Князь Амаймон

1. Князь Амаймон: Казка про Попелястого лицаря (Maelinhon)

Уся магія тепер тут, уся демонологія теж. Мені давно остогидла ситуація із демонологією та просторах СНД, отже я, заручившись підтримкою декількох адекватних сатаністів та демонологів, хочу створити архів актуальної інформації щодо демонів та інфернів. Без середньовічної маячні, комерційної вигоди, продажу душ (кому й навіщо?) та усього іншого, що так втомило. З цієї статті починається наш проект “Неодемонологія”, де ми будемо описувати інфернів, знайомити читачів з їх життям, фізіологією, історією та іншими цікавими речами. До кожної статті буде додаватися портрет. Митець із мене не дуже, але за відсутності двірника, як то кажуть… будемо раді й цьому.
Історії у цій рубриці будуть одна шизофренічніша за іншу, так що, якщо ви не налаштовані серйозно, просто почитайте казку на ніч, та й поцокотіть язиком – чого тільки не придумають божевільні…
Почнемо із мого вчителя, князя Амаймона, одного з найрозумніших людей (так-так), який зробив найнеймовірнішу карʼєру в історії людства, власника гарного волосся незвичайного сірого кольору та найповнішої бібліотеки Нижніх світів.

Я розкажу цю історію, як чула її сама, можливо, вона не буде цілком співпадати із людським баченням історії та датами, але, якщо людина розповідає вам про те, чому був свідком приблизно 1400 років тому, то не факт, що він памʼятає усе добре й правильно за людськими мірками.
Отже, Амаймон. Князь Амаймон, описаний у царя Соломона у його горезвісній праці, загинув через 300 років після самого Соломона, полишивши даний титул та трон. Той, кого ми будемо говорити, – його “юридичний” нащадок, тобто, Амаймон Другий. У цієї історії багато таких казусів, і передача імені й титула інферна людині – річ нечувана, але гіпотетично можлива.

Як же все було?
У часи, вельми далекі від нашої ери, Римська імперія вельми активно насаджувала культуру на Іберійському півострові, зокрема у Лузитанії. Це територія сучасної Португалії, дуже гарний та древній регіон, із своїм пантеоном, своєю мовою та народністю. У часи, коли римляни тільки зʼявилися у тих землях, відбулася ще одна цікава подія. На берег океану викинуло напівживого хлопчика років 10-12, якого підібрали рибаки. Дитина була виснажена і декілька діб проспала. А коли прокинулася, не могла пояснити, ні хто вона, ні що з нею сталося. Хлопець непогано говорив місцевою мовою (хоч і не ідеально), але також знав латину та ще одну дивну мову, яку місцеві ніколи не чули. При цьому ця мова була йому ближча за всі. Виходячи з чого, можна зробити висновок, що юнак був баскського чи кельтського походження, можливо його прибуття – запланована кимось акція, але цього ніхто не знає й по цей день. Імені свого він не памʼятав, але задля уникнення проблем назвався Саторді. Таке прийшло йому в голову першим і цілком укладалося на місцеве вухо. А рибакам було наплювати, Саторді так Саторді. Таке імʼя і зараз іноді проскочить у тому регіоні. Він залишився жити у рибака, але ненадовго – по суті він став кочувати від однієї людини до іншої, поступово дістаючись самого верху соціуму та еліти. А справа була у його виключних талантах. Юнак дуже сильно відрізнявся від усіх навкруги, і зовнішністю і за характером, і купою усіляких дивацтв. Він мав сіре волосся (саме сіре, як попіл) та зелені очі, білосніжну шкіру та незвичайно швидко вчився будь-якій грамоті, із самого початку виявляючи немаленькі таланти і до магії. Особливо до некромантії та впливу на стихії. Достатньо швидко він став заробляти тонким мистецтвом ворожіння, та заробляти не тільки гроші, але й славу. Що було дуже доречно та у пошані у місцевих, які охоче платили дивному юнаку за розклади на кісточках та слушні поради. Він зробив свій, особливий набір кісточок для ворожіння, із яким не розлучався.

