Мови богів та Вавілонська вежа (Maelinhon & Греховед)

Російський, французький та китайській лінгвісти вирішили написати імена одне одного кожен своєю мовою.
– Моє прізвище Ге – сказав француз китайцю.
– У китайській мові два ієрогліфа Ге, але, на жаль, ні один з них не підходить для прізвища.
– Чому?
– Тому що один має значення “колесо”, а інший передає звук з яким репається сечовий пузир віслюка.
– А що поганого у колесі?
– Чоловіче імʼя не може бути круглим, усі будуть вважати тебе педіком. Для твого імені візьмемо ієрогліф Ше, який означахє “клавіатура”, “коренеплід”, “сторінка”, а також прикметник “безсніжний” та доповнимо його ієрогліфом Нгу, який означає чоловічий рід. Наприкінці я пишу ієрогліф Мо – “незайманий”.
– Але… це, мʼяко кажучи, не зовсім так…
– Ніхто не вважатиме тебе незайманим, просто без ієрогліфа Мо ієрогліфи Ше-Нгу означають “той, хто збриває матусині вуса”.
– Добре, тепер я напишу твоє імʼя.
– Моє прізвище Го.
– Чудово, я почну твоє прізвище із літери G.
– Що означає літера G?
– У нас європейців, самі по собі літери ні чорта не означають, але щоби проявити до тебе повагу, я поставлю перед літерою G літеру H – у французькому вона все одно не читається.
– Чудово! Далі О?
– Ні, щоби показати, що G – промовляється як Г, а не як Х, треба після G поставити літеру U, а також щоби показати, що U не читається сама по собі, а тільки показує, як правильно читати G, та літери EY, які показують, що слово не довге і скоро закінчиться.
– Hguhey.. далі O?
-Ні, О у французькій вимовляється як А або ЙО, у залежності від літер, які стоять поруч, наголосу та пори року. Твоє чисте О записується як AUGHT, тому я додам закінчення NGER, яке не читається. Вуаля!
Російський лінгвіст поставив бокал на стіл, взяв папірець і написав “Го” та “Ге”.
– І усе?
– Так.
Француз із китайцем почухали потилиці.
– Добре, а як твоє прізвище?
— Щекочихін-Крестовоздвиженський.
– А давайте просто бухати? – знайшовся першим китаєць.
Росіянин кивнув, і француз із полегшенням підняв тост за шиплячі дифтонги. (с).

Коли два філологи, німецький та китайський, збираються потеревенити про демонів – чекай на біду. І назальними трифтонгами тут не обійдешся. Прийдеться копати до дна, потім брати кирку та проривати далі. Ось ви колись читали історії про богів і демонів, примар? Підморгніть, якщо так. Цікаві історії, сама полюбляю почитати у вільний час усіляку крипоту, де людині то уві сні хтось зʼявиться, то у садхані відповідь від бога привалить… Одне питання не дає мені спокою: якою мовою? Серйозно. Якою мовою вони йому дають відповідь? Звичайно у будь-якому фільмі древні єгипетські мумії вільно говорять англійською із шикарним бостонським акцентом, але як із цим питанням справи у реальності? Ну, наскільки цю тонку реальність можна вважати реалом.

Словом, якими мовами спілкуються боги та інферни? Якою мовлять янголи? Скільки мов взагалі існує, як і з чого вони розвивалися? Чи давали боги людям свою лінгвістику, чи люди свої 100500 діалектів самі придумали? І десь тут на задньому плані шурхотить, падаючи, Вавілонська башта та кумедна біблійська історія про те, як люди хотіли зрівнятися із богами і почали колективно зростати наверх, а боженька за ніч на колінці улаштував їм хаотичну лінгвістику і поламав усі пасочки разом із можливістю домовитися. Ібо нех. Не факт, що сама Вавілонська башта, як обʼєкт, взагалі там була, це могла бути й метафора на зростання “до небес” та вихід із системи Сансара, але метафора на зростання до рівня бога, погодьтеся, дуже непогана. Як співав Мірон Янович, наша земля топить одинаків, як щенят, і лінгвістики це стосується, як нічого іншого, тому що з цього все непорозуміння у людей, власне, і почалося.
Наші мʼясні лінгвісти до цих пір не можуть зійтися у думках, чи була у людей одна прамова, чи декілька. Власне кажучи, неясне навіть питання про виникнення мовлення людей взагалі. Якщо обʼєднувати наявні гіпотези, то можна виділити 2 напрями: логосична теорія про дарування мови богами, та природня, що говорить про природнє виникнення мови за принципом еволюції із звуків та жестів. Перша тріщить під натиском матеріалістів, друга – під логічним аналізом – неможливо за пару тисяч років придумати СТІЛЬКИ мов.

