Яхве: Бункерний Дід 1.0 (Maelinhon)

 Диявол у психолога:

— Уявляєте, Він через один фрукт убив мільярди людей і все одно,  люди вважають лиходієм мене!

«…Він прокинувся від гучного стогону і спочатку навіть не зрозумів, що джерело звуку знаходиться у його ж горлі. Подерте і глухе виття з хвилину метушилося між сном і реальністю, щоб потім остаточно згаснути на цій стороні світу. Поспіхом розплющивши очі, він побачив вікно в дрібних плетіннях, а за ним — новонароджений, бляклий світанок. Гучно кричали птахи, як завжди рано вранці.

Птахи… Пробудження це було четверте або п’яте за ніч. Йому завжди було дивно дивитись, як хтось лягає і швидко засинає. Просто бере та спить, коли хоче! Сам він не міг і не вмів нормально спати, наче його цьому не навчили чи він колись розучився це робити. Але, скільки він себе пам’ятав, спав він завжди погано, мало і якось рвано. Спочатку довго засинав, не одну годину упорядковуючи розум і емоції, а потім постійно прокидався. Прокидався від найменшого звуку, від голосу поруч, він прокидався, якщо хтось підходив до нього. А то й взагалі без жодних причин. Це вимотувало неймовірно, але іншого життя Ігве не знав.

Але найгірше – це були його сни. Від них він прокидався найчастіше і страждав найбільше. Вирвані з бетонного забуття шматки його минулого, перемішані в нудотний вінегрет зі страхами, колишніми й нинішніми, сни його завжди були про птахів і голод. Він не міг сказати, чи існує хоч один варіант цього кошмару, який би він ще не бачив.

Сьогодні він бачив похорон. Сірі й вічно розпечені, землисті піски його рідного архіпелагу були закутані в їдкий дим похоронних багать. Вогнищ було так багато, що за їхнім димом ледве вгадувалися силуети тих, хто зносив маленькі білі труни та кидав їх у полум’я. Темні, згорблені від скорботи і важкої ноші фігури рухалися не плавно, а якимись неприродними ривками. А може, це просто була ілюзія від жаркого марева?

Він сидів на камені, трохи далеко від скорботної процесії і дивився на постаті і багаття, відчуваючи, як з нього самого скоро піде життя. Воно постійно струменіло крізь пальці, крізь повіки, як легкий димок, який він ніяк не міг ні зловити, ні умовити лишитися. Він знав, він добре знав, що там у цих трунах. Такі ж як він, нещасні діти та підлітки, які не пережили ще один голодний рік. Не змогли ні втекти звідси, з цього порожнього, піщаного та голодного карцера, ні знайти їжу тут. Були тут тільки птахи.

Він звик сидіти так. Заціпеніла, похмура рептилія, що береже залишки сил невідомо заради чого. У голові гуло і періодично темніло від голоду і всі його думки були про те, як вибратися звідси, з острова мерців і птахів, що бенкетують. Голод і дим були тут звичні, як небо чи океан у інших архіпелагах. Коли їхню расу витіснили сюди й тепер, покоління за поколінням спостерігали з ситого далеко, як вони поступово вмирають тут, пожираючи мертвечину і гниль, і виють у цій піщаній безнадійності. Хто витіснив… Він уже точно і не пам’ятав і не міг би розповісти… У голові все дуже плуталося, було гаряче й нудотно червоне.

Усе, про що він думав, була їжа. Але якщо інші тут думали, як її здобути, то Ігве завжди думав про те, як її зробити. Створити її так багато, щоб ніхто ніколи не бачив більше цієї кривавої голодної заволоки та їдкого мертвого диму навколо. Чи можна створити світ без голоду? Чи буває світ, де так багато трав, плодів і води, що ніхто не знає голоду і плоди б гнили, не з’їджені й непотрібні від достатку?

Камінь під ним був гарячим і жорстким, як і все довкола, як і весь його світ. І поки його розум малював картини, повні зелені та прохолодних трав, його пальці намацували тільки це розпечене чорне каміння. Пахло мерцями, лайном і димом. До цього запаху він звик, але звідкись ліворуч раптом почав долітати інший, тривожний запах. Схожий на запах океану та чистої води. Що там?…

Ігве піднявся з каменю та обійшов найближче багаття. Його короткі ноги грузли в сірому піску і йти було важко, але він пішов на запах. Запах долинав з-за сопки і він не бачив, що там, але звідти чувся сухий дерев’яний тріск. Сопка була масивна, а йшов він повільно. Тріск і запах солоної води наближалися нестерпно повільно, несучи невиразну тривогу і водночас надію.

