Сонце: Ієрархія та Еґо (Maelinhon)

Чи знаєте ви, що глобально відрізняє людину від не людини? Геометрія мислення. Так, саме геометрія. Людина, вихована в людському соціумі та його реаліях, з дитинства сприймає світ як нескінченну гору, по якій вона лізе вгору, піднімаючись вище за інших. Ця гора має одну вершину, з якої згору вниз дивиться якась пихата пика. Якась абсолютна, досконала, ідеально сильна та максимально мудра пика, до статусу якої можна дорости, якщо дуже ретельно знищувати конкурентів і пхатися вгору. Спочатку роль вершини виконують батьки та культ того, що «слухайся маму, мама знає/тато може все, і якщо слухатися маму-тата, життя твоє буде щасливим та безхмарним (ні). Потім, з віком людина дізнається, що є хтось вищий за маму і тата, наприклад президент або король. Значить, є сходинка вища за тата? Ого! А як на рахунок того, що вище за короля – бог? Доходимо до рівню «Nightmare» та розуміємо, що бог ще й не один, і починаємо розв’язувати відому дилему про те, хто сильніший – тигр чи лев. Яка, як відомо, нікуди не приводить, оскільки питання некоректне, порівняння некоректне, зіткнення малоймовірно, та й живуть котячі на різних материках.
Для сутностей світ не виглядає як гора, він виглядає як рівнина з купою гір. Високих та низьких, від геть крихітних до таких, що прагнуть до неба. І їхній шлях – це шлях по площині, прокачування своєї висоти, а не пошук рівню вище, щоби до нього притулитися і стати васалом тварини-переможця. Якщо без метафор, то у природі не існує пікового абсолюту, ніде і ніколи. Немає найголовнішого бога, найсильнішої сили, абсолютно безсмертної та наймогутнішої істоти. Ми ходимо по площині, і нам то там, то тут трапляються світила різної величини, причому на шляху кожен з нас теж є горою певної висоти. Хтось розвинутий більше, хтось менше. Є люди, для яких моя писанина – вершина розумності, топ думки та недосяжна висота. А для мене, у свою чергу, теж є автори та наставники, яким я, покірним благоговійним шепотом, іноді ставлю питання. І слухаю відповіді, в шоці від того, наскільки мені далеко до їхнього рівня. Отже, ті люди та нелюди теж комусь ставлять свої питання…
Однак, вітаю. Сьогодні поговоримо про Сонце у ведичній астрології та метафізиці, і граху його на ім’я Сур’я. Як правило, у всіх виходить стаття «Сонце і Місяць», але в мене сонце буде окремим пунктом, а Місяць вийде разом з Кету та Раху ‘. І в цьому і в тому варіанті є своя логіка, тому що Сонце і Місяць справді складають метафізичну пару: чисті полярності Ян та Інь, яскраве, світле та гаряче, активне чоловіче проти тихого та холодного, темного жіночого. Активність і пасивність. Свідомість і підсвідомість. Боженька та Диявол. Далі допишіть самі, за тегом «Дуалізм» в інтернеті цього сміття вистачає, на будь-який смак. Сонце як планета та глобальний принцип, відповідає за его і самість, те що робить нас нами, і ніким іншим. Перший сонячний принцип завжди яскраво-чоловічий, а канонічний чоловік жах як любить доводити всьому світові, який він крутий, альфовий та сильний, як він іде вперед, долаючи високі гори, натовпи ворогів і будь-які перешкоди. І таким шляхом він виточує своє его, що потім сяє наче Сур’я в небі. Чистого Ян у природі, певно не існує: чоловік робить паузу, іноді прямує манівцями, інтригує, іноді буває слабким та хворим, відчуває страх. Тоді в ньому активізується Інь, пасивний та обережний. Але в абстрактному чистому вигляді весь цей альфізм і Я з великої літери – це перший принцип Сонця у метафізиці, що є проявленим в кожній живій істоті. Його самоусвідомлення як одиниці та окремого живого індивіда
І що крутіше кожен індивід прокачався у своєму розвитку, тим більше в ньому Сонця та його енергії, тим сильніший він як особистість. Таким вже не треба той хто вище, хто вирішував би за них, вони самі вирішують що їм робити та ким бути, за правом найсильнішого. Окрас цієї сили може бути геть різним. Венера цій силі его надає м’якість і естетику: крутий художник, що малює в оригінальнім та самобутнім стилі – це співвідношення Сонця та Венери.

Винахідник, що рве шаблони науки, тому що він розвинувся вище за колег – це Сонце з Меркурієм або Юпітером. Військовий лідер – це сплав Сонця та Марсу. Ідеальний же баланс Сонця та Місяця – це повна гармонія полярностей, коли людина, коли треба – альфа і першопрохідник, але легко перемикається у режим хитрого сірого кардинала і навпаки. І ось він, баланс Інь і Ян.
Особистості, що не вміють перетравлювати планетарний потік Сонця, як правило наймерзенніші з усіх типів нелюбів грах. Саме з їхнього хибного мислення з’являється артефакт штибу «Боженька за всіма нами стежить!». На практиці це може бути і духовний лідер, і начальник, і президент, комусь навіть подружжя… Хтось, най-найсильніший, сидить і дивиться згори униз, що ви там їсте, як живете, з ким спите і взагалі стежить, щоби ви не наробили чогось. Своєї внутрішньої сили у таких людей немає, а коли особистість слабка, нерозвинута і вічно боїться сказати слово проти натовпу, вона приречена шукати того самого боженьку та лідера, що би їй пояснив як правильно, взяв би під опіку, надав стереотипи і шаблони і взагалі дав місце якоїсь шістки у своїй могутній банді. Тобто замінив би їй Сонце, якого немає. Так виглядає спотворена картина світу з однієї сторони спектру, де Сонця всередині немає.
Ця модель сприйняття світу, на жаль, переноситься і на планети, богів та грах, мов, сидить Юпітер і дивиться, як ви там порпаєтесь внизу. У разі чого – влупить по голові. Я вас здивую, але ніхто за вами не дивиться. Планети проводять свої потоки крізь усі світи, і ви можете або перетравити цю енергію та скористатися нею, або не перетравити та потерпати, захлинаючись потоком, який в горлянку не лізе, а перетравлювати якось треба. Так відбувається процес розвитку особистості та баланс батогів і пряників.

