Хан Тенгрі: Особистий досвід та трохи архаїки (Maelinhon)

Ця стаття буде своєрідним експериментом.  Я дуже не люблю писати про себе, свої пригоди та враження.  Вся інформація від мене подається вже пережована, вивірена і написана відсторонено та відірвано від контексту, щоб не відволікати читачів від теми чимось моїм та особистим. 

Є в мене такий пунктик, що я дуже боюся виглядати розумно і пафосно, мовляв, ось я який Великий Кукурудзо, і там побував, і то бачив, хваліть мене.  Так що, це не я, я тут просто повз пробігала.

Але нещодавно я з подивом виявила, що величезній частині аудиторії натуральний стиль викладу якраз ближче.  З усім моїм досвідом, образами, ходилками, враженнями та історією отримання інформації.  Можливо, це дає краще розуміння процесу чи переконує в тому, що інформація не зі стелі, цього я не знаю.  Але сьогодні я розповім про свою роботу з богом Тенгрі як є.  Опишу тільки основну його частину, де ми говорили про створення щільних форм життя, і рівні вище, ніж боги.  Отже, хто створив богів.

Насправді, всю інформацію, яку я викладаю у своїх статтях і книгах, було отримано приблизно так.  Вилазка у світи чи усвідомлений сон, зустріч, кава, прогулянка, розмова.  А потім — тривалий рерайт зі стиранням особистого та залишаючи лише інформацію з цієї бесіди.  Ці розмови викладені в «Лемегетон: Екзотерика», ці ж розмови будують основу всіх циклів статей.

Тож зараз спробую описати мій досвід садхани до хана Тенгрі та нашої з ним розмови.  Для зануд, що люблять технічні подробиці: садхана була розпочата пізно ввечері, на свічки та «пінг» адресата, а потім, коли я заснула, мене акуратно вилучили в свідомий сон, де й пройшла зустріч.  Тривала вона близько трьох годин і пройшла цілком комфортно.

Усвідомлений сон вийшов дуже чітким та яскравим, з повним усвідомленням, смаковими і тактильними відчуттями та чіткою свідомістю.  Я опинилася не те щоб у будинку, будинком це важко назвати, але спробую описати місце, де мешкає владика степів.

Уявіть собі квартиру приблизно 120 метрів площі, на підлозі — гладке чорне дерево, зверху, метрів за 5 від підлоги — глянцева чорна стеля.  Приберіть подумки всі стіни, залиште тільки підлогу та стелю.  Це воно.

Уся структура, що складається з двох майданчиків просто висить у просторі, приблизно за три-п’ять метрів над землею і вільно переміщається в будь-яку точку світу.

З чорної стелі звисає кількасот довгих відрізів чистої білої тканини.  Відчуття, що під стелею сушиться купа простирадл або довгих скатертин.  Вітер хитає їх і створює ілюзію постійного руху простору.  Коли я запитала, навіщо ці тканини, мені зі смішком відповіли «Це, щоб спостерігати і дихати».

Судячи з координат, ми знаходилися на кордоні Монголії та Росії.  Внизу під «домом» була кам’яниста долина, степ і невелика бурхлива річка.  Важко точно визначити, що це за місцевість, але вона дуже далеко від цивілізації…

Дім мене вразив.  І те, як господар легко крутить його під свої потреби.  На його бажання, будинок надає те, що йому зараз потрібно.  Хочеться сісти — створюється стілець, хочеться чаю — з’являється чай.  З чого можна дійти висновку, що Тенгрі в більшій своїй частині — сутність максимально давня, чужа зовнішній формі і живе, як чиста свідомість.  Саме їм властиво не мати чітких форм і творити об’єкти при необхідності.

Така конструкція дивовижно пояснює і поняття генія, якогось абсолютного духу місця та місцевості.  Його дім – відображення його самого: величезний, повітряний, витончений і неймовірно сильний дух.  Хан Тенгрі, по суті, є найвищим елементалем трьох первинних стихій, а його тіло працює на стихії Повітря.  Від Тенгрі не просто віє силою і міццю, він немов заповнює собою весь простір навколо.Очима ти бачиш його, він скромно сидить у кріслі, а за відчуттями він скрізь.  У кожній молекулі повітря навколо, у кожній клітинці цього місця, цієї місцевості, самої частини світу… Ти з ним говориш і одночасно дихаєш ним.  Неймовірне відчуття.

Хазяїн дому з’явився єдиною чорною плямою в будинку.  Худий, невисокий чоловік (а чи чоловік…), одягнений у цілком сучасні чорні джинси, високі шкіряні черевики і чорний асиметричний балахон з капюшоном.

