Географія тонкого плану: не як, а де (Maelinhon)

Багато хто так цікавиться усвідомленими сновидіннями, начебто усвідомлене життя наяву їм вже вдалося. (Віктор Пелевін)

Є таке гарне єврейське прислів’я, що всі скаржаться на відсутність грошей, але на відсутність розуму – ніхто. Я в цій хохмі бачу дуже іронічний і дуже глибинний зміст, який відкриває набагато більше, ніж здається на перший погляд, адже буде розум – будуть гроші. Отже, корінь більшості проблем полягає у неправильній постановці питання та мети.

Ви кубики дитячі колись складали? Там є такі завдання, де потрібно підібрати до форми прорізу форму іграшки. Куб – у квадратну дірочку, пірамідку у трикутну. Яку б мету ви не ставили собі в житті, вона завжди буде схожа на цей отвір. І якщо у вас питання трикутне, то важко в нього впихнути круглу відповідь, тому відповіді дуже часто і не знаходяться. Відповідно, основною проблемою багатьох «нерозв’язних» та «найважчих» завдань у будь-якій сфері життя є неправильна постановка питання. А невірне питання не може мати правильної відповіді. Усвідомлені сни являють собою одну із дуже популярних, але складних та малозрозумілих технік в езотериці. Як взагалі і весь позатілесний досвід.

Чому? Тому що люди запитують «як потрапити в свідомий сон» або «як увійти в свідомий сон», але в Яндексі просто немає запиту «що таке свідомий сон». Начебто це всім і так зрозуміло. Усі хочуть вийти до астралу, але ніхто не хоче подумати, що це таке і де воно знаходиться. Ось усвідомлений сон це процес чи місце? Де технічно відбувається цей усвідомлений сон, чому він виглядає так, а не інакше? Що за астральний план і навіщо нам взагалі виходити в нього? Можливо, якщо ми відповімо на ці питання, решта відпаде сама собою? Метафізика – це вам не авто, там не вийде просто натискати на педальки і їхати, не розбираючись у тому, на чому і де ви їдете, і як воно влаштоване. Бо зжеруть. Причому швидко.

Давайте піднімемо великий, величезний і маловивчений пласт географії тонкого плану. Детально та занудно обговоримо те, як виглядає Всесвіт «з того боку» і як туди потрапити, перебуваючи на цьому. Обіцяю, буде багато, нудно та дивно! І ніякого Кастанеди.

Рокіт космодрому

Сучасна наука всіляко культивує ідею про порожній космічний простір і міріади космічних тіл у ньому. Зірок та планет. За допомогою сучасної техніки видно, що в космосі є чітка структура і якась гармонія, але це поки що все, що там видно. Вчені можуть багато чого порахувати, отримати сухі цифри про цю гармонію, вивести графіки руху космічних тіл та їх цикли… Але користі з цього… Прибульців поки ніхто не знайшов (і не знайдуть). Ні, я від щирого серця поважаю справу Ілона Маска і його самого, але який сенс туди літати?.. А якщо зазирнути за фіранку? Тобто зробити припущення, що космос – штука невелика і лише забезпечує рух енергетичних потоків, які виростають із тонкого плану, а його в телескоп не видно. Простіше кажучи, весь рух відбувається як би ЗА ними.

І яке ж нудне життя сучасної людини, породженої технічним прогресом: одна вона така розумна у всьому всесвіті. Навколо лише мертвий космос, який складається з бурхливої, не наділеної розумом дивної матерії. Люди впевнені, що якщо життя поза Землею і є, то воно неодмінно має бути схоже на людину або хоча б повинно бути білковим. Ну, щоб доторкнутися до нього білковими пальцями. Це їм здається реальним, а ось те, що всі ці космічні тіла та взагалі весь неосяжний космос є живими та взаємопов’язаними на рівнях, які технічні прилади просто не можуть засікти – це вважається нереальним. Езотерика та мракобісся.

Проста ідея, що будь-яка планета жива і має якийсь живий дух, наче й бринить в повітрі, але ланцюжок логічних роздумів на цьому зазвичай і обривається. Здобувши наукове підтвердження космічної гармонії та складних циклів життя небесних тіл, вчені вирішили, що це все неживе. Каменюки. Вони ламають списи, розмірковуючи про те, «чи є життя на Марсі», навіть не намагаючись подивитися на світ під іншим кутом. Хоча, може цього просто бояться? Навіть саму світську людину душить страх. Страх, впаяний ХЕ. Про те, що сили, які не ХЕ – вони злі та вб’ють людство. Тільки висунешся – обов’язково голову знесуть. Тому навіть гіпотетичні інопланетяни найчастіше в людській уяві злі, жадібні, бажаючі поневолити і зруйнувати все.

