Фейкослав’я, яке збудував Джек (Maelinhon)

Мир вам. Най буде нова стаття в циклі про Коляду та Комунізм. Сьогодні говоримо про слов’янських богів та їх пантеон. Ба більше — про рідновірів та відсутність їх мазунчиків у реальності. Простіше кажучи, чому слов’янських богів, власне, не існує в їх попсовому та масовому варіанті і як так сталося?

У нас на сайті та в соцмережах існує така проблема як любителі спорту. Точніше, одного особливого спорту. Порівняння і тасування пантеонів та богів на швидкість. Огидна штука, насправді, страшенно вибиває з адекватності, примушуючи людей займатися скнарством та маячнею, яка не має сенсу ані фізично, ані метафізично. Вони вважають, що виходять з християнства, але не розуміють, куди прямувати далі, і природньо приходять до слов’янських богів, вигаданих кабінетними етнографами в XIX столітті.

Чому так? А через те, що зведення пантеону на історичних джерелах — це як на кшталт переліку друзів у соцмережах або телефонних книгах, де вас можуть назвати чим завгодно, розсортувати в будь-які категорії та присвоїти непередбачувані ніки. У одного ви записані як Іван Іванович, у іншого як ВаняЛук (в нього такі асоціації), у третього ІванСантехнік, а для когось ви “ЗанозавДупіНеЧіпати”. Також вас можуть розкидати по категоріях. Від Колеги\Робота до БДСМТусовка і Барига. Хтозна, куди вас можуть записати, до того ж без вашого відома.

За життя в ХХ-XXI сторіччях, займатися складанням та розшифровкою стародавніх пантеонів у релігіях — це приблизно як зібрати телефонні книги у мільйона випадкових громадян і намагатися за категоріями контактів знайти якийсь загальний знаменник. Наприклад, зробити висновок, що всі, у кого є приписка “електрик” — це одна людина під різними іменами. А всі номери з категорії Робота — це одна організація. Абсурд і клоунада. Тому що це не просто зіпсований телефон, це зіпсований телеграф, що набиває п’яний дід, хворий на деменцію.

Ось вам смішно, а етнографи саме так і чинять. Вони за цивільною логікою порівнюють богів і богинь за таблицями. Типу, о, з букетом, отже, богиня любові у ололойців. А хто їхні сусіди? Жубанці? А у них є хтось з букетом? Ба, там чолов’яга з букетом… Отже, брат богині, бог любові, парне божество, так і запишемо. Таким чином одна сутність у етнографів може з’являтися в десятках пантеонів під різними іменами та з приписаними їй опціями. Через те, що кожен народ працював з богами і духами самостійно і особливо не поширював інформацію, а загальні знаменники, при належному рівні душнізму, можна знайти де завгодно. Конспірологія — чудовий приклад цього явища.

Особлива проблема — усні джерела. До прикладу, римляни, греки та інші китайці були розумними і письменними, отже там є з чим працювати, бо ж вони все записували, що у них і як. І записували так ретельно і змістовно, що християни так і не встигли все знищити. У інших народів джерел або немає, або вони записані опісля багатьох років, за згадками, з чиїхось слів, незрозуміло ким і як. Неодноразово ще траплялася така справа, що дані про пантеон записувались не власне прихильниками, а всілякими хрю монахами, до того ж сильно постфактум. Умовно, жили собі неписьменні люди, спілкувалися з богами, хто як сам знав. Потім прийшли християни, заснували монастирі і щось там кількома рядками записали про цю діяльність (+/= особисту думку) через 200 років. Ось і всі джерела. Можемо приблизно уявити, ЩО там було написане і в яких епітетах про пантеон та богів слов’ян. І не тільки їх, на жаль.

Там як у тому вірші про будинок, який збудував Джек: якщо натомість Джека поставити будь-яке божество, то решту рясних прошарків, хто там йшов повз і з Джеком спілкувався, і хто в його будинку жив, і що пив-їв, варто прибрати як непотріб. Просто самого Джека за цим навіть не видно.

І ось маємо 2-3 такі збережені з лихих 800-х книжечки, двійко апокрифів, фанфіки та десятки народних легенд різного ступеню запорканості. +Усіляка художка, накатана письменниками за цією темою. Вчені переважно все прикидають на око і за цивільною логікою, і внаслідку цього маємо в Вікіпедії і історичних роботах таку кашу, де вже складно розібрати початкові джерела і взагалі зміст. Але проходить певний час, і ось вони, любителі спорту. Створюють рідновірські секти і вклоняються солянці, створеній переважно кабінетними етнографами, аніж народом. Водночас 90% «рідновірів» все так же відзначені печатками християнства, ба більше — мають християнське мислення, з його дуалізмом і головним Абсолютом, які не були притаманні їхнім предкам від слова зовсім.

