Губернатор Каміо: впусти мене, я фея!

Поговоримо про когось ближче до Землі та людей. Наприклад про те, звідки у казках братів Грімм стільки фей, і чим вони виконували бажання людей.
Самі по собі врівноважені світи або древа, на одному з яких ми знаходимося, явище відносно нове (за не-людськими мірками). За суттю, Древа є чимось на кшталт столиці всієї Світобудови. І, як у будь-якій столиці-мегаполісі, поняття “споконвічні жителі” тут вельми умовне. Натовпи найрізноманітніших істот відвідують Древа та йдуть далі. До врівноважених світів повсюди були так звані архіпелаги, де істоти, які досягли вершини свого розвитку, відпочивали, створювали, що душі завгодно, та розважалися, як могли. Середні світи Древа Іггдрасіль формувалися першими з усіх, як не дивно. Спочатку їх будував Баал (він же Баель, він же Вельзевул, він же ще тьма імен), на прохання цілої орди елементалей Життя усіх мастей, які прибули сюди. Древо заселялося третім за чергою, і сюди попхалися ті, для кого ближчим було більш щільне, фізичне існування – істоти води, землі, повітря, усілякі любителі живності та дерев. І цей величезний строкатий натовп заселив пустий та безмовний світ, наповнивши його кольорами та звуками.

Але разом із ними сюди прийшли у невеликій кількості й елементалі Пустки, тобто істоти, у стихійній схемі яких була складова однієї із самих незвичайних та основних стихій, з якої творяться лінії вірогідності. Признаємо чесно – пустотників не полюбляють ніде і ніхто. Як і часовиків. Ці раси – вигнанці тут. Тому що, суто за вродженими властивостями, і ті й ті можуть боляче влупити будь-якому божеству, незалежно від його висоти у метрах та ЧСВ у відсотках. І воно їм нічого не зможе зробити у відповідь. Що робити із істотою, яке може тебе зістарити, скопіювати, розпорошити, відправити у болота вірогідностей? Боятися звичайно. Так усі й роблять, кажу як Пустотник.
Навіщо вони сюди прибули, бідолашні, незрозуміло, але вони прибули разом із усіма іншими і тут й залишились. Баель радів тому, що його світ надбав нарешті жителів та Життя, і “цим” теж виділив місце. Пустотники зайняли собі землі у центральній і північній Європі та дуже густо – Латинську Америку (а ви думаєте звідки там усі знання, якими щедро сипав дон Хуан?). Ну і розпорошилися то там, то деінде, щосили перемішуючись із місцевим населенням та приїжджими парубками. Змішувались не безглуздо, а вельми розважливо і розумно, набуваючи властивостей найкращих місцевих істот, у тому числі й ельфів усіх мастей. Пустка не має ніякої форми, тому Пустотники могли змінюватися, як завгодно та копіювати будь-які місцеві форми життя, керуючись лише своїм смаком та мірою екстравагантності. Найбільша мішанина у них була із усілякими “пташиними” формами (їх нащадків ви можете густо і часто споглядати у міфології й на полотнах на кшталт “Сирин та Алконост”) та ельфами. За суттю, ельфи, пізніше описані у літописах, перекладених Толкієном, є тим же видом, що й фейрі, тільки не мають у собі частки Пустки. Як така ж істота, але інша за ДНК на єдину одиничку.

І за енну кількість тисяч років таким чином тут вивелися фейрі – строката та незвичайна матріархальна раса, що включала у себе гени як елементалей Пустки, так і “вершки” з місцевих. Видів їх було нереально багато, описати усіх – місця в інтернеті не вистачить. Найбільша їх кількість була саме у Європі, де вони створили величезну кишеню у реальності й жили там, часто вибираючись споглядати новостворених людей і так же охоче змішуючись із ними. Інквізиція Середніх віків мала за основну мету винищити саме нащадків тих істот – жінок, що мали цю пустотну частку всередині. Чому їх так багато у фольклорі та казках… Та тому, що їх тут було реально дуже багато, вони були фактично правлячою расою Середніх світів, коли зʼявилися люди. Їх вміння виконувати бажання – є ніщо інше, як природній талант пустотників кермувати вірогідностями. Вони не парилися рунами та іншими милицями, вони просто виявляли своє бажання, і Пустка слухняно розступалася їм назустріч, творячи те, що вони хочуть. Ні один бог так не може, парадокс.

На сьогодні їх залишилося дуже і дуже мало, а форми на кшталт сиринів (Пустка+птахи+антропоморфи), ватерлінів (Пустка+Древні) та усіляких інших феніксів, вимарані з лиця Землі практично повністю. Ніхто не хотів собі конкурентів, що можуть помахом крила зтерти плоди тяжкої праці поневолення Древа. Тому переслідували їх із особливою несамовитістю, забороняючи не те що показуватися і говорити про свій дар, а буквально заборонили саме їхнє існування. Повністю серйозно існував указ Верхів про те, що усі ватерліни мають бути спіймані та знищені. Відмінений тільки у 2016му році, коли радіти цьому стало майже нікому.
Але повернемося до джерел. Фейрі того часу – вкрай специфічна раса, наділена пташиною такою шкідливістю особливою, яка знайома усім, хто близько стикався із папугами або воронами. Їм властива не тільки шкідливість та сварливість, але й доволі відчутна кровожерливість та холодна жорстокість. І як би не обіляли їх казки Старої Європи, визнаємо чесно – маніяки були ще ті… Що вони, що ватерліни, до яких я маю честь належати. Власне тому я і дружу із героєм нашої історії.

