалимі, через який і йшла більшість срачів, і масово встановити політеїстичні вівтарі. І приносити на них жертви богам, заборонивши монотеїзм як такий. У відповідь на це виникло повстання, що його організували брати Маккавеї. Це було перше повстання в історії, учасники якого вірили, що вони воюють за бога і їхня фізична перемога призведе до перебудови всесвіту та воскресіння мертвих. До цього війни були лише за конкретику, яку можна помацати власноруч.

З точки зору ортодоксального монотеїзму вони були єретиками, оскільки підтримували ідею про безсмертя душі. Також, в їхній ідеології з’являється якийсь син бога, котрий царюватиме над світом. Він має ворогів — це якісь хтонічні потвори, що асоційовані із сусідніми царствами (йой, як зручно — хто проти нас, той і потвора!). І син бога повинен перемогти їх, аби правити світом. Стверджували, що коли ця перемога відбудеться — всі, хто помер в бою на славу монотеїстичного бога, воскреснуть фізично та житимуть вічно. А їхні вороги воскреснуть, але вічно страждатимуть (Даніїл 12.2). Таким чином, на базі монотеїзму було вирощено ще й мілітаристську пропаганду, з якої з’являється міф про загробне життя, хоча до того — як і у всіх — була реінкарнація й оце все. Жодних ідей про рай та пекло до того не було, це теж частина ідеології що її не можна перевірити, бо набагато простіше закликати щось робити, коли неможливо перевірити результат. Якщо людина загинула, то як зрозуміти — чи потрапила вона в рай, чи ні? А товариш жрець стверджує що попала, значить тобі теж потрібно боротися та загинути за ідею.

До речі, про двовір’я. Ім’я цієї родини, Маккавей, перекладається з давньоєврейської як молот, тобто зброя. Але коли сову натягували на глобус, слов’янам воно здалося чимось на кшталт «мак віють», і вони на честь тих славетних людей почали відзначати свято Маковія. З віночками та маком. Тихо, не кричіть, ми розділяємо ваш біль. 🙂

Цей цирк закінчився у 63 році до н.е., коли на юдейські території прийшли римляни, захопили всі землі та посадили ними керувати царя Ірода, який повинен був навести лад у цій дурці. Римляни були максимально толерантні до будь-яких релігій та богів, але бардака не терпіли, тому всю цю психіатрію тримали під наглядом. Звідтоді про поручика Ірода і розказують всяку гидоту.

А тепер власне про Диявола. Уявіть собі ситуацію: ось ви жрець, ви добре влаштувалися у житті. Забезпечуєте, так би мовити, зв’язок із божеством, і наказуєте через вас нести йому м’ясце, грошенята та соковитих дівок (ну або юнаків). А за це — посмертна благодать, перемоги на полях боїв та почесті. І ви без кінця та краю затираєте своїм, що ваш бог — найголовніший бог, а решта — так, масовка, вони нічого вам не зроблять, тому що ви — найправильніші та під прикриттям Найголовнішого Бога.

Але от халепа — приходять якісь озброєні люди (котрі якраз шанують «масовку»), і як у тому сороміцькому анекдоті про німців, дають вам всім «хороший жіночий піпіська». Виганяють з храмів, встановлюють свої порядки та не дають далі жирувати на монополії. Ще й ставлять свого царка, котрий до болю в яєчках незговірливий на тему розпилів. Якось не тойво, знаєте! Прийдеться визнати що ви впали в калюжу та програли, і бог ваш вам ніяк не допоміг, не зупинив ворогів, і взагалі нічого не зробив. В населення закономірно з’явилися питаннячка! І пацанам довелося викручуватися, брехати, вигадувати нові версії того що відбувається, щоби не отримати нову порцію пиздюлів, тільки вже від своїх співгромадян. Наприклад, вони почали розповідати, ніби їм були видіння, в яких і надійшла нова інформація.