Отже, якщо витягти рідновіра з православ’я ще можна, то витягти православ’я з рідновіра майже нереально. Воно закарбоване в ментал і зрослося з ним намертво.

Слов’янський Пантеон

А що ж на практиці? А на практиці, інформації про те, з ким співпрацювали ті чи інші слов’янські племена, у нас просто немає. По-перше, хто такі слов’яни і за якими ознаками стає зрозумілим, що перед нами — саме вони? Не існує таких ознак, хіба що міркувати, відштовхуючись від мовних параметрів, але в такому випадку маємо десятки великих і малих племен + схожі на них сусіди (наприклад, слов’яни і балти), кожен зі своїми тарганами та віруваннями, більша частина яких донині не збереглася.

Далі поговоримо про те, чому.

Все, що в них було, існувало переважно в усній формі. Достеменно і з цивільних джерел ми знаємо лише про існування 7 богів, тих, хто так чи інакше були згадані в літописах. У 980 році князь Володимир встановив ідолів на київському пагорбі. Це були Перун, Хорс, Даждьбог, Стрибог, Симаргл і Макош. Нагадаю, що це були тільки боги Київської Русі. Що там було в Московії, що відбувалося у інших племен слов’ян, балтів і навколо — взагалі невідомо. Практично не існує джерел. Вони могли співпрацювати з іншими сутностями, або з тими ж, тільки з іншими іменами, чи взагалі з дальрам. Ми не знаємо, та нам не надто й потрібно.

Бог Перун згаданий в «Повісті минулих літ» через те, що в 907 році під час укладання миру з Візантією князь Олег і його дружина присягаються зброєю, Перуном і богом худоби Велесом. Перун і Велес — це єдині боги, чиї ділянки впливу були достеменно відомі, а от з рештою – нічого зрозумілого. І, коли трохи поворушити каналами, тоді неважко здогадатися, що Велес — на кшталт тодішнього управителя дальрам, через те, що всі «приземлені» боги з повною конкретикою — це дальрам. Дуже зручний маркер, запам’ятайте його. У балтів такий самий управитель звався Усіньш, і його аналоги можна знайти в будь-яких культурах.

Припускається, що Стрибог був божеством повітря, тому що «Слово о полку Ігоревім» називає вітер «стрибожими внуками». Але нам ж з вами відомо, що головним покровителем повітря і вітрів є Шукра. Чи могли слов’яни побачити граху, покровителя повітря, і назвати його Стрибогом? Та завиграшки. Хтозна чим саме займалася Макош, проте вона часто згадується в постановах проти язичництва та політеїстів, але за описом вона підозріло нагадує Ма.

Що ми з цього можемо зрозуміти? Перше, що спадає на очі: в більшості випадків боги слов’ян – це грахи під різними іменами, як і решта. Сонце, Вітер, Земля і т.д. Нескладно здогадатися, що Ярило — це Сур’я, а Макош — це Дурга, якщо застосувати це все до індусів. Друге — окрім грах, всі народи ще працювали з дальрам, у яких з’являлася наочна конкретика: худоба, їжа, кохання і т.ін. По суті, ми бачимо декілька грах, одну або кількох Ма, місцевих управителів дальрам і безкінечну персоніфікацію фаз сонячного циклу. Всі ці Ярила, Коляди і Купали — це не боги, це фази життя грахи Сонця, а також природні цикли, яким для зручності дали імена.

Але от питання, чому всього цього так мало, чому ми збираємо це буквально по крихтах? А через те, що…

Насильницька християнізація

В одній із попередніх статей цього циклу, про Християнство і Комунізм, ми детально розглянули товариша Юстина разом з його командою. Нагадаю: святий Юстин ще за часів Римської Імперії вигадав концепт, яким величезна частина світу керується й понині. А саме — що існує єдиний безіменний бог (Яхве), а решта сил, богів, богинь, сутностей і духів — це або він сам під іншими іменами, або підступи Диявола. Простіше кажучи, ніяких інших богів не було, немає, не буде й бути не може. Або це Яхве, або це Яхве. І, коли ви чуєте цей наратив про «бог єдиний, просто імена різні», знайте, що ця пліснява повзе ще з часів Цезаря і розумнішою відтоді не стала.