Що там за сили такі в космосі, як все влаштовано? Давайте по тезам і від початку. Де відбувається свідомий сон? Де знаходиться астрал? Куди всі ходять уві сні та астралі? І до чого там планети?

Географія тонкого плану

Всі світи складаються із потоків енергій та частинок 13-ти стихій. З них п’ять проявлених (Метал, Дерево, Вода, Вогонь і Земля) та вісім не проявлених (Пустка, Життя, Смерть, Час, Світло, Тінь, Темрява, Хаос) та одна «неіснуюча» – Ніщо. Стихії створюються і підтримуються планетами та їх управителями. Простіше кажучи, з погляду тонкого плану будь-яка планета – жива, і нагадує генератор і розподільник енергії, яка потім перетинається з іншими енергіями, будуючи локації та шари, де хтось живе.

Сам Всесвіт утворений трьома первинними стихіями – Пусткою, Хаосом і Темрявою. Пустка створює форму матерії та об’єкта, Темрява наповнює її, роблячи реальною, а Хаос розставляє створені об’єкти по місцях і керує їх рухом. Існує 24 грані реальності, якими рухаються ці самі потоки стихій. Читай: довкола нас 24-мірний простір. Глобальніше можна виділити близько 144000 підстихійних зрізів, тобто, перетинів і варіантів однієї стихії, а кожну стихію можна сміливо брати за один вимір Древа (кожного).

Хмм, простіше намалювати, ніж розповідати… Люди, по суті, живуть у симуляції. Навколо них вирують, народжуються і вмирають нереальних розмірів світи всіх форм і видів, а вони вранці йдуть на роботу і п’ють там чай. Всесвіт не є нескінченним, він є зацикленим і схожим швидше на стрічку Мебіуса і геометричне креслення велетенської вісімки, ніж на щось безмежне і космічне. Фігура ця складається з потоків первинних стихій і перебуває у постійному русі. Ось вам і сакральна геометрія та її схеми. У центрі «стрічки», у найвужчому її місці, знаходиться своєрідний центр світобудови, його найвиявленіша і найчіткіше оформлена частина – таке собі плато, на якому ростуть Древа Життя. Так, Галю, ось буквально стоять і шумлять, як гай на вітру! А навколо них знаходиться невеличкий такий світочок-космос, де й літають планети, які забезпечують плато потоками енергії. Є 4 «космічні» куратори всього Древа: Уран, Плутон, Нептун і Агні. Потоки їх енергій формують зліпки матриць кожної істоти, що живе на Древах.

Древо Іггдрасіль, як і його сусіди, – це фактичний центр і кінцева форма існування, де потоки всіх стихій кристалізовані та врівноважені до відносної статики саме за рахунок планет навколо плато. Всі інші світи тонкі та нестабільні, як і їхні жителі. Чим далі від центру та Дерев, тим менш стабільні форми життя та їх зовнішній вигляд. Але ж у нас Мебіус! Тому найдальший і каламутний край Всесвіту технічно стикається з найближчим краєчком Древ. І одне перетікає до іншого.

Розглянемо це на прикладі Іггдрасиля. Коріння та Крона Древа Життя стикаються: кожен «корінець» і кожен «вершок» на перетині утворюють вісь, де перетинаються три первинні стихії – Пустка, Хаос і Темрява. Ця вісь і є тією смичкою, яка стикає широкий, зовнішній світ з невеликим, і умовно «нашим». Цю вісь ще називають Безодня і з нею часто асоціюють всякі каламутні розповіді про демона Абаддона. Про неї ж розповідав незабутній Дон Хуан. Стіни та основа цієї Безодні – стихія Пустка, внизу Древа – Темрява, вгорі – Ніщо, всі перехідні грані забезпечуються стихією Тіні. Хаос при цьому заповнює простір, подібно до повітря, дозволяючи переміщатися по координатах всіх 24х вимірювань, ліній і зрізів. Ось вам і вся географія світів. Люди, що йдуть «в астрал», технічно просто переміщаються тонким тілом з одного зрізу Середніх Світів Іггдрасіля на інший. Сумна біда у тому, що зрізів цих сотні тисяч, а вони застрягли в одному, ще й самому убогому.

І тут виникає закономірне питання: так що ж це можна просто взяти і вийти? І тинятися скрізь і всюди? Уявіть собі – так, можна. Об’єктивних обмежень на вихід і вхід кудись або в людини немає. Парканів там не будують, а закритих частин Всесвіту відносно мало. Але тут ми упираємося в питання 2: А що потрібне для виходу з тіла? Яка підготовка чи знання? Чим взагалі людина виходить з тіла і в якій формі? І тут ось не все так вже просто.