Так біблійський персонаж Єнох видав простирадло на тему того, як він мандрував на небо і янголи йому там розповіли як загиблі в боях у ім’я їхнього бога потраплять після смерті в рай, сядуть там на золоті престоли, засяють та будуть у блаженстві чекати перемоги синів світла над синами темряви. Відчуваєте шлейф дуалізму? При цьому він стверджував, ніби еліми, сини неба, котрі колись спускалися на землю для стосунків із земними жінками, зробили страшний гріх, там самим пали та залишились назавжди прикутими до землі. Вони навчили людей таким грішним справам як металургія (?), виробництво тканин (??), чаклунство (???) та поїдання м’яса (!!!). А також вони стали царями політеїстів та батьками їхніх проклятих царів. Проклятих — тому що це вони нам дали «хороший жіночий піпіська», а не об’єктивно, звісно ж. Таким чином, в уяві послідовників сект сформувалася ідея того що вони воюють не проти якихось там жалюгідних римлян чи нащадків Ірода, а з самим нечистим янголом Сатаною, кров якого тече в жилах ворогів. І ось саме тому їх так важко перемогти!

Ідеологічно нацьковані фанатики влаштовували римлянам повстання кожні років 10, що закінчилося великою юдейською війною. Але і вона була провальною. Щоби якось виправдатись та втримати людей у секті, жерці об’явили, що ніяк не виходить перемогти римлян, тому що на їхньому боці сам Беліал! І почали смачно описувати якогось нового противника Яхве, великого темного бога/інферна, який воює за їхніх ворогів і всім капостить. Тобто це не ми обісралися, це на боці нашого ворога з’явився сильний покровитель, і саме тому ми в такій сраці! А самі ми няшки.

Піпл схавав.

Саме по собі слово «Сатана» у перекладі з арамейської означає «супротивник», той хто чинить супротив та протистоїть. Це не було власне ім”я, не була персона, це був титул, яким спочатку назвали демона Беліала, а потім і всю солянку. Беліал там мабуть мало лінійку не проковтнув від таких заяв, але далі ця історія розігналася як снігова куля. Тому що була ну дуже зручною версією, на котрій можна нескінченно спекулювати та переконувати людей що світ потрапив під владу якогось зла, яке потрібно скинути (шукайте Кумранські сувої та книгу Ювілеїв). Тобто врешті в тупих головах під цим ім’ям фактично об’єдналися всі римські та інші боги та богині, тому що римляни шанували саме їх. Юдеї почали вважати що будь-яке політеїстичне божество = Противник Яхве, а відповідно — Сатана. В цьому, іронічно, був сенс, враховуючи що з тієї сторони вже закривалася залізна завіса диктатури, але люди сприйняли це ось таким чином.

Гумор в тому що срач за колір стрічок нікуди не дівся, ця нова концепція «Добрий бог vs Злобний демон» чудово лягла у голови юдеїв та дурка почалася з новими силами. Численні секти почали звинувачувати одне одного в тому, що моляться вони не Яхве, а Беліалу, паралельно ображаючи мирні римські культи. Тобто пацани боролися не тільки з Сатаною, але більшою мірою одне з одним 🙂 Всіх хто поклонявся їхньому богу не так як вони, кожна група називала посібниками Беліала, наклепниками та лжесвідками (до речі, звідси пішли Свідки Єгови). Грецькою «наклепник» буде діаболос, звідки й пішла нова версія цієї каші. Тобто ім’я «Диявол» закріпилося в релігії вже з першими перекладами сувоїв на грецьку.

Далі почалася історія реінкарнації Емануеля Яхвовича, який в недобрий час об’явив себе сином Яхве на Землі. Самі розумієте, на ЯКИЙ розжарений ґрунт лягла ця заява! І чим вона закінчилася. Але його поява дала підставу для нового витку срачів серед сектантів, а пізніше — до появи християнства, котре змістило поклоніння з батька на сина та розпочало культ мучеництва та страждань. І котре відразу ж також розкололося на купу сект, які лупцювали одне одного за ідеологічні питання, вважаючи правильною лише свою теорію. Римляни були в шоці, до такого їх життя не готувало.