Він вийшов із-за сірих пісків і зупинився як укопаний. Три величезні постаті, удвічі вищі за його кремезне невисоке тіло, скупчилися навколо чогось невеликого. Вони були закутані в темно-сірі ганчірки і з нетерплячою жадібністю видирали цвяхи з маленької білої труни. Нарешті неміцні дошки піддалися і низ труни впав на пісок.

Ігве захлинувся повітрям, дивлячись на ці дошки. Усередині скорботної коробки все було набито мертвими птахами. Маленькі, зламані тіла були наполовину гнилими, і чорно-зелена жижа, поцяткована тонкими кістками, шматками впала на пісок. Ті, що прийшли, копирсалися в цьому місиві, намагаючись зачерпнути якомога більше і жадібно пхали цю масу в роззявлені чорні роти. Набивали черева кістлявою, слизькою мертвечиною.

Він дивився на них як заворожений. Тільки зараз він зрозумів, що в них було не так: у фігур були великі пташині голови, вкриті рідким пір’ям, але не було дзьобів. Лише величезні роти.

Немов почувши його думки, трійця завмерла і дружно обернулася до нього. Миттєво він відчув, як усі троє з радісними криками вдерлися в його голову, зайняли всі його думки і почуття і змусили впасти на пісок. Він чинив опір, але реальність вивернулась навиворіт і метнулася до його обличчя. Небо виявилося зверху і він зрозумів, що лежить на спині, а три пташині постаті обступили його і він почав заштовхувати собі в рот вміст труни. Вони змушували його це робити і насолоджувалися цією владою над ним. Він спробував закричати, але відчув, що його рот набитий слизовою гниллю до самого горла. Тонкі пташині кістки вп’ялися гострими краями в горлянку, проткнули язик і він почав задихатися, з пащі потекла кров, змішана з гноєм смердючої мертвечини.

Він застогнав, махаючи руками і почав прокидатися.

Птахи за вікном так само співали, тупі тварюки, які добре виспалися і думають лише про їжу та розмноження. Так він подумав, сідаючи на софі, що стояла у його просторому новому кабінеті. З силою потер пальцями обличчя і зрозумів, що все ще дуже хоче спати, але ніяких сил на новий ризик кошмару в нього не залишилося і він підвівся.

Жодних трун там ніколи не було, звичайно. Звідки дерево і дошки в голому краю божевільних рептилій? Ніхто там нікого не ховав, мерців жадібно пожирали, як вони взагалі з’являлися. Але в його снах все так химерно виверталося і зміщувалося, що він щоразу вірив у це місиво. Щоразу прокляті птахи обманювали його та влазили в його голову. Несучи запахи, звуки та образи, які роздирали його розум жахом та огидою. Вони змушували його катувати себе знову і знову. Він то відрізав від себе шматки, то набивав рота лайном і гниллю, то повільно пожирав себе… А вони завжди веселилися. То троє, то п’ятеро, то безліч птахів у його голові…

За вікном несамовито і страшно закричала зозуля і Ігве здригнувся, зрозумівши що пішов у свої думки і мало не задрімав знову, сидячи на дивані. Починався новий день.»

Мілен Маелінон та Джулай Мадьяра, «Змій», уривок.

Якщо ви по життю троль і вам не вистачає ідей, знайдіть якогось тупішого хр-кого фанатика і запитайте, як звати його бога. Далі можете піти посмажити собі попкорну. Не поспішайте, вони відвиснуть для суперечки нескоро. Коли ви повернетеся з 2-3 порціями, тоді вони тільки переберуть свої шаблони і будуть здатні щось вам сказати. Швидше за все, вони дадуть відповідь, що Ісус. Відповідайте, смачно похрускуючи кукурудзою: це син бога, а самого бога як звуть?… Насолоджуйтесь. Якщо ви хочете ще й принизити співрозмовника, беріть біблію, шукайте розділ Вихід і тикайте їх носом – ім’я бозі там написано з 17 розділу кілька разів. Яхве, Ігве, Єгова, а для друзів просто Тетраграматон! Ти себе вважаєш людиною релігійною, але не знаєш священний текст своєї релігії і не в змозі навіть назвати свого бога назвати? А кому ти тоді кланявся?… Гаразд, гаразд, тримай серветку, заспокойся, все добре.