Але, про все по порядку. На фізі зараз існують біля 8000 мов та діалектів. Усю цю строкату масу лінгвісти колупають великими лопатами і дбайливо поділяють на мовні родини, групи, підгрупи, основні мови та діалекти за географією. Такий поділ необхідний не спортивного інтересу заради, а користі справи для, у тому числі й для навчання іноземним мовам (особливо декільком одразу), та обміну інформацією. Не зважаючи на очевидний поділ за географічним принципом, мови поділяються на мовні родини та групи за схожістю фонетики та граматики. Наприклад, віднайшлися 100-200 спільнокореневих слів – маємо право обʼєднати дві мови в одну родину/групу, зробити нареченими братями, так би мовити. Таким чином нашаровуються результати аналізу усіх мов, а їх у 2018 році було зареєстровано аж 7111, хоча аналізу було піддано значно меншу частину. Коротше, товариство зайняте вивченням цієї численності на десятки років вперед і відповідей на основні питання вони навряд чи отримають щодо обох теорій.

А знаєте, скільки мов у світах? Дві. На усі неймовірні масштаби Всевсвіту, купу рас та мільярди істот є 2 мови і два різних способи передачі мови. І все. Звичайно, вигадують там и діалекти із говорами, але у цілому поняття мовного барʼєру або непорозуміння між істотами не існує. Взагалі нема такого явища, коли одна істота тупить і не може зрозуміти іншу, тому що за такої мізерної кількості мов, обидві можуть спокійно бути лінгва франка – їх знають УСІ. І якщо навіть станеться така оказія, що чиясь мова незрозуміла, можна перейти на думкоформи.
Як так сталося? Почнемо від пічки, від виникнення мовлення як такого. Організацій структур світів нам відомо як мінімум 4, з цими етапами повʼязана і поява мовлення та обох світових мов:

• Спочатку у всесвіті були повністю нещільне життя та чиста енергетика без форм, тіл та обʼєктів. Кожний плавав у своєму маленькому світі і бачив, що сам хотів і як хотів. Під час перетинання різних істот, тусувалися у когось одного, загальний простір був вельми умовний. А якщо у тіла немає форми, то у нього немає і рота, мовлення йому просто непотрібне, свідомість просто видає потік сенсів та образів, не втілюючи їх у слова, а співбесідник їх приймає своєю свідомістю. Це довершений і гармонійний контакт, що виключає непорозуміння.

• Надалі зʼявилася перша оформлена система життя – Рубіж Пітьми, який заклав поняття форми і статики, і жителі всесвіту поділилися на дві групи – за і проти статичних обʼєктів “для всіх”. На цьому етапі у середовищі “статиків”, які випробували життя у якійсь формі, сформувалася потреба щось промовляти ротом. Первісно – як забава і нова придурь видавати звуки, але потім, коли більша частина істот стала оформленою, у соціуму зʼявилася потреба у загальній мові для всіх. І зʼявилися дві мови, видумані ледве не забави заради, але згодом вони стали другою, необовʼязковою варіацією спілкування. Істоти до цих пір спокійно спілкуються потоком, якщо ліньки відкривати рота або співбесідник далеко.

• Надалі світ став більш оформленим, почалася епоха Архіпелагів, і обидві мови отримують потужний розвиток, ними починають говорити всі, а ще й співати, винаходити нові слова, каламбурити… Словом, все ще не особливо потрібна істотам мова стає чимось на кшталт розваги для естетів, яким сподобалося, що слова можна римувати у вірші, проспівувати під музику і взагалі оперувати ними. Тоді це було дуже незвичним і новим.

