Посмішка: Найкращий фільм про лярву? (Maelinhon)

Миру вам.

Довго думала, яким би фільмом продовжити наш новий розділ метафізичних кінооглядів, і прийшла до висновку, що хочеться чогось реалістичного 🙂 Так, жахи бувають реалістичними. Більше того, є невелика (і особливо “цегляна”!) категорія хоррорів, яка цілком і повністю могла б відбуватися в реальності. Я вам більше скажу — вони десь навіть і відбуваються.

Саме тому фільми про зомбі, вампірів і демонів — це страшилки для дитсадка. Мені складно лякатися того, чого навіть гіпотетично не може зі мною статися. Вибір вищої ліги — боятися того, що статися може 🙂 Таких фільмів в рази менше, тому що для їх виробництва режисерам потрібні мізки, а з цим завжди туго. Наприклад, це жахи про некропсихоз: “Прокляття” (я маю на увазі японський), “Заціпенілі від жаху”, міні-серіал «Жах дому на пагорбі» Фленегана, «Темні води» і таке інше. Або біо-хоррори а-ля «Дещо» (обидва), “Залив”, “Живе” і тд. Ну і туди ж кіно про сектантів, маніяків і психопатів, тому що ними дурки повняться абсолютно реально. Бачиш таке і десь на рівні дупної чуйки розумієш: реалізм! Так буває, так може бути, це може статися зі мною і взагалі з ким завгодно. Тому «Сонцестояння» або «Людська багатоніжка» в реалі може бути, а «Дитина Розмарі» — ні.

В минулому році вийшов фільм жахів на вкрай «нішову» тему — лярви. Ми цієї категорії тонких товаришів майже не бачимо в сінематографі, а шкода, бо тема супер яскрава і благодатна, тому що в ній особливо немає меж того, що там можна показати. Буквально що завгодно можна! Але, або режисерам не вистачає фантазії і банальних знань, або аудиторія погано сприймає таку тематику, але я не змогла пригадати якогось ще фільму жахів на тему саме цього паразита. Щось десь віддалено схоже — австралійський «Talk to me» або «Дзвінок«, але останній з наукової фантастики перетворили в містику, яку неможливо дивитися.

Сьогоднішній наш фільм — «Посмішка» Паркера Фінна (Smile, 2022). Фільм трошки не дотягнув за атмосферою на вищий бал, але як історія і як рідкісний приклад незвичної теми — знімаю капелюха. Він мені дуже сильно сподобався, і саме реалізмом. Давайте сьогодні подивимось на нього з точки зору метафізики. Що відбувається в фільмі і як це працює в реальному житті. А основний жах цього кіно в тому, що все, що ви побачите на екрані МОЖЕ статися в реальності, і часто стається. Так, не настільки яскраво, але це — жахлива реальність деяких людей прямо зараз.

Фільм починається просто з головного: в приймальному відділенні дурки досвідчений психіатр Роуз Котер приймає пацієнтку, яку доставили з гострим психозом. Дівчина стверджує, що в неї вселився якийсь паразит, котрий контролює її думки, розмовляє з нею і примушує робити різні речі. Доктор з розумінням киває головою, в її очах це шиза, просто як за підручником. І — продовжує далі пацієнтка — за деякий час до цього «воно» примусило її викладача покінчити з собою. Потім, мабуть, перебралося в студентку, яка це все бачила. Тепер дівчину мучать жахливі глюки: всі оточуючі люди наче стають цим паразитом і хижо посміхаються в її сторону. Вона не може ані спати, ані їсти, її переслідують жахливі люди, які їй моторшно посміхаються. На фоні цього оце Щось все більше підштовхує її до суїциду яким-небудь особливо болючим способом.

— Оввааа… — сказала я, вимикаючи месенджери і роботу: цей фільм гідний повного екрана, а не віконечка у кутку робочого стола — Серйозно?!! Хтось зняв кіно про лярву?! Мій герой!

Далі відбувається неминуче: поки доктор, який вже прикидає в умі дози галоперидолу, відвернувся, дівчина розбиває дзеркало і позбавляє себе життя гострим скалком. Останнє, що помічає доктор — неприродня посмішка пацієнтки, спрямована на неї. Прибігають санітари і Катнер із Доктора Хауса, шум-гам… Докторку всі жаліють, але, це дурка, тут таке через день. Доктор бере відгул і їде додому.

Вдома закономірно починає коїться якась дичина.

Доволі швидко Роуз розуміє, що «щось не так». Навколо починаються всілякі дивні речі: шурхіт, тіні, дзвінки по телефону з різними голосами, оточуючі себе поводять якось неправильно і всюди їй ввижаються люди які «недобре посміхаються». Чим далі — тим більше. Доктор Котер розуміє, що заразилась… отим чимось. Щось явно оволоділо її свідомістю, хоча вона, як професійний психіатр, спочатку і намагається оцінювати все що відбувається за методичками. Потім плює на медицину і починає своє розслідування і пошук постраждалих. Їх виявляється немало, і всі в результаті позбавили себе життя, тому що це “щось” повністю оволоділо їх свідомістю, вичавило вщент і примусило вбити себе.