Анатомія виходу із тіла

Питання має наче просту на вигляд відповідь: усвідомленість і гармонізацію всіх тонких тіл індивіда. Симуляція навколо людей полягає в тому, що всередині щільних людських тіл живуть тіла тонкі, і саме вони і виходять на променад по світах, коли людина спить або виходить з тіла свідомо. А решту часу вони замкнені в м’ясному скафандрі. Щільне тіло не може гуляти тонкими рівнями, значить, починати треба з того, ЩО саме виходить в свідомий сон. Або в астрал. Або куди вас там потягне.

Стаття на тему: https://maelinhon.org/tonkaya-anatomiya-cheloveka-maelinhon/

“Тонкі тіла” людини – окрема цікава тема, і про них краще думати в манері древнього Єгипту, де максимально зрозуміло розписали і дали назви зрізам тіл:

Хат – Фізичне тіло: щільне тіло, м’ясо, кістки та трохи лайна.
Ка – Ефірна особистість, тобто те, ким себе усвідомлює індивід у цьому житті. Їх може бути багато, і життів, і Ка.
Аб – Частка стихії Світла, дана від зірок. Іскра життя, закладена в матриці.
Ба – Почуття та емоції людини. Тіло цих почуттів та емоцій. Воно ж астральне тіло.
Ху – Тіло думки, тобто ментальне тіло.
Шу – Матриця тіла. Справжнє Я, яке у сутностей закладено спочатку, а в людей вимагає роботи над собою та гармонізації всіх тіл.
Ран – Формування майбутнього життя, тобто форма, яка народжується з вчинків і «прокачування» інших тіл. Ран – дуже цікаве явище, яке існувало ще до епохи записаних Вед. Техніки стародавніх пантеонів дозволяли ще за життя дуже чітко і швидко сформувати собі нове народження. Культи Месопотамії та Північної Африки дбали про смертних, відправляючи їх у потрібне народження. З настанням Калі-Юги це перестали практикувати і вийшло те, що вийшло.

У китайців система простіша, там є алмазне тіло (душа, матриця істинної особистості), багаторівневе ефірне тіло та щільне тіло. Але все це про те саме: як тільки людина ставить на столик своє пиво, оглядається навколо і починає рватися за межі тіла, задаючи всякі дивні питання, типу «а навіщо я тут?», вся система звертає на нього увагу. Спікся. Готовий, пиріжечок. Починається процес прокачування Шу, який закінчується тим, що людина переміщається на тонкий план, вже усвідомленою особистістю і особистістю взагалі. Ні, те, що написано у вас у паспорті – це не особистість.

Прокачування йде довго, важко, іноді простягаючись через багато життів, але переслідуючи одне й те саме питання: хто ти? Створи себе, склади своє тілесне в одне гармонійне, дай йому ім’я та йди зі світом далі. І якщо частка Аб та її параметри вкрай сильно суперечать створеним Ка, то система автоматично відкидатиме особу разом з її субособистостями. Навіть якщо ці субособистості будуть просто ідеально вивіреними та крутими. Поки не будуть більш-менш гармонізовані хоча б Ка, Ху і Ба – мандрівник світами з вас буде хріновим… Вас топитиме у ваших же рівнях брудного менталу чи астралу. Вам буде загрожувати шизофренія та глюки, а не подорожі. Незбалансовані тіла в людини це приблизно як негерметичний костюм у астронавта. Він вийшов у космос і за хвилину зварився у власній крові. Тому виходи з тіла не можна сприймати як розвагу, типу, ось так ще пожити, просто для різноманітності.

Є, до речі, і прокачування далі. «Плато» з деревами є центром, але не єдино можливою формою, можна йти далі, вище, інакше… Кожен у процесі розвитку «після фіза» обирає виключно сам за себе: чи йти йому вгору, повертати вниз, чи залишатися десь посередині. Інша річ, що часто виникають спроби тягнути інших за собою. Той, хто зробив вибір, одного разу починає розповідати, що його вибір самий вірний і розумний. Так і виникають війни та конфлікти, які любить оспівувати релігійна література всіх часів та народів.

Сонне Царство та Свідомий Сон

А тепер про практику. Ну, якщо ви перегорнули нудятину вище, то ось. Сонне Царство – це єдиний тонкий зріз простору, доступний абсолютно всім, навіть атеїстам, релігійним фанатикам, шизотерикам та іншим людям з обмеженими можливостями. Толерантний такий зріз, коротший. Сон – це як демо-версія і симуляція тонкого плану, хоч і каламутна і незручна, але при належній вправності і прокачуванні саме через сон починається знайомство зі світом поза звичним щільним. Таке демо, на кшталт «дивися, крім твого життя є ще щось цікаве!».

