Коляда: Викрадач Різдва (Maelinhon)

Гэтыя быкі, маюць сваю праўду:
Ім не трэба сонца, цемры ім багата
Ім вясны не трэба, ім зімы б паболей
Каб ты хлопец спаў на пячы ў няволе

Грай! Шукай! У снах юнацкіх тваі мары!
Грай! Гукай! Вясны зяленай цёплай чары!
Грай! Спявай! Дружна песні райскай волі!
Грай! Грай! Гані быкоў – вярнецца доля!

Ляпис Трубецкой «Грай»

Миру вам. Як я чула, нині у модній повісточці традиційні цінності? А давайте і справді поговоримо про споконвічно традиційні цінності, зокрема слов’ян 😊

 І про духовні скріпи обов’язково поговоримо, і про мораль, етику… Чи то ми руді? Всі тільки про це і говорять, чим ми гірші? Чудова тема під новий рік, я щиро так вважаю.

З одним маленьким нюансом. Щоб говорити про щось, треба спочатку дати цьому визначення, бо якщо обговорювати питання, не проговорюючи «очевидні» тези та посили, то в результаті буде каша. Тож почнемо з визначення: а що таке взагалі традиційні цінності та духовні скріпи? Це давно стало предметом мемів, я розумію. Але хтось замислювався, що якщо добре поритися, то ця тема має шанс підірвати вам мозок?

Духовні скріпи

От як ви ставитеся до свят? Думаю, більшість до них ставиться добре: це і відпочинок, і застілля, і подарунки, і що важливо – виконання ритуалів. Людям дуже подобається виконувати всякі ритуальні дії та використовувати символіку, яку розуміють та розділяють оточуючі. Чому? Дуже просто. По-перше, повторювані дії викликають відчуття стабільності та безпеки. Ми щороку в цей час робимо ось так, їмо ось таке, час проводимо плюс-мінус однаково, отже, якщо цього року ми повторюємо всі соціальні та святкові ритуали, значить, усе йде добре. Все нормально, все як завжди, життя триває! —  так каже нам підсвідомість. Це перший аспект, він заспокоює народні маси.

Другий аспект – відчуття розуміння символіки. Якщо я вам скажу «Цей день настав» або «Скажи паляниця», ви швидше за все посміхнетесь, бо зрозумієте контекст і відсилання цих мемів. Є “широкі” мем, наприклад “Люк, я твій батько!” спрацює і в США, і в Польщі, і в Південній Африці. А от якщо я заспіваю «Мудацкий российский монтаж» чи «Ляли больше нет», то посміхнуться вже не всі, а частина. Знаєте, що у цьому цікаво? Це і є духовні скріпи 🙂 Скріпа, якесь зʼєднання  — це те, що в ментальному просторі ніби киває тобі: ти тут свій. Я тільки одне слово сказала, а ти вже зрозумів, про що йдеться, і ми обидва відчули ментальний зв’язок. Тож меми — скріпні, як ніщо інше та їх складно нав’язати людям. Мемефікується лише те, що люди розуміють, поділяють та схвалюють. Як мінімум — цікавляться і впізнають, тож у кожній країні скріпи будуть свої. В іспанців – Сервантес і картопля, в українців – Шевченко та повітряні тривоги. Ну, умовно.

Це я все до чого… Ці речі дуже важливі, бо люди — стадна худоба, яка орієнтується у своїх діях, поглядах та почуттях на більшість. Є, звичайно, маргінали типу мене, але в середньому по лікарні люди почуваються комфортніше, коли відчувають товаришів поруч. Якщо поряд є люди, які думають як я, роблять як я, говорять як я і розуміють мої мемасики – мені легше, я не один, я зі своїми. Ось вам суть усіх свят, скріп та традицій.

