Просвітлення, усвідомленість та яйце в кишені

Навіть коли люди здогадуються, що вони просто батарейки матриці, то єдине, що вони можуть зробити з цією здогадкою, це впарити її собі у вигляді блокбастера.
Віктор Пелевін, «Бетман Аполло»

2017 рік, зима, аптека. Стою, чекаю заповнення даних на карту знижок.
Фармацевт: — Рік народження?
Я: — Дев’яностий.
— Тисяча ДІВ’ЯТЬСОТ?.. — піднімаються на мене скляні, дурні очі.
*старанно зображуючи похмуру зосередженість* — Ні, тисяча сімсот дев’яностий.
Жоден м’яз не здригнувся на обличчі фармацевтичної пані.

— Угу. — каже вона і щось пише. Черга стоїть з похмурими обличчями, чекає на віконце. Я теж похмуро чекаю на свої покупки, а сама думаю: що означає твоє «угу», щербатого глечика ти шматок? Поясни мені, будь ласка, своє «угу» зрозуміло та докладно! Мені це правда дуже цікаво! Чи ти рухаєшся тільки по приладах і на рефлексах, говориш скриптами, які ніхто не писав, а мізки вмикаєш лише на великі свята?

У своїх статтях я необережно торкнулася теми реінкарнації, виходу з неї, і такого поняття, як усвідомленість, яка життєво потрібна для такого виходу. І я досі розгрібаю лавину питань та нерозуміння… І уточнити, що саме «угу» тут вже не просто треба, а життєво необхідно, бо скоро я почну вити на місяць разом із сусідським собакою, від безсилої злості та приреченості спроб хоч щось пояснити людям у плані усвідомленого існування та хоч мінімального розуміння того, що відбувається навколо та чому. С такою ж проблемою стикаються і сутності, які приходять побалакати в наш експериментальний чат. Що ж… Що є усвідомленістю, чому вона є у сутності, і як виглядає життя усвідомленої істоти серед людей?

Ви коли-небудь бували в супермаркеті на свята? Це просто квінтесенція-концентрат людей, яких система жре і ковтає, взагалі не напружуючись. Натовп людей зі скляними очима, які повільно блукають проходами, ставлячи в них візки, бездумно штовхаючись і нагрібаючи товари. З ними діти, які так само бездумно вештаються по всім куткам, безкінечно канючать свої швидкоплинні миттєві бажання і жорстко туплять у проходах. Працівники магазину, теж у скляному стані, вивантажують щось, поставивши коробки там, де ходять люди-зомбі. Ніхто не замислюється не тільки про те, що можна затаритись і в інший час (або взагалі не затарюватися, навіщо?…), а й про те, що ми взагалі святкуємо і чому. Ніхто не ставить жодних питань навіть на цьому базовому рівні. Є алгоритм «свято», ми рухаємося за ним. Є ще алгоритми «весілля», «робота», «дім» та тисячі інших. На кожну сферу життя, на кожну ситуацію до кожної події є свій алгоритм. Коли й куди йти, як жити, що говорити, як реагувати, кого і як любити… Від найпростіших до найскладніших питань — все прописано, бери та живи.

Це сітка алгоритмів і шаблонів, які протягнуті вздовж усієї площини світу, і ці лінії схожі на спиці, на яких закріплені фігурки на столі для настільного футболу, і кожна подія включає в неусвідомлених головах той чи інший шаблон, який тягне їх по лінії, на якій вони жорстко закріплені. Причому як у плані подій, так і в мисленні. Технічно вони можуть жити і думати інакше, але особливості цих алгоритмів такі, що повернути голову, подивитися за спину та навколо, поставити якесь незвичайне питання вони просто не можуть, бо це не передбачено шаблоном. Один демон, в процесі спостереження за людьми, дуже вдало порівняв їх з натовпом, який дивиться в стіну і ніколи не повертається, і не тому, що їм це не потрібно, вони просто не в курсі, що можуть рухатися, дивитися в інше місце, а то й узагалі піти з приміщення.

Люди, які пірнають в езотерику за якимось просвітленням, слабо собі уявляють, що це взагалі таке, тому вони і тут шукають звичну спицю собі в зад, яка направить їх і надасть алгоритм «я крутий чаклун і просвітлений». Терміново необхідна стіна, в яку можна залипнути. Починаються пошуки певних точних принципів, правильних відповідей, перевірки цих відповідей на правильність… А віз і нині там, оскільки суть поняття усвідомленості — це саме відсутність алгоритмів і вироблення їх у самому собі, відповідно до своїх цілей і становища. З системи виходить лише індивідуальність, а яка індивідуальність може бути побудована за чиїмось словами, чужими думками та порадами?

Правило в тому, що немає жодного правила, і якщо ти його шукаєш, система одразу сортує тебе у певну графу. Ніяким сутностям, навіть найпримітивнішим, не спадає на думку так жити. Усвідомлена істота може творити будь-яку дичину, але ця дичина — поза «спицею». Сутність ходить у вас за спиною, доки ви зосереджені на стіні.