Ця концепція дозволила фанатикам перших століть ідеологічно обґрунтувати знищення ВСІХ статуй, статуеток, книг і просто згадок про язичницьких богів. Це було зручно, бо відібравши в людей інформацію, можна заряджати своєю в будь-яких обсягах.

Наприклад, свята Тетяна Римська, та, яку вважають покровителькою студентів (Тетянин день і це-от все), була неграмотною фанатичкою, яка з насолодою руйнувала постаті богів, без упину скидаючи їх і їхні частини на голови співгромадянам. Вони ж язичники, їх не шкода. Врешті-решт її судили і стратили за вандалізм і вбивства, і це логічно. Ось тільки її «житіє» записували після декількох століть після її смерті. І вся ця асоціальна діяльність перетворилася на чудеса, де і рани її самі загоювалися, і вороги помирали, а постаті і храми руйнувалися від її молитви, а не від прямого впливу. І таких вандалів було дуже багато, вони не тільки руйнували предмети язичницького мистецтва і культу, але часто вбивали художників і скульпторів, які творили «нечисть». На тих постатях й зображеннях, які вони були неспроможні знищити, просто плюндрували лице, натомість вибиваючи хреста. Лаконічно.

Ця ж концепція призвела до появи справжньої диктатури і тиранії, що тривала протягом багатьох століть. Насильницька християнізація у тій чи іншій формі чинилася по всій Європі і частково в Азії. А потім ідеологічно зазомбовані місіонери попливли катувати індіанців, африканців, австралійських аборигенів та інших. Японці загартувалися: згідно легенди, місцеві чаклуни викликали цунамі, яке раз по раз змивало човни з місіонерами. Це легенда, але фактично вони ж так і не допливли. А от куди допливли — там буквально винищували всіх, хто не хотів у їхню пісочницю, а також винищували БУДЬ-ЯКУ інформацію і записи про інші релігії та їхніх богів. Усі імена, постаті, книги, навіть просто зображення і міфи.

Заборонялися й одвічно місцеві імена, їх замінювали на грецькі зі святців.

Європу сьогодні не чіпатимемо, у даному випадку нас цікавлят слов’яни, балти і їхні сусіди. Найбільші репресії на землях умовного майбутнього СРСР були пов’язані з народами Поволжя, Сибіру і Кавказу, особливо у XVI—XVIII століттях.

Один із прикладів: Марійці.

Спротив марійців прийняттю християнства відомий наразі як «Марійські війни» (1552—1584). Після падіння Казанського ханства цар Іван IV почав активну політику християнізації народів Поволжя.

Марійці, чуваші, удмурти і татари нерідко чинили опір, і це призводило до репресій. Історичні джерела часто згадують про насильницькі методи хрещення, руйнування язичницьких капищ, спалення святилищ і жорстокі репресії проти непокірних.

П. Верт у книзі «Нариси з історії релігійного різноманіття Російської імперії» писав так:
«Насамперед багато зусиль було покладено для хрещення непокірних марійців. Змушували прийняти хрещення жорстокими тортурами, побиттям, голодом, виморюючи цілі родини. Часто хрестили у непритомному від побоїв стані».
«Так чинилося абсолютно з усіма інородцями імперії, які не були просвітлені істинним словом божим». «Рідко виходило поширювати благодать умовляннями чи хитрістю. Ідолопоклонники трималися своїх фальшивих богів і часто воліли смерть натомість благодатного хрещення. Щоб не подавати прикладів спротиву і непокори світлу істини — язичників доводилося карати і страчувати».

У західних слов’ян не менш кривава історія. Лютичи, ободрити, серби, поморяни, бодричі та інші впродовж століть чинили опір християнству, вважаючи його релігією чужоземних завойовників. Балти, зокрема пруси, литовці й латгали, були останніми народами Європи, які прийняли християнство, і їхнє хрещення теж стало кривавими жнивами, а не мирною експансією.

До XI століття більша частина слов’янських земель опинилася під владою християнських держав. Проте за Одером залишалися фортеці лютичів і ободритів, святилища Радогоща і Аркони. Їхнє поклоніння Перуну, Святовиту та іншим богам викликало ненависть сусідніх християнських монархів. Ну і золота привласнити хотілося, а тут така нагода…

У 1147 році відбувся Вендський хрестовий похід: папа Євгеній III благословив німецьких і данських лицарів на похід проти слов’ян-язичників. Багато міст було спалено, храми богів зруйновані, а тих, хто не хрестився, вбивали або перетворювали на рабів. Решту хрестили здебільшого тортурами або під загрозою страти.

