Про поганих людей (Maelinhon)

Невеличкий роздум, навздогін до статті «Дума про покидьків».

Багато хто переймається гірким питанням, чому ті чи інші люди поводяться наче якісь скотиняки? Кидають, обманюють, зраджують, бувають жорстокі без жодних причин? І навіть поза власною вигодою роблять лайно іншим, іноді навіть і самим собі. Та невже ж вони не розуміють… Я кажу вам: ні. Вони не розуміють.

У вас бувало таке, що ви кудись страшенно поспішайте, ну от буквально рахунок йде на секунди, а у вас раптово висне принтер чи ще якесь обладнання? І ви бігаєте навколо нього, лаєтеся, а він просто стопорнувся намертво. А на речі колись кричали? Я – так, думаю, ми всі колись кричали на рушник або мильницю. Приходиш такий додому, вбитий у пюре, з однією думкою… дістатися до ванни, помити втомлену голову і впасти в ліжко. І ось ти доповзаєш до ванни, сяк-так у неї залазиш, включаєш воду, робиш хвать… а пляшка гелю або шампуню вислизає і падає на підлогу. Та ще й закочується, хай їй грець, далеко-далеко кудись під унітаз, звідки її важко дістати. Бувало? І ви в знемозі, мокрий і злий, вилазите з ванни, рачки лізете в той кут, тягнетесь… А пляшка ще й поза зоною доступу рук, доводиться йти шукати швабру, щоб її добути… І ви в безсилій злості волаєте на цю нещасну пляшку. Що вона геть зовсім знахабніла! Що не можна так поводитися!! Ви тут і так ледве живий, вам помитися треба терміново, а вона наче як НАВМИСНО катається по підлозі і не хоче входити у ваше тяжке становище!

І при цьому вам самому від себе смішно, адже ви кричите на предмет, що впав, або на механізм, який завис. Тому що ви чудово розумієте, що ці речі не мають ні волі, ні бажань, ні думок, вони просто рухаються слідом за рухами простору. Щось нестійко стояло, отримало імпульс і впало від нього, покотилося, бо форма дозволяє. Воно не саме так вирішило, і тим більше ненавмисно. Гравітація виявилася сильнішою за хліб, і масло з анчоуса протекло на вашу на нову сорочку. Чи винен флакон мила або анчоус у цьому? Ну звісно ж, ні. Але ця ірраціональна агресія із серії «Та що ж ти, падлюка така…!!!» – це нормальна реакція. Ми інстинктивно хочемо, щоб всесвіт нам допомагав, а не вставляв палиці в колеса.

З людьми все так само. 80% людей – функціонально ті ж пластикові пляшки. Не треба від них хотіти того, чого вони не можуть зробити. Ви ж не очікуєте, що пляшка, яка впала на підлогу, встане і скаже «Так, слухай, щось мене занесло, вибач, я не хотіла робити твій день ще гірше!». Від неусвідомлених людей такої реакції теж чекати не варто, як і засмучуватись її відсутністю. І коли я пишу про загальний ментал (колективне несвідоме, якщо хочете) і багатовікове гівно, яке там плаває та нашаровується, я анітрохи не перебільшую. Більшість людей живуть не своїм розумом, а ось цими коливаннями простору. Все, що вони «думають, що вони думають» – це нарізка шаблонів з менталу, а не їхні думки та рішення. Все, що вони роблять – низка імпульсів звідти ж.

Ви ж не припускаєте, що анчоус рефлексує щодо своєї неналежної поведінки? Чи вашої зіпсованої сорочки? От і люди не рефлексують. Усі відповіді вони не самі вигадують, а ловлять у ментальному зрізі. У бошку стрільнуло зробити так – він зробив. Пішов імпульс із менталу – піддався, зірвався, побіг, ударив. Пішла хвиля – поплив за нею, ще легше, ніж пляшка покотилася по підлозі. Вони не думають, чому й навіщо це роблять. І тут навіть не горезвісне “всі побігли і я побіг”, тут все набагато гірше – просто всім пішов ось такий імпульс. Тому жарт про хлібців і м’якуш у голові вже якось втрачає гостроту. Ці люди не тупі, вони можуть бути і ерудовані, і по-своєму цікаві, просто вони взагалі не думають, навіщо вони живуть, що роблять і чому.

Неусвідомлених людей відрізняє лише те, що пляшка з цієї пасивності вийти взагалі не може, а людина гіпотетично може. Зупинитись, глибоко вдихнути і сказати: Так, стоп. Хто ж я? Що я зараз роблю? Куди й навіщо я рухаюся? Про що я думаю? Це точно мої думки та бажання, чи звідки вони? Чого я сам хочу і як поводжуся з іншими? А чи не творю я якусь херню, що ранить моїх близьких? Ці та інші питання ведуть у особистий ментал та своє мислення, а це важко.