Фейрі дуже слабко розрізняються за статтю, відсотків на 80 їх народ складався із жінок, а чоловіки виглядали скоріше як гарненькі андрогіни, ніж як чоловіки у звичному нам розумінні. Високі, худорляві, із тонкими та благородними рисами, яскравим волоссям та чарівним голосом… Їх часто погано розрізняли із жінками. І за такого повного та жорсткого матріархату, за жіночою лінією передавалася і влада. Фейрі – ті ще зозулі щодо материнства, тому шматочки їх генів можна зустріти й сьогодні у особливо гарненьких й незрозумілої статі юнаків та дівчат. Чоловіків фейрі не те щоби утискали, але вони були відверто простіші та слабші, ніж жінки цього народу, практично трутні. Випадків, коли владу могли передати чоловікові, там були одиниці, і то, гарний дядечко довго у короні не протягував. До першої спадкоємиці практично.

І ось, у часи вже повного занепаду цієї раси та геноциду, залишалося на півночі Німеччини невелике й закрите поселення, де у родині останнього місцевого матріарха народився хлопчик, названий Каїм. Його мати померла одразу після пологів, а народився він десь у 1270-х, маючи яскраво-зелене волосся та фіалкові очі, що було, вважай, вироком у той тривожний час. Прожити у Фізичному світі він встиг роки два, прихований від усіх. Його знайшов і забрав у добросердних німецьких селян маркіз Андреалфус, такий же “фей”, який одним із останніх збіг у Нижні світи. Обидва встигли в останній момент.

Андреалфус поселився на Півночі Низів, і жив вельми скромно, але це було єдине місце, де не був чинним закон, який велів змахнути йому голову тільки за те, ким він народився. Андреалфус оженився на демониці, але крім рідних дітей, Каїма він щиро пригрів, як свого сина, розділивши із ним усі тяготи переселенця. Із часом юнак виріс у такого красеня, що очам боляче. Він став називатися Каміо, це його підліткова примха, але імʼя закріпилося за ним і так і пішло в усі джерела.

Історія замовчує, звідки у Лемегетоні це імʼя, але там і так мало логіки… Воно туди потрапило дуже пізно. Каміо – дуже молодий патріарх фейрі, правда, він – король без королівства. За рахунком Нижніх світів, йому всього лиш 22 роки. Він не відноситься ні до інфернів, ні до правителів Низів, ніколи не був він і “губернатором” (там усі “губернатори” незрозуміло чого) і не має титулу. Це не значить, що він – бідний студент, що живе на копійки у гуртожитку для біженців. Вони з батьком живуть на Північному Заході Низів, у них там маєток і цілком собі сите життя, але з людьми Андреалфус не контактує від слова зовсім, а Каміо лише приглядається обережно. Занадто багато його народ, єдиний, що опинився на одному рівні з людьми, памʼятає горя та смертей від їхніх рук.
Виглядає він як високого зросту юнак з дуже довгим, прямим волоссям темно-зеленого, травʼяного кольору. У ньому сильно відчувається жіночість, не манірність, а саме мʼякість. У нього біла, з легкою синявою, шкіра, фіолетові очі, дуже тонкі риси. Полюбляє носити чорне та зелене. Низький, дуже приємний, чарівний голос. Цікавий факт, але і він, і його батько розмовляють вдома німецькою, арамаїк так і не став для них рідним. Тому під час звернення можна використовувати цю мову, для Каміо – вона рідна.

Особистість він вельми своєрідна. З одного боку – цілком чарівна в усіх сенсах, як величезна, екзотична птиця. Дивишся, і око радіє цим кольорам, цим рисам, виточеним рукам. Напевно, такого ефекту прагнув Пітер Джексон, намагаючись показати красу та велич ельфійських володарів у своїй екранізації. Так ось, кіношний Трандуїл і близько не стояв із Каїмом. З іншого боку – він доволі легковажний та шкідливий тип, як і усі фейрі, яких я знаю, а я знаю їх пару десятків. Королівська кров у даному випадку тільки посилює ефект.
Каміо займається усім тим же, чим займається класична фея: виконує бажання, кермує вірогідностями та мантикою усіх мастей, а також дуже полюбляє віккан та друїдів усіх мастей. Цікавиться усіма, хто працює із силами природи та нео-язичниками. Побічно – навіть толкієністами. І він може грамотно і швидко “розкрити” Аджну і навчити чути і бачити, правда бачення буде своєрідним. Напевно єдине, у чому Лемегетон 1.0 правий – він таки може навчити розуміти птахів і тварин.
Викликати його можна на зелені свічки, насичені травʼяні та цитрусові запахи, молоде вино та підносити у дар прикраси із каменів та пірʼя. Полюбляє брати участь у нео-язичницьких ритуалах на сонцестояння, Купалу тощо.

Mylene Maelinhon \ матеріал Archaic Heart (c)