Я рідко глюконатствую уві сні, тому припускаю що або він так і ходить, або вибрав такий вигляд, щоб мені було зрозуміліше, хто переді мною.  Але загалом його зовнішній вигляд для нього явно не має дуже великого значення.  Єдине, що предметно відрізняло хазяїна дому від будь-якого іншого худого хлопця в балахоні, це те, що в нього була чорна пташина голова і такі ж чорні, немов воронячі руки, з чотирма пальцями, покритими чорною лусчастою шкірою, як у птаха. Пальці закінчувалися довгими гострими пазурами.  Тіла я його не бачила, а голова була трохи більша за людську, вкрита чорним пір’ячком, з дзьобом і великими пташиними очима.  Тенгрі говорив зі мною мыслеформами, не розкриваючи рота.  Мислеформи були дуже багатошарові, об’ємні, що включали і образи, і звуки, і запахи, і відчуття.

У нього виявився м’який і приємний голос, коли він все-таки щось говорив уголос або сміявся.

Більша частина розмови була присвячена мені і моїм близьким, хотілося глибше зрозуміти багато чого про своє походження, ролі та інше.  Цього я описувати не буду.  У міру розмови, голова Тенгрі змінювалася, дивлячись на мене то очима мого предка, то лукаво мружачись очима тих, про кого він розповідав.  Історію б так у школі викладали… Коли одразу бачиш, що історичний персонаж був цілком живий, думав і відчував, любив когось, а не є просто картонною фігуркою та безликим портретом у підручнику.

Основне питання, яке мені хотілося з’ясувати, стосувалося створення світу, первинних богів та самих Ткачів.

Адже якщо Ткачі створили «наших» богів, то хто ж створив Ткачів?  Що взагалі творилося в періоди, старші за доступну для огляду історію світів?  Я звичайно чула краєм вуха про якісь війни і Рубіж, але загальної картини у мене не було.

Я побачила та відчула цікаву картину.  Це була Пітьма, найтемніша темрява, яку тільки можна собі уявити.  І весь її простір був пронизаний численними свідомостями.  Наче всі істоти, що жили, не мали ніякої взагалі форми, а творили самі себе і все навколо себе, по мірі сил і власних бажань.  Енергії, стихії, час, свідомості – все це існувало в летючому, відірваному від форми вигляді, не врівноваженому і не впорядкованому нічим і ніяк.  Кожен творив, що хотів, на що вистачало сил і фантазії – як свою реальність, так і світ навколо.

Глобально існувало чимало рас, але вони походять зі стихії Пітьми.  Саме тому інфернів можна вважати первинним видом і саме тому їх і не люблять :).  З неї утворилися інші первинні стихії та їхні дітища, а потім уже весь цей галасливий натовп дітей почав грати в «Алхімію», з’єднуючи кубики стихій та енергій то так, то так… У результаті з’являлися і зникали цілі всесвіти, раси, види, йшли війни, винищувалися народи та світи, приходили і йшли яскраві таланти та уми… Світ жив і кипів поза формами, поза мовами, поза статикою.  Все це тривало немислимо довгі періоди часу, людині важко осягнути розумом такі цифри.  Гугл трильйонів років?  Не знаю, мислеформа цієї цифри мене вразила.

Згодом, натовп найагресивніших та тих, що найбільш загралися, створінь так набрид загальному соціуму, що їх виселили нахрен поза межі доступного для огляду всесвіту, окресливши перший в історії об’єкт, що мав статичну форму: це було кільце.  Неймовірних розмірів кільце з Темряви, схоже на земляний вал чи високий поріг.  Усередині нього почали жити ті, хто хотів просто жити у світі, за його межами — усі, кому було нудно і хотілося війнушок.  Так як потік енергій там був більш млявий, як стояча вода, то й статики там побільшало.  Спочатку всі домовилися, що гуртом сформують острів і там відпочиватимуть, на нейтральній території.  Потім кожен захотів собі свій острів.  Так усередині Кільця з’явилися перші Архіпелаги — сформовані ділянки життя, які існували об’єктивно, незалежно від бажання будь-кого.  До них такої форми просто не було – для кожного існувало лише те, що він сам хотів і породжував.  Архіпелаги ж просто БУЛИ, для всіх однакові, і це було охреніти як свіжо і в новинку.

Так вони і жили ще нереальну кількість років: одні будували і творили, інші за стіною божеволіли від вседозволеності і п’янкої влади, ведучи нескінченні війни і тренуючись у створенні зброї.