• Епоха Древа Життя і до наших днів. Коли у світах зʼявилася щільна людина, та їй потрібно було щось говорити, то їй зіпхнули обидві мови, якими вона і говорила до інциденту із баштою. А пізніше, заради лулзів, деяким народам докинули ще корінців штучних мов від усілякого роду Ткачів та хаоситів, які потім розвинулися у азіатські родини мов цілком природнім, еволюційним шляхом.
Детальніше про етапи формування світів можна прочитати тут https://maelinhon.org/han-tengri-lichnyj-opyt-i-nemnogo-arhai/ .

Якщо говорити мовою наукової поп-лінгвістики, то будь-яку мову можна препарувати за місцем вітворення звуків, типу граматичних відносин між словами та способом побудови речень. У одних мовах багато звуків, які вимовляються “у горлі” (наприклад арабський чи абхазький), в інших добування звуку відбувається десь “від зубів”, наприклад, у іспанській або англійській немає гортанних звуків, але є свистячі та щілинні на кшталт th, і більше звуків створюється губами та язиком. Одна половина мов зветься аналітичною – у них сенс слів передається за рахунок всього, що навколо слова, а у протилежних, синтетичних мовах – за рахунок зміни самого слова та його частин.
То що ж це були за дві мови Світів, як би їх характеризував щільний філолог? Для розуміння та узагальнення, назвемо їх Арамаїк та Вищий Санскрит, оскільки сенсу в істинній самоназві у наші дні вже нема. Відрізнялися вони достатньо радикальним чином.

Першу придумали інферни, хаосити ти та інші низькочастотні істоти, їхню мову одразу відрізняла дуже потужна образність та глухувато-гортанна, яскрава “східна” фонетика. Другий був дзвінким і більше спирався на самі слова, ніж на образи, що стоять за ними – мова богів була мурррррчаальна і дзвінка, чимось схожа за звучанням на суміш фінського і латишського, з урчальною літерою Р та мелодійною просодією.
Так вони і жили. (с) Низькі та басові за спектром енергетики “темні сили” первісно говорили мовою, яка базувалася на думкоформах. Тобто, словами вони намагалися описувати те, що вже знали і бачили, вміщуючи у форми увесь свій досвід та емоції. За рахунок цього, мова вийшла дуже багата порівняннями, метафорами та детальним описом відчуттів та переживань. У мові демонів є величезна кількість слів, які означають дуже тонкі нюанси настрою – світла туга за тим, кого вже немає, радісна злість від того, що потрапив у вдалий збіг обставин, гірка ніжність з якимось нюансом розуміння… Демон може у три слова описати те, на що у Толстого пішло би сторінок 40. А від їх просторових прислівників прифігіли б навіть ескімоси – “там, дуже далеко на захід”, “справа та позаду від тебе, коли ти стоїш плечем до дверей”, “вище твого рівня очей та справа”, одним словом! Арамаїк – мова одинаків, і він ідеально описує те, що істота почуває, як відчуває свій стан, у тому числі у просторі, мовлення будується наче від головного смислового обʼєкту в історії. Я бачу обʼєкт та описую те, що Я відчуваю при цьому, де Я знаходжуся, як дивлюся, із ким говорю, чого мені при цьому хочеться тощо, обʼєкт при цьому відходить ледве не на другий план.

Моє улюблене слово в арамаїці звучить як “ієргаміддаль”. Уявіть, що ви стоїте на рівному лузі, осяяному сонцем. На чистому небі – єдина малесенька хмарка, але вона створює пляму тіні посеред сонячного поля. Це воно. Пляма холодку й тіні посеред жаркого літнього дня. При цьому використовуватися воно може і в метафоричному форматі, коли ви відчуваєте себе “у тіні” й самотності посеред гучної вечірки й купи парочок. Нереально складне відчуття та стан інферни описують одним словом. І у цьому уся суть та чарівність їхньої мови.
Звучання арамаїка дуже схоже на сильно облагороджений ідиш – багато гортанних і шиплячих звуків, гортанна “німецька” Р, але при цьому й майже німецька чіткість та впорядкованість мовлення, сувора логіка порядку слів та конструкцій. Мова на наше вухо звучить наче якийсь дуже дивна східна, витончена хоча і з незвичними звуками.

