Стихія Часу: Метафізична Ентропія (Grassar Maelinhon)

Морро.

Скільки я не намагаюся підлаштуватися під людей, адаптувати слова та поняття, а все одно мене зрештою запитують, скільки мені років 😀 Багато, чи не дуже… 25? 469? Довго думав про це, вирішив трохи висвітлити питання: стихія Часу, час, дати, ери, епохи, вік. Трохи – тому що питання абсолютно бездонне, багатогранне, багатосферне і мозкозносне. І якщо прибрати з нього фізичні терміни, то залишиться не так багато інформації.

Люди, що живуть на світі останні років 200 — страшенно розпещені точністю істоти. Особливо ті, хто із «метричних» країн. Щоб у метрі рівно 100 см і за годину обов’язково 60 хвилин, складених із 60 секунд. Будь-яка інша варіація вимірювання всіх бісить до закочених усередину черепа очей. Але, по суті, такий поділ — це дуже нова тенденція, яка є тільки у людей і то не у всіх, і то не так довго. У більшості цивілізацій виміри були досить зразковими, як і відлік часу: люди вимірювали поверхні своїм тілом, а час вираховували по Сонцю та природним циклам. Ні те, ні інше не є точними величинами. Будь-яка дата або сезон – це градієнт, який розтягується на дні та тижні, весна не може наступити в точну дату.

Старі міри довжини чи ваги — всі пов’язані з тілом чи звичними оку предметами. Приблизна відстань від пальців до ліктя, приблизна довжина кроку, приблизна вага великого каменю, приблизний час початку цвітіння чогось або нересту риби.

Приблизне. Все приблизне, тому що в природі немає чисел із чіткими нулями. Дерево не починає квітнути 15 числа о 0.00 годині, і руки у всіх різні, але якось люди та нелюди обходилися. Так і з’явилися всі ці фути, аршини, сажні, стоуни, фунти… Як і в багатьох мовах назви місяців пов’язані з природою («місяць, коли жовтіє листя»), а час — із сонячними чи місячними циклами. Тобто люди в нормі не думали про час чи довжину, як про числа. Вони уявляли або предмет, або точку простору, але не число 🙂 Тому людей так дратують американські та британські вимірювання — вони все ще про об’єкти, цифр у ліктях і пальцях немає.

А знаєте, кого дратують цифри з нулями, а не фути? Тонкий план та все його населення. Коли ви тупите над футами і дюймами в американському магазині і шипите, ми точно так шипимо на питання про час, вік, кількість років… Тому що години й роки — це абстрактні величини, абияк натягнуті на календар і циферблат. Якщо вдуматись, то цифри в мірах і датах не говорять нам приблизно нічого. Це просто така зручна ілюзія підрахунку гіпотетичних слонів у вигаданому світі.

Ані слонів немає, ані світу, але ми їх посилено рахуємо. І злуємо, коли нам кажуть, що слонів приблизно 456,7. З половиною.

Час, Хаос та Ентропія

Насправді час — це сукупність порогів і циклів трансформації, пройдених об’єктом за період. На цей час, за період, до весни, до зими, коли завгодно. На скільки пунктів і як цей об’єкт змінився від нуля до теперішньої хвилини. Чудово пам’ятаю це визначення ще з дитинства 🙂 Зараз я вам поясню, що воно означає.

Час – це підстихія, яка зародилася зі стихії Хаосу, а Хаос – це в чистому вигляді така собі всесвітня вібрація, що розставляє горошинки на столі за рахунок резонансу. Якщо стіл почне вібрувати з якихось причин, пісок або горошинки на столі почнуть тремтіти і зміщуватись у найлегшому для руху напрямку. Стіл тремтить – горошинка скаче туди, де менше опору, де є кут нахилу і т.д. І горох утворює деякі візерунки, складені за допомогою вібрацій. Ось ця вібрація у глобальному масштабі — стихія Хаосу, вона розставляє об’єкти у Всесвіті по лініях ймовірності, верствах, зрізах, світах… Хаос відповідає на запитання, де ви і чому ви саме там, а не десь ще.