Про традиційні свята

А тепер повернемося до свят (до скріп повернемося в третій частині). Всі наші предки (ось просто УСІ, відповідаю), свята протягом року будували на підставі змін у природі та її стихіях. Китайці, наприклад, додумалися до прикольної штуки: вбили в землю велику палку і щодня робили позначку кінця її тіні на землі. В результаті вийшло два півкола, які потім стали символом Інь-Ян, але принагідно вони з’ясували ще й сонячні фази. А до сонячних фаз прив’язаний весь календар будь-якого народу Землі та всі їхні свята.

Як це працює.

У світі є 13 стихій, з них 5 — щільні. Стихія – це потік енергії планети, який проходить через весь доступний простір і вибудовує там прошарки, які потім рухаються за планетою. Простіше: планета породжує елементарні частинки (кожна свої), а вони вибудовують як цеглини тканини буття. Тіло складається із стихійних зрізів, предмети з них складаються, але також ці 5 стихій наповнюють сам простір енергією певної частоти. Є дерев’яна енергія, земляна тощо. Китайці звуть її Ци. Для наочності, уявіть, що весь простір наповнений 5 типами звуків, наприклад, середні, високі, низькі і т.д., і в кожен сезон один тип звучить максимально голосно. І кожен тип «цеглин» реагує на свою хвилю.

Рік ділиться на 5 сезонів, у кожному з них якась одна стихія переважає у просторі та її багато:

• Весною звучить стихія Дерева (Юпітер)

• Літо – сезон Вогню (Марс \ Сонце)

• Осінь – сезон Металу \ Повітря (Венера)

• Взимку звучить стихія Води (Меркурій)

• І в міжсезоння ми маємо активну Землю (Сатурн).

Ци весь рік рухається по колу, проходячи 12 фаз, які й утворюють Колесо Року та всі язичницькі свята календаря. А Ци рухається за Сонцем (і навпаки), тому центральною фігурою поклоніння завжди було Сонце та його супутники. Тобто ВСІ політеїсти Землі всю історію святкували одне й те саме, в ті самі дати, але під різними назвами. Наприклад Імболк, Велесов День і Китайський новий рік — це те й одне саме. По суті, це одна система, що описує рух енергії по простору з прив’язкою до Сонця та його фаз. Оскільки Сонце в небі у всіх однакове, то маючи хоч краплю мізків, можна збагнути, що Ярило, Ра, Сурья та інші — це те саме, це ґраха Сонця. Решта – місцевий колорит та мовні проблеми. Простіше кажучи, люди давали назви та імена ФАЗАМ сонячної активності та руху Ци, адаптуючи це для зрозумілості міфами та легендами. Ну що Перун – це такий дядько, з сокирою, суворий небесний мужик тощо. Він весь рік змінюється — від немовляти до діда похилого віку, символізуючи фази зростання і згасання Сонця. І кожна фаза має ім’я. Просто людям так було зрозуміліше, особливо в той час, але там все ще йдеться про природу, а не богів, це дуже важливий момент!

Розглянемо європейські назви Колеса Року (+-сучасні, вікканські):

На Імболк енергія Ци вливається в атмосферу.
В Остару закріплюється та сіється.
На Бельтайн починає колоситися.
До Літи зріє.
На Лугнасад та Ламас дозріває.
До Мабону маємо врожай подій та ліній.
На Самайн та Хеловін енергія в просторі завмирає і йде на спад. Поминають мертвих.
На Йоль зупиняється і починає виходити з атмосфери як відпрацьоване, брудне паливо. І на Імболк приходить свіжа, чиста Ци.

Слов’яни святкували все те саме, ідентично прив’язуючи цикл свят до сонцестоянь року:

4 лютого – Велесова Стріча, початок весни та приплив енергії у світ.
22 березня – Свято Ярила, молодого сонця, що вже набирає сили.
5 травня – Стріча Дажбога, початок літнього сезону, пік стихії Вогню.
22 червня – Купало, літня фаза Сур’ї.
1 серпня – Початок осені. Зовсім як у китайців, помітили? Стріча Перуна, осіннє сонце.
22 вересня – День Овсеня, сонце починає згасати.
1 листопада – Стріча Макоші, початок зими.
22 грудня – Коляда. Сонце померло і народилося заново, Коляда — ім’я новонародженого сонця, ось ця восьмикінцева зірочка, яку ви всі бачили у співаючих голодранців.

