Ліліт: Остання та Перша мати (Maelinhon)

У інфернів у їх світі завжди було повне рівноправʼя із легким, але відчутним флером матріархату. Ви не зустрінете демониць на якихось владних посиденьках, це розвага чоловіків, але, негласно, жінки мають там більше влади. Жінка правила Низами із самого початку їх існування, жінка стала на кермо і у новій епосі. Ви не знайдете їх у Лемегетоні, але вони є і вони могутні.
Історія цього дивного соціального строю лежить у сивій древності, і чим старіший демон, тим вірогідніше від нього можна почути розхожий вислів, що жінка створила цей світ та життя у ньому, тому доки чоловік не зможе це повторити, він завжди буде зобовʼязаний їй і повинен їй вклонятися. Чоловік може правити тим, що створила жінка, може винаходити усередині цього світу, може руйнувати у ньому, але створити сам він нічого не може. Первісно малася на увазі цілком конкретна жінка (вірніше дві жінки – Ма та Ліліт), але їхній соціум переносить це шанобливе ставлення на будь-яких жінок і сьогодні. Технічно демониці дійсно можуть і самі створювати дітей, тому без демонів вони спокійно обійдуться. В протилежний бік ця система не працює – чоловік-інферн не може створити дитя один. І колись ця фізіологічна особливість мало не коштувала життя усієї популяції.
Сьогодні поговоримо про те, чому так вийшло, хто така Ліліт і чому її персона одним своїм існуванням так посунула цей архаїчний соціум у матріархат.

У статті про історію Древа Іггдрасіль ми торкалися створення 12 Древ та одного Єдиного Древа до них. Освіжимо.
Після епохи Архіпелагів, коли старий світ та його раси частково загинули, було створене перше Древо Світів. Первісно це було одне величезне косе й криве древо, на якому постійно спалахували зіткнення та виникало безліч проблем. Воно нагадувало нетрі, які проектували різні архітектори за силою свого розуму, сил та обсягів фінансування, не радячись одне з одним і не вважаючи за потрібне слідкувати за безпекою та комфортом інших жителів. За традицією там виділили чотири зони впливу, приблизно рівні за величиною – Сторона Сонця, Смарагдові хащі, Вершина Вершин та Підошва Світу. Два сектори крони, Стовбур і Коріння. У кожній із чотирьох зон впливу було чотири основних, домінуючих цивілізації і стільки ж приблизно рас. Якийсь час все це жило і якось управлялося своїми клаптиками землі, поки невдале проектування не призвело до того, що від Древа відвалився перший шматок. У чому звинуватили сектор коріння Древа та напали на нього. У секторі Підошва Світу жили елементалі стихії Пітьми та частково – хаосити. Можна сказати, що там перебували інферни, але не зовсім у тому вигляді, у якому ми знаємо їх зараз. Їх у цілому було дуже мало – після усіх катаклізмів, війн та бід, вони були видом, що щезає, всього близько 2000 душ.

І саме на них напали. Били їх із несамовитістю, властивою відчаю – усі чудово розуміли, що винуваті так само, як і ті, кого вони атакують, але треба було на когось показати пальцем. За підсумком дурної сутички приблизно 90% населення Коріння було знищено. Вибили усіх, хто не зміг чи не встиг втекти у свою стихію. Залишки ж їх, на чолі із інферном на імʼя Беліал, утекли до Пітьми. Вони не розчинилися у стихії, вони саме пішли у неї та сховалися на деякий час. Частина пішла у Хаос, звідки деякі не повернулися.

Пізніше побудували 12 Древ, такими, якими ми їх знаємо сьогодні, і демони повернулися із стихій, як біженці. В очі їм багато хто не дивився, розуміючи, що натворили із страху та відчаю. Діти Пітьми розпорошилися по молодих Древах, хто куди і стали жити, поки оформлювалися інші Древа Життя, у тому числі Іггдрасіль. Їм як расі було запропоновано заселити коріння Іггдрасіля, як пусту область із низькою частотою енергетики. Це був просто шматок території, нічийний та пустий. Беліал вирішив, що це – їх шанс надбати свій дім, і уся малочисельна раса рушила сюди, первісно – біля 30 інфернів, у тому числі й згадуваний неодноразово Меліїл (який потім пішов до Верхів, а потім повернувся до Низів). Інженерією та технічним аспектом розгортання Нижніх Світів займався Белет, молодий та гарячий інферн, що жадав створити пречудовий та логічний світ, у якому хотілося б жити. І у нього, треба сказати, вийшло.

Із Пітьми до своїх дітей прибув Асмодей, щоби наповнювати Низи елегією стихії. І втрьох – Беліал, Белет та Асмодей, вони створили Долішні світи такими, якими вони є до цих пір. Безкрайні рівнини і ліси, гори на півночі, пустеля та море – на півдні, величезна підземна частина, що йде до льодовика. Суперпотужніша система очищення та неймовірна система оборони. 4 сторони, 4 короля.
І коли все було готове, по Древам кинули клич, щоб інферни збиралися у Нижніх світах 3го Древа. І вони почали сходитися на клич у пошуках втраченої домівки, до цього вони були розпорошені та відірвані одне від одного, і ніхто не вів обліку вцілілих. Тому усі приїхали із різних місць, з різних Древ, говорячи різними мовами. Їх було близько 400. І ось тут на усіх чекав один неприємний сюрприз, який мало не поклав кінець усій расі. А жінок-то й нема! Взагалі. Жінки інфернів були викошені на 100%, а купка чоловіків, що залишилася, вже встигла оженитися на жінках інших рас. Усі прибули із дівчатами, дружинами та дітьми, хтось уже і з онуками, але серед них не було ні однієї демониці. Тобто, чистота раси була пошкоджена, і, гіпотетично, розмножуючись так і надалі, вони б почали ставати мілкішими та розчинюватися в інших народностях.
Чоловіки наодинці розмножуватися не вміють, а діти, нажиті від інших рас – так собі Пітьма, переполовинена та неповна. Від стихії вони пішли досить давно і нових своїх дітей вона не продукувала. Причин цього я не знаю, але, мабуть, вони були вагомі, якщо ситуація викликала такий шок та паніку.

