Упайя Плутону: Радіація та Жахи (Maelinhon)

Я стою перед домом де я виросла, і дивлюсь на під’їзд що стоїть навпроти, знаючи на пам’ять кожну деталь старих, післявоєнних віконечок і гарної білої ліпнини. Вечір травня, захід сонця, суцільна тиша і штіль. Мені приємно тут знаходитися, тут пахне такими знайомими заростями бузку, терпкою деревною смолою з маленького парку поруч, і чимось іще невловимо знайомим та привабливим для мене. Прогулююсь по вулиці, оглядаю свій будинок, заглядаю у своє вікно, від якого поїхала 17 років тому, вирішую зайти у парадний.
Він мене дивує. Велике приміщення, якого там ніколи не було, заставлено старовинними меблями, вкритими золоченими емалями, візерунками та дивовижними скляними вставками. На один з комодів спирався спиною чоловік років 40-50, такий собі харизматичний волоцюга у зношеній шкіряній куртці та старім крислатім капелюсі. Є такі обличчя, об’єктивно негарні, але яскраві, що запам’ятовуються й наче вкручуються у твою пам’ять назавжди. У нього саме таке обличчя. Грубувате, з великим підборіддям в важкими бровами, масивним носом і маленькими, на подив молодими очима. Чоловік дивиться на мене з іронічною цікавістю, водночас підсьорбуючи щось несподівано рожеве з дуже старої, каламутної скляної пляшки.
– Вітаю, Мілен. Я Домаха і я почув.
– Провалля. Я прокидаюся у себе вдома. Прокидаюся від звуку двері, що відкривається. Перша думка – чоловік забув закрити двері, та їх відкрило протягом, треба встати та зачинити, але я не можу поворушитися. Параліч. Відкриваю очі та бачу, що в квартиру зайшов сусід, відомий в будинку шизофренією та дивними нападами агресії. Сідає на ліжко, погладжує мене по щоці, шкіриться… Стрибок і я відчуваю що на моїм горлі замкнулися крижані, тверді пальці, а його обличчя – геть близько до мого. З-під комору сусіда вилазить декілька дрібних сколопендр, падають мені на обличчя і мене паралізує повністю, зсередини – жахом, ззовні – паралічем, і я хочу кричати щосили, але вдається лише невиразне шипіння.
А сусід раптом говорить голосом волоцюги:
– Ой, подивіться-но! Страшно тобі? А двері треба зачиняти, дівчинко, і ключі не давати кому попадя. Дала ключ від дома і від себе всім хто попросить, а тепер скаржишся, що зраджують та шкодять? Що ж, поміняй свої двері, передивися затвори та всіх, хто має до них доступ. А інакше… – він не договорює, і з посмішкою дістає з кишені ще одну стоніжку, що вони є моєю фобією #1, і демонстративно саджає її мені на шию.
– Кричу від огиди та провалююся назад у під’їзд. Домаха все так же само підсьорбує свій дивний напій та мовчки шкіриться, а я сиджу на підлозі та реву від пережитого жаху. Нарешті, ставить пляшку на вишуканий столик і каже:
– Нумо, витри шмарклі. Те, про що ти просиш – реально, але як ти це потягнеш, якщо не пораєшся з дурницею штибу пари злостивців? Ти ж потонеш у серйозній хвилі негативу на свою адресу, дівчинко! Думай! Думай і працюй, і не пускай кого попадя до себе в душу, бо до мого гніву тобі ще далеко. Але то таке, особисто тобі… про що ти хотіла знати?
– Ти ж є граха Плутона? Я хотіла пізнати тебе…
– Пізнати мене? Що ж, це нескладно. Подивись у двір!
– Дивлюся у двір і розумію, що сутінки стають щораз неприродними, запалено-червоними, з жовтувато-гірчичним підтоном, наче на весь світ наклали фільтр – червонувату сепію. Причому повзе вона з тієї самої пляшки, звідки пив волоцюга. Десь на рівні інтуїції розумію, що це світло радіоактивне і буквально розкладає все живе, гноїть і утробно гуркочучи, поглинає гнійні маси.
– Домаха раптом грубо хапає мене за руку вище ліктя, і ми назнарошки неквапливо йдемо уздовж вулиці, що стрімко гниє. Фарба на будинках і гаражах облазить, вони вкриваються іржею, асфальт розсипається в порох, дерева перетворюються на коричневі купи гнили та тирси. Мені бридко та страшно.
– А ось він я! Це – я.знаєш, що таке абсцес? Це коли в тіло потрапляє щось чужорідне та шкідливе, а тіло не може це витіснити інакше, ніж з купою гною.