Ми всі трохи горошинки. Світ «вібрує» і ми зміщуємось у якомусь напрямку, постійно трансформуючись у найкращу версію самих себе. Спочатку ти немовля, потім дитина, потім підліток, потім юнак і так далі, кожен цикл не настає о 0 годині, він розтягнутий на місяці та роки. Поки в тебе доростуть кістки, поки ти зрозумієш мову, соціальні навички — це все про трансформацію, а не про вік. Тобто, на сітці координат Хаосу кожен йде своєю лінією, хтось швидше, хтось повільніше, і кожен постійно змінюється. Хлопець стає чоловіком, потім починає старіти. Квітка спочатку була бутоном, потім розпустилася, потім зів’яла і засохла (чоловіків це теж стосується, хехе).

Кожен із нас щодня приймає якісь рішення, здійснює дії, вчинки. Їхня загальна сукупність змушує вас трансформуватися і змінюватися, по дорозі відкидаючи зайве і віджите, неактуальне, незручне. Щоразу, коли ви змінилися і скинули панцир, впевнено змінилися, ви проходите точку неповернення. Ви вже не станете колишнім, не станете зразком 20 років тому, в старі туфлі малого розміру вже не влізете. Час немає зворотнього ходу.

Стихія Часу – це кількість ось таких порогів змін, точок неповернення для кожного об’єкта у Всесвіті. Загальний процес руху сукупності всіх ліній називається Ентропією. Тобто ви йдете своєю дорогою і змінюєтеся, ваш сусід йде своєю, ваше місто йде більшою дорогою, ваша країна — ще більшою. Всі ці маленькі і великі доріжки рухаються в рамках великої дороги – магістралі планети, і на ній всі постійно змінюються і ростуть вище. А планетна магістраль у свою чергу об’єднується в ще більшу смугу — світову магістраль, що об’єднує мільярди «доріг» кожної живої істоти на всіх рівнях буття. Сума ВСІХ ваших рішень задає вектор руху вперед. Ви всі йдете з різною швидкістю, хтось біжить, хтось практично стоїть на місці, але навіть якщо ви не рухаєтеся і лежите посеред дороги, на загальній магістралі ви все одно рухаєтеся вперед, сама лінія тягне вас автоматично. Це як ті стрічки в аеропортах, на які ти ставиш валізу і їдеш з нею: ти можеш навіть лежати посеред стрічки, вона все одно довезе тебе до точки Б.

Час працює приблизно так само. Ви йдете по дорозі в точці Зараз (Місяць), за спиною у вас знаходиться Минуле (Кету), попереду – Майбутнє (Раху), і йдучи дорогою ви нескінченно трансформуєтеся і ростете над собою (Плутон). Дорога може рухатися тільки вперед, позаду вас все скам’яніло і не рухається, ви не можете повернутися і щось там виправити, поміняти, це тільки у фантастиці працює. Подивитися назад можете, можете переосмислити, повернутися — ні. Таку опцію мають лише елементалі Хаосу і то в певних рамках. Тому що континуум можна і погнути здуру 🙂

Хаос породив дві стихії: Час та Смерть. Вони дуже співзвучні, але дещо відрізняються за принципом роботи.

Хаос – це вібрація.

Смерть – це сама трансформація, процес зростання та змін.

А Час – це умовна кількість порогів трансформації.

Смерть, як вмирання, до речі, також не про числа. Істота помирає тоді, коли в неї закінчується ресурс жити і немає сил для наступного порогу змін, а не коли підійшов якийсь вік, дата, число… Усі помирають, але у всіх це різні кількості порогів. Це якщо спростити до рівня дитсадка.

Години, Дні, Вік

Я кажу вам «юнак». Що ви уявили? Ну, якогось симпатичного хлопця, мабуть. А чому ви не уявили абстрактну хрінь, на кшталт «чоловік, який прожив 220 147 годин»? Чи «хлопець, якому 14398670 хвилин»? А тому, що ви все ще мислите трансформаціями, а не числами! Думати числами контр інтуїтивно, це зручно для математики, але незручно для сприйняття. І виходить, що ви подумали правильно, а потім озвучуєте неправильно — у цифрах. Ви уявили юнака, який пройшов кілька порогів особистої трансформації, тобто, він побув немовлям, дитиною, доріс до хлопця, який закінчив школу, він високий на зріст, у нього борода і тд. Сама думка «молода людина» передбачає весь його шлях особистою доріжкою до поточного моменту, що відбивається на зовнішності. Її ви й уявили. А не рік народження чи кількість років.