Це звичайно іронія, але за цією іронією криється дуже глибока та цікава проблема — а що ми взагалі знаємо про цього найбезіменнішого б-га, якого навіть власні фанатики не звуть на ім’я? Хто це такий, звідки він узявся і як його реально звуть? Чому він не має імені? Де інші боги та богині? Нещодавно мене запитали, чому проект Archaic Heart не має статті про Яхве, якщо навколо його персони крутиться така кількість інших статей. Питання цікаве. Справа в тому, що Аель Яхве поклав неймовірну кількість сил і чужих життів на те, щоб інформації про нього ніде і ніколи не було. Ні імені, ні походження, ні зовнішності. І в цій анонімності є сенс тільки зовсім не той, який ввижається його шанувальникам. Давайте розберемося!

Інформації у нас дуже мало, це більше припущення та уривки фактів, але картину скласти все ж таки можна. Почнемо від грубки.

Наш Всесвіт — дуже і дуже старий. На 90% він нещільний, тобто і живі та неживі об’єкти в ній складаються з нещільних частинок стихій, які вільно змінюються та переміщуються. Тому практично все населення Всесвіту більше нагадує голограми, які мають повний контроль над своїми аморфними тілами та розрізняються лише за складом стихій. Стихії теж розвивалися дуже нерівномірно – від великих до дрібних, еволюціонуючи та розробляючись численними генетиками та фізиками тонкого плану. Простіше кажучи: було 3 первинні стихії, і їхні «діти» навиводили в лабораторіях решту. Від папороті та ворон і до ельфів. Від цього виникло багато проблем, у тому числі перші «нацисти» і всякі етичні дилеми. Ну наприклад, чи може демон, у якого родоводом від первинної Темряви можна кілька разів обмотати Всесвіт вздовж, мати стосунки з якоюсь «буратиною» від стихії Дерева? Яку позавчора склепали в лабораторії ентузіасти. Це якось… неправильно чи що?

І ось цей поділ на первородних та інших створив купу конфліктів. І «буратини» первородних викошували і навпаки… І багато видів у тих чи інших секторах Всесвіту зазнавали гонінь та геноцидів. У зв’язку з чим у деяких виникало параноїдальне бажання приховувати свій вид та походження за будь-яку ціну. Що й стало основою історії, яку хочу розповісти.

Війн було багато, Всесвіт прожив трильйони років і було в ньому всяке. Змінювалися покоління, змішувалися, народжувалися та вмирали цілі цивілізації. Поки одна глобальна війна не поставила Світ на поріг вимирання і тим, хто залишився живим, довелося якось домовитися, щоб взагалі вижити. Створили 12 величезних конгломератів у формі дерев, на які заселили живих, різнорідних жителів. Це те, що люди потім назвуть Древо Життя, тільки воно не одне… Як і в будь-якому складному становищі, бажаючих очолити більшість цих конгломератів, було мізерно мало. Саме на нашому улюбленому Іггдрасілі кандидатів було аж два. Їх обирав не народ, а загальний уряд, на основі поданих проектів. Простіше кажучи, кожен кандидат подавав уряду план, що і як він робитиме та розвиватиме, якщо його оберуть.

І основним кандидатом був Ійє Енкітахт. Вкрай дивна особистість, яка подала цілком революційний проект із генетики. Іє пропонував використовувати для поповнення енергії … їжу. Сутності не особливо прив’язані до їжі, харчування енергетичне, тому їсти заради поповнення сил їм на думку особливо не спадало на той момент. Молодий і дуже обдарований генетик і біолог, Ійє пропонував перетворити Іггдрасіль на величезну живу житницу-лабораторію. Де вирощуватимуться і виводитимуться мільярди видів рослин та всякої рослинної їжі. Це не заважатиме жителям, навіть навпаки — прикольно ж мешкати серед лісів та полів! Проект сподобався, народ схвально зашумів.

Його основний опонент, Меліїл, пропонував щось не дуже виразне з расової селекції та медицини, і шляхом голосування таки обрали Ійє. Меліїл же причаїв образу, причому чомусь не на Раду, а на опонента. Хоча його було обрано цілком легітимно, він нікого не обманював і не підкуповував. Принаймні таких фактів про нього не знайдено, та й на момент обрання він був відносно в нормі.