Фільм, без жартів, дуже страшний.

Добре показано, як реальність героїні плавиться, вирує, і ми (як і Роуз) вже взагалі не впевнені, чи бачим ми те, що бачим. Або воно раптом стріпнеться і виявиться чимось іншим? Закінчується історія хреново… 🙁 Але на моїй пам’яті ні одна історія про лярв добре не закінчилась, так що реалізм тут на всю катушку. І так, ви можете сказати що ви це сто разів бачили в кіно, але в даній конкретній картині є декілька яскравих сюжетних і логічних моментів, які чітко відрізняють її від рядового кіна про нечисть. І зараз ми розберемо, що саме.

Що відбувається. Хто такі лярви

Навколо нас живе дуже, дуже багато всяких сутностей. Крупних, дрібних, травоїдних і хижаків, розумних і не дуже, розвинутих і примітивних… Це свій світ, своя екосистема. І, як в будь якій екосистемі, в ній є паразити и симбіоти. Сутностей, які паразитують на людях, як не дивно, доволі мало. По суті, це всього два-три види — лярви і сонні паразити, їх можна коректно порівняти з солітерами і глистами, та й поводять вони себе дуже схожим чином.

Все інше приходить, кусає і уходить. Всупереч існуючій (і нав’язаній ХЕ) думці, біси і взагалі дальрам ніколи не паразитують на людях і тим більш всередині тіла не живуть. Це відносно крупні, окремі істоти. Але це хижаки, а не паразити, вони вас можуть покусати або покалічити, однак, умовний вовк не буде прогризати в вас дірку і лізти пожити всередині. Дальрам будь якого виду — хижі, але не паразитарні істоти. Інше — хрюсовське фентезі, самі знаєте для чого.

Більше всього люди стикаються з паразитами уві сні, коли дивляться кошмари, які відбуваються в тій самій локації, де вони зараз і сплять (а про це також є кіно, наприклад «Бабадук«). Якщо ви заснули, а потім бачите сон що по дому ходить НЕХ, виключається світло, хтось вилазить з-під вашого ліжка і все відбувається дуже реалістично, складно відрізнити від життя — це пустотні паразити. Є така категорія «глистів», які намацують ваш головний страх і імітують його появу уві сні. Вони дуже слабкі і тупі, в них не вистачає ресурсів, аби імітувати якісь інші місця, тому вони просто копіюють те, що бачать навколо. Характерний знак. Відповідно, якщо ваш кошмар відбувається десь іще — це робота напружених мізків і психіки, а от якщо за вами по квартирі бігає мрець і ви не дуже розумієте, спите ви або ні — це паразит. Питання вирішується ловцями сновидінь, доволі просто. Ці милі пухнасті кружечки винайшли як раз для закриття вхідних каналів від цієї глистовні.

Інша справа — лярви. По перше, ця штука більш-менш розумна, по друге — крупна, розміром з невелику кішку або крупного щура. Приблизно 80% того, що фанатики звуть одержимістю бісами — це лярви, інше — психіатрія та різні болячки. І часто ці дві проблеми перегукуються.

В широкому розумінні, лярва —це солітер, який оселяється в голові і перекроює всі налаштування на свою користь. Це паразит, який контролює розум і сприйняття так, аби носій побільше фонтанував енергією і годував цим паразита. Простіше кажучи, лярва не впливає на реальність, вона переналаштовує сприйняття реальності так, аби людина бачила те, чого немає. Тематика — найрізноманітніша, і до речі, далеко не завжди негативна. Якщо когось тригерить кохання або релігія — будуть глюки про принців і про добрих янголів. Паразиту однаково, що саме вам транслювати, він підбирає тему в залежності від того, що в голові, що «чіпляє» саме цю людину.

Ви скажете, що це схоже на шизофренію і будете абсолютно праві. Механіка там одна, але причини — різні. Можна сказати, що лярва — це «паразитарна шизофренія», як би дивно це не звучало. Зазвичай шиза — збій біохімії і зрізів тіла, у зв’язку з яким у людини
руйнується нормальне сприйняття, як правило — на фоні нестачі ресурсів тіла і перенавантаження психіки.

Лярва робить абсолютно те саме — руйнує сприйняття, тільки навмисно і націлено. Відмінність у тому, що паразитарні форми погано реагують на препарати або не реагують взагалі. Умовно кажучи, людина чесно лежала в лікарні, пила пігулки, слухала доктора, а голоси в голові так і не пропали.

Є три ключових особливості лярви, які ми і бачимо у фільмі:

— Для захворювання потрібна психічна травма, душевний біль, депресія, словом — чуттєвий стан психіки, свіжа рана. Тому, підхопити такого паразита РАПТОВО доволі складно. Вони — як бактерії, стикаються з усіма, але захворіють одиниці. Для цього їм потрібен ґрунт. По перше, це якась психотравма або перевтома, умовно «гігієнічний пробій» для проникнення, по друге — зацикленість або схильність до неї на якусь тему. Людина, яка пережила насилля і схильна до містицизму або іпохондрії — ідеальний кандидат. Люди зі здоровою психікою лярвам нецікаві, тому що це — складні цілі. Як і люди з нормальною самооцінкою, не озлоблені, не затиснуті, не радикально забиті і нещасні. В них немає дірки, куди можна було б залізти. Так що розслабленість, несерйозність і пофігизм (і ревізії кукухи у лікаря раз на рік) — найкраща профілактика. Скоріш за все, 99% людей хоча би раз за життя чіпляли лярв, але приживаються вони в одиниць.