У проміжках – море дрібних свят, дат, особливих тижнів та іншого. Але всі вони прив’язані до природи та її циклів.

Для прискіпливих: це просто приклади, цих назв сотні варіантів і десятки в рамках одного регіону. Кожен народ мав свої назви та імена, всі варіанти наводити немає сенсу. Я хочу описати суть явища, трохи нижче ви зрозумієте — навіщо.

Я про інше. Ви бачите тут логіку? Я – так. Весь рік у природі щось відбувається: починає танути сніг, сонячний час стає більшим і меншим, зріє врожай, Сонце «вмирає і народжується»… Коротше, люди помітили, що в дні зміни сезонів, коли пальне у просторі починає змінюватися/зливатися/заливатися, всі почуваються не дуже добре. Тому що сам простір трохи змінюється, і тендітна людська тушка реагує  мігренями, слабкістю, стає квола і т.д. Тому люди по-перше зробили ці дні святами, коли не потрібно працювати, по-друге прив’язали до цих днів те саме бажання поробити всякої ритуальної фігні, такої милої серцю більшості. Тобто, природі та богам зовсім не потрібні ці стрічки, пасочки, снопики пшениці, календарні пісеньки, вихваляння сонячних фа… пробачте, Коляди та Ярила. Астрономічним явищам не потрібні пісні про них.

Але вони потрібні людям.

Люди мають  важке життя, часто відчувають себе самотніми, відірваними від усього світу (правильно відчувають!), як би відособленими. Тому їм життєво необхідно  мати ось ці «традиції», які дають відчуття «Я – не один, Я – частина народу, ось МОЇ люди, ми співаємо одні пісні та святкуємо одні дати». Відчуття плеча поруч, я сказала б так. І ні, це не погано, це чудово, це і є жива людська культура. Відібрати це у людей неможливо, тоді розсиплеться сам концепт народу, ментальне поле почне збоїти.

Плюс вся ця система чітко прив’язана до РЕАЛЬНИХ, відчутних речей! Он Сонце в небі, он квіти цвітуть, он корівки тіляться. Людина дивиться на небо і РОЗУМІЄ, що саме вона святкує, вона розуміє просту логіку того, що відбувається: збираємо врожай — робимо ритуали на врожай, пригощаємо місцевих дальрамів плюшками.

Знаєте, що найприкольніше? У цій системі немає богів 🙂 Тобто ми святкуємо події в природі, маючи на увазі, що численні боги і богині теж святкують ці події. Ми частина природи, і боги – частина природи. У природі немає головного, верховного, самого… Ми всі її діти. Це дуже просто і водночас дуже сильно.

Але що ж сталося далі?

Еммануель Яхвевич та Сова на глобусі

Хоча, скоріше, орел на дирижаблі.

У перші століття в Римській імперії з’явилася вкрай маргінальна і по суті терористична секта, яка пропагувала смерть і страждання. Це був супер-дивний і дуже руйнівний культ, який агітував своїх послідовників якнайшвидше здохнути, бажано найболючішим чином. Вони спонукали сектантів не просто на суїциди та селфхарм, але на такі витівки, що влада (максимально лояльна до різних культів, до речі) змушена була їх страчувати найжорстокішим чином. У тому числі за вбивства жерців та оскверніння храмів інших релігій.

Секта з’явилася не випадково, це був величезний проект бога на ім’я Ійє Енкітахт, у людей більше відомого як Яхве або Єгова. Спочатку його син Еммануель вирішив інкарнуватися і потусити серед людей, але через обмежені розумові здібності міцно нарвався на проблеми з римською владою. І швидко випилявся назад додому. Таких інкарнацій у стародавньому (та й нинішньому) світі було — як гімна за сараєм, нічого примітного у цьому факті немає. Сам Моня до цієї історії мав дуже посереднє відношення, що цікаво. Але Ійє вирішив використати цю історію для побудови ще одного експерименту над людьми.