Далі показовим є 1168 рік – падіння Аркони: головний храм бога Святовита було зруйновано данським королем Вальдемаром I, а ідола бога скинули в море. Аркона (Яромарсбург) було містом і релігійним центром балтійського (слов’янського?) племені руян, і тамтешні культи Святовита були знищені повністю.

Німецький Орден мечоносців за підтримки Римської церкви з 1202 року насильно хрестив язичників Балтії в католицизм.
1186 рік — хрещення лівів, усіх, хто відмовлявся, просто вбивали.
1227 рік — падіння острова Сааремаа: жителів перебили або хрестили силоміць.
1260 рік — після поразки в битві при Дурбі, прусів, земгалів і куршів масово знищували за спроби повернутися до язичництва, деякі народи були винищені повністю.

XIII століття. Лівонський орден проти прусів: хрестоносці спалювали цілі села, знищували жерців і святилища балтійських богів. Одні племена були винищені повністю, інші втекли до Литви, де ще було відносно спокійніше, і в 1323 році Литва стала останньою язичницькою державою Європи. Тамтешній князь Гедимін намагався зберегти віру предків, але через 70 років його онук Ягайло охрестив країну під тиском Польщі.

І це лише невеличкий огляд на примітивному рівні, а-ля Вікіпедія! Просто уявіть, ЩО там відбувалося, якщо знищували десятки тисяч людей? Що коїлося в Німеччині (де лише саксів винищили понад 5000 — і це тільки за офіційними документами!), Італії, Скандинавії, на Адріатиці, у Польщі та інших країнах Європи — там матеріалу на цілі книги. Така ж жорстокість чинилася й із сибірськими народами, коли у XVII столітті почалася християнізація народів Сибіру. Там теж були великі повстання ненців, якутів, тунгусів та інших народів, але до літописів це потрапляло обмаль і скупо. А про насильницьке хрещення Київської Русі, гадаю, чули всі.

Рідновіри та сучасні язичники

Ну і ось, що ми маємо.

Була усна традиція, яка каленим залізом, тортурами та стратами століттями була випалена прихильниками дуалізму. Вони послідовно знищували й викреслювали імена, описи, обряди, саму логіку іншої релігії. Те, що не могли знищити — густо перемішували з власною ідеологією так, щоб уже важко було відокремити одне від іншого. Ну і самі люди дуже боялися потрапити під роздачу, тому починали масово натягувати сову на глобус і «асоціювати» християнських святих зі справжніми богами. З’явився дуалізм, це коли святкують язичницьке свято, але на це нап’ятий святий Євмудій, а кожна богиня обов’язково «асоціюється з Дівою Марією». Ні з чим вона, блін, не асоціюється, це окрема сутність. Але людей можна зрозуміти, вони боялися смерті й тортур, просто внаслідок цієї каші, справжня й оригінальна інформація була втрачена назавжди. Усна традиція зникла, письмових джерел майже не було, а та каша, що лишилася, дійшла до нас як є. Храмів, ідолів і чітких імен не збереглося взагалі.

Минають століття під утиском перехрещених палок. Настає якесь там XVII–XVIII століття, така собі відлига в науках та мистецтві. До XVIII століття, на хвилі романтизму й національного відродження у багатьох країнах Європи, науковці й письменники починають активно намагатися реконструювати слов’янську міфологію.

Їхня логіка була така: а чому це у всіляких греків усе так гарно, дріади там, легенди, Олімп, а у нас… еее… а що у нас взагалі? І починають копатися в жалюгідних залишках того, що ще десь під сподом зберігав народ. Свята, обряди, пісні, але вже навіть не боги та богині.

До того часу імена всіх богів цих земель уже померли.

Боги на кшталт Лади, Леля, Полеля та інших з’явилися аж у XVII столітті, причому на ґрунті логіки, а не історії чи традиції. Мовляв, ну не могли ж слов’яни в піснях просто співати «ай-люлі» й інші лялякання без раціонального сенсу. Це точно щось означає! Напевно, ім’я богині кохання! Ну і розписали це дуальне щось на зразок Фрейї та Фрейра у скандинавів. Потім цей Лель з’являється у Пушкіна в поемі «Руслан і Людмила» і у Островського у п’єсі «Снігуронька», солянка закріплюється в мистецтві. Письменники просто хотіли додати національного колориту, вийшло яскраво, але багато хто забуває, що нічого цього в першоджерелах не було. Усе це народилося в головах Олександра Сергійовича та Ко, ну а потім і Василя Тимофійовича з його Дідухом та нащадків.