Прийміть за аксіому те, що вся система Сансара заточена під те, щоб ви страждали. Вона – величезний сервер, їй потрібно критично багато енергії на роботу. Робити вас щасливим – довго, складно, витратно, тому вона налаштована на вичавлювання страждань. З погляду викиду енергії немає жодної різниці, страждаєте ви чи щасливі, просто страждання викликати легше. І більшість патернів, якими живуть несвідомі люди, спрямовані на страждання. Свої та чужі.

Наприклад. У вас складний період, вам дуже не вистачає друга, коханої людини, підтримки. І ось ви знайомитесь випадково з кимось, вам з ним добре, комфортно, ви поступово починаєте довіряти, будувати якісь плани щодо цієї людини. Не обов’язково любовні, можливо ви хочете спільну справу, співавторство, просто хорошого друга або однодумця в спільному хобі. Все йде добре, а потім хоба! – і людина раптом зменшує активність, перестає вам дзвонити, мляво відповідає на повідомлення… А то й зовсім пропадає. Чи було таке? І ви сидите у режимі Хатіко, перебираючи похмурі думки. Може, зайнятий(а)? Може, я сказав щось не те, образив, і тому…? І чим більше ви намагаєтеся отримати відповідь, тим гірше стає, тому що ви вже наче нав’язуєтесь.

Я знову кажу вам: ні, неправильно. Коли ви познайомилися, у вухо цьому хлібу втікала хвиля з дружелюбністю та відкритістю, але ментал нестабільний, і за кілька тижнів хвиля змінилася на іншу, а всі хлібці разом випали на мороз. Слово честі, вони це роблять прямісінько всім колективом. Поспостерігайте за людьми неупереджено, вони все роблять хвилями і одними шаблонами. Навіть часто говорять одними словами, психують і затихають відразу всі.

Частина людей хотіла стосунків чи дружби, у них перед носом помахали привабливим варіантом, дочекалися, поки вони розкриються, а потім рубанули всю годівницю. І сотні людей разом стали нещасливими, втративши надію. Скільки система отримала мегават енергії? Лише помінявши місцями пару патернів у натовпу пластикових пляшок.

Ось вам і основа поведінки «стрільців», про яких я писала. Не шукайте там «персональну» і лінійну логіку, чому людина так поводиться, навіщо це їй потрібно. Її там нема. Вона не думає, чому так вчинила, тому що вона взагалі не думає, і її самої немає. Ця примарна болванка сама не знає, навіщо псує кисень, а ви хочете знайти в неї складну мотивацію. Але загальна логіка там є: щоб ви і оточуючі страждали, плакали, годинами й днями думали, як би вплинути на це становище, що робити… Поки ви думаєте, ви виділяєте кілотонни енергії. Як і було задумано.

І ні, ці люди не погані, вони можуть бути по-своєму милими та цікавими, просто не треба від них хотіти того, чого вони вам дати не можуть. Пам’ятайте, що мине кілька років, вони помруть і від них не залишиться нічого, такі особистості створюються і вмирають трохи менш часто, ніж пляшки від шампуню.

Звісно, складно змусити себе ставитися до всіх, як до шампуню, але для власного здоров’я це критично необхідно. Так, і важливий момент, 80% – це все-таки не 100. Є люди, які думають, рефлексують, які копаються і шукають шляхи, намагаються стати кращими, враховувати потреби та слухати себе та інших. Виробити свою особистість та своє мислення, а не плавати в колективному. Але їх критично мало. І їх теж система так само постійно колупає в спробах щось з них зцідити, використовуючи хлібобулочне оточення і мінливі патерни в їхній колективній тупій голові. Так само як існують і цілком усвідомлені, думаючі мудаки, які роблять погано, але в їх діях хоча б простежується особиста вигода, користь або інші мотиви.

А щодо хлібів, не намагайтеся їх поміняти, не наводьте аргументи проти їх шаблонів, ви сперечаєтесь не з ними, а з простором, а воно апріорі сильніше за вас. Зробіть 1-2 спроби змусити рефлексувати, посійте сумніви у шаблонах та відійдіть. Бажано на відстань поза зоною доступу рук та ніг. Якщо людина готова до таких подвигів, вона вас почує, якщо ні — ставтеся до неї як пляшки. Терпляче, спокійно, усвідомлено, але без довіри, бо зміниться вітер, і цей хлібець вас знову кине, швидше за все. Спиратися на таких людей не варто, але ж якось жити треба, тому використовувати їх у своїх цілях і контактувати – чому б і ні.

(c) Блог Mylene Maelinhon \ Маргінальна Метафізика