Із демоницею прибув тільки королевич Самаель, син останнього короля Абаркаля. Його навіть не дружиною, а поки дівчиною була молода руда демониця Ліліт, з якою він познайомився у мандрах. Єдина жінка цього виду, що вижила в усіх бійнях… Звичайно, у всіх були власні, рідні імена, які я не маю права розкривати, але люди знають їх саме так, тому так і запишемо.
Усвідомивши масштаб катастрофи, Ліліт повела себе більш ніж благородно та жертовно. Вона просто стала народжувати. Одного за іншим вона народжувала Самаелю дітей, хоч взагалі її раса не пристосована під велику кількість дітей. Для них і одна дитина – величезний виклик та втрата сил, дві – подвиг. Але виходу не було, та й живлення і підтримку їй створили такі, що нікому ніколи не снилися. Першою її дитиною була дівчинка, яку можна зустріти у кабалістичних текстах під іменем Нахема. І яку виростили настільки швидко, як тільки могли, щоб вона теж народжувала інфернів. Усього Ліліт народила 13 дітей, 12 доньок та одного сина, Рофокаеля. 12 рудих принцес. Ніхто з інфернів ніколи не мав стільки дітей, ні до, ні після. Ці безкінечні пологи дуже ослабили її та підірвали здоровʼя. Вона зістарилася набагато скоріше, ніж мала б, зате її доньки фактично відновили расу заново. І Ліліт разом із Самаелем стали першими правителями Нижніх світів, причому Ліліт завжди була вище за статусом, ніж її чоловік. Її воля вважається абсолютною істиною.

Саме так почалася історія Демонів, як виду, у новий час і на цьому Древі. Саме тому Ліліт вважається матірʼю демонів, хоча технічно це не зовсім так – вона мати лише демониць, і то не всіх. І звідси ж іде розподіл їх на покоління. Перше покоління – це чоловіки, що прибули з інших Древ та оженилися на доньках Ліліт. Сюди запишемо майже усіх, у кого в Лемегетоні є означення “Король” – Пеймон, Пурсон, Белет, Вине, Балам, Беліал і дані за низхідною. Їх називають Першородними Демонами.
Друге покоління – їх діти та прибулі еліми, які змінили у собі частинку Світла на Пітьму, ставши технічно інфернами. І надалі ми бачимо вже дітей першого та другого покоління, але всі вони – нащадки Ліліт та Самаеля. І, до речі, звідси ж іде поняття аристократії. Інферни, які розмножувалися первісно із кимось ще, вважаються “простими”, простолюдинами, що мають всередині тільки частину Пітьми. А ось діти першого покоління та їх діти – це і є аристократія, елементалі Пітьми, її діти.
До цих пір у Низах існує проблема з тим, щоб оженитися або вийти заміж за представників інших видів. Все як у людей (с)… Вони упевнені, що Пітьма є сильною у своїх дітях і так само буде передаватися їхнім нащадкам. Інші, які ще памʼятають старий страх, бояться, що раса знов почне вимирати. Так чи інакше, перехресні шлюби там доволі рідкі, і не те щоб їх схвалюють.

А що ж далі? А далі почалася історія Сатанаель та Люцифуга. Самаель та Ліліт довго правили Низами, де-юре – правлять до цих пір, хоча де-факто влада знаходиться у руках невістки Ліліт, дружини Рофокаеля, яку у фізичному світі більше знають на імʼя Геката.
А про Ліліт люди написали стільки маячні і зі стількома її переплутали (з огляду “вдалого” імені – лейліт з івриту перекладається як “нічна”), що диву даєшся, як це одна особистість встигла побути ледве не кожною демоницею, у залежності від пантеону та міри довбанутості дослідника. Ні, Ліліт всього одна-єдина, була одна-єдина, у неї нема ніяких багатьох ликів (вона ж не Ма, насправді!) та іпостасей. Кому все це ввижається – ви мали справу з кимось іншим.
Ліліт зараз дуже стара та немічна, вона вкрай рідко зʼявляється на публіці, в основному спочиває вдома. На виклики приходить вкрай рідко, і це величезна честь для того, хто запитує. Звернення до неї співпадає так-сяк із упайями до тіньових планет – її можна викликати під час затемнення (будь-якого) і у дні сонцестояння. Садхана на свіжий жасмин або білі лілії, олії жасміну та чайного дерева, а також білі та перламутрові свічки. Вона полюбляє, коли їй підносять багато білих пухнастих квітів та відповідає за жіночі практики, у тому числі вікканські.
PS: величезна, нелюдська подяка Аалю Масаефу за розкладення усього по поличкам.

(c) Mylene Maelinhon \ Archaic Heart