Або ось… Суп! Уявіть собі суп, що кипить на плиті. Спочатку він був водою, потім водою з провареним м’ясом, потім він кілька хвилин кипів ще з овочами, потім ви додали приправи … І коли я кажу вам «суп», ви не думаєте про те, скільки хвилин він варився. Ви уявляєте результат шести етапів трансформації води – в суп.

Дивно думати про людину чи суп як про сукупність трансформацій. Але це саме те, що ми всі робимо. Просто насунувши зверху цифри, мовляв пройшов він 14 етапів, але ось точно за 25 років! І люди хочуть точних цифр, але продовжують при цьому думати трансформаціями, сприймають образами і перебувають в тому ж смисловому полі. Народився 1200 року, значить 799 років!

Прикладіть до чого завгодно. Мені візуально 25 років. Мені 12 великих порогів особистих трансформацій. Скільки це у роках? Ну не знаю, в одного поріг на початок освоєння навички займає 6 років, в іншого — 2 місяці. Як порахувати?

Щоб зрозуміти Час, думайте про об’єкт та його рух. Наприклад, ви живете у часовому поясі +2 і у вас 14 годин, а ваш друг живе у поясі, де 11 вечора. Можна, звичайно, смішно пожартувати про те, що він живе в майбутньому, а ви — в минулому, але розумом ми розуміємо, що йдеться про цикл обороту планети, а не про фантастику. Планета велика, і обертаючись навколо Сонця, вона не вся поступово висвітлюється ним. Якісь області ще в тіні, десь світанок, а десь уже опівдні, але всі живуть в одному часі, ніхто не поїхав у майбутнє! Тому про час коректно говорити не коли, а ДЕ. У якій точці просторово-часового континууму ти перебуваєш? Ти не о 5-й ранку, ти — в точці, де зараз сходить Сонце, тобто ти ДЕ, а не КОЛИ. Десь тут на задньому плані тужно виє привид Ейнштейна.

І виходить що куди не тицьни, скрізь буде або трансформація, або об’єкт у ній, але не число.

Тонкий план живе ось цими категоріями. Тому що якщо твій особистий світ може змінювати становище в просторі, то він може якийсь невизначений час «зависати» в точці, де середина ночі. Наприклад, коли тобі хочеться виспатись. Скільки ти там висів? 70 діб? 8:00? 15 років? Та хрін знає, скільки… Поки не виспався. А виспатися — це теж трансформація, це зміна стану на краще. У твоїй реальності все зупинилося перед світанком. Потім ти прокинувся, процес руху запустився, світ долетів до точки сходу. І так усе життя. Як порахувати, скільки мені років? Загалом ніяк. Що заважає людям ставитися до віку як до умовного внутрішнього самопочуття — мені незрозуміло. Окей, тілу 66, але мізки почуваються на 24, а особистість то в голові.

Тому тонкий план вік рахує за внутрішнім відчуттям часу. Наскільки ти ще вмієш дивуватися, закохуватись, відкривати нове? Наскільки тебе колише світ навколо, чи грає в твоїй дупі вогонь спраги до пригод? Ось це молодість, вона не число. Елементаль помирає тоді, коли втрачає здатність дивуватися і знаходити нове, а не тоді, коли йому кілька років.

І тому час для всіх тече по-різному, смугою можна повільно їхати стоячи, а можна мчати галопом. Відчуття стихії при цьому сильно відрізнятиметься. Чим швидше ви живете і змінюєтеся, тим швидше летить для вас час.

І якщо у тонкому плані призначають зустріч, то вона у ДЕ. У такій умовній залі в середині дня. Середина дня там настає у якійсь точці щодо тебе. Ти зі своєї особистої магістралі доповз до цієї точки не рано, не пізно, а тоді, коли вона настала для тієї реальності. Ти прийшов на світанку для тієї смуги, а не о 14 годині 10 хвилин. У твоїй смузі може бути вечір.

Епоха

І останнє, найцікавіше, як на мій погляд.

Ми часто оперуємо поняттям «епоха». Пішла епоха, змінилася епоха, світ збожеволів 🙂 Це, до речі, з нами всіма прямо зараз і відбувається. Ні, світ не збожеволів, світ зараз у набагато приємніших реаліях, ніж років 500 тому, повірте.