Від цієї мови у щільному світі потім утворилися перші мови Ближнього Сходу, у тому числі й куца пряма спадкоємиця – арамейська, яка перейняла собі й своєму племені й покручений варіант назви, а звідти, через купу подій виродилася в іврит. Арамаїк можна у цілому вважати тією мовою, якою говорив народ у ранньо-біблейські часи і на тамошніх територіях, і навіть у сучасному івриті купа коренів слів цілком впізнається інфернами як “свої”.
“Вищі сили” ж придумували свою мову так, наче інформація йшла не від обʼєкта, а до нього, із зовнішнього світу. Зовнішній світ для них має ключове значення. До них поступає інформація ззовні, вони описують навколишній світ, який є первинним за змістом, а у ньому вже вписані обʼєкти, живі істоти та їх емоції. І вже не “я дивлюсь у небо”, а “небо є тим, що я споглядаю”. Відчуваєте, який огидний колективізм, так? У Верхніх Світів якась абсолютно неправдоподібна синонімія, коли кожен обʼєкт може називатися трьома десятками слів, і різницю у нюансах не сформулює навіть носій мови.

Усі, кого людиська полюбляють відносити до усілякого роду богів, ангелів та вищих (“добрих”) сил, говорять без єдиного гортанного звуку – це мова, яка б звучала дуже буденно для європейців та більшості словʼян. Мова за звучанням сприймається як невідома європейська з дуже довгими словами, як у фінській, та сильно вираженою мелодійністю, як у шведській.

Від цих двох динозаврів у свій час відокремилося багато діалектів, наприклад мова Некро, і все, що пафосно кличуть темним говором, відокремилося від арамаїка, а мова Середземʼя й усіляких ельфів повністю побудована на мові Верхніх Світів. Мову Середземʼя хтось уже виділяє в окрему, і від цього діалекту Санскриту на фізі виникла така біла ворона, як баскська. Тому лінгвісти ще довго будуть порпатися у її походженні.
Коли виникла ситуація, описана у Біблії, мови обох груп перемішали, хоч і не хаотично, розділивши на умовні групи і закачавши у кожну рандомні параметри. А надалі люди понесли ці цурупалки кожний своїм шляхом і пішла-поїхала мовна еволюція, яка відшліфовувалася віками й мільйонами голів. Тепер тільки за місцем утворення звуків можна хоч приблизно прикинути, від якого прадіда веде свою еволюцію та чи інша мова: для нащадків арамаїка більш характерні горлові звуки, а для мови верхів – мовлення одними губами та зубами. І то, вони чимало нахапалися від сусідів. До речі, цим же чудово пояснюється той факт, що мови людей постійно рухаються до спрощення, раніше вони були складнішими та різноманітнішими, що особливо помітно по найстаріших та найзакритіших мовах на кшталт чукотської. Ті, що шліфували люди, стають простішими та доступнішими.
Із плином часу у ході цілком природньої еволюції мов виникали усе нові та нові варіанти мовлення, роблячи людей все далі та далі одне від одного. Ось так просто та ефективно розділили людей, які і так то не особливо товаришують, а тут взагалі перестали розуміти одне одного… Ну а з думкоформовим спілкуванням на Фізі добре тільки у котиків.