Юдейських та християнських сект було так багато, що це перетворилося на справжній фарс. З кожним нововведенням в ідеологію були ті, хто з ним був незгодний та відколювався в окрему секту. Врешті їх утворилася сила-силенна, і вони час від часу щось брали одне від одного, але при цьому не ставали однією організацією. Були ті хто вважав справжнім месією не Ісуса, а Йоанна. Були упевнені в тому що імені в їхнього бога нема, і що воно є, що не можна їсти м’ясо і що можна, що душа безсмертна і що ні, і тд. Тут варто виділити одну з монотеїстичних сект, яка вважала що є справжній бог-творець, а є жалюгідний імітатор Яхве, котрий просто примазувався до великих, тому взагалі всі не мають рації. І що Ісус — син не Яхве, а того, справжнього бога.

Така ось була ситуація, з якої з’явився Сатана. Спочатку ця фігура була вигадана аби обґрунтувати епічний програш у війні, а далі все закрути… Кумедним є те що у підсумку численних переписувань міфів, запозичень та переключень стрілок, слідство, як у старому жарті, «вийшло саме на себе». 🙂 Наприклад у євангеліях від Луки та Матвія Диявол спокушає Емануеля «владою над усіма царствами у світі», при тому що в раніших главах саме це та саме цими словами обіцяв сам Яхве!

Диявол та двовір’я

Бородатий анекдот. Відправили чукчу, передовика оленярства, в Москву. Повертається він, його всі питають, ну як воно ТАМ, що нового дізнався? Чукча відповідає — Там юрти величезні, як гори! А дізнався я, що Карл Маркс та Фридрих Енгельс — не чотири людини, а дві, а Слава КПСС — це взагалі не людина!

Іронічним є те що більшість «іменних» персонажів дійсно мали місце з тієї сторони. З вивороту, у тонкій історії, справді була диктатура, захоплення влади, дисидентство, боротьба, свої пророки та в’язні совісті, було ущільнення світу та закриття доступу для людей до того боку. Але людям від того квітучого історичного процесу долітали хіба що окремі слова та шматки. І ті були розтлумачені як вигідно, а не як реально було. А потім лавочка і геть закрилася.

З часом грецьке слово діаболос та арамейське сатан зліпилися на купу, яка полетіла згори донизу, на шляху чіпляючи до себе все що не встигло втекти. Тобто всі кого сектанти в різні часи об’являли противниками Яхве — той і потрапляв у цю збірну солянку, той і є Диявол. Там був елім на ім’я Люцифер, і граха Шукра, який в індійських міфах часто набуває вигляд мудрого змія, і навіть дальрамський князь Артан. Котрий досі живий і саме через все перелічене вище, має великі, виразні очі. Він сидить в шоці ще з часів Цезаря.

Вся «духовна активність» (а насправді — деградація), тоді змістилася з тонкого світу на срачі поміж собою, політику, війни, користь і оце все. Люди перестали бачити та фокусувалися на тому, що їм казали жерці, які начебто бачили. Далі до того процесу доєдналися імператори та королі, яким такий підхід був вигідний і вони цю солянку почали вже вторинно натягувати на свої повісточки. А повісточка, де в усіх бідах можна звинуватити Диявола, якого не існує у природі — це ж неймовірно спокусливо!. Тому що будь-який твій провал в очах народу це не «наш король мудак», а «наш король хоробро воює з силами зла, і могло бути значно гірше!». І далі вся ця зараза, яка прийшла зі Сходу, почала як монстр-симбіонт, поглинати всі інші релігії та концепти, все видаючи за саму себе. Одним було вигідно, інші не могли чинити опір. Змістили календарі, натягнули свята Колеса року на свої імена та важливі моменти, а будь-хто, хто був проти, миттєво був об’явлений Дияволом та/або його посіпакою.