Чи можна повністю замістити собою ментальне поле? Засунутись там у кожну дірку, замінити собою будь-який сенс і все звести до себе самого? Щоб навіть твоє ім’я не звучало, всім і так було зрозуміло, «хто тут батя».

І маргінальна секта отримала ТАКИЙ чарівний пендель, наче їм до дуп прив’язали ракетний двигун. Дуже, знаєте, зручно захоплювати світ, коли в тебе за плечем — сам голова Іггдрасіля та необмежені потужності та ресурси. Я б сама із задоволенням взялася б за щось із таким бекграундом 🙂

Проблема була, несподівано, у людях. Люди люблять конкретику та позитив, але дуже туго реагують на абстракції та негатив. Вони дивляться у віконце — там сонечко, тепло, добре, це зрозуміло. А ось зрозуміти, що десь там, хтось там, якісь неявні духи щось там вимагають, щоб твоя невловима душа… Загалом, немає часу пояснювати, іди і помри в муках! Звучало не дуже. Пацани дуже намагалися проповідувати це лайно скрізь, де тільки можна, але заходило воно туго, тому спочатку успіху вони особливо не досягли. Популярні були лише серед місцевих мазохістів.

Справа в тому, що релігія Яхве — дуже лаконічна, навіть скупа, в ній нічого, крім ідеї, немає. Там немає жодних вінків, пісень, і соціальних ритуалів, так милих серцю всіх і кожного. Коротше, вона не вибудовує скріпи від слова зовсім, людям нема до чого там прив’язати своє життя. Ти народився у гріху, життям своїм не керуєш і маєш скоріше здохнути, аби цей незрозумілий гріх спокутувати. Які тобі паски? Які колядки? А такий концепт просто зовсім не заходить, у ньому немає жодного поля для об’єднання і чогось хорошого, світлого, або хоча б зрозумілого.

Але потім комусь (зокрема святому Юстину, будь він проклятий) на думку спала дуже вдала ідея: змінити кут агітації! По-перше, сфокусуватися на чомусь приємнішому (тоді придумали рай і все ось це), по-друге — не воювати із сенсами, а заміщувати їх. Богів багато? Ні, ви помиляєтеся, бог один, інші — то підступи Сатани, це обман і пастка! На крайняк вони всі служать головному. Людям треба щось святкувати? Окей, нехай святкують, плетуть свою стрічкову хрінь, але знаєте, тут нещодавно з’ясувалося, що це не Літнє Сонцестояння, а цього дня святий Євсракій щось там робив. Це не Коляда, це народився Еммануїл Яхвевич. І так далі і тому подібне.

Так краще зайшло! Тому що ритуали тоді не переривалися.

Потім сталося страшне: ця параша на відмінно зайшла імператору Костянтину, який вирішив цей концепт зробити державним. І в ході розробки нових замінюючих сенсів, він вирішив почати змістити ТРАДИЦІЙНІ свята й приторочити їх до нової ідеології. Зліпити в єдине ціле. Головним божеством Римської Імперії був Митра, бог Сонця (ну хто б сумнівався…), а народження Митри-Коляди в нас коли? Точно, 22 грудня, на зимове Сонцестояння. Потрібно було кров із носу ідентифікувати Еммануеля Енкітахта як різновид Мітри, ідеологічно зв’язати цих двох. І Костя тупо призначив святкування дня народження Еммануеля на 22 грудня. Потім, через неточність Юліанського календаря, день зимового сонцестояння змістився на три дні і став відзначатись 25 грудня. Коли у мазохістів усього світу самі знаєте що.