Інший кінець спектру – роздуті альфа-самці, що всім базікають про свої перемоги та не менш роздуті стерва з хижою пикою і в дорогих шубах, розцяцьковані в усіх можливих видимих місцях. У них у всіх один принцип життя: Я і Мені, Я крутий, Мені треба, Я хочу, Мені всі винні! Це – не перетравлене, спотворене і розбите Сонце у натальній карті, при його гіпертрофії. Ці люди внутрішньо дуже слабкі та нерозвинуті, але роздуте его вимагає беззаперечного поклоніння собі від усіх і всього. І нагнути їх може тільки або дуже сильний Інь, що зіб’є з них пиху разом з головою, шляхом довгої та багатокрокової помсти, якої вони не очікували. Ну або поява на їхній орбіті Ян такого масштабу, щоби вони осліпли та оглухли від одного його вигляду. І хоч перекричати хама звісно теж є перемогою, але не всі хочуть об це бруднитися, тому часто-густо ці люди у картонних коронах залишаються безкарними.

Правильний же потік Сонця – це у першу чергу розвиток себе ПОЗА порівнянь і шаблонів, як і повинна розвиватися гармонійна особистість. Сонце дає усвідомленість, і усвідомлення у першу чергу себе самого, з усіма слабкостями та особливостями. Його шлях – це шлях на вершину, але це твоя особиста вершина, а не просто притуляння до чужої сили та чужої ієрархії. Сонце – саме собі сонце, другого сонця йому не треба, так само як і чужих гір. Людина сонця – сама є гора, до якої побіжуть притулятися найслабші, й нехай це буде маленька гірка, але твоя особиста, створена тобою. Сонце всередині дає привабливість, до якої тягне навіть сильних людей, тому що такий індивід сприймається як щось яскраве, відкрите, дуже потужне та горде, самобутнє та неповторне.
Неправильне Сонце породжує або твердження «Я – ніхто, пліснява під ногами великих «, або навпаки «Я – най-най, а решта – пліснява! Слава мені!». Правильне Сонце породжує питання: хто я? Хто я такий, що мені притаманне, чому я – це я, як мені розвинутися вгору, використовуючи свої сильні сторони і поступово, мудро розвиваючи слабкі? Так з’являється усвідомлена особистість, що тікає зі щільного світу, тому що вона вже стала вершиною імені себе. Виходячи за межі орбіти розвитку, Сонце переходить в Уран, що виконує ті ж функції для великих об’єктів (держав, наприклад) і сутностей.

З цієї ж причини тих що мають владу часто порівнювали та порівнюють з Сонцем. Сонцеликий імператор і намісник бога! Сяє наче (граний мідний таз – закреслено) світило та змушує натовп найслабших благоговіти перед собою, слухати свої промови та ловити кожне слово. Влада і справді дуже пов’язана не цією планетою, але тільки в аспекті її кількості: лідер країни може бути деспотом, повним нікчемою і неграмотним самодуром, але з сильним Сонцем у карті він отримає властивість збирати на свою орбіту дрібніші об’єкти та світити їм. Як Сонце збирає навколо себе планети. І космічне сміття.
Сонце і стихія Вогню його полярності найактивніша влітку (травень – кінець липня), коли зріють соковиті плоди, наливається соковите его і набирають сили всі прояви Вогню. У тілі Сонце (місцями навпіл з Марсом) відповідатиме за серце і серцеві м’язи , хребет, селезінку та діафрагму, деякі частини мозку (особливо гіпофіз) і судини, циркуляцію крові і температурний режим, а також за потенцію в чоловіків. Сур’я окремим потоком відповідає за Янський канал у тілі та всі прояви полярності Ян та її специфіки у житті людини.
Потік Сонця при упаї до нього уявити легко та просто. Це Сонце і є. Прозорий, медовий та гарячий потік енергії, що може дати ріст та життя, а може спопелити. Планета, всупереч стереотипів, дуже важка та жорстока. Сур’я змушує долати не гірше за Шані, але в цьому випадку це більше долання себе заради підвищення на рівень вгору. Себе кувати дуже важко і боляче, це величезна праця з саморозвитку, подоланню сумнівів у собі, виробці здорового балансу его та альтруїзму, активності і пасивності… Тому корегувати Сонце треба обережно, тому що під його потоком можна і зламатися, впасти в одну з полярностей або з’їхати з глузду на тему власної величності чи її відсутності. Навіть не знаю що гірше.

Mylene Maelinhon (c) матеріал Archaic Heart.

Переклад – Лют.