Про нерозділене кохання (Maelinhon)

Думки до статті «Дума про покидьків”.

Я більше 18 років працюю з мантикою. Віддаю перевагу Ленорман, як більш зручнішій системі без зайвого сміття, але досвід з таро не менший. І за ці роки чула стільки дичини від клієнтів, що час вже мабуть мемуари писати в дусі «Їх боротьба» 🙂 Але я на це дивлюсь з точки зору практики: що з цієї дурки можна винести для себе, поспоглядати, роздивитись? Це ж по суті готові патерни поведінки людей, їх мислення, вчинків. Бачив хоча б пару тисяч — вважай що бачив всіх, і в нових питаннях відразу вбачаєш схемки та відповіді.

Поговоримо про проблеми-маркери. Тобто, коли ситуація сама по собі не є проблемою і ситуацією, а тільки сигналить про те, що особисто у вас щось іде не так. Планетарка и психіка через такі проблеми вимагають звернути увагу на щось дуже гостре, що ви ну геть ігноруєте. І багато років поспіль люди різні, умови різні, а ситуація у вас повторюється один в один.

Я вже писала про проблеми пріоритетів в розкладах, сьогодні хочу написати про нерозділене кохання та його метафізичні причини. Пріоритети, до речі, також супер цікава тема. Це коли у Н в дупі горить ідея весілля\дітей\сім’ї, а в обранця чи в обранниці (К )в голові тільки робота\кар’єра\бабло. І він на усі сопливі булькання по темі тільки незрозуміло блимає очами і бурчить «Так, добре, давай якось потім…». І питання тарологу ставиться так: що К думає про, які плани має на, що хоче від. Ти робиш розклад і розумієш що К зовсім про це не думає, нічого ні від кого не хоче і взагалі у нього зараз в голові зовсім інші речі. Те, про що ви запитуєте, не входить в його інтереси від слова зовсім і йому це чужде, як мінімум на цьому етапі його життя. Тобто, для вас це тема №1 і весь світ для вас на цьому зійшовся, для нього ж або неї — №56 по важливості. Десь на рівні покупки прального порошку і планів поїздки на дачу.

Сюди ж всі проблеми «Він\вона — для мене світло у віконці і весь світ, але мене наче не помічають». І людина намагається сподобатись, віддано заглядає в очі, дарує подарунки, а його не бачать геть. В голові вимальовуються цілі світи про щасливе спільне життя, але варто відкрити очі і світ жорстоко продемонструє холодну реальність: ти не потрібний цій людині. Ну от хоч вбийся, ти йому не подобаєшся і не цікавий.

Чому? Це не його черствість, це не проблема вашої зовнішності або вчинків, це — маркер. Причому для вас. Червона лампочка у вас в голові, яка сигналить про те, що вам треба переглянути свої бажання і цілі, бо умовний всесвіт вам дає категорично негативну відповідь на запроси. Він їх дає тільки через інших людей, тобто якщо ви цього хочете, а вам не дають — це відповідь від простору, а не від людини. Доб’єтесь чого «хочете» (насправді не хочете), продавите будь якою ціною з м’ясом це питання — стане набагато гірше. Тому що ви не вирішили основну проблему, а намотали їй ще один ярус зверху.

Уявіть ось що. Ви берете мотузку і зв’язуєте собі ноги. Ну, по якимось своїм причинам, наприклад вас виховали в сім’ї, де так було прийнято. Гарненько так зв’язуєте, від душі, що аж німіє і ходити стає вкрай незручно, все болить, доводиться ходити манєнькими кроками. Вам важко, але ви уперто ходите ось таким чином багато років, тому що «та всі так роблять, як іще?».
Вам погано, але ви не розв’язуєте вузли, а починаєте пристрасно мріяти про спеціальне таке взуття, в якому буде зручніше ходити із зв’язаними ногами. Або про окуляри, в яких хоч щось буде видно, якщо ви зав’язали собі очі. Коротше, шукаєте костиль, який підтримає неприродну конфігурацію.