Таким чином отримуємо багато віків різноманітної та хаотичної пропаганди, котра нескінченно мішалася та переписувалася від і до, люто копипастила сюжети та заходи. Можете собі уявити, яка солянка намоталася там ще до перекладів! Потім солянку переклали на грецьку, відредагували, ще раз переклали, ще раз відредагували на користь актуальній ситуації… І так упродовж віків. Коротше кажучи, пачка макаронів все ще ідеологічно та історично правдивіша за книжечку на букву Б. З книжечкою на букву К проблем ще більше, оскільки вона виросла з казанку що вже існував, коли союзниця Яхве захотіла і собі шматок пирога.

Далі це все добряче відшліфувалося народною творчістю, яка ліпила з цього місива апокрифи та фанфіки згідно свого розуму. Точніше його відсутності. Так за багато століть з Сатана-супротивника вийшла якась дуже дивна фігура. Наче янгол, а наче демон та рогатий монстр, він же — змій що говорить, він же — чоловік. Гарний та потворний водночас, з якимось каламутним набором опцій та незрозумілою мотивацією робити зло заради самого процесу. Там вже не «чотири людини», а штук 12 набилося. А оскільки невігласам наступних віків дуже подобалися звучні арамейські слова, то вони почали ліпити туди все що могли знайти. Від Левіафана та Баала — до імен з Лемегетону та банальних чортів. А в будь-якій незрозумілій ситуації говорилося що мовляв це не буквально, це символ, алегорія, метафора така! Чорт забирай, а де почитати буквально?! Якщо у вас куди не тицьни – всюди самі символи та алюзії.

Врешті у народній уяві все змішалося в одну неапетитну купу, яку не те що розбирати, торкатися її гидко. І на цьому виріс Лемегетон, як такий собі спін-оф від основних фанфіків. Ви тепер розумієте глибину падіння «сатаністів»? Якісь люди з нуля вигадали фігуру, потім інші під неї вигадали ідеологію, а ці паморочні пішли звично розбивати собі лоба, але вже не перед боженькою, а перед дияволом. А далі це все протікло в езотерику, і пішло квітнути повір’я ніби кляті біси бідним людям життя не дають. Чаклують, псують, тягнуть у блуд і все таке. Це все росте з тієї ж основи. Самі вигадали, самі повірили, самі злякалися і тепер вічно «ведуть боротьбу», на котру супротивник навіть і не прийшов через те що… не існує в реальності.

Смішно в цьому те що по суті жоден з цих персонажів нічого з вищепереліченого не робив. І з людьми особо не контактував. Я думаю що Артану та Беліалу є чим зайнятися, окрім як бігати під’юджувати людей на всяку дичину. Люди і самі чудово пораються із псуванням власного життя. Але ось ця ідея, що «ми — найкращі, але не можемо перемогти, тому що Сили Зла щось там роблять проти нас» – ідеально лягла на всі людські вади. Дуже зручно цим виправдовувати взагалі все що завгодно. Це вже не я — мудак і слабка шмаркля, а мене нечистий поплутав, і проти мене он які вороги! Не я скоюю всяку дичину, а мене сили зла підбурюють. Не с мене з казанком біда і я нічого з тим не роблю, а злобні демони мене катують. Тобто зібрати всю людську гидоту та вади, персоніфікувати та напнути на старі солянкові міфи — і вийде ідеальне виправдання на всі випадки життя.

І зауважте, такий підхід не тільки до цих персонажів, але і до будь-якої європейської та близькосхідної міфології, що дійшла до наших часів. Тому що сам цей егрегор врешті обрав тактику не відкритого нападу на противників, а паразитизму та примусового симбіозу, коли вони підміняють собою будь-який сенс та будь-яке ім’я. Варто відкрити будь-яку статтю про богів та богинь — початок норм. Ось є така богиня, наприклад, Морріган. Шанували її там-то, займалася вона тим-то, міфи такі-то… А далі ОБОВ’ЯЗКОВО: вважається іпостассю архангела Міхаїла. Вважається втіленням діви Марії. І ти ніби як на стінку лобом налітаєш, з мемним викриком «Чіво, блять?!». Ким це воно так вважається? Чому?! Що означає «вважається іпостассю»?! Звідки ви взагалі висрали цю ідею, що боги та богині — вони не самі по собі живуть окремо, а всі є іпостасями чогось і когось для вас зручного? Де Морріган, а де архангел Міхаїл? Вона що, є шматком багатоликої Ма, в якої одна іпостась така, а друга вже не така?