Будь-який сон (взагалі будь-який) – це, по суті, такий стан, коли ваша тонка, незбалансована тушка виходить із щільної і потрапляє в ділянку тієї осі-Бездни. Будь-який сон відбувається у стихійному світі стихії Пустки, який частенько кличуть Сонне Царство. Цей світ досить великий, оскільки в ньому дублюється простір відразу всіх світів, там зібрані як би порожні форми і будинків Воронежа, і вашої дитячої мрії про гру в театрі, і літній будиночок якогось Ткача, що стоїть на краю Всесвіту. Вони там в одному зрізі звалені в купу, тому сенсу в цьому шукати не потрібно, тільки протоптувати і запам’ятовувати доріжки. Простіше кажучи, Сонне царство – це такий вінегрет, де існує відразу все, за всі часи та території одразу. Все, чого на щільних вже немає, взагалі немає, ще немає, і що є на тонких, все там і все до купи. Все і всі там – не те й не ті, чим здаються, оскільки це лише міражі та тіні від реальних об’єктів та персон.

Жодної звичної вам логіки побудови локацій там немає: технічно, сонне царство – це неосяжно величезна спіраль, що йде вниз. Весь світ є сумішшю локацій і образів, населених і відвідуваних різними елементалями і сутностями. Окрім сновидців там тусять ще й ті, хто на фізі лежить у комі. І все це марево плавними колами йде вниз, поступово стискаючись у невеликий майданчик. Кожен виток спіралі – це рівні сну. Наприклад, засинаючи уві сні, ви потрапляєте на другий виток. Знову засинаючи – на 3-й і так далі. Чим глибше ви заходите, тим менше образів і тим більше чистої Пустки. І чим менш збалансовані ваші тіла, тим вам гірше (пам’ятаємо про негерметичний і незахищений костюм). Вас починає буквально розщеплювати на складові, якщо вони не були підігнані одна до одної ідеально.

На самому дні спіралі знаходиться невелике плато (метрів 50 від сили), в центрі якого стоїть щось таке, що так часто малював художник Бексинські – гола і дивна, «рогата» стіна, освітлена зсередини невидимим світлом. Це – серце стихії, місце збирання всіх елементалів Пустки і тих, хто відбився від усього вінегрету нагорі і дійшов до першого серйозного рубежу. Там можна займатися всякими прикольними штуками, викликати управителів, заглядати в Безодню і кататися по землі в припадку величі і відчуття власної значущості.

Дійти туди без гармонізації тіл майже неможливо, бо вас або перетворять на чергового коматозника, з’ївши ще на перших 3-5 рівнях, або виштовхнуть у реал болючими стусанами. Але це перший серйозний Рубіж, пройшовши який, ви ніби проходите іспит на те, наскільки ви розвинені, спритні, розумні і взагалі чи можна вас пускати в кудись, де демо вже не буде. А вийшовши на тонкі назовсім, у вас уже не буде кнопки Save у вигляді щільного тіла.

Ну, так от.

Як бачимо, просто вийти в ОС – це неправильна постановка мети, бо є шкідливою заміною мети процесом. Вам треба думати не про те, ЯК, а про те, ДЕ ви знаходитесь і в якій кондиції. Тому що усвідомитися уві сні і блукати по квартирі або ще десь у звичному вам маленькому світі – це розвага на рівні колупання в носі. Людина взагалі не має на меті усвідомити себе уві сні! Вона має на меті усвідомити себе і глобально гармонізуватися поза сном. І якщо людина усвідомлено живе і усвідомлено сприймає себе саму, то засинаючи, у неї немає жодних проблем з тим, щоб там усвідомлено щось робити. Склавши себе в купку і закріпивши її, він уже не просто безлика тінь, а Особистість, яка при зіткненні з місцевим населенням і в морду зможе дати, і скористатися нагодою для переходів у цікавіші локації, і навіть побачення комусь призначити там. Бо Сонне Царство – це спільний рівень для всіх світів і всіх, хто в них живе. Тільки існуючі там плавають неусвідомлено, а реальні там будують цілі нові всесвіти.

Mylene Maelinhon (c) Archaic Heart

PS: Стаття частково написана за начерками матеріалів, які готувалися до нової книги разом з майстром Каввірою. Книзі не судилося побачити світ, але чого добру пропадати…