Якщо ви попадаєте в ситуацію, де ваші емоції та почуття, бажання і пріоритети натикаються на глуху стіну і не втілюються роками, повторюючи ситуацію по колу багато разів — у вас зв’язані ноги. Або руки. Або очі. І те, що вам здається вершиною пристрасного бажання і вирішенням всіх проблем, але НЕ дається вам довгий час — це взуття для людей з мотузками на ногах. Вам здається, що якщо ви це отримаєте, то відразу стане добре і зручно, а світ вам сигналить про те, що сама ситуація — хвора і не природня.

Ваше божевільне прагнення цієї людини, або грошей, або дитини або ще чогось — це по суті бажання зручного взуття, яке дозволить адаптуватися до якоїсь ІНШОЇ проблеми, котру ви всіма силами ігноруєте. Вам буде щиро здаватись, що без цього ваше життя просто неможливе! Так, технічно ця людина може покращити ситуацію, її якості підходять для вирішення проблеми зв’язаних, занімівших рук. Але чи потрібно це вам в такому форматі?… Скоріш за все ні, тому простір вас відводить в сторону від об’єкта і натякає на іншу проблему. Спочатку звільни свої руки, а потім купляй до них рукавички, а не навпаки.

Наприклад, є величезна яма в самооцінці і ви собі вигадуєте якогось Принца\Принцесу, котрі вас полюблять таким, який є і ви нарешті будете щасливі. Ну і часто люди цю священну місію в односторонньому порядку покладають на когось, типу ось ти, Вася\Маша, будеш такою людиною для мене. Давай, починай їм бути. Щас ти мене полюбиш, і я як повірю в себе, да як розвернусь, і огого що буде!

Насправді, нічого не буде, тому і не відбувається ні злиття, ні події. Ви шукаєте те, що полегшить ниючий біль від чогось іншого. Хочете відчути, що живете не даремно і маєте цілі — маніакально жадаєте дітей при повному безплідді. Хочете відчути любов і наповнити бездонну яму в грудях — починаєте «любити» когось максимально не зацікавленого в вас. Хочете абстрактну «кучу грошей» — а для чого? Для покупки барахла і статуса, тому що ви себе насправді не поважаєте і вважаєте чмом? І вам потрібно постійно ходити лейблами назовні, щоб всі побачили, що ви — не пусте місце. Можна довго сперечатися про те, хто дав вам ці настанови, навіяв це, але знання джерела проблеми не вирішить саму проблему, нажаль.

І починається танок по граблям, з приворотами, відворотами, якоюсь шизотерикою, фінансовими пірамідами, тренінгами, хренінгами… Щоби Вася полюбив, дитина народилася, а гроші текли рікою. Це все — окуляри для людей з закритими очима.

А в чому ваша дійсна проблема? Так, можна поставити відворот, він прибере із вашої голови Васю, але через деякий час там буде Петя. Приберете Петю — завтра там з’явиться Аркадій. Тому що проблема не вирішена, а її поверхневий шар вирішується Петєю. Або дитиною. Або грошима. Або ще чимось.
Чи нормально використовувати цілу іншу людину, з його почуттями та бажаннями, щоби заліпити зіяючу пустоту в собі самому? Не думаю. Те, що вам реально потрібно, те, що вам допоможе, як правило, не потребує особливих зусиль. Воно або само пливе до рук, або його отримання не вимагає якихось страждань, а відбувається цікаво і відносно швидко. Частіше за все, ця річ або ця людина вже бовтаються у вас на орбіті, просто ви не хочете подивитись в той бік.

В мантиці і загалом в метафізиці є таке золоте правило: якщо за півроку питання не має якихось фундаментальних просувань і змін — воно вже ніколи не буде вирішено. Я не бачила виключень з цього правила. За 6-7 місяців прокачуються основні лінії, відбуваються базові адаптації і зміни, тобто за півроку будь яка людина може зробити Крок, якщо вона реально цього хоче. І якщо за цей термін Петя не покликав вас заміж, не відбулося зачаття и не було успіхів в заробітку купи грошей — кидайте цю справу. Змінюйте цілі, стратегії, переглядайте ситуацію з позиції реальної проблеми. Ну тобто, якщо Петя вам напише і спитає як діла — це не фундаментальне зрушення, а буденність. Він так 20 років поспіль може іноді писати, толку з того ніякого.

