Граф Мурмур: Немаленький Принц (Maelinhon)

– Іван.
– Страховисько. А я вас собі іншим уявля…ло.

Ми доволі багато перебрали персонажів, які хоч якось схожі на людей та мають інтуїтивно зрозумілу нам історію і зовнішність. А таких на нашому Древі більшість, щоб вам там не казали любителі теорії про те, що боги та істоти є щось абсолютно незрозуміле, далеке від людей та відірване від людської реальності більше, ніж бабусі від криптовалют. Це не так. В основному, у всіх тут все те ж саме, що і у людей, з невеликими відмінностями та культурними особливостями. Давайте ж сьогодні поговоримо про когось, хто далекий від людей трохи більше, ніж повністю. Хто має цілковито інше тіло, інші дані, хто народжений одним батьком і взагалі не сполучається із звичними нам рамками. Заразом торкнемося історії Архіпелагів з іншого ракурсу.
Населення 12 Світових Древ, як правило, не привʼязано до шарів і може селитися на “ясенях” у будь-яких комбінаціях. Кожне Древо може бути заселене як однією расою, так і багатьма, і зовнішність там грає останню роль. Першу – стихії та їх склад усередині кожного етносу. Також існує розподіл на магів та технократів. Як і чому це сталося?

Така ситуація склалася у силу того, що раси заселяли усі Древа наче наново, тому що після двох глобальних війн вже не було сенсу триматися за старі схеми життя і старі території. До Древ Життя тут були так звані Архіпелаги, обмежені Кільцем Рубежу, насиченим Первісною Пітьмою – первинною енергією, яка є джерелом будь-яких стихій, будь-яких енергій, самою першоосновою, на якій тримається будь-який світ і яка споріднює усі частини Світобудови. Рубежем можна умовно назвати енергетичний центр, який утримував Архіпелаги у гармонії та підживлюванням силами. Там теж відбувався свій движ, але основне населення все ж жило на островах всередині Кільця.
Потім була війна тих, хто розвалив цю будову, з тими, хто хотів її залишити. Технократи та Маги. Одній групі на думку спала “свіжа ідея” розповсюдити енергії Рубежу на всі архіпелаги і зробити їх усіх одним великим Рубежем, іншій – зробити до Рубежу короткі ходи та користуватися у своє задоволення, не встаючи із дивану. Пояснюючи примітивніше, у них був один гігантський ядерний реактор на увесь світ, і молодь різних націй вирішила з ним поексперементувати. У підсумку вся система затріщала по швах, і тоді молодь заявила, що може й геть його, цю стару будову взагалі – давайте робити нову! Так почалася війна, що змінила саму схему світів. Бажаючі все зруйнувати обʼєдналися, і проти них пішли ті, хто бажав старого ладу. У підсумку не виграв ніхто. Величезна кількість рас, наставників, спеціалістів, геніальних у якихось областях, первинних засновників і будівників полягло там. Ті, хто залишився, стали називатися Древніми.

Тих, хто бажав зруйнувати все, нині умовно можна назвати технократами. Від слів техне і кратос – “влада майстрів”. У підсумку війни вони виграли своє право у розумних межах абсолютно і повністю перебудовувати деякі території світів, маючи на меті повний відрив від сталих природних процесів. За суттю, шлях технократії – шлях не розвитку себе, а шлях перебудови навколишньої реальності під себе. шлях же магії  – це шлях максимального розвитку самого себе, де кожна істота сама собі головний інструмент. Ось і вся різниця. Звичайно там, де є магія – від технократії залишається лише рудимент. Маги не сприймають гострих змін реальності на догоду своїм дивацтвам. І навпаки. Це забезпечується Договором, який уклали і якого свято дотримуються обидві сторони – і маги, і технократи. І Договір лише розподілив зони їх впливу.

Війна залишила по собі велику кількість могильників та втрачених навіки рас і народів, а знань у всіх світах стало набагато менше. Тих, хто міг би наглядати за молодими та передати їм ці знання теж сильно поменшало. Могильники – похмурий спадок тієї війни (у потоці інформації вона зветься Останньою війною), являли собою розпанахані поля битв, всіяні різноманітними винаходами, створеними з воєнними цілями та просякнуті інформацією про те, як подібні руйнівні ідеї втілювати. Одразу після війни, хто молодші, посилено намагалися дістатися хоча б до одного могильника та забрати звідти трофеї. Ветерани ж війни насамперед піклувалися, щоб такого не ставалося. А надалі думки про те, як покрити шкоду, розділилися. Так зʼявилася Рада Врівноважених Світів, яка намагається привести у врівноважений стан взагалі все, до чого дотягнеться, іноді навіть ціною вилучення шкідливих на їх думку знань, до яких молодь не дозріла. Це – та сама Рада Вищих, яку очолює Ма і якій підпорядковуються всі Древа. Пізніше зʼявилися й інші організації, які на свій лад намагалися якось відновити втрачене на окремих ділянках Древ і навкруги них. Власне, саме за такого глобального стану речей ми і живемо. І проживаємо свою власну, локальну диктатуру та її спадщину. А ви кажете, “чому нікому не має діла до тиранії Яхве”… Тому що це – крапля у морі.