У Ійє була одна дивина: він маніакально приховував будь-яку інформацію про себе. Він вічно кутався в дивний одяг, що приховував тіло і руки, а на голові носив убори, яким позаздрила б і Падме із Зоряних війн. Він ніколи не показував обличчя, а з його іменами вічно була якась плутанина. То він Ійє, то він Ігве, то ще якось… Він постійно прагнув використати якісь псевдоніми та прізвиська, викликаючи подив у підлеглих та колег. На всі запитання він чи жартував чи цідив крізь свою паранджу, що у його виду так прийнято. Шануйте його культуру! Уряд шанував. Ну а що? Молодий, талановитий генетик, гарна програма та оригінальні ідеї, а що з дивностями — ну а хто без них?… Нехай кутається у свої ганчірки, аби тільки витягнув народ із голодної ями і наслідків війни.

Генетик набув права влади та очолив Іггдрасіль і його Верхні світи. Середні світи очолив грах стихії Життя – Баал (або правильніше Балаам). Нижні Світи, де оселилися інферни, очолив Інферн Самаель.

Спочатку Яхве справді з ентузіазмом взявся за озеленення свого світу. Він створив величезні лабораторії та десятки тисяч гектар лісів, заповнюючи ними Середні світи та працюючи разом із Баалом. У них і справді вийшла революційна різноманітність видів, які росли і плодоносили так, що їх почали успішно експортувати до інших конгломератів. Важливе уточнення — населення Середніх світів складалося з усіляких дальрам (тобто чортів, бісів та природних духів) та елементалів Пустки, тобто усіляких сиринів, фейрі та інших фей. І вони активно допомагали процесам роботи з рослинами та тваринами.

Про самого Яхве при цьому так нічого і не було відомо, правив він уже відносно довго, але його обличчя, як і раніше, ніхто не бачив. Що вже тоді стало об’єктом жартів. Саме його життя при цьому було влаштовано цілком повсякденно. «Сам» жив у величезному маєтку з лабораторіями та садами, і був цивільно і нудно одружений на тихій пані на ім’я Сафія (наголос на А). Вони мали двох цілком антропоморфних дітей: старша дочка на ім’я Аялетт і молодший син, імені якого мені знайти не вдалося. Але ви всі знаєте його під ім’ям Ієшуа.

Нижче поясню цю фішку з іменами, терпіння.

Загалом «нормальна сім’я». За зачиненими дверима там відбувалося всяке. За спогадами Аялетт, батько і вдома ходив у такому одязі і вони парадоксально самі ніколи його до ладу не бачили. Максимум, він відкривав руки або нижню частину обличчя, але те, що там було, швидше за все було ілюзією, а не реальним тілом. Можете уявити ситуацію, що ви живете з батею, а він завжди ходить з якоюсь завісою на морді та в рукавичках?.. А ось двоє його дітей іншого життя не знали. Єдиний відомий факт полягає в тому, що Ігве на вигляд не відносився до антропоморфних істот. Тобто він не був з виду Амадакх, а генетично був рептилією. Це опосередковано підтверджується тим фактом, що в обох його дітей вкрай незвичайні райдужки очей, що є характерною ознакою змішування рептилій та амадахів. Так-так, у нісенітниць про рептилоїдів є якась реальна основа, але тут шизотерики, як кажуть, чують дзвін… Сафія ніяк не коментувала те, що відбувається, і питання дітей ігнорувала. Варто зазначити, що дочка Ігве пішла в маминих предків — жвава, сильна і навіть зла діва, а ось син мав славу м’якотілого дурника з великими дивностями, мабуть пішовши в тата.

При цьому в Яхве була купа прихованих проблем. Наприклад, він люто та істерично боявся птахів. Коли генетики виводили різні біологічні види, вони не вигадували їх із нуля. Вони мали тисячі готових патернів тканин, форм і механізмів, які впроваджувалися при необхідності. Тому в природі багато повторюється на різних рівнях. Але мало хто знає, що пустотні патерни взяті за основу при створенні птахів. Тому, до речі, боги типу Дхумаваті завжди асоціюються з пташиними, як і стихія Пустки загалом. Він дуже погано спав, він влаштовував істерики, якщо його називали на ім’я і вимагав користуватися тільки епітетами та прізвиськами. Він годинами міг вирячитися в одну точку, потім кудись втекти і пропасти на тижні. Коротше, глава всього Іггдрасіля добре справлявся зі своїми обов’язками, але при цьому у нього виразно протікало горище. Що до певного часу виливалося тільки в дивну поведінку, але роботі не заважало.