Це місце набрякає, болить, стає епіцентром запалення, але вичавити чужорідне тіло не можна, допоки абсцес не визріє, як стиглий плід, поки нижній шар шкіри достатньо не прогниє, щоби гній вийшов назовні, відкривши собі шлях. Раніше свого терміну він не вийде, пізніше – буде запізно… Таким чином відбувається очищення від нечистоти.
– Я є згноїтель, Мілен. Я є розклад, гниття і гній. Але подумай про те, що таким чином тіло очищується від старого, хворого, запаленого, непотрібного… Країна очищується від хворих і старих з війною. Біль від тирану дає революції. Світ очищується від зайвого катастрофами та повенями. Свідомість очищується шляхом болю та втрат. Чистота та новина дорого коштують, як і сила, тому що в будь-якої монети є два боки. Я – це хвороблива пристрасть і ревнощі, пихатість, деспотизм і жага до влади, неповага, кривавий заколот і садизм, мстивість і репресії, де життя нічого не варте, а особистість кожного мізерна перед натовпом. Я – цей натовп! – він шкіриться. – Але я ж і сила, згуртований колектив і його лідер, я – мета і сили її досягти, я – праведний гнів і влада над розумами! Марс – перший мій лик, лик воїна та лідера. Згноїтель та руйнівник – другий мій лик, лик ката, але й вищого лідера.
– Він жбурляє пляшку кудись за гаражі, вона розлітається в друзки і колір повітря стає геть червоним, я відчуваю це як суміш радіації та електричного струму, енергетика і сутність Плутону ширяє в повітрі подібно до цієї суміші.
– В тобі наприклад запалені старі зв’язки… – задумливо каже Домаха. – як мертві змії, вони простягнуті крізь серце і не дають тобі дихати, ці твої улюблені мерці та зрадники. А уяви собі, ніби вони загнили та вийшли? Хочеш так? День болю замість десятиліть? Ха! Подивись на ту будівлю! – його хватка стає болючою. – уважно дивись, не відвертай личко, я сказав!
– Я покірно дивлюся на будинок і розумію, що він геть повністю забитий, навіть димоходи. Мій погляд наче провалюється у нього, і я бачу як у кожній кімнаті, у задусі, у тьмяному світлі старих, закопчених лампочок і радіоактивнім тріску, лежать люди. Хтось на ліжку, хтось на підлозі, хтось на кріслі… Якийсь гидотно товстий оголений чоловік лежить у порожній ванні та труситься з лихоманки. Вони всі без свідомості, але живі, наче у глибочезнім та хворобливім сні. І я розумію, що вони гниють. Гниють зсередини, чорніють від інтоксикації та болю, але не прокидаються, а продовжують лежати у цім жахливім домі.
– Мені стає зле, але міцна та жорстока рука змушує мене стояти на місці та дивитися:
– Чому це з ними відбувається?…
– Вони вже небіжчики. Вони були слабкі та впустили в себе те, що гноїть мозок: страх, нетерпимість, пихатість, жагу до наживи та жорстоку, чорну невдячність. Впустили, а випускати не хочуть! Цінують це лайно, цінують свої образи, претензії, статуси та жалюгідні титули. Вони закрилися від світу та нового, зациклилися на собі самих, не бажають працювати над своїми тріщинами, відпускати старе та шкідливе. Що ж, нехай насолодяться цим сповна! А десь проходить точка неповернення… Дивись на товстуна. Цій людині треба більше, і більше, і більше! Розкошів, грошей, влади, їжі.
– Повний чоловік, придавлений власним черевом, починає корчитися у ванні та стогнати. Гидотно-желейне, біле черево роздувається від гною і чорніє, з рота починає витікати жовта слина з кров’ю. Все навколо давно червоне, як світло у фотолабораторії, все тріщить від радіації та якихось білих, грибкових спор, що літають по дому та розкладають людей живцем. Мені вже відверто дурно, але Плутон продовжує:
– Смерть та гниття – це частина процесу життя, просто хтось починає гнити задовго до того, як його помістять у могилу. Щоби з’явилося нове дерево, старі рослини повинні згнити, щоби з’явилася нова, сильна людина, слабості та вади повинні відгнити та відпасти, і дати шлях новому. Сила йде тільки на чисте. Влада приходить тільки до того, хто до неї готовий. Я неквапливий. Моя влада – вища за таку Марса, це влада і сила такого масштабу, який веде та очищує цілі країни, континенти, цілі народи падають ницьма перед цією силою.