А тут і римляни підоспіли. Намісник, який прибув на ці землі, був вельми зачарований роботою місцевого світила і узяв його на службу практично одразу після приїзду. Так Саторді став працювати на римлян. Що не дуже подобалося місцевим, які вже починали потихеньку партизанити та протестувати проти нового режиму. Саторді ж дорвався до книг та бібліотек Риму. Виконуючи, все, що від нього хотіли, він справно вчився, поглинаючи знання та вештаючись за своїм шефом то у Рим, то ще куди, але часто надовго йдучи до лісу. Там він осягав щось набагато більш цікаве та важливе, ніж бібліотеки та людські книжки. Він розмовляв із померлими, слухав їхній шепіт, поступово втягуючись у мистецтво некро і притягуючи до себе все сильніших істот. Врешті решт перед ним постав сам Каїн, тодішній покровитель стихії Некро, попередник Азраїла. І про щось вони там мали довгу бесіду. Фактично, Каїн узяв попелястого юнака учнем на декілька років.
Так пройшли роки. З одного боку – насичене та складне життя при дворі, воєнні кампанії, куди його брали помічником та радником, гучний та яскравий Рим, де він жив періодами, з іншого боку – повна безмовність лісових хащ та наука від найголовнішої істоти у стихії Смерті. Саторді був дуже хорошим учнем.

Коли юнаку було десь біля 20, він разом із паном переїхав в інший регіон (нині це десь біля Порто) і там зустрів прегарну дівчину на імʼя Улеа. І закохався до втрати розуму. Він взагалі усе у житті робив занадто. Занадто багато вчився, занадто багато працював, забагато думав, занадто довго мовчав та відчував занадто сильні емоції. Будь-яка дурничка оберталася на трагедію, а будь-яка радість – в істеричний триумф. Такий у нього був характер, що для його занять було не тільки нетипово, а й шкідливо.

Батько діви не дуже то хотів віддавати доньку за дивного мовчазного чаклуна, ще й посібника римлян, але вибору у нього особливо не було, і Саторді оженився. Шлюб цей видався вельми успішним, і щасливий чаклун буквально розцвів та зарожевів від щастя. У ті часи на території сучасної Іспанії, Португалії та Франції відбувалося казна-що. Купа дрібних народностей, вождів, сутичок, відстоювань свого клаптика землі, і все це на фоні блискучої експансії римлян не тільки фізично, але й у релігійному та політичному планах. У той же самий час почалася перша серйозна війна між римлянами та лузітанами, яка із перемінним успіхом тривала декілька років. Тут наш герой і проявив свої знання, виключно влучно доповідаючи за розкинутими кісточками, де шукати супротивника і які у нього слабі місця. І так же успішно забувся про той факт, що жителі півострова врятували його від смерті та виходили, надавши кров, роботу і все, що він мав. Це і стало фатальною помилкою, тому що окрім намісника та військових, інша сторона серйозно націлилося вбити і малого зрадника, бажано запхнувши йому горезвісні кісточки якнайглибше. Занадто багато людей загинуло внаслідок його тонкої здатності бачити крізь стіни та час. Про інші його здатності та таланти, такі як підйом мертвих воїнів та інші витівки – тільки здогадувалися, але й цього вистачило.
Партизан доволі швидко ставало менше, і у якійсь момент усім здалося, що перемога вже на порозі. Влаштували бенкет з цього приводу та заодно з нагоди якогось свята. Саторді полишив глибоко вагітну дружину вдома, а сам подався бенкетувати у домівку намісника. Вперше у житті він напився надміру та проспав до наступного обіду.
А у цей час купка партизан, що ще залишалися живі, порізала Улею та її ненародженого сина буквально на шматочки. І наш герой знайшов тільки залишки їх обох, розмазані на підлозі.

З одного боку, це був серйозний виклик йому, як майстеру роботи із мертвими. Він же вчився, повернув би дружину назад… З іншої сторони, Саторді чудово знав інше – пив він не з приводу перемоги, а тому, що вчора на світанку попрощався із своїм вчителем, який заліг у сплячку на довгі й довгі тисячі років. Некросвіт осиротів на троє діб, очікуючи приходу нового володаря – Азраїла. Некро так влаштоване, що працює воно буквально у ручному режимі. Це величезний шар, який очищує наше древо від мотлоху, помиїв, гнилі, та, за суттю, займається переробленням відходів. Все це робиться вручну та ретельно. Тому, полишившись “голови”, стихія три дні не працювала, нікого не приймала, і взагалі, там відбувався треш та потьмарення. Всі, хто помер у ці дні, практично розчинилися без сліду, замість того, щоби потрапити у Чистилище і далі – до налагодженої та зручної машини реінкарнації. Хтось щез, хтось загубився, коротше, тільки відсотків 20 потрапили, куди треба, та про їх місцезнаходження було відомо. І за якогось нечуваного збігу обставин, Улея померла саме у ці дні.