Але повернемося до Меліїла. Молодий і не менш хворий на гарячу голову Ткач, який після виборів нікуди не подівся, але причаївся, вирішив взяти реванш. І не в політичному полі, а в особистому. Навіщо? Та біс його знає, мабуть, йому просто було нудно… Він чудово помітив усі дивакуватості свого ворога і почав під нього копати. Або вдав, що почав. І в якийсь момент почав відкрито кошмарити Ігве, натякаючи, що він-де все зрозумів і знайшов всю інформацію! Усі його брудні секретики! І як той виглядає, і звідки родом, і як його ім’я, і звідки він свої креслення та схеми вкрав. І взагалі Демон-Бджіл прагне поділитися зі світом своєю знахідкою!

Чи знав він щось чи просто приколювався — ми вже не дізнаємось, але на фоні стресу та жаху перед оголенням своїх секретів, дах бідного ящера полетів у стратосферу з ультразвуковим свистом… Зараз багато хто припускає, що жодних таких особливих секретів там і не було. Швидше за все, Яхве пережив якийсь дуже серйозний удар, пов’язаний із винищенням його виду, і на все життя зарікся показувати своє справжнє обличчя. Ну, як євреї приховували своє походження зі страху, навіть коли фактичної загрози вже не було. Це переросло в нього нав’язливу, важку фобію.

Диктатура та шиза диктаторів завжди назрівають поступово, бо якщо відбуваються різкі зміни, народ зазвичай виходить із вилами. Меліїл настільки налякав свого супротивника розкриттям карт, що той раптом причаївся і почав міцно думати. Дуже багато, дуже напружено і без відпочинку, і виходу із ситуації він не бачив… Що поступово переросло у справжню параною. У результаті інтриг, Яхве таки позбувся Меліїла, але його стан різко почав погіршуватися. Він перестав з’являтися на очі, і місяцями стирчав у лабораторіях, видаючи укази дистанційно. Він став одержимий ідеєю, що Меліїл десь сховав компромат або передав його своїм дітям.

Вдома в нього теж почали відбуватися дуже погані речі. Досі дивний, але мирний батько сімейства раптом став розпускати руки і по наростаючій пішло психологічне та фізичне насильство щодо дружини та дочки. Свого сина-напівдурня він ніколи не чіпав, бо син завжди був активним підспівувачем і палко підтримував батька. Він мало що розумів, але кивав справно і не сперечався. Що невдовзі позначилося і на ньому самому: його ім’я, як і ім’я батька, виявилося витерто з усіх доступних джерел. Перебуваючи в щільному світі, ви не можете знайти ці імена, навіть якщо зацікавлені сутності будуть кричати їх вам у вухо і ходити навколо з плакатом.

Далі настала епоха «творця». Спочатку Яхве накрило параноєю, а потім у нього з’явилася маніакальна ідея стати творцем. Він так втомився ховатися, що йому захотілося ТАКОЇ величі, щоб ніхто навіть пікнути не смів у його бік, не те що погрожувати йому… Він хотів, щоб на нього дивилися смиренно і благоговійно, і жили за його правилами. На Іггдрасілі він такого добитися не міг, бо а хто він взагалі такий, щоб якийсь король із Низів на нього дивився знизу вгору? Для більшості первородних Яхве був порожнім місцем, у якого навіть імені немає. Тут він став заручником своєї фобії, тому щоб мати якийсь титул і статус в очах громадськості, треба для початку озвучити ПІБ, відкрити морду і представитися. А цього він боявся, як вогню. Цугцванг!

Будучи революціонером і новатором у ботаніці, він спробував стати ним у генетиці живих видів і раптом сів у калюжу. Виявилося, що всі шляхи давно пройдені і він просто не в змозі створити новий вид, це неможливо. Всесвіт існує дуже давно, і всі можливі, навіть екзотичні шляхи, до нього пройшли вже мільйон разів. Тоді він спершу створив елімів (ангелів), які ну хоч якось доповнили стихію Вогню, але сенсацією не стали. Потім він зайнявся експериментами зі щільними формами. І ось тут почався абсрац.