Слабкий її не витримає, зламається але щоби бути по-справжньому сильним, треба бути чистим. Тоді сила проходить по тілу і не ламає йому хребет, не зносить голову, не руйнує психіку… Хочеш, покажу твою найголовнішу слабкість?
– Хочу.
– Провалля. Прокидаюся в квартирі колишньої подруги, лежу на дивані. Подруга дивиться телевізор і мало зацікавлена моєю присутністю. Якимось чином розумію, що рівно через 7 хвилин рівно тут почнеться те ж гниття, що в домі з товстуном, і я можу потрапити в халепу. Мене охоплює паніка, тремтячими руками намацую на дивані свою сумку та біжу до дверей. Подруга меланхолійно дивиться услід і каже безбарвним голосом:
– Вже йдеш?
– І-іду, так.. – намацую ручку.
– Двері зачини за собою. – вона відвертається до телевізора та забуває про мене.
– Зачиняю двері, жбурляю ключі від неї кудись у кут під’їзду, і тікаю геть з цього дому, боячись навіть обернутися. Таке відчуття, ніби я залишаю там все що змушувало мене запалюватися та боліти зсередини, всі образи, біль, сумніви, дурні претензії… 7 хвилин і це все перетвориться на гній. А гній мені не треба. Вулиця, літня, світла, чиста вулиця. Світло стає менш яскравим, і я розумію, що це ранкове світло з вікна у моїй квартирі, а я лежу в сльозах. Я прокинулася. Я дрижу, але я вдячна за це тремтіння.

Mylene Maelinhon (c) матеріал Archaic Heart.

Переклад – Лют.

Перейдіть до

Сатурн: Час і Праця (Maelinhon) Про цивільне та маргінальне (Maelinhon)

Реклама

 

28 коментарів

Залишити коментар
  • Это просто… Бомбично.
    Надеюсь, когда-нибудь я дорасту до возможности к нему обратиться.
    Огромная благодарность Вам!

  • *Топает и кричит дурниной :D*
    А где рецепт? А как с ним работать, я не понимаю.:D

    Здоровская статья и легко читается.

  • Это не просто статья, а это ответы на многие и многие вопросы. И еще, это мое мнение после прочтения, прочитала сразу не один раз. А что происходит в стране?, на земле? Вот и ответ. Вы как всегда великолепны Милен!!!

  • Читаешь и мурашки по коже. Вспомнилась сразу Ваша статья “Заноза в осознанном сне”. Всё такое же страшенное, ползущее, бррр…

    А литературный стиль шикарен. Если не знать, что это – реальная Упайя и происходившие с Вами события, то читается как очень и очень интересный, хорошо написанный рассказ с необычным сюжетом.

  • Милен, статья потрясгая, стиль замечательный. Я тоже практикую Джйотиш, но Плутон не рассматривала, хотя характеристики его знаю. Переданы характеристики очень ярко и понятно. Сатурн жёсткий, но совсем с другой энергией.