Багато слов’янських богів узагалі вперше з’явилися у словнику міфології Михайла Чулкова в 1867 році. Тобто весь «слов’янський пантеон» по суті є сумнівним плодом кабінетної міфології XVIII століття, коли намагалися вписати культуру Російської імперії в загальноєвропейську. І будували не якусь стару міфологію, а нову за зразком скандинавів і греків, мовляв, а у нас не гірше було! Ну ви знаєте цей вічний «наша відповідь Заходу», який нічого й ніколи не питав. А йому все відповідають і відповідають.

Через повне знищенням традиції, писарі слушно не знаходили потрібних даних і домислювали відсутні частини, спираючись на більш відомі скандинавські чи античні міфи. У цей період з’являються:

— Білобог і Чорнобог – концепція боротьби бобра і козла, здогадайтеся, звідки виповзла. У язичницьких релігіях взагалі в принципі немає головного бога і немає дуалізму, там горизонтальні структури. Це ж тонкий план, алло.

— Дещо під назвою Рід – введений у «слов’янський пантеон» аж у XIX столітті як якесь верховне божество за аналогією з християнським богом-батьком. Часто пишеться з великої літери, як власне ім’я. Ну ви зрозуміли.

— Святовит – зустрічається в західнослов’янських джерелах, але багато сучасних неоязичників наділяють його рисами скандинавського Одіна, буквально копіпастять від і до.

— Лада, Лель, Леля, Полель і Ко – якісь боги кохання та родючості, що з’явилися в текстах не раніше XVI століття, були розкачані письменниками й потім підхоплені сучасними язичниками.

— Ярило – постать весняного бога родючості, який з’явився лише в пізніх письмових джерелах XIX століття. Насправді це фаза сонячної активності, а не особистість.

— Потім адаптація дісталася й до Індії, внаслідок чого в солянці з’явилися ще Вишень і Кришень. І таке теж трапляється у поїхавших, так. Вішну і Крішна в ахтунгу з цього й досі.

І ось ця вся солянка крутиться й крутиться, і від неї дуже болить голова. Усі ці слов’янські веди й бреди, яви й прави, пошук аналогій в індійських і скандинавських сагах… І багато-багато шизофренії. Ось птах, що символізує силу, якою володіє Джек. А ось великі гори, які проходив Джек у своєму легендарному поході проти ворогів. А ось сидить етнограф у кабінеті, якому треба якось перевест в готівку грант, тому він пише про птаха й гори, про дім, про ліси, про пісні й іншу туфту, з якою пов’язаний Джек. Сам Джек (якого, до речі, звуть не Джек), жодним чином до цього не стосується.

І після всього цього нащадки силоміць охрещених громадян, самі силоміць охрещені в дитинстві, виповзають із нір і починають щось розповідати нам про слов’янських богів, веди… З серйозним обличчям шукають інформацію, у боязких, інфантильних спробах аналізувати цей неосяжний триндець довжиною в тисячі років і мільйони загублених життів. Так, краще так, аніж ніяк, але це, по суті, просто шило на швайку.

Все, що ми знаємо по цій темі, — це те, що ми нічого про неї не знаємо. Найімовірніше, у слов’ян було поклоніння сонцю і синхронізація з природними циклами, як і в усіх. Ну і дальрам. Дальрам нікуди не поділися, вони, як і раніше, є справжніми «богами» кохання, весни, родючості та регіонів щільного світу, і все ще можуть допомогти людям «тут і зараз» — без молитов у нікуди й незрозуміло кому, а конкретно, очі в очі. Що підозріло нагадує ті самі описи взаємодії з богами, де все дуже конкретно і без жодної туманної маячні. Любов — так любов, гроші — так гроші.

Тому єдиний шлях у нормальній релігії — не згадувати, не шукати, а створювати. Релігія — це про синхронізацію зі світом і природою (зараз), а не про розбивання лоба перед кимось із минулого чи старими книжками. Тому шлях простий — знімати хрещення, викидати з голови протухлу тушонку про єдиного бога під різними іменами і жадібно дивитися своїми очима на світ. Там цікаво і зовсім не страшно!

Святкуйте і славте теперішнє.

(с) Mylene Maelinhon

Матеріал проекту «Маргінальна метафізика»

Репости цього матеріалу схвалюються лише з зазначенням автора та джерела. Крадіжка інформації, тексту чи їхніх частин жорстоко карається, і я зараз не про юристів. Дотримуйтесь чесності й поважайте чужу працю — тоді ця повага повернеться до вас сторицею.