Сатанаель та Люцифуг: Падіння вгору

Вчора ввечері я намагалася попрацювати із інформацією про Сатанаель, але мій запит буквально провалився у товщу інформаційного потоку. Я лягла спати й усю ніч мене носило якимись похмурими відрізками часу, де складалася не найприємніша, але вкрай чітка картина життя цієї демониці. Це була логічна, обʼєктивна інформація, історія без білих плям та прогалин. Сьогодні я читаю Вікіпедію, щоби співставити побачене та роблю приблизно так:

Річ у тому, що всемогутня енциклопедія до ладу нічого не знає з приводу Самаеля, Ліліт, Яхве… Є нарізка із даних у дусі “а професор Дупкін вважає Ліліт відображенням культу ночі у древніх ололойців”. Це не інформація, це думка про її цурпалок. Інформації немає ні в кого. Кожний персонаж зліплений із десятка інших (лише Самаелей штук 12), ніяких чітких даних, обережні зауваження, уривки даних, припущення… Спостерігаємо повний вінегрет із часів, імен та інформації навіть тих часів, які встигла застати я. І апокрифи тут, як не дивно, несуть більше інформації, ніж Коран чи Біблія. Тому що посади та види плутають із іменами, імена – із титулами, титули – із назвами домів, і більш перекрученого телефону ще треба пошукати.
Давайте я розкажу вами про занепалих янголів та їх революції так, як я бачила це у якісному Full HD свого усвідомленого сну.

Отже, у статті про створення Світового Древа ми вже приблизно окреслили схему: створились Верхні світи, створилися Нижні світи, Середні світи та пояс із Світів стихій. Нижні світи, як клас, населили елементалі стихії Пітьми, стихії Тіні, частково Хаосу і взагалі увесь “низький” діапазон частот. Все логічно і добре – Високі живуть зверху, середні посередині, “низькі” й темні – внизу.
Головою Нижніх світів спершу був елементаль Пітьми – Самаель та його дружина Ліліт. Головою Верхніх світів став Яхве та його дружина Софія. Головою Середніх світів був Баал, потім стали змінюватися патріархи фейрі, які дуже полюбляли боротьбу за владу. Поки все логічно.

У якийсь момент у Середніх світах створився експеримент під назвою “Люди”, який організувала дружина Яхве, і який потім просунув вже він сам. Амадакх – слово, що означає форму життя із 2 парами кінцівок, головою та загальним зрозумілим людям виглядом. Адамакх – проект того ж самого крою, але із плоті та крові. Імʼя Адама – просто приказка, що закріпилася за цим експериментом. Технічно люди зліплені не з Яхве, а з раси, що населяла Верхні світи від самого початку, їх зараз називають Древні або Високі. Це саме моя раса, щоб ви не думали щодо мого походження та любові до інфернів. Ось щодо того, що Яхве – не амадкх, тут ми десь вже починаємо чути неясний запах казок про рептилоїдів та іншу єресь.

На енному етапі експерименту “Люди” у новий едемський квітник стала навідуватися допитлива Ліліт, що не приховалося від всюдисущих апокрифів, які тепер говорять про першу дружину Адама. Чим вони там займалися – невідомо, але я не впенена, що Ліліт спокусилася б на ледь одухотворений шматок мʼяса із генетичного експерименту. Потім була створена перша жінка – Єва. У якийсь момент, Самаель, який саме зайшов на вогник, посперечався з Яхве про доцільність такого експерименту, причому посперечався жорстко. Самаель казав, що люди й дня не протягнуть за парканом, Яхве казав, що протягнуть, ще й стануть тут правити. І ці двоє старих негідників заклалися: якщо люди зможуть вижити, то Самаель й уся братія поклониться їм на знак приниження, якщо ні – Яхве віддає єдину доньку за сина Самаеля – Люцифуга. Ці двоє давно кохали одне одного, але тато був настільки люто проти, що на момент суперечки там відбувалася історія у дусі Ромео і Джульєти. Самаель знав про страждання сина й хотів хитрощами забезпечити його щастя.