Що таке Епоха? Повернемося до наших доріжок. Ось кожна людина і людина йде своєю «транспортною стрічкою», задаючи її напрямок своїми вчинками. Кожен ставить собі якісь цілі, до них йде, у ході руху — сам змінюється, втрачає шаблони, набуває досвіду, стає кращим. Умовно вирішив стати красивим, пішов у спортзал, бігати, качатися, читати про правильне харчування… І почав змінюватися. Зміни завжди багатошарові, тому що ми змінюємось і психологічно, і фізично, і зовнішньо.

Всі ці умовні 12 мільярдів доріжок складаються в одну велику смугу. Раз у якийсь час у більшості доріжок підходить рубіж критичної кількості барахла. Умовно кажучи, із 12 мільярдів доріжок, 10 мільярдів дійшли до точок неповернення і вся смуга перевантажена відходами від трансформації кожного. Потрібна глобальна чистка від старого та віджитого. Тоді у стихії Хаос включається алгоритм, який на жаргоні називається «незручний люк». Перед магістраллю з’являється така умовна стінка з діркою незручної форми посередині. Вузький люк-фільтр. І всі лінії починають послідовно проходити через цей фільтр. Або продавлюватись силою.

Є таке безглузде японське шоу, де на людей летить стінка з вирізом форми тіла. І треба прийняти максимально схожу позу, втягнути живіт, стиснутися, і тоді дірка пролетить по контуру. Зміна епохи – по суті те саме. Весь світ продавлюється через вузький отвір.

 До кінця епохи на всіх смугах різко вивалюється ВСЕ, що накопичилося в архівах за минулий період. І добре і погане, і дивне, все одразу. Тому кінець епохи завжди нагадує якийсь балаган: усі біжать, кричать, все звичне руйнується, купа смертей… Особливо добре це видно з мистецтва, де раптом з’являються якісь каламутні громадяни, які малюють вагіною, співають дупою, влаштовують перформанси та одягаються в бананову шкірку. Слідом лізуть диктатори та інші упирі, що відчувають, що прийшов цугундер і треба нігтями та зубами триматися за життя та валізи.

Але те, що не хоче змінюватися, — відмирає. Світ поступово (за скільки-то років) продавлюється через «люк» і вся ця психіатрія і нарости калових мас відрубуються системою і йдуть у Безодню. Вони зникають з ментального поля та пам’яті мас. Це як не пролізти в дірку із трьома величезними валізами — їх відірве разом із руками. Тобто світ очищується і в нову епоху «пролазять» лише ті, хто вписався у єдиний формат нового часу. Усі, хто не вписався, нагадуватимуть того мужика зі старого фільму жахів, який хотів «пройти крізь решітку», тільки в нас решітка суто ментальна.

І коли настає нова епоха, в ній ніби відрізає все старе, незручне, важке. Те, що нікому більше не потрібне, неактуальне. Падіння у Безодню (у метафізичному її сенсі) – це забуття. Тобто ви не оперуєте реаліями 17-го століття, вони давно мертві. І спроба витягнути рецепти чи мову тих часів, сприймається як лютий анахронізм.

Так, це майже завжди супроводжується війною та масовим психозом, смертями, відчуттям, що світ збрендив остаточно. Видихайте, ці пороги відбуваються кожні 150 років приблизно. Останній такий поріг ми проходили наприкінці 19 століття, він закінчився з Першою Світовою Війною. Тоді теж раптово змінилося ВСЕ: мода, мораль, буйно поперли технічні революції, наука… Почитайте історію, придивіться, ви побачите чіткий рубіж, що проходить приблизно з 1890-х до 1920-х. А до нього були інші. Новий люк до нас почав рухатися приблизно в 2019 році і в грудні 2023-го ми пройшли ключову точку неповернення. Все прискорилося, пішло очищення від барахла, масові смерті та істерія.

Погані новини: у люк пролізуть не всі. Не всі люди і нелюди потрібні в новій епосі, не всі сутності  залишаться живими. Люди намагаються в новий час протягнути старі даності та барахло, але чим менше, тим простіше йде трансформація і легше перехід.

Хороші новини: ті, хто вийдуть з того боку, опиняться на чистому білому полі, забезпечені всім добрим і корисним, що перейшло зі старої епохи. У такі моменти закладаються лінії та реалії на віки вперед, тобто ми зараз вільні будувати свій новий світ за своїми правилами. Яким він буде – питання до всіх нас.

Успіхів.

Grassar Maelinhon (c) Переклад та адаптація Mylene Maelinhon. Матеріал проекту Маргінальна Метафізика