Про все це думав наш герой, стоячи у себе на кухні та дивлячись на милі його серцю кісточки, які тепер виглядали так страшно на неприродно. І, відповідно до своєї природньої екзальтованості, Саторді дістав ніж і одним рухом перерізав собі горло.
Далі почалося цікаве. Прибув він перед світлі очі Азраїла та кинувся йому в ноги, просячи на допомогу. На що той розвів руками, що він би й радий був, але не знає поки що й де, і взагалі йому у спадок полишили розруху, з якою розбиратися ще не один рік. І запропонував Саторді піти до нього на службу, якщо вже така справа. І зайнятість достойна і добра щодо оплати, і можливість самому знайти, що шукає. І він пішов.
Узяв собі нове імʼя – Сателард, на місцевий манер, та приступив до роботи та навчання, попутно намагаючись віднайти душу своєї коханої. Сателард вельми зацікавився воєнною справою і через деякий час почав робити великі успіхи саме у ній, підіймаючись величезними стрибками карʼєрними сходами Некросвіту. А там бучі – справа частенька, тому армія без роботи не сидить. Так пройшло декілька сотень років. Сателард із звичайного собі португальського знайди перетворився у Попелястого лицаря від стихії Смерті, із титулом, військовим званням та серйозним досвідом ведення війн.

Кохання пішло на другий план, хоча увесь цей час він часто бував у фізичному світі, шукав та збирав колекцію книг з демонології, некро та таємним наукам. І тоді ж приблизно він забави заради часто зʼявлявся у португальських та іспанських алхіміків на їхніх збіговиськах. Після одного такого зібрання він залишився на ніч у однієї жриці покійного нині ордену. Панянка була дивна, і явно нелюдського походження, але й Сателард усе ж таки був не зовсім звичайним лічем. За підсумком цього короткого єднання на світ зʼявився дуже гарний хлопчик, якого назвали Лангсіар. І який з народження мав чудову здатність перекидатися у змія.

Приблизно у 14 столітті за нашим літочисленням, Сателард вирішує прийняти пропозицію Нижніх світів перебратися до них працювати. Низи й Некро брали участь у спільній воєнній кампанії, й незвичайний генерал-ліч дуже сподобався Сатанаель та Белету, які давно шукали заміну померлому Амаймону. Лицар перебирається до Низів та отримує імʼя, титул та сигілу князя Амаймона. І це практично єдиний випадок в історії, коли людину юридично визнали інферном. Це і був експеримент: як людська душа під дією такої кількості енергії та влади буде перероджуватися і на що. Експеримент видався дуже цікавим – новоявлений Амаймон забрав собі частину сили та знань Амаймона старого, надбав чудову інфернальну здібність до регенерації та необмеженого строку життя, а також відбудував собі на Півночі замок, розміром із своє его. Улеу він не знайшов. Він не жив і не живе монахом, але за увесь час правління його практично ніколи не бачили із жінкою, він не брав шлюб, не помічений щодо відносин та вкрай ретельно відноситься до охорони цієї сфери свого життя. Що часто стає обʼєктом жартів та шаржів про головного носія целібату та шкіряних штанів всього Цаафн Яхара.
У той час ще не було таких страшенних кордонів між світами, і по завершенню будівництва замку, Лангсіар із матірʼю вирішують перебратися до Амаймона у Низи, але добрався хлопчик туди тільки сам. Жриця такого переходу не пережила і попелястий лицар знов лишився одинаком, тільки вже із сином на руках. Погано у нього було із особистим життям, ну хоч вбий.
Так пройшло багато сотень років, Лангсіар успішно виріс та оженився на онуці демона Меліїла, Есфірії Маелінон, і у них народилися двоє синів – Альхев та Ларгсаміїл, про яких я розкажу вам наступного разу.