Вавілонська Башта та світ після неї

Після штучного розділу колись спільного соціуму залишились 2 великі групи: семіти й арії (для зануд: гаплогрупи I, J и r1b). Перші – носії похідної мови від арамаїка та діалектів Низів, другі – санскриту та мови Верхів. Тут одразу визначимо той факт, що поширення мов за даною ознакою є вельми умовним, визначеним для нашої зручності. У реальності ж представники різних рас і навіть народностей можуть цілком розмовляти як різними, так і однією мовою. Подальше розселення й додавання нових учасників “експерименту”, призвело до такої картини. У Північній та Східній Африці та Передній Азії склалася семіто-хамітська родина, до якої відносяться мови древніх єгиптян, народів семітської (аккадійці, вавілоняни, ассирійці, фінікійці, древні євреї, араби та інші), кушитської (сомалійці, галла) та берберської груп. Іншими словами, онуки арамаїка, крім арамейської – арабська, береберо-лівійські та коптські мови (нащадки єгипетського), хетська. Іврит, не зважаючи на близькість до арамейської, ввібрала у себе усі новації з європейських гілок, тому схожість вельми далека: для демонів сучасний іврит звучить як тарабарщина, в якій місцями попадаються їх рідні слова та корені. Також до цієї групи відносять деяких із афразійських мов.
У серединній Африці сформувалася родина банту, яка розповсюдила свій вплив на усю південну частину Африки. Частина племен донесли до сучасних нащадків знання про богів-прародителів, яким вони поклоняються і які подарували їм мову. Говорять вони на похідних діалектів Низів та мов некро (чим ближче до некроджерела, тим більш шипляча та клацаюча стає фонетика). А Африка, на відміну від Європи, сильно схилялася саме до цієї групи вищих. Уся інша частина мов народів Африки належить до штучно створених (маються на увазі клацальні та інші звуконаслідувальні, незвичні та неочікувані за звучанням фонеми). Це – мови людей, як вони є.

На Північ склалася кавказька мовна родина, про мови якої ми поговоримо трохи пізніше. У Південній Азії виділилися мовні родини дравидів, мунда і мон-кхмер, у Південно-Східній Азії та Океанії – австронезійська (малайсько-полінезійська) родина. У районі Балтійського моря та Середньої Азії виникла найбільша у світі індоєвропейська мовна родина, до якої крім ряду вже мертвих мов древніх цивілізацій належать сучасні словʼянські, балтійські, германські, кельтські, романські, іранські, індо-арійські, а також вірменська, грецька та албанська мови.
На цьому моменті приготуємося до самого цікавого – спорідненості індоєвропейських мов та санскриту.

Справедливості заради, слід було би назвати цю групу арійськими мовами чи хоча б відділити від них європейські, але будемо притримуватися цього “географічного” найменування. Щодо спорідненості санскриту та російської вже давно ведуться суперечки. Цілий пласт старих слів занадто схожий і у вимові і у значенні. Для цієї групи характерна відсутність або незначна кількість гортанних звуків, а також шиплячих та щілинних. У цілому, вимова ближче до кінчика язика. Дуже мʼяке чергування голосних та приголосних усередині з несильним придиханням сприяє дуже швидкому темпу мовлення. Цілком ймовірно, що саме із санскриту розвинулись: латишський, чеський, хінді, польський, переважна більшість словʼянських, загалом, території колись ведичної культури різного толку.
Псевдо-арійська група мов, що залишилася, читай мови сучасної Європи та інших країни із “нордичним” населенням, набагато легші для розбору. Наявність шиплячих, особливо міжзубних, щілинних – спадок фонетики народів Середземʼя. Ірландська, німецька, нідерландська, древньобритська, норвезька за великим рахунком практично уся романо-германська гілка – “діти” ельфійського та інших середземних діалектів, із носіями яких люди свого часу міцно контактували. Так міцно, що немісцева генетика до цих пір проглядається у деяких людях.