Взагалі-то, Еммануель реально народився на сонцестояння, тільки на весняне 🙂 За словами Аялетт, він інкарнувався вночі 22 березня. Якщо пам’ятаєте, в біблейському сюжеті, він завжди лежить в яслах із сіном, а навколо багато маленьких телят, ягнят та інших дитинчат. Знаєте, коли в селах в’яжуть худобу? Весною. Не в грудні! Тому що навесні більше рослинності, яка йде худобі у їжу. Та й волхви взимку, в сезон дощів, навряд чи могли їздити пустелею, каравани ходили в тепліший час.

Так, століття за століттям, поступово, ця релігія перетворилася на хижого ментального паразита, який намагається записати себе в кожну вільну клітину, яку знайде. Тобто замістити собою імена, свята, сенси, назви, традиції… Все, що знайде в менталі — звести до себе. Навіть старовинний символ із двох перехрещених ліній вони привласнили. Так з’явилося двовір”я. Мені це дуже нагадує монстра з фільму «Щось» Карпентера, який не їв людей, а зрощував їх із собою в одне м’ясне місиво. Відкриваєш тепер Вікіпедію, статтю про якийсь пантеон, там перший абзац нормальний — боги, богині, сонце. Другий – свята, традиції. А в третьому обов’язково починааааається… Що кожен прищ на дупі місцевого різновиду Сур’ї в обов’язковому порядку АСОЦІЮЄТЬСЯ з Еммануелем, його матір’ю, його батєй, їх послідовниками і ось цим усім. Сонце не саме вранці встає, а Моня особисто ручку крутить, не інакше.

І всі милі народні традиції раптом почали наповнюватися чужими їм іменами та сенсами. Свято яблук, спас, ви йдете збирати яблука: ось дерева, ось плоди, ось врожай. Все зрозуміло. Але тут же з’являється якийсь святий Фофудья, що нібито якось там пов’язаний із яблуками і зміст зміщується з нормального на сторонній. Колядки, логічно і навіть семантично пов’язані з новонародженим Сонцем – Колядою, раптом почали співатися на славу сина Ійє. Може тоді співайте ісуски чи христоски, чому вони саме колядки? А тому, що паразит не має свого тіла, він може паразитувати лише на чужому та на готових сенсах. Під їхньою ідеологією нічого немає, вона порожня. Якщо з-під неї прибрати язичницьку, сонячну основу, вона розсиплеться на порох.

Тому коли я чую від усіляких поїхавших, що «нафіг ваш Хеловін, ми святкуватимемо наші, традиційні свята!», я поспішаю їх засмутити. Те, що ви святкуєте – свята нетрадиційні. І цінності — нетрадиційні, бо за ними немає жодних традицій, окрім брехні та присвоєння чужого. Це свята чорнухи та людей, які вигадали інквізицію. Свої, справжні, традиційні дати календаря, ви забули та зрадили. Брехня – штука неетична, мерзенна і шкідлива, і той факт, що в списку гріхів за версією Єгови немає брехні – тривожний дзвіночок. Дзвін просто таки.

Єзуїтське питання на домашнє завдання: Ви можете назвати щось із монотеїстичних релігій, що сприймалося б віруючими як мем? Добре так, по побутовому, що обговорювалося б за столом? Ви зустрічали таке? Ось щоб люди сиділи та обговорювали якийсь теологічний концепт? Я – ні. Усі обговорюють хавчик, застілля, гулянки, поїздки, покупки… Як це все пов’язано з Еммануелем, який помер 2000 років тому — науці невідомо. Це нормальна тематика язичницького свята, що й потрібно було довести.

Каб ты хлопец спаў на пячы ў няволе

Знаєте, що я вважаю? Людям все ще потрібні усі ці речі. Відчуття свята, відчуття причетності, зв’язки з іншими, походи в гості… Але питання: а вони взагалі розуміють, що на основний зміст, як безглуздий ковпак, натягнуто інший? Зайвий, чужий, незрозумілий, але який вже насильно приріс до голови. Чи можна їх відокремити один від одного? Я вважаю, що так. І ні, не треба лізти в срачі та терки з тими, хто цього не розуміє, у мене взагалі інший посил. Просто будьте і не мовчіть. Щоб не було відчуття, що світ ділиться на атеїстів і християн\ мусульман, і нічого іншого немає і не існує.