Опосередковано зараженню сприяє низький ресурс тіла, втома і недосипання. Магічний захист від лярв не працює, тому що сама людина з травмою дає їм доступ до себе, і це проблема.

— Лярва експлуатує якійсь конкретний образ або ідею, які співзвучні сприйняттю і страхам жертви. Тобто глюки, голоси і нагнітання йде на образ, який викликає емоційний відгук. Наприклад, якщо людина фанатично релігійна, вона буде чути «голос диявола» або якихось важливих для нього персонажів, бога, янголів тощо. Якщо занурений в містику — плонетян, богів, демонів і тд. Якщо слабке місце — самооцінка і почуття, паразит може давити на закоханість, примушувати переслідувати когось, бачити померлу дорогу людину і тп. Спектр величезний, від ігроманії до іпохондрії. Бачила форми впливу лярв, коли людина… боїться лярв 🙂 Начиталася в інтернеті всякої маячні, вразилася, спіймала глиста на фоні якоїсь травми і альо.

Так чи інакше, основний симптом в хворого: його проблема — це тема №1, він нічого більше не бачить, не чує, зациклений тільки на цьому, інші теми не підтримує. І ця тема часто корелює з фобією №1. Так що для кіно це — благодатна тема.

— З лярвою довго не живуть. Нажаль. Від пари днів до пари років максимум, тому що її основна ціль — доїти з людини енергію, а для цього треба весь час підвищувати градус накалу глюків. Хвороба завжди йде за наростаючою. У такого нагнітання є межа, людина в якійсь момент вже ні на що не реагує, вона занадто знесилена. В цей момент паразит зазвичай починає схиляти до того, аби перейти всі межі, а далі — до суїциду, і частіше всього — успішно. Людина опирається, бореться, що дає викидання останніх резервів Ци, після чого вона виходить у вікно, даючи паразиту останню порцію хавчику. І лярва уходить шукати нову жертву.

Основна засада цієї хвороби в тому, що якщо паразит сидів в тілі більше місяця, він вже встиг перекроїти психіку «під себе» і є великий ризик, що шляху назад немає. Це ніби ви пили 20 років, заробили цироз, а потім перестали пити. Першопричина вже не впливає на загальний стан, але печінка не відновиться через день після відмови від алкоголю. А може і ніколи вже. Аджна під діями лярви дуже сильно деформується і приймає запропоновані налаштування як рідні. Тому часта ситуація, коли паразита прибрали, а голоси і видіння на місці, і змінити це потім неймовірно складно.

Повертаючись до “Посмішки”, бачимо там всі ці фактори. Героїня має дитячу травму і провину через смерть матері-шизички (чек), а ще вона — трудоголік, який надмірно працює, повністю впевнена у своїй нормальності (чек). Вона — вічно втомлена тітка, у якої є проблеми з відносинами (чек). Паразит знаходить шпаринку через травму и втому, і починає педалювати гостру тему «ти божеволієш», що лікарю-психіатру вкрай нестерпно усвідомлювати, це її фобія. Вона клює на вудочку і починає все більше занурюватись в цей божевільний треш. В кінці фільму вже відверто ловить глюки, не може спати і кінчає суїцидом (чек). Паразит зробив все, аби жертва МАКСИМАЛЬНО психувала, страждала, мучилась і тряслась від жаху. Ну чек же! 🙂

Частково моя трактовка підтверджується тим, що в кінці фільму паразит в буквальному розумінні залазить всередину тіла Роуз і тоді вона вбиває себе. Не складно здогадатися, чим надихався режисер 🙂 Де дістав інформацію — не знаю, але в цілому, те що я розказала — не великий секрет, це доволі відома штука.

Коли все ось це роблять умовні злі демони з книжки — це маячня, нафіг люди їм не здалися, в жодному вигляді. Тим більше — їх брудненька Ци. А от коли у режисера вистачає розуму трохи вивчити питання і НЕ пояснювати те що відбувається тривіальними бісами і злим злом — це люкс 🙂 Фінн робить акцент на тому, що це — саме паразит, якась заразна психічна інфекція. Звісно, в фільмі багато чого прикрашено і є художні гіперболи, але в цілому, за своїм досвідом, можу сказати що все приблизно так і виглядає.

Бережіть свою кукушечку. І нічого не сприймайте серйозно.

(c) Mylene Maelinhon \ Матеріал проекта Маргінальна Метафізика

Репости цього матеріалу вітаються тільки з зазначенням автора і джерела матеріалу. Крадіжка інформації, тексту або їх частин жорстоко карається, і я не про юристів. Дотримуйтеся чесності і поважайте чужу працю, тоді ця повага до вас повернеться сторицею.