  • Почему-то хочется сказать:
    Магнифико!
    Глубокий, плотный и реальный, многоцветный триллер осознания! Стиль бесподобен! Обалдеть! Браво Вам, разноликая, гениальная Милен!

  • После такого сна… вообще спать потом не захочется… так красочно… и правдиво… в какой-то мере ответы на один из вопросов, когда приходит Сила)

  • Отличный сюжет , читается легко и захватывающе ( как детектив с фантастикой, хотя хорошо понимаю что к чему )… А в голове параллельно картинки с тем , что происходит в мире -«на злобу сегодняшнего дня» и не только… В общем супер , как всегда «на высоте»…

  • Это третий комментарий. Позвольте высказать (пусть даже никто меня об этом и не просил), какие мне сны снятся. Сны всегда цветные, всегда помню, до мелочей. Бабушка умерла 24 января 1996 года, общалась с ней каждую неделю до 2019 года, она вырастила меня, (хочу, чтобы у каждой девочки была такая бабушка!), благословила с дедом меня 7 ноября на брак, когда муж пришел свататься, замуж отдавала, мужа приняла на 12 лет старше меня (мать против была, бабушка была против мнения моей матери относительно замужества, дурой её называла, я про неё в сегодняшние дни в комментариях под статьёй про родителей писала) и спокойно умерла во сне утром 24 января, 20 января мы расписались, 21 по-венчались. Я всё спрашивала у мужа, где же мы жить с тобой будем?….бабушка и “этот вопрос решила”, такой подарок, такая благодать (моя мать внедоумении была, как это так мне так повезло, а ей ничего не досталось от родительской квартиры!, так она потом всё-таки приватризировала её на себя, дав ложные показания против меня, сказала нотариусу, что я больная и мне не надо задавать вопросов, которые я не понимаю, из-за того что я больная, вам в это трудно поверить, но это история, моё прошлое, его никто не изменит, и нотариусиха такая ей под стать попалась) …да хрущевочка на 5 этаже, но она чистая и светлая, мы с мужем вторая семья после бабушки (это я к тому, что квартира чистая), сегодня 3 мая 2020 год, а я готовлю на бабушкиной плите…Мы разговаривали с ней в большой комнате, она боялась меня напугать, она не знала, что я знаю про всё это, Дима Скворцов привел меня в эти знания, но я ей сказала и тогда она мне снилась уже в других местах своего “существования”, самый лучший сон, потому что я люблю пустыню и жару, в Афинах, была хозяйкой чаёвни, самой лучшей, такой что все путники и жители спешили туда, в жару приходили, по вечерам, бабушка заваривала какой-то необыкновенный чай (мы его с мужем во сне пробовали), такой, что когда его пьёшь, по телу разливаются воспоминания самые тайные и благостные, или явные переливающиеся мечты , надежда самая справедливая и сбывающаяся, возможности необычайные, показывающие и вселяющие абсолютные мысли каждому, о своём месте в этом мире, и чай в бокальчике заканчивался тогда, когда его миссия относительно конкретного человека была влита в него, принята человеком и получена отдача в виде радости и блаженства от выпитого напитка….а я всё звала её обратно, тосковала по ней, но она говорила, что лучшего места ей не найти и она столько пользы приносит людям даже после смерти, что и не мечтала о таком, спрашивала как у нас с мужем дела, как поживает дедушка…..Эти сны по-истине заставляют погружаться в них снова и снова и слезы радости и блаженства (от того, что кто-то решил, что я это заслужила в этом по-бывать и уже мудра настолько, что смогу это понять и принять) утром – это самое лучшее очищение. Другие сны из нескольких серий, неделя одна серия, неделя другая – продолжение = тут я не знаю, что это такое. Есть такие сны, что даже, когда ночью встаёшь, потом ложишься, они продолжаются с того же места, где закончились, то есть реальное бодрствование – открытые глаза, яркий свет на кухне – не влияют ни на что. Есть сны повторяющиеся через год, один в один. Можно было бы объяснить кому-то, что, это потому, что “ты что-то не закончил, поэтому мозг тебе и напоминает через год”, но это объяснение не для меня – это для физиков (физики – это те, кто чисто по-телу живет). Жаль, что Ваш неоднозначный сон, кто-то называет “сюжетом”. Хотя я с Вами не знакома, возможно – для массовки – это и есть литературная статья. Я так сказала, не потому что обижаю Вас, а потому, что камень “неверия/сомнений” уже кинут читателями несколько раз (сюжет… статья). Но если это действительно Ваш сон (кстати, моё первое ощущение было всё таки, что это сон), он потрясающий!, очень многое можно из него понять. С уважением к Вам и Вашему дару.