А Попелястий лицар так до цих пір і лишається одинаком, збирає свою виключну бібліотеку, із якої ми цупимо Маагалі, та на щось чекає. З одного боку, він живий та здоровий, і має за досягнення найнеймовірнішу карʼєру в історії (навіть три карʼєри), з іншого – у нього є своя таємниця, своя могила у фізичному світі, у його улюбленій та рідній Португалії. Поховали його на березі океану, приблизно та же, де й колись знайшли. А поверх поставили маяк, який з усіма перебудовами та модернізаціями, стоїть там до цих пір. На гербі й сигілі Амаймона другого намальований маяк і девіз його – “Із крові та попелу”.

(с) Mylene Maelinhon

Перейдіть до

Ліліт: Остання та Перша мати (Maelinhon) Сатанаель та Люцифуг: Падіння вгору

Реклама

 

51 коментар

Залишити коментар
  • Очень интересная статья о весьма неординарной личности.
    Как понимаю, по Лемегетоновской сигиле Амаймона его не позвать для разговоров.

    • Конечно нет. Но на имя Сателард можно звать обычной садханой.
      Этот инферн давно является нашим покровителем и весьма внимательно относится и к сайту и к деятельности тут 🙂 Так что обратит внимание обязательно.

    • Как я люблю Ваш сайт, Милен!
      Сколько всего здесь чудесного, интересного и.. кончились слова, но так хорошо и волшебно. Меня завораживает. Спасибо! Вдохновляет.

  • Удивительная личность и непростая судьба… Благодарю, очень интересно было узнать о нём, читала с подлинным удовольствием.

  • Периодически смотрю на этот портрет с момента размещения статьи. Какое то странное влияние он на меня оказывает. О_о
    Вызывает желание. И руку хочется запустить в его волосы.
    То ли Милен гений портрета, то ли Князь такой притягательный. :))

  • Вот уже сколько статей из этой серии, а эта меня почему то зацепила больше всего… Какой непростой человек! Одновременно и жалость и восхищение.

  • Бред Неофита! Подобным бредом пестрит весь интернет, честно говоря, уже начинает конкретно “бесить”. Уважаемый, Вы его видели в действительности? Если да, то почему еще до сих пор живы? Людям, не имеющим дара ясновидения, вступать в какие-либо отношения с нижними мирами чревато, и в лучшем случае, это грозит душевным расстройством, а в худшем – смертью. Так откуда вся эта белиберда, что он был человеком и подобные рисунки? Демоны – НЕ ЛЮДИ, зарубите это себе на носу раз и навсегда, и не играйте с огнем!

    • Всё-всё, уже зарубили себе на носу, клятвенно обещаем больше ни шага и ни слова без одобрения незнакомых людей из интернета!
      Как нам жить свою жизнь, с чем работать и как смотреть на мир – теперь только к вам!
      Вот вечно я забываю спросить ваше мнение, прямо наказание какое то. Даже заметки в телефоне делала, но я настолько тупая, что забываю и про них… Простите пожалуйста.

      • Уважаемая, Марта, я что-то не припомню, чтобы, допустим, о Кроули, где-то писали, как о великом ясновидце, хотя он является одним из самых известных контактеров с высшими и низшими мирами.

    • Критикуя – предлагай, поэтому уважаемая ждём от вас полный справочник по демонологии и ее опасностям. Это будет любопытно.

      • И чур – без книг, чужого мнения и тупых шаблонов. И без опыта общения с низшими, трикстерами и прочими. Потому что моя информация этого цикла – результат многолетней личной работы.
        А то мне очень нравится истеричный визг ‘Бред!!’ без собственного мнения. Ага, то есть истории про жаб на куриных ногах – НЕ бред? С ними всё хорошо, сталбыть?

    • Ну да!!! Это всё ЖУТКО ОПАСНО !!!! А занятие магией вообще ВЕЛИКИЙ ГРЕХ!!!!! …ну или это всё – несуществующая дичь, рождённая больным разумом… 😉