У Східній Азії склалася китайсько-тибетська родина, поділена на тай-китайську та тібето-бірманську групи. Центральна Азія стала осередком розповсюдження мов алтайської родини, носії яких тюркські, монгольські та тунгусо-манчжурські народи, широко розселилися Азійським континентом. У Південно-Східному Сибіру сформувалися мови уральської (фінно-угро-самодійської) родини, що розповсюдилися на північ та захід. Як бачите, сино-тібетські та близьки до них мови – це окрема історія. Знамениті, завдячуючи письму і культурі, натяк на китайську, японську та корейську, вони мають складну фонетику: дзвінкі вибухові, шиплячі, свистячі, носові, придихальні в одній купі, плюс тонова система вимови (коли тон, з яким промовляється слово має смислорозрізняючу функцію), очевидно створювалися штучно. Виглядати це могло десь так: якщо розглядати лхасський як основний у тібетській мовній родині, то, скоріше за все, він та всі йому споріднені є похідними санскриту з деякими змінами фонетико-граматичної складової, завдячуючи ізоляції та контактуючим національностям. Пізніше ідея розвинулася, і зʼявилися китайська, тайська, вʼєтнамска та інші. Звертаємо вашу увагу, що ми розмірковуємо ніяк не про писемність. У багатьох мов древності взагалі не було письмового вбрання, а сучасні занадто далекі історично, щоби судити вірно. Існує також теорія про спорідненість тібетських мов у цілому із північнокавказькими (абхазо-адигейськими та нахско-дагестанськими), а також єнісейськими мовами (практично мертва гілка, до наших днів дійшли лише декілька людей, що володіють ними: кетська у Красноярському краї та остання пара носіїв юрської мови. Інші єнісейські вимерли віків 1,5-2 тому і до них можна дістатися тільки через реконструкцію). У абхазо-адигейських можна побачити далеку спорідненість із діалектами некро, тому зберігається вірогідність спорідненості з ними також для дагестанських. До речі сказати, грати у “перекручення” слів в умовах ізоляції можна скільки завгодно. Так і зʼявляються діалекти, які з часом починають свій власний розвиток. Через сотню-другу років це виливається у настільки разючі відмінності, що люди однієї національності, що знаходяться на території однієї держави, але на значній відстані один від одного, не розуміють ні єдиного звуку сусіда. Буває, що два села поруч спілкуються тільки через перекладачів, що вже казати про більш віддалені населені пункти. Як бачимо, з двох вихідних джерел у нас наявні 8 тисяч… Чи можуть вчені розплутати цей клубок, відкидаючи варіант того, що мови не тільки видали у готовому вигляді, але й регулярно підкидали у цю топку нових слів? Напевно ні. Мова – жива істота: народжується, зростає, розвивається, вмирає. Навіть за нашого віку ми неодноразово станемо свідками виникнення та зникнення мов. Розвиток транспортного сполучення, туризму, інтернет – все це сприяє спрощенню дуже швидким темпом. Хто знає, може через 100 з невеликим ми повернемося до муууурррчальних джерел тваринної мови?
*витирає сльози дипломом філфаку*

(с) Mylene Maelinhon и Греховед \ Матеріал порталу  maelinhon.org

Перейдіть до

Губернатор Каміо: впусти мене, я фея! Ліліт: Остання та Перша мати (Maelinhon)

Реклама

 

31 коментар

Залишити коментар
  • Ого! Вот это работа – перелопатить такой массив данных и стройно и логично изложить! Авторы, спасибо вам большое за труд и за то, что еще один кусочек непонятного но интересного встроился хотя бы в мою систему мира! =))

      • Здравствуйте, не совсем поняла про Иергамиддаль. Но я человек туповатый. Интересно, а тюркские языки от каких существ/элементалей унаследованы? И с какими языками родственны?

  • Великолепная статья! Спасибо вам за проделанную работу! Особенно она интересная мне как учащемуся на переводчика. Эх, эту бы статью да на семинар по языкознанию…
    Как я понимаю, арамаик это просто идеальный язык для книгописания! Сколько раз, переписывая очередной абзац, приходилось думать “эх, был бы язык, в котором существует всего одно слово для описания этого всякого: “он слегка наклонился, и, посмотрел хитро, с прищуром, немного ухмыляясь”. А он, оказывается, есть! Жаль, что не здесь…

    Нестандартный вопрос. Уважаемая Милен, как филолог, что бы Вы посоветовали почитать по истории развития английского, и, если можно, французского языков? Но особенно меня интересует английский и “иже с ним” типа ирланского, валлийского, в общем – все те, что были с ним в процессе его развития.