    • Как же много у вас свободного времени все таки…
      Это действительно мой сон и мой опыт проработки Плутона в натальной карте через ОС. Немного литературно причесанный.

    • Читаю и диву даюсь от того, насколько мне это близко… Возможно, я какой-то чудик, но я нахожу все эти “Плутонианские фокусы” восхитительными. Очищение от ненужного, избавление от старого это, хоть порой и болезненный, но для меня очень приятный процесс. Начиная от мелочей вроде удаления ненужных файлов с телефона и не особо нужных “друзей” в соц сетях, получения какого-то странного удовольствия от удаления гноя из ранок (всегда это казалась странноватым), заканчивая работой с психикой, где умирают порой целые куски личности… Больно, но это несёт за собой такое сильное облегчение и ощущение свободы и счастья, что просто дух захватывает. Ты выходишь из каждой такой маленькой смерти совершенно новым и более сильным существом…
      И да, удаление душевных воспаление действительно очень похоже на процесс с гниением, который описал граха Плутона. Тебе могут сказать специалисты, где и в чем твоя проблема, но пока ты сам не прочувствуешь и не придёшь к этим же выводам, пока “не лопнет гнойник”, ты не сможешь исцелиться на самом деле.

        • Да, но, насколько я поняла, Плутон связан с устранением не просто грязи во всевозможных формах, а именно очищения от ненужного и отжившего, освобождение от связей, которые не нужны или просто тяготят, например. В моих действиях, описанных в прошлом комментарии, мотивом служил именно стремление освободиться от всего, что сгнило.

  • Очень красочно.
    Я правильно понимаю, в марс часа контакт усиливается и с плутоном?

  • Прекрасное изложение! Весьма красочно и атмосферно. Очень интересный опыт.
    Особенно актуально сказано про ключи и двери. Думаю, с этим многие согласятся.
    Читая статью, мысленно совершив эту “прогулку по Припяти” (если позволенно будет так выразиться), не мог отделаться от чувства, что все это до боли мне знакомо. Не сюжет, нет. Само чувство, частота вибраций, музыка. А в голове неволльная аналогия с “Древом Боли”, “Стальным деревом Шрайка”, и самим Аватарой (Гиперион, Дэна Симмонса).
    Я не ошибаюсь, Плутон воплощает некро энергии? Если так, по доброму завидую вашей смелости.
    (Был у меня невольный опыт, на всю жизнь хватило. Вот бы кто помог его растолковать)

  • Просто не могу в себя прийти. В детстве и подростковом возрасте мне снился один и тот же сон, как я иду в квартиру, где повсюду лежат люди, мертвые. Потом этот сон мне перестал сниться. Но встретила человека 10 лет назад и никак нам не получалось быть вместе. Разводили нас люди и обстоятельства. Но тянет до сих пор… А уже гниет.. Реально. Все это мертвое. Надо встать и выйти из этой квартиры, ведь это уже не сон. Это реальность. 

  • Цит. “Как вам лит. стиль?”

    Лично я постоянно наслаждаюсь вашим стилем изложения чего бы то ни было. Это очень редко в наст. момент. Я оч. даже искушён в таком непростом деле и знаю толк в изложении информации, чего бы она ни касалась.

  • Ого! Сколопендра – это прямо жутко. Суровый подход у Домахи. Хотя, наверное, если работаешь с гниением, то вряд ли будешь в образе няшного котика