Я не з повітря це беру, нещодавно читала таку дичину в одній статті на Дзені, коли шукала слов’янські назви Колеса Року.

І після цього всього народ високодумно питає в коментарях, а якою мовою краще читати священну книгу, аби не втратити її важливий та сакраментальний сенс? Хоч в’єтнамською читайте, сенсу там особливо і нема. Це все фанфіки на копіпасту з копіпасти копіпасти + 2000 років зіпсованого телефона. Хочете сенс — дивіться самі. Очима у простір.

Замість висновків

Виходить що все було гаразд рівно до моменту відриву Щільного світу від Тонкого світу. Перший почали називати Застиглим, і не безпідставно: він дійсно у своїм духовнім розвитку застигнув десь у перших віках. Тобто Тонкий світ із своїм населенням продовжував жити, ішли зміни, мінялися обличчя та епохи, змінялися керманичі та договори. А Щільний світ навіки застигнув у цій каші з догм та образів, які хитросракі жерці вигадали заради розпилу тисячі років тому. І це добре лягло на всі вшиті в голови проблеми.

В нормі люди взагалі не потребують релігії. Ні такої, ні іншої, взагалі ніякої. Мораль, духовність, етика, співчуття та загальнолюдські (навіть загальнодимутські) цінності не потребують ані релігії, ані культів, ані обрядів. Тим більше вони не потребують посередників. Це все — питання духовного розвитку та усвідомленості, пошуку себе та свого місця в цьому світі, але це все приходить виключно зсередини, не ззовні. Тому релігії (точніше, вчення) типу буддизму та даосизму наполягають на розвитку себе, а не на поклонінні комусь там. Хоча і там ця зараза встигла попастися та накоїти проблем.

Не треба нескінченно шукати морду, якій треба буде впасти в ноги та благати про щось там, щоби морда зволила до тебе. А ще смішніше — аби над тобою стояв якийсь поц і звірявся з книжкою, чи правильно ти розбиваєш собі лоба, чи тебе треба ще палкою хряцнути зверху. Що може бути більш принизливим? І тим більше безглуздо свої вади скидати на іншу морду, котра нібито змусила тебе зробити те, за що ти потім отримав по сраці та мав клопіт. Це — ви, це все ваше, особисте, приватне лайно. Розбирайтеся з ним самі та не дивіться на інфернів.

Те чого дійсно потребують люди — це знайти своє місце у світі та розвиватися у щось більше ніж є наразі. Кожна окрема людина має величезний потенціал, але з купою «якщо». Якщо подолає свої шаблони та страхи, якщо пропрацює фобії та проблеми психіки, якщо вийде з порочного кола всяких релігійних сект, якщо знайде свою мету, Якщо, якщо, якщо. Завжди набагато простіше розбивати лоба за вказівкою та вірити, ніби всі твої проблеми — від Диявола. Тільки ось його самого як не було, так і нема.

(c) Mylene Maelinhon \ матеріал проекту Маргінальна Метафізика

Репости цього матеріалу вітаються лише із вказанням автора та джерела матеріалу. Крадіжка інформації, тексту чи їхніх частин буде жорстоко покарана, і я не про юристів. Дотримуйтеся чесності та поважайте чужий труд, тоді ця повага повернеться до вас сторицею.

Дякую за допомогу в роботі над матеріалом Цемрі Іглі та Єлизаветі Добротворській. У статті використані матеріали лекцій з біблеїстики Юлії Латиніної.

Попередня стаття циклу:

https://maelinhon.org/uk/kolyada-vikradach-rizdva-maelinhon/