Ось дивіться, люди – це стадні тварини, їм притаманні стадні інстинкти. Простіше кажучи, ними багато в чому керують архаїчні, навіть біологічні патерни. Найперший із них: «де моє стадо?». Що в ньому думає і робить більшість? На цьому у більшості тримається переконання (будь-яке), а не на логіці, раціональності…

І люди схильні змінювати переконання не тому, що їх переконали якісь аргументи. Вони змінюють свої погляди, якщо бачать інші варіанти, бачать що не всі побігли, бачать що половина стада пішла в інший бік. Тобто, дивлячись на інших, вони втягуються в те, що робить більшість чи хоча б більша частина суспільства.

І проблема всіх неоязичників, буддистів, політеїстів та інших даосів у тому, що вони мовчать. Вони завжди мовчать! І кожному окремо через це здається, що він один проти всіх, немає сенсу нічого говорити, вплутуватися… Їм тітка Маша шле листівку на Пейсах, а вони їй крізь зуби кажуть «ага, дякую», замість того, щоб чітко й ясно сказати: НІ. Я – інший. Я до цього не належу, у мене інші переконання. Сказати це тітці Маші, всій рідні, друзям, писати в інтернеті, писати в медіа… Та скрізь. Зафігачити свято справжнього, посудитися з кимось за утиски, підняти хвилю! Політеїстів дуже багато, але з якихось незрозумілих причин вони мовчать і не вибудовують ті зв’язки, які впливають на ментал. Їх ніби немає.

Якби тітка Маша відправила 100 повідомлень у вайбері з янголами на листівці, а їй прийшло 60+ відповідей зі словом «нахєр», у тітки б у голові запалився архаїчний (кек) АЛЯРМ, що стадо йде кудись не туди, куди вона. Вона б замислилась. Але вони мовчать. Соромно, не хочуть лаятись, вважають марним, вважають що самі  й тд. Чому тій стороні не соромно пхати вам у вуха свою пропаганду? Їм НЕ соромно, НЕ страшно це все говорити, тому що ментал до них нагнули такі, як вони, і вони відчувають поруч плече. А ви ні.

Тож, не наводьте їм аргументи, приводьте себе самого. Ось, дивись, я є! Я живий, у мене інші погляди та переконання, і нас таких багато: ось наші свята, ось наші святині, наші імена! Традиційні, зауважте. З шумними треба рахуватись. І це, до речі, працює не лише з релігією, а й із політичними та соціальними ідеями. Об’єднуйтесь, будуйте широкі зв’язки, будьте гучними! Святкуйте своє, справжнє, живе. Нехай вас буде видно, чутно і ментал вбиратиме ваші ідеї, до вас потягнуться люди.

Слухаючи лекції з біблеїстики, мене вразив один момент. Те, як у перші століття проповідувалися монотеїзми. Пасіонарії цих течій були готові розповідати про це всім, хто міг слухати, навіть аудиторії з однієї людини. Хтось проповідував птахам у лісі, якщо не було людей. Смішно? Анітрохи. Це ж яка ДДос атака на ментальне поле! Коли інформація вкидається тоннами з усіх боків, її чують, не можуть не чути. Вірять — не вірять, взагалі неважливо, головне, що інформація Є, її видно, чутно, вона присутня довкола і люди її відчувають. Ось ключ до будь-якої революції в свідомості. Беріть, користуйтесь, віддаю безкоштовно 🙂

Всіх зі святом. Святом народження нового Сонця!

(c) Mylene Maelinhon \ Матеріал проекту Маргінальна Метафізика

Репости цього матеріалу вітаються лише із зазначенням автора та джерела матеріалу. Крадіжка інформації, тексту чи їх частин жорстоко карається, і я не про юристів. Дотримуйтесь чесності та поважайте чужу працю, тоді ця повага до вас повернеться сторицею.