А далі хлопцям за кільцем стало нудно мутузити один одного.  Вони вирішили, що вистачить «ситим бюргерам» жити в статичному світі і вони почали продирати Кільце, вриваючись у острівний світ і ламаючи його.  З’явилося дві протиборчі сили: ті, хто хотів щоб було по старому (без форм), і ті, хто хотів мати статику в якомусь вигляді і затишний куточок для відпочинку та життя.  Це був ідеологічний момент: ти хочеш розвивати себе та через себе впливати на світ?  Чи ти хочеш, за допомогою зовнішніх джерел та сил змінювати реальність ПІД себе?  Залишаючись тим самим усередині.  Перші вважали других слабаками і косорукими муднями, які окрім як через чужі енергії та технічні пристосування, ніяк на світ впливати не можуть.  Простіше кажучи, вони круті лише з пістолетом у руках.  А другі винаходили немислиму зброю і вирішили показати «пафосним гнидам», що не саморозвитком єдиним… Почалася війна, в якій викосило велику частину і перших, і других.  Пам’ять про них залишилася у вигляді уривків історій та вічного страху повторення колапсу.

Малочисленні димути, що залишилися живими, в паніці уклали мир і спробували заново побудувати Архіпелаги та Кільце.  Налаштували їх кілька, тож світ почав нагадувати кар’єр — широкі кільця, що звужуються в діаметрі до центру — що менше, то чіткіша форма тих, хто там живе.  Якийсь час воно постояло так, тримаючись на договорах і поганому мирі: охочі старого ходу речей отримали можливість перекроювати, що їм там подобається, але не все, не скрізь і тільки на їх територіях, не чіпаючи статики.  Так з’явилися сьогоднішні хаосити та подібні до них форми життя, які не люблять зовнішніх форм і живуть, творячи свою реальність.

Їхні опоненти, які бажали спокою та статики, придумали убезпечити себе тим, що створили ще статичні форми тіл.  Задум був простий, як у казці, де голка в яйці, яйце в качці тощо.  Є матриця-душа, вона закрита тонким тілом, воно закрите зовнішньою формою… І доки до матриці доберуться, можна встигнути по тихому звалити.  А руки ноги потім відростуть, це наживне.  Так виник розподіл на статичні тіла і нестатичні.  Зброю, якою велася війна, закрили і закопали в глухі нетрі за межами всіх кілець, щоб ніхто більше не загрожував самій світобудові.

А потім виросло кілька поколінь тих, хто, крім архіпелагів, нічого не бачив, і історія повторилася як фарс.  Діти хотіли свободи та купу влади, доколупалися до таємних могильників, де зберігалися артефакти і на хвилі цього поклали всю тендітну систему під корінець.  Ті, що залишилися живими (а це вже дуууууже мало народу), схопилися за голови і дійшли висновку, що нахер цю вседозволеність, потрібно робити врівноважені і статичні світи, щоб там, бляха, ну хоч хтось зміг вижити в результаті.  Прийняли рішення створити систему Древ Життя, і максимально можливе число народу впхнути в статичне тіло.  З’явилося 4 раси, залежно від статики та зовнішнього вигляду, у тому числі й Амадах – форма, властива людям.  Соціум, що оформився, поділився за принципом навичок і стихій усередині.

Залишки та уламки енергетики архіпелагів обнулили, стиснули в точку, потім різко відпустили.  Великий Вибух?  Саме він.  Кілотони енергії рознесло по всесвіту, вони заповнили заздалегідь встановлені форми у вигляді Древ Життя з орбітами та каналами, і почалася нова ера.  Кільце з 12 Древ Життя стало центром «кар’єра», від нього по наростаючій йдуть кільця первинних стихій і все це працює, як фрактал: система древ у мініатюрі працює від найдрібніших частинок і до граней найбільшого кільця.  На самих Древах живуть найбільш статичні та оформлені жителі, а чим далі до країв, тим вони більші, аморфніші та старші.  Вже на самих Древах зав’язалися нові конфлікти і виникли нові раси, які часто й чути не чули про якісь там архіпелаги та війни.  Діти дітей, які вижили у м’ясорубці, стали новими богами.

…У Монголії настав вечір, а Тенгрі, хитро примружившись не власними очима, сьорбає чорний чай з великої глиняної чашки.  Уламок старої, первинної цивілізації, Предтеча, який бачив і перше Кільце, і світ без форм, що пережив війну, дивиться на маленьке Дитя Руїни, яке нічого, крім Древ, і не бачило.  І кожен думає про своє.

 (с) Mylene Maelinhon \ матеріал Archaic Heart

Переклад  @rubimoon_lv