    • Произведений на арамаике масса 🙂 В потоке можно почитать. Там ещё поэзия нереально красивая, эдакая плетёнка из образов и каламбуров с эмоциями.
      По языкам ничего не посоветую, увы. Английский знаю идеально, но на уровне разговора и понимания книг/кино, историей его интересовалась на уровне Википедии. Французский очень не люблю. В широком смысле я знаю английский, немецкий, шведский, украинский, русский и немного латынь. Слегка понимаю латышский, и от души считаю его самым красивым языком Физа 🙂

      • Спасибо за ответ! А вот потоки бы еще научиться читать нормально… кстати, замечаю за собой интересную особенность – во время первой моей прогулки вне физа у меня в голове в лингвистическом плане что-то “щелкнуло” и теперь я воспринимаю все разговоры и входящую инфу как на русском языке. Эдакий внутренний автопереводчик, причем в обе стороны – меня тоже прекрасно понимают. Так что, боюсь, я не смогу оценить все богатство и красоту звучания арамаика… во всяком случае, в ближайшем будущем.

      • Здравствуйте, Милен!
        Зря вы так про латышский! Сам всю жизнь прожил в Латвии. Родной язык – русский, латышский выучил по необходимости, жизнь заставила. Владею почти на 100%.
        Язык он, может и красивый, но пустой, куцый и невыразительный. Сами латыши, кто не болен национализмом и старше 1991 г.р. – сами переходят на русский, когда нужно передать чувства, оттенки. Полагаю, что % на 70-80 современная лексика латышского из заимствований. Да, говор у латышей мелодичный, но не более того.
        Извините, если был слишком резок. Наболело. Насаждают его здесь жестко, ломая психику детей и калеча судьбы. Плодят идиотов короче.

        • Кек. Вот если я приеду в Норвегию и буду там жить, мне придется учить норвежский, сдавать его и общаться с норвежцами на их языке. Потому что это ИХ страна, ИХ земля и ИХ правила, язык, обычаи и реалии.
          Чего же возмущаться, когда в стране Латвии требуют учить язык страны Латвии и общаться на нем? Будь он хоть самый мерзкий на земле, это их страна, их земля и их язык.
          То, что их фактически захватили и силой склонили к изучению другого (и старшее поколение еще без этого не может) – это уже вопрос исторический и моральный.

          • Я же не о стране. Хотя – это и моя страна. Да и нет хозяев у земли, все мы здесь гости, а государственные образования – так это до первого буйного правителя и все может измениться, и названия стран и гос.язык.
            Я латыш, владею латышским, хотя мой родной язык русский. НИКОМУ не позволено указывать другим на каком языке говорить! Высказался о пустоте языка и его невыразительности. Лингвист, конечно же, расскажет нам о древних корнях и современных заимствованиях. А по факту современный латышский – язык дикаря пытающийся обЬяснить современные нам явления образами доиндустриальной эпохи, что часто звучит дико. Сам люблю языки. Латышский реально выучить за 2-3 месяца. В Норвегии вас никто не пошлет на … если вы обращаетесь на иностранном языке, даже в гос.секторе вам скорее найдут переводчика, если не владеешь английским. А в Латвии даже 5-летних детей, потомков людей живших на этой земле столетиями, свободно называют оккупантами. Языковая сегрегация налицо. Жаль, что моя страна пошла по пути ненависти. Все-равно люблю свою Родину.

  • Вот так статья, вот спасибо, получила просто эстетическое удовольствие! Боюсь представить, сколько времени ушло на сбор информации, написание, редакцию и т. д. Оказывается, на физе даже диалекты некро есть)
    Вспомнились почему-то прочитанные в разное время произведения фэнтези, и зачастую автор решал вопрос языкового барьера очень легко: придумывал какое-нибудь “всеобщее наречие”, которое понимают все расы. А в мирах, оказывается, так и есть. Это у нас на земле всё как обычно и через одно место)

    • Да не то чтобы… На самом деле, многое отсюда – просто общая филология 1-2 курса. А две трети информации – просто наблюдения за сущами 🙂 Ну то есть, они говорят, я слушаю и делаю какие то выводы.

  • Потрясная статья и действительно необычная и редкая тема!
    А получается что людям вполне доступно общение мыслеформами? Их и ловят в садханах?
    И что с языками Средиземья? Очень интересно про них

  • Огромная благодарность! Читала и получала наслаждение. Оказывается все такое сложное можно описать вот так просто и доходчиво. Аж себе все перекачала и таблицу, вот сижу и изучаю ее. Да, читать, и еще раз читать. Благодарность.