У самого Яхве взагалі доволі багато дітей, не тільки Ієшуа. Він як створював істот, так і робив їх цілком природнім шляхом. Створював, наприклад, частину янголів та величезну братію істот-карателів, яких із ними часто плутають. Природнім шляхом зʼявилася на світ його старша донька Аялет. Дівчинка була народжена від Древньої, тобто наполовину вона взагалі не антропоморф. Норов у діви був більш ніж невгамовний та жорсткий, на противагу мямлі-сину, якого ми тут усі добре знаємо. І у якийсь момент почалася ця дивна історія, коли світла та високочастотна діва-богиня закохалася у величезного та темного юного демона, який з дитинства погано переносив світло та високочастотні енергії.

Повернемося до людей. Можемо згадати багато фільмів про штучну форму життя на кшталт “Хімери” і уявити собі який був стан справ із інформуванням таких про світ навкруги. Стерильний сад, високий паркан, наглядачі, багато питань, мало відповідей. Адам і Єва й правда не були готові до життя, і Яхве поки не планував їх випускати. Думав довчити, підправити баги і тоді вже ступати у сперечку. На якийсь момент, набагато раніше терміну, маса питань стала критичною і була задана не Яхве чи Софії, а Ліліт, яка звичайно підтримувала чоловіка та його ідею, що люди – це мотлох, та й сину треба допомогти. І творець не встежив за поззаплановим інформуванням діточок про стан справ. А розказано та показано їм було багато, особливо про цілі їх створення та повну їх безцінь, причому основним рефреном була ідея їх зламати. Не допустити, щоб вони змогли вижити. Так маємо апокриф-2 про Змія. Змій – для наочності. Технічно Яхве не міг нічого заборонити Ліліт, тому що вона – монарх окремого шару та класу світів. Але старі непорозуміння та суперечка з її чоловіком зробити свою справу, Яхве психанув і вигнав діточок на мороз під девізом “Раз ви такі розумні, ну спробуйте створити свій світ, хоч би за парканом!”. Вони спробували.
Отже, років через 150-200 після описаних подій, коли блудні діточки таки освоїли світ, а тато, який вже попустив образу, підкинув їм ще пару сотень генетичних типів (а то на кому женилися Каїн та Авель, на козах?), людиська почали робити перші успіхи. І з цього приводу у Верхах зібралася величезна тусовка, присвячена якомусь особистому святу Софії. Там усе й почалося.

На згаданому бенкеті сталося казна-що, тому що наче й заклад був виграний, і Яхве (напевно не зовсім тверезий і не дуже адекватний) звелів усім поклонитися людям, оскільки вони “змогли”. А доньці сказав, що видає її заміж на своє розуміння, аби не принадно було усім плести інтриги заради своїх цілей. А в інтризі заради шлюбу він і не сумнівався.

Аудиторія розділилася. Еліми (крім Азраеля) пали ниць перед людьми, вони звичні. Інферни, якось у цілому витівку не підтримали, почався скандал, провідну роль у якому відіграла саме Аялет. Просто встала і сказала, що якщо татусь аж настільки осліп від влади, то вона відрікається від нього, від титулів, від своєї сутності та звалює жити у Нижні світи. А заміж вона виходить за Люцифуга і ніяк інакше. Частина елімів пошурхотіла мізками та вирішила, що так, це вже занадто щось, треба йти за спадкоємицею… Яхве волав та кидав блискавки, еліми напали на інфернів, Азраель м’явся в куточку… Скандал переріс у щось, що не можна описати, у хід пішли не тільки слова, почалася банальна бійка із феєрверками.

Підсумком цієї бійки стало те, що у Біблії називається падінням янголів. Аялет відреклася від свого імені, назвавшись Сатанаель, тобто, та, що протистоїть, і, прийнявши усю потрібну кількість імен, пішла жити до Низів. За нею пішла частина елімів, й уся ця компанія опустила свою природню енергетику на максимально низький рівень (це падіння, а не буквально з небес), ставши фактично тими ж інфернами, що вже населяли Низи. Це доволі схожі істоти, тільки тепер їх стали розділяти на прешородних та ні.
Окремо стоїть історія Азраїла, який так і не зміг нічого вирішити, за що був посаджений Яхве у клітку, де провів довгий час і трохи… зіпсувався. Не те щоби помер, але затхнувся і більше на еліма не походив. І після звільнення був списаний з очей геть до Некро. Де і став правити деякий час потому, часто підмінюючись із своїм напарником на імʼя Азрамавет.