Саме жахливе відбувається тоді, коли ви з кров’ю і м’ясом продавлюєте ваше бажання в реалізацію, буквально видираєте з простору цього Петю або дитину, витративши на це всі сили. Так, технічно можна досягти майже чого завгодно, і Петю оженити, і дитину народити. І, частіше за все, відразу ж зрозуміти канонічне «А пити то й не хочеться…». Немає відчуття, що щось змінилося або покращилось. Я одного разу спіймала таке відчуття при покупці власної квартири, яка мені здавалась вершиною і межею всіх мрій. Сидиш такий на підлозі, розбираєш речі, а всередині посилюється холодок — немає відчуття, що ти досяг цілі і щасливий.

І якщо квартиру можна продати або здати, то дитину обратно не засунеш, а позбавитись від непотрібного більше чоловіка буває  ще важче.
Тому що зовнішні об’єкти не змінюють внутрішні проблеми. Вилікуйте проблеми — зміняться і об’єкти.

(c) Mylene Maelinhon \ Матеріал проекту Маргінальна Метафізика

Репости цього матеріалу вітаються тільки з зазначенням автора і джерела матеріалу. Крадіжка інформації, тексту або їх частин жорстоко карається, і я не про юристів. Дотримуйтеся чесності і поважайте чужу працю, тоді ця повага до вас повернеться сторицею.

Перейдіть до

Нуль яблук у моїй руці (Ларгсаміель Маелінон) Вихід із глухого кута (Anyi Muin)

Реклама

 

9 коментарів

Залишити коментар
  • Эта блистательная мысль к моей любимой “Думе о сволочах” – да, она узнаваема мною, как истинная правда обо мне.
    Прочла на одном дыхании.
    Спасибо ❤️ Милен. Я ревела. Милен умеет в нескольких постулатах изложить проблему просранной жизни.

  • прекрасно, вот ходишь по граблям с проектами , и все ресурсы вбуханы, а ,оказывается, надо проработать было внутреннее состояние и отношение.)) и невроз постепенно уходит

  • Это мне знакомо. Когда начал заниматься своей личностью, другой человек перестал интересовать так сильно, как прежде.

  • Благодарю за статью ,такие важные темы так доступно доносите 😍Сижу, перевариваю ,вставляю в мозги ))

  • Спасибо, Милен. Фраза “нет ощущения, что ты добьешься цели – и будешь счастлив” не даёт поставить приворот на девушку. Что бы что? (С)
    Вспомни как было хорошо – улыбнись и – отпусти…
    Спасибо, Милен!

  • Блестящая статья, до слез. Очень отозвалось. Пытаюсь понять, в чем истинная проблема, но такое ощущение, что хожу по кругу🫣

  • Сейчас будет комментарий из разряда “то ли жалуюсь, то ли хвастаюсь”, но тем не менее. Обнаружила такую корреляцию.

    Был у меня период, о котором и идёт речь в статье, когда мне очень хотелось со всеми дружить. Прямо очень сильно, хотелось всех любить, душа нараспашку, вот это всё. Обратной связи примерно ноль. Даже наоборот – многие показывали, что я им неприятна, хотя я старалась нравиться. И так годами, люди разные, паттерн один и тот же. Даже если были какие-то более-менее стабильные отношения, это всё равно приносило кучу проблем и боли. В конце концов плюнула и решила, что и пошло тогда оно всё. Переключилась на себя, начала задаваться всякими интересными вопросами, по типу что я хочу, в чём мои личные интересы и цели, и т.п. Желание кому-то нравиться отвалилось напрочь, собственный комфорт стал в приоритете.

    И тут понеслось. “Ой, какая ты интересная, ой, как хочется с тобой дружить и общаться”, в компании кто-то зовёт, стараются угодить (и это прямо видно). Я веду себя довольно сдержанно, мне уже ни от кого ничего не надо, зато другие вдруг стали проявлять повышенный интерес. И стабильно если появляется какой-то новый знакомый, через пару-тройку месяцев общения открыто выражает симпатию. И вот хотелось бы сказать, что это приятно, но нет, зачастую это даже мешает. Ну и эффект странный.

  • Спасибо за статью ,в большинстве случаев да , получаешь то чего хочешь,но по сути, ничего основательно не чувствуешь.