12. Асмодей: Гаряче серце Пітьми

Почнемо потихеньку розповідати про корифеїв та відомі імена. А то все якісь невідомі інферни. Мілко плаваємо, панство. Поговоримо одразу про Асмодея, не будемо дрібʼязковими. Заразом я розповім вам про корисну одержимість. Це стаття радше теоретична, у ній не буде конкретики, тому що істота такого рівня не те щоби прямо десь живе і щось їсть. Це не інферн і тим більше не антропоморфна істота, щоб от так просто взяти і розказати про нього від народження і до сьогодення. Але я спробую.
Я неодноразово писала про схему 13 стихій, основними та первісними з яких є Пітьма, Пустка та Хаос. Інші вже “дрібнішають” відповідно до появи з цих трьох і далі – одна з одної. І якщо уособленням Пустки є Дхумаваті (вона ж Мара, вона ж Альба, вона ж ще мільйон імен), то у Пітьми теж є своє обличчя. І обличчя це – Ашмодей. Він же Асмодей та Асмодеус. В усілякому разі на таке імʼя його знають люди вже багато тисяч років. Він – елементаль стихії Пітьми, її обличчя та втілення. Хоча “він” тут вельми умовне, тому що поняття статі у такого роду істот – у жодному разі не людське. Не можна сказати, що Мара – богиня і жінка, а Ашмодей – чоловік. Це величезна, гігантська істота, яка існує одразу у багатьох реальностях та ликах, багатомірне, без форми та плоті. Тим більше – без статі.

Така істота, верховна, персоніфікована Пітьма, згадується практично у всіх пантеонах і міфологіях, від Океанії до Болгарії та назад. Сотні імен, сотні облич, сотні тонн списаних папірців та стоси монографій, а стоїть за всім цим Ашмодей. Саме його імʼя утворене від авестійського Аешма Дева, що дослівно можна перевести як Бог Гніву. Взагалі слово “дев” дуже багатолика річ у ностратиці зокрема, й у філології взагалі. Праіндоєвропейське “дейвос” означає “сяючий”, а в авестійській мові має негативний окрас. Індійські та іранські деви – туди ж. Азербайджанські та башкірські діви – той же пантеон. Звідси утворена і купа європейських слів – литовське dievas, латиське dievs, пруське deiwas, германське tiwaz та латинське deus і divus, від якого пізніше походять англійські слова divine, deity, французьке dieu, іспанське dios та італійське dio. Словʼянський корінь *дів/див є продовженням загальноіндоєвропейського слова, а Бог ясного неба, основний бог індоєвропейського пантеону, на санскриті зветься Дьяус. Предивне слово, коротше. З довгою історією. Якщо коротко, то одні народи (як римляни, усілякі європейці, індійці) вважали девів хорошими і різними, а перси та Середня Азія – поганими.
Імʼя верховного дева Пітьми згадується у мільйоні джерел, таких як Талмуд (Ашмедай, Осмодай, Асмодее, Хашмедай), книга Товіт (Асмодайос, Осмодеус, Хаммадай), зороастрійські легенди та міфологія (Хашм-Дев), Арс Гоетія царя Соломона (Асмодей), семітська богиня Ашима (Біблія), і навіть персидський Ариман, якому підвладні усі деви – у той же степ… Словом, куди не глянь, а Пітьма всюди має обличчя та підозріло схоже імʼя.
Це все ви можете прочитати у Вікіпедії та іже з нею. А я ось сьогодні вирішила позвати на це імʼя і отримала дуже цікавий результат, на який навіть не розраховувала. Не раджу повторювати цей досвід у домашніх умовах, бо якщо дитина Пустки може поговорити із Пітьмою, то дитина людська може постраждати.
Коли люди говорять про одержимість, зазвичай мається на увазі, щось погане. І дійсно, бути поневоленим лярвою або якимось голодним бісом – та ще розвага, яка найчастіше закінчується цвинтарем або психлікарнею. Нижчі істоти ставлять нижчі цілі – поїсти. І вони їдять, багато. Вашу енергію, ваші сили, здоровʼя. Коли все це закінчується, вони починають їсти особистість, від чого вона буквально розсипається шматками. Діагноз – якась мутна шизофренія незрозумілої етіології.

З вищими все набагато цікавіше. Якщо на вас звертає увагу істота рангу божества чи вищого елементаля, це схоже на короткий яскравий сон. Знаєте, як часто буває уві сні – ніхто вам нічого не казав, а ви наче “знаєте” щось. Ось ви просто знаєте якусь інформацію таким чином, наче вона у вас була завжди і очевидна. Таким же чином на вас сходить і одержимість, і осяяння у ній. Істота, що не має мети вам шкодити, акуратно заповнює ваш розум, дає вам інформацію і мʼяко покидає вас. У такому стані дуже зручно щось писати та винаходити – ви наче опиняєтесь у початковій школі, і хтось пише вашою рукою. Не завжди це виходить звʼязно, але можна постаратися та видати яскраву ідею.