У старенького майстра ушу Ван Сяо Дуна була чудова практика для його учнів, яка мене колись захопила своєю простотою та зрозумілістю. Сенсей навчав ідіотів усвідомленості за допомогою курячого яйця у кишені. Нічого зайвого, ти просто весь час носиш у кишені яйце, куди б ти не йшов. І щоразу, коли воно розбивається, Сансара +1, ти — 0. Тому що уважне ставлення до того, що відбувається, це ключ до всього у світі. Неможливо рухатися за шаблоном і не розбити крихкий предмет, отже, доведеться вимикатися зі «спиці» і щомиті думати, де ти знаходишся, чому ти тут, як тобі рухатися, що взяти з собою, в які контакти вступати… А інакше це чортове яйце завжди буде стікати по нозі і перед сенсеєм буде дуже соромно. А як тільки ти починаєш думати хоча б про те, як тобі ставити ноги і перестаєш ходити на автопілоті, в голову полізуть і цікавіші питання. Хто я? Чому я це я? Що я тут роблю? Навіщо я такий народився і чому тут? І інші неприємні для системи штуки. Все раптом починає викликати питання, хоча раніше гладко дзюрчало по вухах і не викликало дискомфорту: так треба, значить так, так – значить так. І з жахом вони раптом усвідомлюють, що немає їх, що доведеться над собою працювати, ліпити себе, свою натуру, ім’я, пробувати і думати, помилятися і пробувати знову.

А я постійно їх бачу. Люди без яйця в кишені. Моє ходіння магазинами, вулицями та місцями скупчення людей завжди нагадує зайву фігурку на футбольному столі. Вони йдуть лініями, я — ні. Вони прямо, я — петлями та по діагоналі, мене часто навіть не одразу бачать. І якщо я підходжу з «діагоналі», вони мене навіть не чують, я завжди все повторюю двічі, тому що спочатку задаю питання, людина здригається, за пару секунд осмислюється і витріщається на мене, перепитує і чує мене з другого разу. Завжди й усюди, я звикла. Я ніби випадаю з реальності, виходжу з-за спини, поки вони дивляться на свою стінку. І вони не розуміють, як на мене реагувати загалом. Про всяк випадок бояться, це теж алгоритм. І тут мова не про тупняк — будь-яка людина може бути втомленою, задовбаною роботою, невиспаною… Ні, я зовсім про інше зараз говорю.

І в даному випадку я аж ніяк не звеличую себе, бо мене теж може заносити кудись не туди, я можу помилятися, тупити, але це результат моїх власних дій, я ніколи нічого не роблю просто тому, що так потрібно. Все моє життя — це низка питань та відповідей, а не алгоритмів та термінів. Термінологія це взагалі найважливіша кнопка цієї системи, у сфері езотерики та релігії так точно.

Вони кажуть, що людина може стати богом. Кажуть, навіть ставав. Вони часто говорять такі слова як «духовність», «кундаліні», «просвітлення», «сутність», «Акаші»… Вони пам’ятають мільйон термінів, але не можуть до ладу пояснити жоден із них, і замість одних розумних слів вони просто роздратовано говорять інші. Вони говорять про богів, але хто такі боги? У чому їх суть і відмінність від якихось інших духів чи людей, демонів? Як працює та чи інша техніка? Що таке “хроніки Акаші”? Не повторити зазубрене з книжки, а пояснити своїми словами і за логікою, за змістом… Угу? Я часто прошу людей пояснити мені слова, поняття, терміни, тому що я бачу як людина бездумно каже їх, а в очах її — порожнеча. Не та, що стихія. А та, що на дні пакету із супермаркету. І тільки коли людина з жахом замовкає, розуміючи що вона не може пояснити, що саме вона щойно сказала, у цих очах з’являється своєрідна іскра, вогник. Це вимкнулася спиця і він на секунду зійшов з рейки, озирнувся навкруги, не розуміючи… Чи повернеться він на неї? Дуже можливо, але не всі повертаються.

Цих людей я теж одразу бачу. Які йдуть не лінією. Їх теж одразу не чують, перед ними теж туплять і реальність їм часто здається бутафорією та й не реальністю зовсім… Так, намальований на коліні мультик з картонними персонажами-футболістами. Хтось смикає ручку, фігурки починають рухатися, ото і все їхнє життя. Потім буде ще одне, і ще одне, і ще одне… І так доти, доки він не зійде зі стежки і не поставить своє перше правильне питання. Для цієї мізерної частини аудиторії ці футболісти приблизно ними і є, тобто безіменними болванками з паперовим паспортом.

Комусь мій стиль спілкування та писанини здається пафосним, зарозумілим, дивись яка пихата курка – термін їй поясни, дії свої обміркуй! А може людина втомилася, або просто задумалася. Але біда в тому, що неможливо усвідомлено жити у якихось вищих сферах, і при цьому шаблонно штампувати відповіді та дії у базових. Простіше кажучи, касир в аптеці не включає мізки на простих питаннях, але при цьому може почитувати якусь філософську та езотеричну каламуть і вважати себе людиною цілковито духовною та інтелектуальною. Тож це не пафос. Я просто кладу вам у кишеню свіже куряче яйце.

(с) Mylene Maelinhon \ Archaic Heart