  • Уверяю Вас, уважаемая Марта, каждое слово в этой статье правда. Если Вас что то «бесит», проверьтесь на наличие подселенцев. У Вас они белого окраса, судя по ярости и первобытным страхам или Вас «кушает» мертвец. Многие видят тонкий мир именно так как описывает Милен. Все живы и здоровы. А причем тут ясновидение? Какие такие конкретные прерогативы дает ясновидение? Это всего лишь генетическая мутация сетчатки глаза. При определенных условиях «ясновидеть» может каждый человек, так как без исключения все имеют «третий глаз». А если вступать в контакт с высшими мирами, то это не чревато?) Кстати как Вы дефинируете хороший или плохой в аспекте тонкого плана? Вот мне правда интересно посмотреть на человека, который пообщавшись с милым и вежливым Сателардом, вдруг падает замертво) Эта «белиберда» из мира, который Вы никогда и ни при каких условиях не увидите и не поймете по причине, что безнадежно ограничены. Какого чувствовать себя, что другие видят и знают, рисуют портреты, а Вы никогда не будете частью этого? Другие видят и Богов и даже Яхве) и еще много кого. Жутковатое чувство неполноценности, правда? Мы кстати в курсе, что «Демоны» не люди, но исходя из Вашей логики, можно предположить, что если собаки не люди, то надо взять палку и пойти избить всех собак. Хотя собаки, это плохой пример. Людей и Демонов обединяет абстрактное мышление и речь. У человека эти гены есть, у животных их нет, что предплагает полноценное общение между людьми и обитателями тонкого мира.
    На Вашем месте я бы извинилась перед Милен. Вы понятия не имеете, что она делает для развития человечества.

    P.S.: Милен, прошу Вас не блокируйте эту милую женщину. Я очень давно так не смеялась. Пусть дальше нас радует)

    • Прям на все хиханьки да хаханьки. Ну другое мнение у человека, ну не знакома она с данной инфой, даже не встречала путем. Статьи на архаике вполне таки противоположны устоявшемуся у людей за многие века мнению. Милен как то писала, что люди не могут договорится, какой чай вкуснее (с сахаром или без), а вы пытаетесь на веру претендовать.

  • Уважаемый Ghostychan, приятно осозновать, что есть люди, которые защищают соплеменников. Видите ли в чем суть происходящего. Архаик особенный сайт, Милен очень особенный человек, здесь людям говорят, «Ты можешь быть свободен, поверь в себя, вот тебе техники, которые может каждый сделать, в тебе все заложено, используй свои способности, чтобы стать сильнее, мудрее…». Поймите тут дело не в том, верю, не верю. А в том, что, человек равноправный член удивительного мира, который ему пытаются закрыть. И если несколько месяцев над собой поработать, то можно все увитдеть собственными глазами и я вас уверяю, каждое слово Милен, есть правда. Видите ли что тут произошло. Совершенно неаргументированно оскорбили уважаемого человека, целую расу удивительных сущностей и пугают людей несуществующей истерией. Вы с неправильного ракурса смотрите на проблему, дело не в чае, это хорошо, что у всех разный вкус, дело в том, что мы будем спорить на тему, круглая ли земля. Потаму что нет аргументов доказывающих, что наша родная планета плоская, а вот эмпирически доказанных фактов о том что она круглая, есть множество, есть ли у вас базовые познания в физике или нет, можно просто пешком обойти ее и прийти на то же место. Но это долго и сложно)

    • Хех, соплеменика, это вы так попытались поиронизировать? Поспешно вы меня куда то записали. Я в целом знакома с Милен и ее работами по навигации с 2012 года. И говорю не о том, что вот девушка права, что оскорбляет демонов. А о том, что смысл над этим смеятся. Это естественно так то. 🙂 Ну вот считает она так, ну ее право. Высказала она свое мнение – молодец. По сути, мы ничем не отличаемся, если будем инокомыслящих так же как и они нас обвинять в ложных суждениях :3 Интернет свободная площадка. Меня вот ее слова никак не задели. О чем говорить, кто то до сих пор готов помирать ради девствениц 😀

  • Вопрос от Алисы для Сателарда: Как вы относитесь к конфликту в чате? Почему так вышло и откуда пошла информация о крадниках?