Далі почалася історія, яка у нас була у главі про другу частину історії Древа – http://maelinhon.org/istoria-dreva-2/. Розглянемо те, як зʼявилася байка про битву архангела Михаїла із Дияволом. Коли звалили більшу частину старих богів, постало питання про те, що власне робити із артефактами. У всіх цих панів на будь-якому зображенні щось є у руках – скіпетр, меч, шар, рослина, що завгодно. Це величезна кількість дуже потужних інструментів, якими боги щось робили із своїх функцій – створювали світи, змінювали лінії, керували стихіями. Все це розбазарювалося кому попало – інструменти для репарації карми, життя й смерті Яхве роздавав направо і наліво. І у якийсь момент до Верхів потрапив меч, один із артефактів стихії Життя. Конкретно до Михаїла. Відібрали вони цю принаду у Наунет, однієї із елементалок Води, але я можу помилятися. Михаїл – вельми неприємний тип, що називається гоноровий. І він почав направо і наліво розповідати, що у нього тепер є і що він з цим зробить. А зробити він збирався багато і в основному щодо “зрадників”, причому це не були пусті загрози.

І почався глобальний конфлікт, де вже оформлені Низи вимагали припинити свавілля та знати міру наглості. На що Михаїл у нецензурних санскритських виразах обіцяв особисто дати прочуханки будь-кому, хто насмілиться до нього підійти. Підійти насмілився саме Люцифуг, який на той момент вже був одружений та мав сина на імʼя Рофокаель. Їх плутанина із батьком – окремий мем класичної демонології, тому що Люцифугів взагалі то двоє, старший та молодший.

І у Михаїла із Люцифугом Світлоборцем Старшим була найепічніша дуель на мечах. Жесть у тому, що Люцифуг – 100% інферн, дитя Пітьми, причому сильне і темне. Він не те, щоб прямо не виносить світла, він скоріше важче за молодих переносить високочастотну енергію. Але крім нього усі боялися, тому що артефакт був такої потужності та частоти, що він би оплавив будь-кого, якби потрапив у “низькочастотні” руки. Він пожертвував собою, але переміг Михаїла, буквально відправив у нокаут, а меч відібрав і доніс до надійного укриття. Поки ніс, втратив ноги та одну руку, взагалі “потік” як від великого опіку. У християн щодо цієї дуелі є інша версія, але із моєї дзвіниці справи саме такі, та й віри їм особливо немає. Михаїл тепер ходить із звичайним мечем, але й Люцифуг лежить вдома у ніякому стані. Він зʼявляється на публіці рідко, в основному дрімає вдома. Звичайно, протези, мороки, усі справи… Але якщо чесно, він вельми хворий. Сатанаель виходила його, наскільки змогла.
У новій епосі і Самаель і Ліліт давно відійшли від справ. Обоє ще зʼявляються на заходах, але рідко. Влада вже доволі давно знаходиться у руках Сатанаель, яку як тільки не називали, з ким тільки не плутали, і яких тільки жахів не приписували. Із часом з цієї історії вирізали шматки, приліпили народну творчість, додали пару імен, і весь цей жахливий жмут інформації ще декілька разів перетравили, переклали, відредактували, дописали… І так багато-багато-багато років поспіль. Маємо, те, що маємо. Сатана тепер – він, має вигляд змія, звідкись обзавівся Пеклом… Повний спектр міфотворчості можна подивитися тут http://maelinhon.org/kto-takoj-lyutsifer-i-prichem-tut-blondiny/
Що ж сама Сатанаель. Я не знаю, чи можна до неї звернутися із Фізу, але можна спробувати. Виглядає вона як дуже гарна чорноволоса жінка, років десь 40, десь навіть армянського типу. У неї кучеряве волосся, дуже біла шкіра, зелені очі із вертикальними зіницями та сумна посмішка. Одягатися полюбляє у чорне. Її герб і сигіла – сонячне гало навколо дерева. Виклик робиться на білі лілії, олії жасмину та мʼяти, і на одне офіційне імʼя.

(с) Mylene Maelinhon \ Матеріал Archaic Heart