Щоб уявити різницю тонкого і щільного світу, увімкніть лампу. Частинки світла – легкі та швидкі, ви не можете їх помацати руками. У такій формі спочатку існують усі стихії. А уявіть, якби світло раптом почало ущільнюватися? Частинки стали б важкими, щільно збитими в потік, і прямо утворювали б щільну структуру. Світло, як шматок льоду, який можна доторкнутися? Так, це і є щільна матерія. Простіше кажучи, сутність складається з тих самих частинок води, землі, дерева, світла та іншого, тільки в її тілі вони не статичні. У щільних світах потоки стихій кристалізуються і сповільнюються в стан каменюки.

Яхве задумав зробити статичну істоту. Навіщо?.. Ну тому що це було єдине, чого ще ніхто не робив. З етичних, до речі, міркувань не робив. Фактично, він ущільнив до максимуму шматок простору у своїй лабораторії (це потім назвуть Едемом), і почав думати, які властивості мають бути у істоти, щоб вона не здохла в корчах у такій кошмарній обстановці.

Існує 4 види істот. 1 вид, амадакх, такий самий як люди. Інші види представляють або рептилій, комах та пташині форми, або взагалі безтілесні та безформні створіння. Амадакх є найпопулярнішою формою, це приблизно 70% населення всіх світів.

Яхве взяв цю форму, наштампував кілька тисяч, оживив, а потім почав підставляти в ці шматки м’яса системи органів різних тварин. Якщо взяти нирки від мавпи? Здох. А якщо зробити йому 8 нирок, від мавпи та слона? Посмикався і здох. А якщо прикрутити легені від свині з модифікаціями? О, прожив півтори години, прогрес… А якщо яєчники від ведмедя? А якщо дістати тавліри та замінити кишками, як у свині? Оооо, прожив цілий рік! Мучився, кровоточив, але дихав. Працюємо далі!

Ви помічали скільки у тілі людини багів? Що тіло ніби створював бухий програміст: все сире, не вивірене, глючне, купа проблем, якихось хвостів і атавізмів, які скрізь стирчать… І все це рухається на милицях без найменшого управління. І інтенсивно гниє за 40-50 років. Ви недалекі від істини, так і було: що хоч якось прижилося, те й залишили, а баги практично не виправляли, бо а навіщо? 40 років протягне – а більше й не треба. А скільки ледь живих жертв експериментів померло в корчах, бо інші варіанти всяких нирок та міхурів не прижилися? Після кількох років експериментів, купи невдалих варіантів, гниючі тіла вже доводилося утилізувати промисловими масштабами, але «батя» народив нарешті версію Амадакх 87543346.2, і гордо назвав її Адамах, переставивши літери. Так, це був Адам.

Амадахи бувають різні: червоні, чорні та білі! Яхве створив білих, але оскільки його лабораторії все ще були «відкритим майданчиком для розробників», деякі інші новатори створили ще пару рас на основі його винаходу. Так, заради лулзів. Хоча загалом цю його ідею всі засудили та назвали жорсткою. Отже, коли монголи кажуть, що їх створив Тенгрі, вони цілком праві. Як і темношкірі раси, яких створили генетики з 6го Древа Життя, де такі форми найпоширеніші. Але чи Яхве вважається творцем через це? Я думаю що ні. Форма така існувала мільярди років до нього, патерни генетики він вигадав не сам. Він просто створив злочинним шляхом новий варіант виду, якого не мало бути через його каліцтво.

А далі безіменний бог пішов у рознос. Як усі диктатори, з якоїсь точки неповернення він втратив береги та рамки. Для початку, він сильно посунув і обмежив споконвічних жителів середніх світів, давши людям разюче більше території. Хто обурювався — був знищений, а знищувати пустотників для Яхве стало справжнім кайфом, оскільки він вважав їх своїми ворогами. Чому він так вважав – науці невідомо, у своїй книзі «Змій» я просто роблю припущення. Потім, домігшись якоїсь цивілізації у своєму власному м’ясному зоопарку, Dear Lord почав втирати їм ідею того, що він – і є творець всього і вся. Неба, землі, зірок… Спочатку була Темрява… А потім Він усе вигадав за 7 днів! Так, але ні. Спочатку і справді була Темрява, але між винаходом людей і Темрявою пройшов охуліард століть, в які гинули цілі цивілізації, приходили і йшли правителі, вибухали і створювалися світи… І десь на етапі пізнього, ситого та розвиненого життя, ящір Ігве взагалі з’явився на цей світ. Але лаври першопрохідника не давали йому спокою. Не можеш стати головним — створи таку ілюзію та переконай у ній тих, хто від тебе залежить. Профіт!