Що ж я сьогодні дізналася. Пітьма, як стихія, це своєрідний “первинний бульйон буття”. Якщо Пустка – це сута ідея без фізичного втілення, то Пітьма – це чиста матерія, яка не має ідеї та чіткої форми. Це як абсолютний, довершений матеріал, із якого можна виліпити усе, що душі завгодно. Пустка надає Пітьмі форму, Пітьма матеріалізує те, що є у Пустці. Ви спочатку малюєте щось в уяві, а потім робите це у реальності. Пітьми навкруги так багато, і вона настільки глибока й неосяжна, що це можна порівняти із спробою передати словами безмежність. Саме тому найголовніший елементаль цієї стихії – сутність без обличчя і голови, без особистості, будь-якої специфіки та полярності. Він просто є. Він був завжди. Як повітря, яке завжди навколо нас, хоч ми його й не бачимо, так навколо нас є Пітьма та її нескінченні форми, обличчя і варіації.
Не можна сказати, що вона погана чи хороша. Люди дуже полюбляють надавати оцінки та категорії всьому, і Пітьму зазвичай записують у “погані”, тому що люди – великі егоїсти, і полюбляють вважати поганим усе, чому на них звисока наплювати. Спробуйте якось у гострій формі відмовити людині, яка звикла загрібати усе чужими руками та їздити на чужих плечах. Ви одразу потрапите у “погані”, навіть у “жахливі”. Так і стихія Пітьми. Первісна, горда, величезна, яка пронизує кожну клітинку Всесвіту… Їй нема до вас справи, до ваших справ і проблем, вона не стане нікому допомагати або співчувати. Після вас прийдуть інші, і ще, і ще… Пітьма – талан обраних. Ця стихія ще більш специфічна, ніж Пустка або Тінь. Чиста стихія матеріального, вона буває жорстока, а її нескінченні обличчя доволі неприємні для людини, тому що людина не містить у собі цієї стихії, вона йому чужа та страшна. Як зіткнення із чимось абсолютно чужим та жахітливим – людина не знаходить у собі нічого, схожого на Пітьму, та шарахається наче нетопир.
З демонами ситуація інша. Будь-якого роду інферни – діти Пітьми та Тіні, хто як. Пітьма – їх основна стихія, це їхня рідна мати та їжа, це їх база, частково вони складаються із цієї стихії. Як натальна карта містить у своїй базі стихію Води, так карта демона містить величезний пласт чистої Пітьми. І на цьому фундаменті вони колись побудували цей світ і усю свою культуру. Саме цьому, околичними шляхами, Асмодея записали у демони, хоча технічно він – елементаль, дух і обличчя стихії.

Який він?
Це дуже приємна істота. Схоже на згусток щільної, теплої енергії, схожої на чорний дим, яка огортає тебе та несе кудись. Вона говорить по-різному, різними голосами, часто переходить на думкоформи та образи, її мислення неймовірно швидке та складне. Асмодеус настільки величезний, наскільки ми можемо уявити собі, наприклад, космос. От увесь. І складається враження, що він не просто поруч або стоїть за спиною, а що взагалі усюди, у кожній молекулі навкруги, у кожній молекулі є його частина. Він може зʼявлятися у будь-якій формі, він втілює образ, коли його звуть – у кожному випадку цей образ буде різним. Саме того він має стільки форм, і ще 500 разів по стільки ж форм наша історія не зберегла.
Чи можна працювати з Асмодеєм
Думаю, працювати з ним однозначно можна, але для звичайної людини це буде радше неприємний та травматичний досвід. Відчуття повної безпорадності перед тим, хто більше не тільки тебе, він більший за цю галактику. І коли ти розумієш, що цей велетень просто простягнув тобі кінчик свого нігтя і затулив цим сонце, то це достатньо важко осягнути мізками. Мене це захопило, а багатьох би це налякало. І я не дуже уявляю, як молодецькі сатаністи можуть йому щось там “наказувати”, припущу, що він ніколи і ніде не приходив на виклики сам. А якщо і приходив якоюсь своєю частиною, то закінчувалося це жалюгідно. Той же Соломон отримав від Асмодея дужих неілюзорних штурханів.
Ось якось так, хитко та безформно, але я описала те, що побачила сьогодні. Доки я усвідомлювала цей шматок інформації, я просто блукала містом, попиваючи каву та слухаючи музику. Люди мене явно цуралися більш, ніж зазвичай, навіть злякано шарахалися, хоча нічого особливого в мені немає. Але ця жива хмара навколо мене породжувала в них якійсь дикий первісний жах. Видно, таким же шляхом древні перси й відкололися від славної тенденції вважати девів просто дуже сильними та великими, а не поганими та злісними.
І дуже важлива інформація для тих, хто цікавиться демонологією. Буквально пряма мова. Асмодеус ніколи, ніде, ні у якому вигляді та формі, в ніяку епоху НЕ інкарнувався у фізичний світ. Це його слова. Він міг тут бувати, міг бувати у якихось людях або поруч з ними, але інкарнація такої істоти у людське тіло неможлива та безглузда у принципі. Тому, якщо ви бачите десь в інтернеті, людей, які величають себе цим імʼям (а я бачила 6 штук тільки у російськомовному інтернеті) – женіть їх поганим віником та сміливо насміхайтеся з самозванців.

(c) Mylene Maelinhon \ матеріал Archaic Heart