  • Статья отличная. Правда я и не филолог и не лингвист, но тоже люблю слушать, наблюдать за речью и языками разных народов. Милен Вы очень правильно и точно пометили, языки живые и они меняются, упрощаются в особенности с появлением интернета и гаджетов…

  • В предыдущем тексте “точно пометили”- опять опечатка хотела написать “подметили” 🙂
    Милен, а почему Bы пишите, что не любите французский язык?

    • Ну наверное потому, что он фонетически очень противно звучит и в нем мозговыносящее, нелогичное и почти абсурдистское написание слов.

      • Да, Грамматика у Французов сложная. Особенно, если учитывать склонение глаголов при количестве 18 времён. А вот с произношением не соглашусь, в каждом регионе оно разное и ещё зависит от того кто на нём говорит. Более странные язык в произношении (на мой взгляд 🙂 ) это Люксембургский, этакая помесь немецкого/французского/бельгийского/голландского(нидерландов) языков.

        • Времена во всех языках Европы одни и те же.
          Я не о грамматике сейчас, а о написании слов, как там на душу легло средневековым писарям. Им платили побуквенно за работу, вот и изобретали немыслимо сложные сочетания, чтоб вместо 4х букв написать 12. И оно так и закрепилось.
          А фонетика и правда гадкая, эти булькающие звуки картавые…
          Из европейских языков мне очень нравится звучание латышского, немецкого и скандинавских. Вот они приятные на слух.
          Но это, конечно, строго вкусовщина и мои личные тараканы

  • Люблю русский язык, воспринимаю как ручеек, если можно так выразиться. Очень эмоционально, ментально гибкий язык, другие языки, потом, кажутся примитивными. Или мне так кажется. Русский язык, интересно, чей потомок, смысловая нагрузка слов, междометий и конструкция предложений очень интересная, как кружево из слов. Ну это конечно, если человек не на примитивном уровне общается. “Ты чо. Я ни чо”. Хотя и на таком уровне тоже интересные навороты бывают.

  • Как удобно, когда все понимают друг друга хотя бы на бытовом уровне. И как жаль, что на физе очень сложно общаться потоками.

  • Есть в арамиаке такое слово, которое передает восторг от полученных знаний и одновременно радость от того, что наконец-то это узнал?

  • Меня в школе учили тому, что русский язык – самый “богатый”, “яркий” и “насыщенный”, в нем так много синонимов…. И чем больше синонимов ты знаешь – тем ты более крут…
    Вот это всегда вызывало недоумение, потому что, например, если кто-то не знает какое-то слово, то он сразу глупый?

    Способность чувствовать и выражать свои мысли так, чтобы кто-то другой их понял – зависит вовсе не от количества выученных слов…. Я люблю читать, я в принципе много всякого читаю – но все равно мне часто на работе говорили “я не понимаю тебя, у тебя какая-то кривая логика”… Поэтому приходилось не просто знать кучу слов, а комбинировать их так, чтобы быть понятной другим.
    В любом языке, я считаю, “качество” способа выражения круче “количества” слов, которые ты знаешь.

  • Так получается, что китайский – синтетический, искусственный? И вот эти восторженные вопли о китайской культуре и древнекитайском языке, который сохранил всю мудрость древнейших праотцов – это мыльный пузыречек?

    • А почему мы величие или значимость вообще привязываем к истории, основам, пра чего то там? Типа вот древний – значит тру, вот с той стороны – значит крутой. А на год младше и не с той – уже не тру.
      Это какой то детсадовский подход в оценках. Ни один язык не лучше и не хуже других, просто все языки разные.
      Русский и китайский – очень сложные, потому что в них образная логика и куча правил. Так то в финском или украинском больше синонимов.
      Но это не плюс и не минус, это просто особенность языка

      • Потому что стереотипы, потому что “чья пиписька длиннее”, потому что “кто первый встал – того и тапки”… Надо срывать шаблоны в сознании, короче )))
        Очень нужная и полезная статья!

      • А какое место во всей этой системе занимают компьютерные языки, языки программирования?
        Я помню Вы говорили, что инферны довольно легко считывают интернет, и все его содержимое. А как они его считывают?