На даний момент склалася така ситуація, що два Древа законсервовані у сплячці, одно вже мертве і одне (наше) у стані виходу із кризи і хвороби. Є і Древа, у яких все добре. Таким є Восьме, дуже віддалене Древо, де споконвіку селилися усілякі ізгої та діти самих важких і старих стихій, таких як Хаос і Час, а також – найстаріші з ветеранів Війни. Подобається їм там. І навіть ці умовно знайомі нам стихійні елементи можуть народжуватись там у незвичній формі, що лякає, тому що вони народилися занадто далеко від антропоморфів та їх реалій. В основному форма їх існування хитка і непостійна, а тіло не має чіткого поділу на системи і органи у нашому розумінні. Багато хто з шизотериків обожнюють цю концепцію хиткості, нечіткості та недосяжності у розумінні істот. Ось там би вони знайшли, що шукали… Але точно не на цьому Ясені.

Під номером 54 Лемегетон описує деяку істоту, графа і герцога (одразу?) на імʼя Мурмус чи Мурмукс. Це як раз такий персонаж, один із найбільш цікавих та дивних представників правлячого прошарку нижніх енергетичних шарів Іггдрасиля. І він має пряме відношення до викладеної вище історії. Нам, у деякому сенсі, пощастило у тому, що більша частина істот, з тих, хто тут живе, – антропофоморфні. Із фізіологічним відмінностями та особливостями, але у цілому і загальному, це “лего” одного формату і навіть може взаємно розмножуватися. Пощастило нам у тому сенсі, що це – проста схема, яка не потребує болісного звикання до зовсім інших форм життя, з якими потрібно якось контактувати. Їх тут просто немає. Так було не завжди. У старовинні часи на це Древо багато і часто прибували істоти, далекі від цієї схеми. Хтось – як турист, а хтось прибував працювати і творити дипломатію, іноді проти волі місцевого управління. В уряді Некросвіту до цих пір є така юридична фіча, що для їх шару не існує поділу на древа, шари та інше. Така ж політика існує у Часівників та Хаоситів. Вони просто не визнають цих місцевих кордонів, за принципом “За мільярд років до вашого народження тут було ТАК, і плювати я хотів, які паркани ви тут навидумували за цей час”. І працюють вони за тими схемами, які знають самі, а не за законами, які для них видумав Азраїл, Яхве, Ма чи ще хто.

Технічно, будь-який старий представник стихії може звалитися на голову уряду і сказати своє “Фе” в обличчя правлячій верхівці. І якщо його титул і вік дозволяють, то взагалі навіть і покерувати місцевими справами. І ніхто не має права йому суперечити, тому що ієрархія цих стихій будується наче зі всіх них одразу, представників цього етносу зі всіх Древ і видів, а не окремих ієрархій на місцях. Це якби президенти всіх країн та їх уряди були не автономні, а в ієрархії відносно одне одного. Ну а ветерани останньої війни можуть втнути подібний фокус взагалі з будь-якою ієрархією де завгодно – прийти та надавати стусанів.
Мурмур – відносно молодий принц, який народився на Вісімці і мав доволі тяжкий конфлікт із своїм батьком, який як раз і є таким ветераном і мандрівником, що лагодить світи та врівноважує роботу Древ. Його батько – один із членів Ради Вищих, представник Некро і стихії Часу. Звуть його часто Ірус, хоча їх усіх дуже різноманітно як звуть. Дивлячись, де питати.
Їх раса є однією із найстаріших і не має чіткого поділу на якусь стать. Діти створюються як продовження себе одним батьком, двома, трьома… Як самі захочуть. Ірус відтворив своє продовження одноосібно. Характер його дитинки і так був не подарунком, а після прибуття сюди, відірваний навіть від мінімальних заборон, розгорнувся у всю потужність своїх цинічних мізків. Ну або що у нього там у черепній коробці. Я не впевнена навіть, чи є у Мурмуса черепна коробка.