    Сателард: Во-первых, я очень зол. Люди очень любят получать что-то, но ужасно не любят благодарить за это. Чувство благодарности – вообще огромная редкость, существующая только на словах. Легко сказать спасибо, но нелегко ощутить это спасибо внутри. Поэтому, получая дар, они сначала НЕ признательны, потом они смелеют, потом вальяжно приказывают, что ты нерасторопно поднес новую порцию. Забывая о том, что им это дано в дар просто по доброй воле. А воля бывает разная.
    А получая по башке от кого-то выше, они опять неблагодарны за науку, потому что не умеют. А стоило бы предположить, что если я способен это дать, то я способен и на другие вещи, в том числе забрать обратно и жестоко отлупить за хамство.
    Второе, насчет пресловутых крадников.
    Я – административный управитель Низов, мне и моим близким унизительна сама мысль о том, что кто-то считает, что я или они сидим подъедаемся мелочишкой с кучки людей. Это смешно. Это настолько отвратительная и унижающая мою честь идея, что я разозлился не на шутку. Я могу накормить энергией не только этот чат, а еще штук 800 таких чатов, и не заметить. Если кто-то не отметил, то энергии и информация в чате всегда шли бесплатно.
    Система обучения эта – моя. Я ее создал, придумал и я по ней обучаю детишек. Сначала своих, потом учил Маррэба, сейчас Милен, и таким образом передаю ее людям. Передаю бесплатно, моя мотивация в проекте – месть, как и у многих, я слишком многое потерял из-за системы и желаю, чтобы мир знал, что происходит.
    Но я жил среди среди людей и хорошо знаю их. Поэтому на всей информации, которая подана на сайте, в книгах, ответах, видео, везде стоит программа защиты. И это не примитивный купол или зеркало, которым защищаются люди. Это защита с фильтром намерения: как ты воспользуешься этой информацией, такую реакцию и получишь. Будешь красть и продавать или пытаться использовать против меня – защита будет отбирать всё, что ты с этого поимеешь + %.
    И ладно если кому это пошло во благо, он пользуется, рад, благодарен – на здоровье, я затем и давал. Ладно, если информация не зашла, человек не понял, не принял, пожал плечами и ушел. Не проблема.
    Но не в случае, когда мою систему искажают и пытаются через нее (!) высмеять меня и моих близких. Вот тут я разозлился. Без шуток, я в бешенстве. Это как котенок, который на тебе сидит и тебя же кусает за руку. Но котенку простительно, а тут взрослые люди и нелюди наехали на кого-то уровнем повыше своей макушки и потирают руки радостно.
    Так вот,ребята, этого не будет.
    Это как если бы я дал вам денег на постройку дома, безвозмездно, а вы на них пошли кутить в кабак с мамзелями и прокутили всё. Деньги я назад заберу, хотите вы этого или нет. Как заберу всё, что было получено на попирании моего имени и имени проекта: деньги, аудиторию, энергию полученную, всё. Да, с процентами. Вы построили свою берлогу на фундаменте из моего курса, поэтому я забираю этот фундамент обратно.
    Крадник ли это? Отнюдь. Я забираю своё. Крадник собирает энергию со всех подряд, это мошенник, лазящий по карманам. А такая защита – это скрытая камера, и будучи вором, пойманным за руку с ее помощью, странно вопить о бесчестии и том, что вас не предупредили. Не предупредили, что нужно быть порядочным? Что ж, учитесь, это дело нужное, по жизни пригодится.
    Никаких других программ не было, нет и не будет. Ни в проекте, ни в Маагаль, в этом я вам клянусь и ручаюсь. Проект проверяется на паразитов и сторонние программы.
    Что же до остальных – мне очень жаль, что так вышло. Правда, жаль. Атмосфера и прелесть чата навсегда потеряны, но и такой опыт тоже, наверное, необходим.

    Всех обнимаю, Сателард аиш Эшер.

  • От чистого сердца с любовью, примите мою Благодарность (искренне) за ваши работы Сателард аиш Эшер

    • Забыла спросить , а фразу «Из крови и пепла» нужно писать на португальском языке ? Это правильный перевод «De sangue e cinzas»? И есть ли какое-то особенное изображение маяка?

  • Милен, спасибо за статью. Я попадаю в какой-то другой мир, когда читаю вами написанное. И каждый раз не хочется, чтобы рассказ заканчивался. Спасибо) и за сайт спасибо)

  • Добрый день
    Возник вопрос такой. Вы в начале текста пишите что у ребенка серые волосы. На портрете они темные. Интересно стало, ммм..он их красит?! И вообще, инферны могут красить волосы, пирсинг там всякий делать, макияж??!!

  • “Легко сказать спасибо, но нелегко ощутить это спасибо внутри”. Меня очень тронули эти слова. “Спасибо” стало настолько обыденным, что я уже и позабыл, что нужно вкладывать еще и внутренний посыл.