Для своїх підопічних він був світлом у віконці та незаперечною істиною. Причому він поширив серед людей свій параноїдальний страх бути названим на ім’я аж на дві релігії. Люди говорять Бог, Lord, Man, Сам, Він, Вищий… Як завгодно, але не на ім’я! Хвилинку, але Бог це титул, а не ім’я, як і всі інші епітети. А звати його як? А біс його знає, як його звуть! Його ім’я давно загубилося у десятках фальшивих псевдонімів. Все, як він і хотів.

Ще людям чомусь дуже зайшла ідея того, що б-г це така вища, абсолютна і єдина сила, яка може ВСЕ. Може, себто «має право». Навіть випробовувати і катувати кого йому там подобається. Але якщо хтось когось замкнув і катує, випробовуючи на міцність, це називається «садизм», навіть якщо цей хтось — технічний творець катованого. Ось уявіть, що ваша мама вас пов’язала і почала відпилювати ногу або морити голодом. Ну щоб перевірити, значить, вас, на терпіння та стійкість! Вона ж вас народила, чому б їй і не випробувати вас? Ну, напевно тому, що ніхто не має такого права, ні юридичного, ні морального! Мучити інших, перевіряючи їхні ліміти. А хр-нам нічого так, заходить на ура, аж із причмоком заковтують ідею «б-г мене випробовує, отже міцно любить».

Ні, він просто зламався, б-г ваш. Садист розкуштував нарешті кров і підсів на голку катувань та мук інших істот, як поступово підсідають усі маніяки. Ігве біолог, він різне робив по роботі, але після зльоту з катушок йому раптом стало в кайф мучити своїх підопічних, які повністю від нього залежали. Вони й так виявилися замкненими в гниючих м’ясних тілах, але йому хотілося більше! Почалися хвороби та епідемії (ще раз: він біолог, блін, бактерії — його робота!), розпочалися війни. Тепер він міг спостерігати, як одні підопічні катують інших на його честь. Про те, як добряк Яхве поводився з людьми, дуже добре описує Юлія Латиніна у своїх працях та блогах, подивіться при нагоді. Нічого від себе, суцільні джерела та документи. А люди продовжують писати «давайте помолимося, щоби був мир і ми не хворіли!». Моя наївна, весняна дитино, ти пропонуєш помолитися за мир і здоров’я тому, хто тебе створив для воєн і хвороб?

До речі, експерименти зі щільністю в результаті зіграли злий жарт із самим Яхве: у якийсь момент він сам втратив доступ до щільного світу. Як і всі інші боги, богині, інферни та інші. Світ людей став настільки щільним, що рулити ним стало неможливо: сутності зараз вкрай погано навіть бачать цей шар, впливати на нього — все одно що намагатися нігтями проколупати алмаз.

Далі Ігве пішов в рознос і закрив Іггдрасіль залізною завісою. Уряд першого Древа — не мамка і не нянька, вони стежать лише за балансом та функціонуванням усієї системи. Вони не переймаються якимись перевірками, довіряючи управителям самим вести свої світи. І якщо Ігве сказав, що у них там проблеми з посівами та потрібен карантин, то це його право.

Він закрив Древо і тут почалося непроглядне, диктаторське пекло. Пустотників і просто незгодних стали викошувати цілими сотнями, решту схилили до співпраці під страхом тортур та смерті. З’явився аналог НКВС. Неугодних почали відправляти у щільний світ і щільні тіла, де вони вже ніяк не могли вплинути на тирана. Нижні Світи змушені були закритися окремою завісою, щоби не співпрацювати з кровожерливим психопатом. І їхніх мешканців, інфернів, дуже швидко призначили Злом №1, чим вони в очах людей досі і є. Будь-кого спитай, тобі розкажуть, що демони – це саме зло. Я в кіно бачив!