Принц, прибувши у тутешній Некросвіт ще при Каїні, вельми зацінив тутешню щільну форму життя, “кумедний” поділ на дві статі та інші антропофоморфні радощі. Як правило, істоти цих видів та часових рамок дуже не люблять жорсткі і непіддатливі форми життя нашого Древа. Ці тіла для них малі, тісні й незвичні. Більше того, я бачила масу енергетичних налаштувань для таких от страждальців, які б дозволяли їм натягнути на себе тіло і не зламатися самому всередині цього мʼякого скафандру.

А ось Мурмуру ця різниця була навіть у кайф. Він не звик змінювати себе, скоріше – все навкруги змінювалося під нього, а він лише незначно мімікрував під колір стін. І тут він раптом виявив, що можна натягнути ціле тіло, обрати йому стать, користуватися цим тілом, їсти їжу та пити вино, закидаючи все це до фізичного рота… Це як людині раптом стати слоном. Після прибуття Мурмур достатньо довго пристосовувався саме до цього, і до цих пір не те щоб таки пристосувався. За відсутності звички переплутуючи все на світі, у тому числі передню і задню частини тіла. Його це скоріше потішало, ніж засмучувало. І через енний час принц виробив свою власну систему зміни зовнішнього вигляду та його налаштувань. Частіше його можна бачити у жіночому тілі і з жіночим голосом (висока брюнетка із синіми очима), але взагалі та в цілому, він може зʼявитися як завгодно. Звуть його насправді Муракті (із наголосом на А), а всі похідні форми типу Мурмура чи Мурмукса є наслідком перекручування його імені всіма, кому не лінь, у тому числі ним самим. Після прибуття сюди він часто просто бурмотав Мур-Мур-Мур-Мур, щоби звикнути до місцевої говірки та звуків. Так це і закріпилося за ним як прізвисько. Форм, до речі, набагато більше ніж дві, але правильно все ж таки Муракті, на це імʼя він відкликається і приходить.

Він прибув сюди за настановою Іруса, який хотів мати “свого” представника у мутному болоті Некро Іггдрасіля та одночасно навчити свого нащадка роботі із стихіями та інструментарієм їхнього шару. Можна сказати, що тут він проходить практику у роботі. І почав із великим розмахом, тому що поява такого чину викликала тут величезний батхьорт. Уявіть собі помпезне засідання Лічей, на яке вривається двометрова панянка, у скаженому темпі вносить зміни до законів і може змахнути голову будь-кому, хто проти. І щось мур-мурчить.

Характер у принца-принцеси вельми своєрідний і не те щоби дуже приємний для нас місцевих. Особисто мені він дуже нагадує Кінговсього клоуна Пеннівайза – відверто не місцева істота, яка набуває будь-які подоби, але у цілому доволі слабо розуміє, нащо все це взагалі треба. Аби лиш було весело! Не можна сказати, що Мурмур злий або жорстокий, але він часто виглядає саме таким – шизофренічно веселим та неадекватним. Це повʼязано із повною інакшістю його натури та мислення, а не внутрішньою злобою, це як інопланетянин з полярно далекої планети – для нього ваші звичні канони поведінки просто веселе безглуздя, яким можна зневажити. При цьому вся його зовнішність та голос вельми нестабільні, що часто лякає: ви говорили із жінкою з синіми очима, і ось вона вже без очей. Задумався, забувся стабілізуватися, буває… У особистому житті у нього такий же бардак, тому що схильний пробувати все і вся, і місцеві шлюбні звичаї розуміє вельми віддалено і смутно. Для садхан і призовів це важливий момент, тому що у голову йому може прийти… всіляке.

На останні 1700 років він відчалював додому, і повернувся відносно недавно. На даний момент є одним із основних дієвих персон очищення Древа та приведення його до ладу. Дуже щільно співпрацює із Нижніми світами, іноді фактично живе на Заході Низів, де дійсно має титул герцога Муракті.
Технічно Муракті – ліч, у практичному плані він займається мерцями всіх мастей та некрофагією. Спіритизм, призови, упокій, підняття, очищення – будь-які маніпуляції із смертю і часом. Відповідати може не всім і не завжди, але якщо ви потрапите у поле його зору та інтересів, він від вас довго не відчепиться. Як дитина, зациклена на новій іграшці, він може тижнями завалювати вас інформацією, флешбеками та глюками, а також зʼявлятися уві сні і огидно блазнювати. Серйозним його ніхто ніколи не бачив, але обсяги та важкість його роботи говорять нам, що скоріше за все ми маємо справу із розбіжністю культур, ніж із психопатом, від якого треба триматися подалі.
Для призову – міцний алкоголь, сірі свічки та солодкі запахи. Можна працювати через кладовище.

(c) Mylene Maelinhon \ Archaic Heart