Це ж найпримітивніша і найвідоміша тактика підміни: звинувать свого ворога в тому, що робиш ти сам. Головне — кричи першим і голосніше. І все красиво: ти знущаєшся над людьми, але звинувачуєш у їхніх проблемах якогось Люцифера та його свиту, і обурення переадресується вже не тобі, а опоненту, який взагалі ні сном, ні духом. Але якщо Яхве — рептилія, тобто в певному сенсі ЗМІЙ, то… еее… Додумайте цю думку до кінця, не поспішайте…

Потім відбулася історія з інкарнацією сина Ігве в щільний світ, яку він у результаті взяв за основу хр-нства і запудрив цією парашею мізки всім людям, що вижили після його бзиків. Які чомусь нескінченно сперечаються, а чи був цей дурник сином бога, чи не був. Так, був, але ми точно хочемо розбивати лоби на честь сина ТАКОГО бога?… Буття інкарнацією — це не честь і подвиг, а фізіологічні параметри. Дивно пишатися синіми очима, дивно хвалити за буття сином когось із тонкого плану.

Пройшло 2000 років. Щільний світ розрісся, Баала демонізували і притиснули до нігтя, а з чортів і бісів зробили тупу лякалку для кіно. Хоча це їхній світ взагалі. Сирінов та фей знищили майже повністю. Демонів демонізували (вибачте) і заткнули. А інших богів, які спочатку намагалися якось співпрацювати з людьми, Яхве максимально вимарював з історії та культури через свою релігію та її кишеньковий сателіт, де бородатий дід у чалмі. Так, це одна і та ж релігія, яка веде в один егрегор, просто людям на якомусь етапі треба було створити уявний конфлікт двох релігій, щоб вони швидше один одного викошували. І лишився він один. Єдиний, абсолютний і безіменний хтось у балахоні, якого вже ніхто не бачив ніколи і питань про його походження не ставив. І його імені не називав. Хто називав і запитував — тих досі рідні шукають. Навіть система Сансара і шарувата система планетарних грах виявились спотвореними на радість тирану, а грахи за своєю природою — пофігісти, їм все одно яку систему обслуговувати.

Його дружина померла, дочка втекла до Нижніх світів і очолила їх (!!!), а Ігве залишився із сином і вирив собі бункер, відчуваючи наближення розплати. Всі диктатори чомусь дуже тяжіють до бункерів, це якась манія просто. І ця бункерна шиза через релігійні догми досі повзе в уми і плодить агресивних шизофреніків далі, тільки вже в меншому масштабі щільних світів. Маленькі щільні диктатори починають приховувати свої біографії, косити незгодних та жити у бункерах. З’являється НКВС, сліди правди плутаються та потопають у крові. Що вгорі, те й знизу, ось уже воістину.

Що було далі? 2012 році народ заворушився, бо «карантин» сильно затягнувся і почали приходити тривожні звістки із закритого Древа. З 12-го по 16-й рік була величезна хвиля нових, істеричних репресій, а потім, відчуваючи кінець, Ігве з сином просто замкнулися в бункері і забарикадувалися там. На Іггдрасіль прибули представники влади, які охрініли. Древо в мотлох, частина видів знищена повністю, чверть населення тонких неможливо знайти чи впізнати. Частина сутностей — на засланні у щільному світі та зі стертою пам’яттю. Зате посередині стирчать вже максимально щільні світи, набиті сліпими і глухими жертвами експериментів, які нічого, крім «єдиного бога», не знають, знати не хочуть і взагалі незрозуміло, що з ними тепер робити всіма. Люди — не частина системи, але вони живі, їх не можна просто знищити і меланхолійно помити після них територію… Питання зависло.

2022 рік. Древо приходить у норму, воно стало відкритим, але нового глави у нього поки що немає. І, швидше за все, ще довго не буде. Волонтери займаються відновленням фільтрації та природної активності понівеченого конгломерату. Яхве продовжує сидіти в бункері і багато хто говорить, що він там і помер. Перевірити цей факт важко, розколупати цю фортецю не змогли, а потім взагалі махнули рукою — най гниє всередині. Це не найгірша доля за його злочини, але особистість ця й справді надто неоднозначна. Що, знову ж таки, характерне для диктаторів.

Mylene Maelinhon (с) матеріал проекту Archaic Heart

Переклад @Rubimoon_lv

Ілюстрація Ed Binkley (с)

Репости цього матеріалу вітаються лише із зазначенням автора та джерела матеріалу. Крадіжка інформації, тексту чи їх частин жорстоко карається, і я не про юристів. Дотримуйтесь чесності та поважайте чужу працю, тоді ця повага до вас повернеться сторицею.